Гуманістична спрямованість особистості вчителя як суб’єкта професійної діяльності

      Особистісно-орієнтована стратегія педагогічної взаємодії характеризується такими особливостями:

• ставленням до учня як суб'єкту власного розвитку;

• орієнтацією на розвиток і саморозвиток його особистості;

• створенням умов для самореалізації і самовизначення особистості;

• установленням суб'єкт-суб'єктних відношень.[26,C.4-6]

       Шлях  утілення вчителем у навчанні  й вихованні гуманістичних принципів  пролягає саме через послідовне  здійснення ним особистісно зорієнтованого  підходу до школярів. Успішність реалізації такого підходу залежить передусім від ступеня проникнення педагога у внутрішній світ дитини, розуміння труднощів її самоствердження як суб'єкта учіння і спілкування, уміння налагоджувати з нею довірчі емоційно теплі контакти. У разі об'єктивації вчителем свого приязного ставлення до учня, визнання ним цінностей його власного «Я», надання йому відповідної допомоги у збереженні чи підвищенні позитивної самооцінки пробуджується духовна самостійність зростаючої особистості, яка стає вирішальним чинником розкриття можливостей дитини, її розуму, почуттів, волі, здібностей, рис характеру, від змісту, багатства й ступеня розвитку яких залежить напрям і успіх її практичної діяльності.

     У спрямованості  особистості вчителя  його  гуманістичні переконання знаходять свій вияв:

• учитель-гуманіст заперечує будь-яке насильство над дитиною і стверджує право учня бути суб'єктом навчального процесу, він заохочує його до виявлення власної активності, мислення, волі;

• учитель-гуманіст є послідовним провідником національноі ідеї щодо формування в учнів почуття громадянськості, яке пов'язане як з усвідомленням понять «батьківщина», «держава», «нація», так і з прагненням дітей, підлітків і юнаків прилучатися до громадянських справ дорослих;

• учитель, який сповідує гуманістичні цінності, дбає про інтенсифікацію навчального процесу, зважаючи водночас на необхідність охорони фізичного й психічного здоров'я дітей, дотримання медичних і гігієнічних вимог щодо організації різних видів навчальної праці.[6,C.30]

          В результаті навчального процесу на гуманістичній основі педагоги вчаться любити дітей такими, якими вони є, обмежувати своє самолюбство, радіти успіхам кожного, розуміти дітей, тобто стати на їх позицію, приймати їх турботи і справи як серйозні і рахуватися з ними. До цих турбот  проявляють не  лише поблажливість, а й повагу. Педагоги гуманістичного спрямуваннярозуміють, що необхідно бути оптимістами, вірити в перетворюючу силу виховання. Мова йде про діяльний оптимізм, коли педагог глибоко вникає у внутрішній світ дитини - і залежно від цього шукає шляхи виховання, навчання і розвитку.

          Бути гуманістично-спрямованим вчителю  дуже важливо. Він - посередник  між дитиною і духовними цінностями  минулих і сучасних поколінь. Ці цінності, знання, морально-етичні норми не доходять до дітей у стерилізованому вигляді, а несуть у собі особистісні риси вчителя, його оцінки. Гуманний педагог, прилучаючи дітей до знань, одночасно передає їм свій характер, постає перед ними, як зразок людяності. Для дитини знання не існують без учителя, тільки через любов до свого вчителя дитина входить у світ знань, освоює моральні цінності суспільства.

        Гуманістично зорієнтований педагогічний  процес постійно заохочує свідому самостійну навчально-пізнавальну діяльність, спонукає дітей до співтворчості, співпраці з учителем. Такий навчальний процес характеризується яскраво вираженою розвиваючою тенденцією. У педагогічному процесі, побудованому на особистісно-гуманних засадах, труднощі в пізнанні й знаходженні життєвого досвіду, навичок моральної поведінки набувають для дитини зовсім інший психологічний зміст: посильні труднощі створюють умови для переживання почуття задоволення, дарує радість пізнання, віри в свої сили.  
Педагогічний процес такого типу надає дитині радість життя. Урок  збагачується усією гамою інтересів дітей, адже радість життя дитина відчуває тільки в тому випадку, якщо на уроці панує духовна спільність між учителем і дітьми. 

     Гуманізм  педагога сприяє необхідності проявляти до учнів виняткову чуйність, постійну турботу, надавати негайну допомогу, співпереживати в невдачах, вселяти впевненість в успіху. 

      Гуманістична педагогіка відкриває учням широкий простір для самовизначення, для формування власних ідейно-моральних переконань. Вона не забороняє учням вільного морального самовдосконалення своєї особистості. Навпаки, вона створює всі умови і можливості для цього всім і кожному, спираючись на загальнолюдську мораль і національні традиції. Змінюється життя — змінюється і позиція людей. Цілком природно, що змінюються і методологічні та методичні механізми в підходах до виховання. У цьому і є найбільш правильний шлях до перебудови свідомості, оновлення нашого духу. На цьому шляху і пролягає магістральна лінія як до гуманізації, так і до демократизації всього шкільного життя. Школа, прямуючи цим шляхом, залучає до організації навчально-виховної роботи учнівський колектив, батьківський актив, громадські організації, створює інститут органів самоуправління.[17]

         Наслідками реалізації гуманістичної  спрямованості педагогом стає те, що у педагогічному процесі дитину постійно супроводжує почуття вільного вибору. Але це зовсім не означає свободи дій. Положення про надання дитині вільного вибору в педагогічному процесі означає, що дитина вільно вибирає вид діяльності, сама у неї включається і так само вільно з неї виходить, без примусу з боку дорослого. Роль вчителя полягає в тому, щоб направити пізнавальну діяльність дитини. Особистісно-гуманний підхід в тому і полягає, щоб необхідне для засвоєння в певний період педагогічного процесу зробити особистісно значущим, тобто щоб дитина  навчальне завдання усвідомила як вільно обране, брав його на основі бажання.

     Отже, можна  зробити висновок, що гуманістична  спрямованість особистості педагога  є необхідною умовою ефективності  педагогічного процесу. Поняття «взаємодія» включає в себе в єдності педагогічний вплив і власну активність вихованця. Результатом такої педагогічної взаємодії стає підготовка учня по активного самостійного опанування знань та формування пов'язаних з ними вмінь, здібностей і особистісних якостей.[3, C.32-33]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     2.2 Проблема формування гуманістичної  спрямованості особистості вчителя.

     Проблема  формування гуманістичної спрямованості  у педагогів є однією з актуальних  як для соціальної психології як науки, так і для педагогічної практики. Отже, одним із основних завдань професійної підготовки педагогів є розвиток в їх особистості системи потреб і мотивів, які визначають сформованість гуманістичної спрямованості.  

  Ця проблема не  нова. Спираючись на філософські, соціологічні, психологічні дослідження, педагогічна наука все активніше шукає шляхи виховання гуманної людини. При цьому вона використовує багатовікові традиції прогресивної зарубіжної та вітчизняної класичної педагогіки. Цим птанням займалися такі визначні педагоги, як:      Я.Коменський, Я.Корчак, Й.Песталоцці, М.Пирогов, Ж.-Ж. Руссо,   К.Ушинський та інші. Проблема формування гуманних відносин досліджувалась П. Блонським, С. Русовою, С. Шацьким, А. Макаренко.[5]

    У їхніх працях висвітлюються питання створення відповідних матеріальних і соціальних умов виховання гуманізму та реалізації його в практичній діяльності педагогічних колективів загальноосвітніх шкіл. 
     Вагомий внесок до розв'язання проблеми формування гуманних відносин, виховання гуманної людини здійснив В. Сухомлинський.   Він сформулював педагогічну концепцію, основою якої є повага і довіра до людини, визнання її унікальності та права на власний моральний вибір. У своїй педагогічній практиці В. Сухомлинський відстоював головну філософську ідею свого життя: гуманне суспільство можуть створювати лише мудрі, гуманні люди, а таких людей може виховати лише гуманізм. Учений глибоко досліджував цю проблему та її особливості. Він стверджував: "...необхідно, щоб особистість вчителя здійснювала найбільш яскравий, діяльнісний і благотворний вплив на особистість учня ..."

     Методологічні засади гуманістичного виховання педагогів детермінуються положеннями гуманістичної етики, основними державними документами України про освіту та виховання та формуються за такими принципами:

• гуманізм – проявляється у визнанні людини найвищою цінністю, а її права – пріоритетними. Він вимагає шанобливого ставлення до кожного учня, забезпечення свободи совісті, віросповідання, світогляду, турботи про фізичне, психічне, духовне і соціальне здоров’я;
• індивідуалізм – утверджує, перш за все, цінність, унікальність і неповторність кожного індивіда, стимулюючи в ньому прагнення до самоствердження, відповідальності за свої вчинки; передбачає визначення індивідуальні траєкторії розвитку кожної особистості з врахуванням її поглядів, інтересів, потреб, життєвої позиції, конкретного соціального статусу, стосунків з іншими людьми;
• колективізм – виступає одночасно і умовою і результатом суспільної сутності людини, орієнтуючи її на гармонізацію своїх особистих інтересів громадським;
• соціальне загартування – передбачає залучення учнів до ситуацій, які потребують вольового зусилля для подолання негативного впливу соціуму, вироблення соціального імунітету, стійкості від стресів, рефліксійної позиції;
• толерантності і комунікативної спрямованості – спирається на визнанні продуктивної ролі індивідуалізму в його позитивному гуманістичному сенсі, передбачає прояв терпимості до інших людей, їх поглядів, цінностей, поведінки;
• альтруїзму – проявляється у безкорисливій любові і турботі про благо іншої людини.
• адекватності виховуючого середовища – передбачає забезпечення в кожному шкільному колективі балансу управління і самоврядування, комфортної життєдіяльності як учнів, так і педагогів, створення оптимальних умов для прояву творчості особистості. [9]

    В пошуках  засобів гуманізації виховного  процесу в сучасній школі педагогічна  наука і практика орієнтується  на самоцінність людської особистості,  її внутрішні ресурси і саморозвиток. Ефективність гуманістичного виховання значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, форм та методів його організації.

     Провідним  методом виховання гуманістичних  цінностей є метод творчого  етичного діалогу коли вчитель  і учень  спільно шукають і знаходять відповіді на питання, що дає можливість послідовної самореалізації особистісних сил.

     Побудова  діалогічної взаємодії педагога  з дітьми грунтується на сюжетній, проблемній основі, яка охоплює  сукупність психолого-педагогічних прийомів і способів стимулювання учнів до думки, дії, рішення, вчинку, забезпечуючи тим самим прояв суб’єктної сутності особистості. [23, C.56-57]

     Серед методів і прийомів гуманістичного виховання роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють конструктивно-критичному способу мислення, здатності розрізняти добро і зло в повсякденному житті, протистояти аморальним спокусам. До таких методів належать: соціально-рольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, морально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, “мозкові атаки”, метод аналізу соціальних ситуацій з моральним характером, ігри – драматизації тощо.

      Але щоб діяльність учителя у цих напрямках набула належного характеру, йому необхідне знання всіх суттєвих ознак гуманного ставлення людини до людей. Чітке усвідомлення мети гуманістичного виховання допомагає вчителю перетворити її у зміст прагнень своїх вихованців, залучити їх до стійкого вироблення у собі основних моральних цінностей.[21, C.32-36]  

      Гуманність формується на основі повсякденного доброзичливого ставлення людини до оточуючих. Коли таке ставлення набуває глибокої усвідомленості, стійкості, воно перетворюється в особистісну якість.     Необхідними умовами для гуманізації є тепле позитивне ставлення до людини як до безумовно цінної незалежно від того, в якому вона перебуває стані, як поводить себе, що відчуває. Важливою умовою гуманізації є емпатичне розуміння. Воно передбачає не лише проникнення в думки, а й у почуття людини, вміння дивитися на проблему з її позиції, вміння ставати на її місце. [18,C. 28-29]  

  Спілкування, спрямоване  на розвиток учнів, має бути  головною метою вчителя. Можна  сформувати психологічний портрет  особистісно-зорієнтованого вчителя: з ним може поспілкуватися без страху кожен з учнів, він дає можливість висловлювати думки та почуття, відвертий у своїх поглядах; демонструє цілковиту довіру до дітей, не принижує їхньої гідності; щиро цікавиться життям учнів, небайдужий до їхніх проблем, справедливий; виявляє емпатійне розуміння - бачення поведінки учня його ж очима, вміє відчувати внутрішній світ дитини; надає учням реальну допомогу.  

  Тому знання педагогом  сукупності потреб, що утворюють  гуманність, знання засобів їх задоволення, усвідомлення особистої відповідальності за їх розвиток у підростаючого покоління складає найважливішу умову вдосконалення гуманістичного виховання школярів.

     Процес спілкування сприяє реалізації формування в його суб’єктів чіткої гуманістичної позиції. Гуманні почуття та гуманна свідомість виховуються, тобто вбираються людиною в процесі спілкування. Спілкування розглядається як особливий вид діяльності, де в центрі уваги - особистість, її унікальність і неповторність. Спілкування- найбільш прийнятна умова для розвитку гуманістичної орієнтації особистості. [1, C.56-57]  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

      Результати виконаної роботи  дозволили мені дійти висновку, що багатство педагога – це його неповторна особистість. Отож повернути школу до дитини зможе лише той учитель, котрий взяв на озброєння гуманістичні цінності та здатний реалізувати їх у своїй педагогічній діяльності.

      Першим завданням нашої роботи  було здійснити теоретичний аналіз  проблеми професійно-педагогічної спрямованості особистості вчителя. На основі аналізу робіт з психології, педагогічної психології і педагогіки виявлено, що професійно-педагогічна спрямованість особистості педагога виступає чи не головним фактором його професійної майстерності. Підкреслена необхідність і цінність спрямованості самореалізації особистості педагога пробиває собі шлях у всіх сферах сучасного життя.

      При характеризуванні гуманістичної  спрямованості в особистості  вчителя, як суб’єкта професійної  діяльності, що було нашим другим завданням,  ми визначили, що гуманістична спрямованість особистості вчителя означає ставлення до дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Виявляючи в співпраці гуманістичність - повагу до учня, толерантність і справедливість, учитель тим самим захищає свободу особистості, продовжує культурну спадщину, творить нові вартості, виступає співучасником зміцнення демократичного ладу.

     Нашим  останнім завданням було дослідити  механізми і специфіку формування гуманістичної спрямованості педагогів. Гуманність у школі безперечно має своє місце у сучасних освітніх реформах. Якість діяльності педагога і побудова взаємодії з учнями залежить від рівня сформованості елементів педагогічної творчості: духовних якостей особистості, моральних засад, гуманістичних орієнтирів і форм зовнішнього їхнього прояву в пластиці тіла і мовленні. А основою професійної діяльності вчителя є усвідомлення ним закономірностей творчого втілення образа гуманного педагога.