Гуманістична спрямованість особистості вчителя як суб’єкта професійної діяльності

      Отже, педагог  є визначальною фігурою системи  освіти. Рівнем розвитку його  професіоналізму, духовно-моральної  культури і майстерності визначаються будь-які успіхи і в педагогічній діяльності, і в розвитку суспільства загалом.

    Однією з  найважливіших вимог є чіткість  соціальної і професійної позиції.  Саме в ній учитель постає  як суб'єкт педагогічної діяльності.

    Позиція (лат. position, від роnо - розміщую, ставлю) педагога - система сформованих настанов і ціннісних орієнтацій, ставлень і оцінок світу, педагогічної діяльності, педагогічних явищ, які визначають характер діяльності, поведінки, спілкування вчителя, його місце та роль у професійній діяльності і повсякденному житті. У позиції педагога виявляються його особистість, соціальна орієнтація, тип громадської поведінки і діяльності.[9]

    Професійні  вимоги до вчителя розподілені Ф. В. Моргуном у такі основні  комплекси:

а) громадянські якості: до них належать: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність, цілеспрямованість, відповідальність, патріотизм, гуманізм, оптимізм; віра в людей, у свої сили і можливості; працелюбність; потреба в постійній самоосвіті і готовність до неї тощо;

б) якості, зумовлені специфікою професії вчителя - професійно значущі  особистісні якості, що характеризують інтелектуальний, емоційно-вольовий аспекти  особистості, істотно впливають  на результат професійної діяльності і визначають індивідуальний стиль діяльності. Це насамперед любов до дітей; чесність, совісність, справедливість, об'єктивність; твердість характеру, витримка, терпіння і самовладання; вимогливість; чуйність; адекватність сприйняття дитини та уважність до неї, тактовність, толерантність; організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом, творчий склад мислення, педагогічна інтуїція, педагогічна спостережливість; висока культура мовлення, комунікативність, фізичне і психічне здоров'я; професійна працездатність; швидкість орієнтації у складних педагогічних ситуаціях тощо;

в) спеціальні знання, уміння та навички з предмета (спеціальності) - особистісні якості у педагогічній діяльності невіддільні від професійних, тобто тих, яких набувають у процесі  засвоєння знань, умінь, способів мислення, методів діяльності; володіння предметом і методикою його викладання; психологічна підготовка; володіння технологіями навчання і виховання; педагогічний такт; педагогічна техніка, уміння спілкуватися тощо.[19, C.7-10]

    Зазначені якості педагога забезпечують повноцінне виконання ним своїх професійних функцій та обов'язків.

     В. А. Кан-Калик у своїх роботах вважає професійно недопустимими такі якості: грубість, безвідповідальність, безпринципність, некомпетентність у питаннях виховання і викладання, вузькість, обмеженість світогляду, низька морально-духовна культура, мстивість, неврівноваженість, байдужість до учнів і свого предмета тощо.

     І оскільки  морально-гуманістична група якостей  є визначальною, то найважливіше для педагога, щоб його позиція була гуманістичною, характеристиками якої є любов до дітей, бажання працювати і спілкуватися з ними, самовдосконалюватися, саморозвиватися, захищати їхні права та інтереси, турбота про їх фізичне і психічне здоров'я, емпатійне ставлення до кожного, без чого неможлива ефективна педагогічна діяльність. [15, C.12]

 

2.    Гуманістична спрямованість як сутнісна характеристика особистості вчителя.

      Гуманістична  спрямованість — найголовніша  характеристика майстерності, що  становить спрямованість особистості. Гуманістична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. [14,C.9]

       Гуманістична  спрямованість педагога - достатньо  усталена сукупність мотивів,  які спонукають педагога до  такої організації навчально-виховного  процесу, що спрямований передусім на стимулювання прогресивного психічного розвитку та саморозвитку вихованців, якнайповнішого розкриття їхніх здібностей і потенційних можливостей, встановлення гуманістичного типу спілкування з дітьми, а також забезпечення відчуття останніми психологічного комфорту й упевненості у власних силах. Гуманістична спрямованість педагога визначається характером його інтересів, схильностей, переконань та ціннісних орієнтацій, сформованих відповідно до змісту гуманістичного ідеалу.

       Гуманістична спрямованість особистості закладена в “Я-концепції” педагога, основним ланцюгом якої є самоцінність. Прийняття своєї “самості” – передумова до більш повного та адекватного прийняття інших людей. Тому “Я-концепція” педагога повинен включати позитивне відношення до самого себе, високу позитивну самооцінку, прийняття себе, очікування позитивного відношення з боку партнера. [25,C.29]

        Виокремимо  такі ціннісні орієнтації вчителя-гуманіста:  ставлення до педагогічної діяльності  як до покликання; мотиваційна  спрямованість учителя не тільки на предмет викладання, а й на учня; педагогічний гуманізм (повага до дітей, переконаність у їхніх здібностях і можливостях); прагнення і вміння відчувати іншого як себе, займати на його позицію, розуміти внутрішній світ дитини; діалогізм як бажання і вміння слухати та чути дитину; співпраця як настанова на взаємодію з учнем у процесі спільної діяльності.

     Гуманістична спрямованість  особистості вчителя означає  ставлення до дитини як до  найвищої цінності, визнання її  права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно реалізувати свої творчі можливості задля себе і оточення людина може лише за наявності віри у саму себе. Остання зміцнюється тоді, коли сприймаються і оцінюються не тільки її позитивні якості, а вся особистість у цілому, тобто коли її люблять, поважають її гідність, виявляють гуманність.[22, C.52-53]

     Одним із найважливіших  аспектів гуманістичної спрямованості  педагога   є прагнення індивідуалізації  навчання дітей. Цей аспект  безпосередньо стосується таких сторін діяльності педагога, як вивчення конкретних труднощів кожної дитини, виявлення таких індивідуальних відмінностей її розумової праці, як гнучкість, активність, самостійність мислення, співвідношення образних і словесних його компонентів, темп, продуктивність, характер переборення труднощів. Мотивація педагога у даному разі спрямована не тільки на розкриття індивідуальних особливостей, що зумовлюють актуальні труднощі школярів у навчанні, а й на якнайповніше відображення наявних надбань і властивостей кожної дитини, які за певних умов можуть стати визначальними щодо дальшого прогресивного розвитку зростаючої особистості.

    Органічною складовою  гуманістичної спрямованості педагога  є турбота про розвиток здібностей  учнів - як загальних, так і спеціальних. Цій меті служить спостереження вчителя за особливостями перебігу мислительної діяльності учнів, за характером запам'ятовування ними навчального матеріалу, глибиною проникнення у сутність тих чи інших явищ, які є предметом вивчення, умовиводи педагога щодо оригінальності способів розв'язання задач окремими школярами, його висновки відносно сміливості й нестандартності суджень цих дітей. [12,C. 6]

     У новому тисячолітті  гуманізм стає узагальненою системою  поглядів, переконань і ідеалів  учителя XXI століття. Зміст його практичної діяльності, її засоби, методи і способи будуть реалізовувати:

• ідею особистісно орієнтованого  підходу в навчанні і вихованні;

• підпорядкування всіх дій педагога реальним інтересам учня;

• надання допомоги учневі у його саморозвитку шляхом виховання культури ставленняь до самого себе, інших людей, природи, праці;

• забезпечення гармонійного і творчого розвитку кожного учня з наданням йому можливості прояву суб'єктності і  самобутності;

• поступовий перехід від групових форм взаємодії до індивідуальної;

• емоційне забарвлення ділових  відносин з учнями;

• подолання різних форм авторитаризму, домінування, садизму, відриву навчання і виховання від життя суспільства.[16, C.41]

     Ствердження  гуманістичного мислення передбачає  розуміння педагогом суспільно-економічних  і політичних змін, що відбуваються, чутливість до зрушень в особистості  вихованців, їх позицій, цінностей,  потреб, мотивів; невпинне переосмислення  своїх освітніх дій і використання його в в удосконаленні педагогічного процесу.

     Виявляючи в діалозі,  співпраці, партнерстві повагу  до учня, толерантність і справедливість, учитель тим самим захищає  свободу особистості, продовжує  культурну спадщину, творить нові  вартості, виступає співучасником зміцнення демократичного ладу.

     Існують різні форми гуманістичної спрямованості: потяг (маловиразна потреба до занять соціально-педагогічною діяльністю); бажання (усвідомлене прагнення соціального педагога до соціально-педагогічної діяльності); ідеал (прагнення до конкретного образу); світогляд (систему зору, уявлень та понять про світ, його закономірностей, про оточуючі людину явища, природу та суспільство); переконання (найвища форма спрямованості особистості соціального педагога).

        Гуманістична  спрямованість як надзавдання  у повсякденній роботі майстра  завжди визначає його конкретні  завдання, стратегію його уроку:  що на ньому головне — з'ясування  біографічних відомостей про  письменника чи роздуми про  сенс життя, вибір долі, над чим замислюються й учні?

        Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

        Водночас гуманізм не є абсолютизованим  усепрощенням і покірністю стосовно  недосконалості людини. Педагог  повинен ставити перед вихованцем  посильні і розумно сформульовані  вимоги з метою його подальшого  розвитку, тобто здійснювати педагогічний  вплив гуманістичного, а не авторитарного характеру.[2, C.6-7]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Розділ 2. Гуманістична спрямованість  у світлі професійної діяльності.

     2.1 Відображення гуманістичної спрямованості  у процесі педагогічної взаємодії.

     Термін  взаємодія в психології розуміється як сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що відбуваються в процесі спільної діяльності. Більшість науковців вважають, що педагогічне спілкування - це соціально-психологічна взаємодія, в процесі якої відбувається ефект взаємозараження. Його основою є педагогічне співпереживання, емоційна спільність переживання педагога і дитини.

     Педагог,  що керується гуманістичними  настановами уміє розпізнавати  особливості й основні причини  протилежностей, знаходити компроміс,  поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.

         Головним у гуманістичній спрямованості виховання є моральне відродження духовних сил дитини і передусім відродження жалісливості, співпереживання, в чому сьогодні, на жаль, відчувається гострий дефіцит.  Але  все це неможливо реалізувати без відповідного характеру педагогічного спілкування.[20, C.50-51]

           Суб'єкт-суб'єктний характер педагогічного спілкування — принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів і переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним.

           Головними ознаками педагогічного  спілкування на суб'єкт-суб'єктному  ґрунті є:

1).Особистісна орієнтація співрозмовників — готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблеми. У конкретній ситуації це може реалізуватися за допомогою різних прийомів.

2).Рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча вчитель і учні нерівні соціально (різні життєвий досвід, ролі у взаємодії), проте для забезпечення активності учня, через яку ми можемо сподіватися на розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визнавати право учня на власну думку, позицію, бути готовим самому також змінюватися.

3).Проникнення у світ  почуттів і переживань, готовність  стати на позицію співрозмовника. Це спілкування за законами взаємного довір'я, коли партнери дослухаються один до одного, поділяють почуття, співпереживають.

4).Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від суто рольової позиції вчителя.[8, C.26-28]

     Залежно  від того, реалізовано принцип  суб'єкт-суб'єктної чи суб'єкт-об'єктної  взаємодії, спілкування постає як функціонально-рольове або особистісно зорієнтоване.

     Функціонально-рольове спілкування вчителя — ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета його забезпечення виконання певних дій. Особисте ставлення педагога й учня не враховується й не виявляється.

      Особистісно орієнтоване спілкування вчителя передбачає виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення, своїх почуттів. Головна мета впливу — розвиток учнів. Особистісно орієнтоване спілкування — складна психологічна взаємодія. Як видно з його визначення, вчитель, який організує стосунки з учнями таким чином, спрямований не стільки на виконання нових завдань, скільки на розвиток учнів за допомогою певних дій, форм роботи.