Гуманістична спрямованість особистості вчителя як суб’єкта професійної діяльності

Міністерство  освіти і науки, молоді і спорту України

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Інститут педагогіки і  психології

 

 

                                                                                                    Кафедра психології

Гуманістична  спрямованість особистості вчителя  як суб’єкта професійної діяльності.

/Курсова робота/

             

 

             Виконала :

                                  студентка групи ФА-23

                                        факультету іноземних мов

                                                Острожинська Марія Василівна

                            Науковий керівник:

                                                         доцент, кандидат педагогічних наук

                                           Мешко Олександр Іванович

 

 

 

 

 

Тернопіль – 2012

 

Зміст

Вступ.

Розділ І. Теоретичні аспекти гуманістичної спрямованості  особистості вчителя.

1. Учитель, як суб’єкт професійної діяльності.
2. Гуманістична спрямованість, як сутнісна характеристика особистості вчителя.

Розділ ІІ. Гуманістична спрямованість у світлі професійної  діяльності.

2.1 Відображення  гуманістичної спрямованості у  процесі педагогічної взаємодії.

2.2 Проблема  формування гуманістичної спрямованості  особистості вчителя.

Висновки.

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Вступ

      Сучасний  етап розвитку суспільства характеризується  докорінними змінами в усіх  суспільно політичних, економічних  структурах і переоцінкою життєвих  цінностей. З'явилися ознаки критичного стану і в духовному житті: втрачається престижність знань, знижується моральна культура. Практичні навички, підпорядковані пресловутому "вмінню жити", стали значною мірою визначати поведінку людей. Об'єктивною реальністю є наростання негативних тенденцій у молодіжному середовищі, які проявляються в споживацтві, рості злочинності. Тому виховання високоморальної особистості в умовах, що утворилися, нагальна потреба суспільства.

        Але цей процес передбачає  певний рівень підготовки вчителя,  моральну зрілість, суспільну активність, гуманне ставлення до дітей тощо. Учитель є творцем духовної сутності учня, його інтелектуального потенціалу, світобачення; він відповідальний за долю дитини. Найважливіше його призначення - сприяти розвитку дитини, її особистості, утвердженню людського в людині. З огляду на це педагогічна професія ставить достатньо високі вимоги до особистості вчителя. Ці вимоги здійснюють переорієнтацію вчителя з інформаційної моделі викладання (складовою якої є репродуктивний підхід до викладання, оцінки учнівських знань) на освітню модель формування і розвитку особистості учня. Саме такого педагога сьогодні потребує школа, зорієнтованого на гуманістичне ставлення до учня.

      Мета: визначити психологічні особливості гуманістичної спрямованості особистості вчителя, виявити особливості реалізації гуманістичних поглядів в педагогічній діяльності та обґрунтувати основні методи і способи формування гуманістичної спрямованості педагога.

      Об’єкт дослідження: особистість педагога в процесі професійної діяльності.

      Предмет дослідження: психологічна характеристика гуманістичної спрямованості педагога в процесі професійної діяльності.

     Завданнями дослідження є: 

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми професійно-педагогічної спрямованості особистості вчителя.
2. Охарактеризувати місце гуманістичної спрямованості в особистості вчителя, як суб’єкта професійної діяльності.
3. Дослідити механізми і специфіку формування гуманістичної спрямованості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Розділ 1. Теоретичні аспекти гуманістичної спрямованості особистості вчителя.

1. Учитель як суб’кт професійної діяльності.

    В Законі  України "Про загальну середню  освіту" висвітлено основні сучасні  вимоги до педагога: " Педагогічним  працівником повинна бути особа  з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки у навчальних закладах середньої освіти". [11, C.31]

    Усі особистісні  якості педагога тісно взаємопов'язані  і однаково важливі. Проте, провідна роль належить світогляду і спрямованості особистості, мотивам, що визначають її поведінку і діяльність. Так говорить про соціально-моральну, професійно-педагогічну і пізнавальну спрямованість педагога сучасний вчений В. Затворний. [11, C.33-34]

    Соціально-моральна спрямованість. Будь-яка програма викладання, будь-яка методика виховання, якою б хорошою вона не була, не перейшовши в переконання вихователя, залишиться мертвою буквою, що не має ніякої сили дійсності. У діяльності вчителя ідейна переконаність визначає його соціально-моральну спрямованість, що виражається у соціальних потребах, моральних і ціннісних орієнтаціях, почутті суспільного обов'язку і громадянської відповідальності.

    Професійно-педагогічна  спрямованість. Навколо неї компонуються основні професійно значущі якості особистості педагога: інтерес до професії, педагогічне покликання, педагогічні нахили.[5]

    Інтерес до професії вчителя, як пише С. У. Гончаренко відображається у позитивному емоційному ставленні до дітей, їхніх батьків, педагогічної діяльності загалом, конкретних її видів, у прагненні оволодіти педагогічними знаннями і вміннями.

    Педагогічне  покликання. На відміну від педагогічного інтересу, який може бути і споглядальним, означає схильність, що випливає із усвідомлення здатності до педагогічної справи. Основою педагогічного покликання є любов до дітей. Любов до дитини - це, за словами В. Сухомлинського, "плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини - це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору". Ідеться про мудру, добру, вимогливу любов, що вчить жити. Ця основоположна якість є передумовою самовдосконалення, цілеспрямованого саморозвитку, багатьох професійно значущих якостей, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість учителя.

    Педагогічні  нахили. Це стійкі бажання і прагнення присвятити себе педагогічній діяльності. Не може бути хорошим учителем той, хто байдуже ставиться до своєї роботи. Діти безпомилково визначають учителів, які не люблять їх і педагогічної діяльності загалом.

    Серед найважливіших якостей академік І. А. Зязюн виділяє - педагогічний обов'язок і відповідальність. Керуючись ними, вчитель завжди поспішає надати допомогу всім, хто її потребує. Він вимогливий до себе, дотримується своєрідного кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим виявом педагогічного обов'язку є самовідданість учителя.[13,C.5]

     Якості  особистості, що характеризують  професійно-педагогічну спрямованість, за словами вище згаданого вченого формують авторитет учителя - визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги. Авторитетний педагог повинен бути ерудованим, справедливим, толерантним, принциповим, людяним, з високим почуттям відповідальності. Не менш істотне значення мають його вміння гідно поводитися, бадьорість і життєрадісність, внутрішня зібраність, стриманість, привітність, привабливість не лише почуттєва й інтелектуальна, а й зовнішня.

    Пізнавальна спрямованість. У її основі - духовні потреби та інтереси. Одним із виявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Чи не найважливіший чинник пізнавального інтересу - любов до свого предмета. Л. Толстой зазначав, що коли "хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то, скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу". Сучасний учитель має добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, ознайомлюватися з новими дослідженнями, відкриттями і гіпотезами, бачити близькі і далекі перспективи науки, володіти культурою науково-педагогічного мислення.

    Педагогічна  культура. Вона є вищим виявом професіоналізму вчителя і охоплює такі компоненти: наукову ерудицію; загальну культуру; педагогічне мислення; педагогічну етику; культуру мовлення; культуру спілкування; духовне багатство; культуру професійного здоров'я; наукову організацію праці; прагнення до самовдосконалення тощо. Педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати, оскільки саме вона забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу і самовдосконалення кожного педагога. Чим вищою є професійна культура педагога, тим різноманітнішою та ефективнішою є його взаємодія з учнями. Вона дає змогу вчителю піднятися до вершин майстерності.

   Професійно-педагогічна компетентність. Вона передбачає глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі педагогіки та психологи, досконале володіння методикою здійснення навчально-виховного впливу.

    Педагогічні  здібності головним чином розглянені в педагогічній творчості К. Р. Роджерса. Він вважає їх сукупністю психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю та її ефективного здійснення. Від рівня володіння здібностями залежить ефективність діяльності вчителя. [5]

    Близький за  сутністю до педагогічних здібностей професійний потенціал учителя. Професійно-педагогічний потенціал. Це система природних і набутих якостей, що розкривають здатність педагога виконувати свої обов'язки і охоплюють базу професійних знань та вмінь у поєднанні зі здатністю активно творити, діяти, втілювати свої наміри і досягати запланованих результатів.

    Педагогічна техніка. Вона передбачає наявність певних умінь педагога, особливостей його поведінки: високу культуру мовлення; майстерне володіння мімікою, пантомімікою, жестами; акуратність і смак у виборі одягу, уважність до свого зовнішнього вигляду; здатність керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, самовладання); розуміння внутрішнього стану вихованців і спроможність адекватно впливати на них.[24, C.91-94]

    Взаємодіючи з учнями, учитель постійно звертається до їх внутрішнього духовного світу. Це надзвичайно відповідально, тому він має володіти професійно-педагогічною етикою - знаннями, які є основою формування гуманістичної спрямованості особистості і розвитку професійних умінь, які сприяють налагодженню гармонійних, конструктивних та ефективних стосунків із дітьми.

    Педагогічна творчість. Природа педагогічної діяльності вимагає постійної творчості, яка є невичерпним джерелом ініціативи педагога, його активності, інновацій. Без творчості неможливі натхненна педагогічна діяльність та активна взаємодія між учителем і учнем.

    Професійна творчість охоплює всі аспекти діяльності вчителя. Вона характеризується якісно новими підходами до організації навчально-виховного процесу і формування творчої особистості учнів.

    Творчий педагог  - це насамперед дослідник, якому  притаманні такі особистісні  якості: наукове педагогічне мислення, певна дослідницька сміливість, критичні аналіз і підхід до розв'язання педагогічних завдань, розвинена педагогічна інтуїція, потреба у професійному самовдосконаленні, розумному використанні передового педагогічного досвіду тощо.

    Основою творчості вчителя, як зауважує Л. Сєрова є професійно-педагогічне мислення, яке передбачає цілісне бачення педагогічної ситуації, її системний аналіз і творчу гнучку побудову варіантів виходу з неї, нестандартний, пошуковий та інноваційний підхід до організації і здійснення навчально-виховного процесу, постійне його вдосконалення. Поєднання загальних і спеціальних здібностей із високим рівнем розвитку творчого мислення вчителя забезпечує справжню, а не суто зовнішню ефективність його діяльності.

    Педагогічна майстерність в розумінні К. Г. Павлової - це синтез наукових знань, умінь і навичок, методичного мистецтва і особистісних якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді. Вона є результатом багаторічного педагогічного досвіду і творчого саморозвитку. Ця якість дає змогу досягнути високих оптимальних результатів за малих затрат сил учителя та учнів. Дитина у спілкуванні з педагогом-май-стром не помічає, що її виховують і навчають, їй просто хочеться відвідувати уроки, зустрічатися, спілкуватися з ерудованою, інтелігентною, доброю і мудрою людиною-вчителем. Щоб оволодіти педагогічною майстерністю, слід постійно працювати над собою, пропускаючи передовий педагогічний досвід крізь себе, опановуючи нові технології навчання і виховання, формуючи свою чітку професійну позицію. [10, C.6-10]

    Важливим елементом  педагогічної майстерності є  гуманістична спрямованість діяльності, яка полягає в зорієнтованості  педагога на особистість іншої  людини, утвердженні словом і  ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків.

    Кожен педагог має бути гуманістом, визнавати значущість особистості кожного учня, будувати взаємини з дітьми на основі любові і поваги. Вихідною тезою у професійній діяльності вчителя-гуманіста є розуміння того, що учнями можуть бути різні діти - кмітливі і тугодуми, дисципліновані і правопорушники, мовчазні і "гострі на язик", привабливі і малосимпатичні, здорові і хворобливі, а педагогами - тільки найкращі, які вміють навчити, захистити інтереси учнів, надати їм допомогу, створити умови для самоствердження і саморозвитку кожного з них. [7]