Групи взаємодопомоги для батьків дітей з аутизмом

Розділ 2. Поняття груп взаємодопомоги.

2.1.Сутність та ознаки груп взаємодопомоги.

Самодопомога, а точніше взаємна допомога присутня у суспільному житті людини від моменту зародження нашої цивілізації. Сьогодні поняття самодопомоги має значно вужче значення і передбачає:

• обмін інформацією про те,  як можна давати собі раду із певними проблемами;

• творення у партнерів почуття що, вони не самотні зі своїми проблемами і можуть розраховувати на підтримку;

• взаємну фінансову підтримку, якщо є така необхідність. [21]

Групова робота - це метод соціальної роботи, завдяки якій відбувається допоміжна діяльність через групові форми взаємодії. Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають дещо спільне. Групи можуть бути корисною ареною для розв'язання проблем, надання емоційної підтримки та розвитку впевненості в собі. [4]

Групи самодопомоги, взаємодопомоги, та самокерована групова робота є одними із новітніх форм соціальної роботи на сьогодні. Групи самодопомоги є колективною спробою індивідів, що мають схожий досвід, об'єднатися для співпраці з метою реалізації власних потреб чи потреб громади за допомогою обміну інформацією, взаємопідтримки та, в деяких випадках, представництва. [7]

Група взаємодопомоги - сильний посередник в процесі активізації та змін, оскільки вона є дещо більше, ніж сума її частин: разом люди можуть добитися значно більшого, ніж поодинці. Члени групи, наприклад, можуть об'єднуватися задля пошуку нового рішення старих проблем, тих, що стосуються їх самих як конкретних людей, або тих, що стосуються більш широких тем, що породжують труднощі для цілих категорій людей. [14]

Предмет діяльності груп взаємодопомоги - підвищенням самосвідомості учасників, їхньої самооцінки, впевненості в собі, а також розвиток шляхів самовираження і самореалізації.

Участь у роботі груп самодопомоги позитивно впливає на ставлення людини до життя, бачення себе серед інших людей і в світі загалом. Перш за все, взаємодопомога - процес, під час якого люди діляться своїм досвідом, ситуаціями або проблемами. Це і отримання надання допомоги, реалізація своїх можливостей, отримання інформації.

Відмінність групи взаємодопомоги від будь-яких інших груп полягає в тому, що тут зустрічаються люди з якимись спільними проблемами, для прикладу, батьки, в яких є діти – інваліди, люди з наркотичною залежністю, чоловіки (жінки), в яких дружини (чоловіки) на заробітках за кордоном і в яких є малі діти і т.д., тобто перелік може бути дуже довгим. Головний фокус взаємодопомоги - емоційна підтримка та інформаційний обмін. Але хотілось би наголосити, що результативність її буде тоді, коли проблема стане спільною для певного кола. З цього виходить, що можна організувати декілька груп взаємодопомоги, але спершу треба визначити проблему.

Робота в групі може:

- допомогти людям відчути, що вони не є ізольованими і не залишаться наодинці зі своїми проблемами;

- дати можливість зустрітися і знайти друзів;

- допомогти людям стати більш впевненими у своїх силах;

- допомогти обмінюватися ідеями та інформацією, наприклад, про нові доступні ліки або про місцеві служби підтримки;

Отже, будучи учасником групи взаємодопомоги, можна: отримати потрібну інформацію, обмінятися ідеями та вибудувати свою стратегію по вирішенню певних проблем, отримати підтримку від інших, хто має схожі проблеми, розповісти про свій досвід та знання, отримати пораду експертів, які будуть запрошуватись на зустрічі, нормалізувати свої відчуття, врешті гарно провести час, щоб «почуватися добре». [7]

Група взаємодопомоги дає можливість людям у конфіденційних умовах розмовляти відкрито, бути вислуханим та отримати допомогу. Група взаємодопомоги призначена підтримувати прагнення своїх членів навчатися один у одного, вчитися думати, міркувати та поважати думку іншого. Всередині групи можуть - і обов'язково існують - різні думки, але обговорення їх має відбуватися шанобливо та у дружній атмосфері. [21]

Виділяють певні типові ознаки, що допомагають ідентифікувати групу як групу самодопомоги:

- гнучка структура, що визначає її мобільність в наданні допомоги;

- люди зі спільним життєвим досвідом, ситуацією чи проблемою збираються разом, щоб щось змінити;

- почуття причетності, бажання допомагати іншим і прагнення розділити з ними сьогодення та майбутнє;

- право прийняття рішень щодо діяльності групи належить тим, хто до неї прийняття рішень щодо діяльності групи належить тим, хто до неї входить, і засноване на принципі демократичності;

- члени групи прямо чи опосередковано отримують користь від діяльності групи;

- діяльність часто викликана необхідністю протистояти ізольованості, дискримінації та іншому негативному ставленню спільноти до певної групи людей;

- різний рівень вияву потреби (участь у групі осіб, які прагнуть змін у своєму житті, й осіб, які вже активно працюють над досягненням цієї мети);

- віра в групові цінності, колективний ентузіазм, впевненість у можливості досягти бажаних змін;

- обмін інформацією про досвід і зміни, взаємодопомога;

- використання діяльності як конструктивного фактора, неминучої умови досягнення запланованих цілей.

Одна з найважливіших ознак груп самодопомоги полягає у тому, що вони діють без участі професіоналів, хоча останні можуть бути залучені на етапі створення груп як консультанти, але ні в якому разі не як лідери.

Отже, основним поняттям груп взаємодопомоги є те, що це групи, учасники яких, поділяючи певні особисті інтереси, маючи подібний досвід, об'єднуються для співпраці з метою реалізації власних потреб чи потреб громади завдяки обміну інформацією, взаємопідтримці, іноді - представництву. Як бачимо, групи взаємодопомоги мають чимало ознак для своєї ідентифікації. [7]

2.2 Різноманіття та правила груп взаємодопомоги.

В залежності від того, яка проблема змусила людей зібратися разом, групи взаємодопомоги можна приблизно поділити на наступні категорії:

1. Групи по подоланню кризи чи перехідного періоду;

2. Групи по боротьбі з залежностями; (наприклад, працюючі по програмі 12 кроків)

3. Групи рідних і близьких;

4. Групи людей, що мають хронічні захворювання.

На перший погляд може здатися, що між групами більше розходжень, ніж подібності. Дійсно, групи взаємодопомоги дуже різноманітні за своїми структурними формами і за видами діяльності і майже не піддаються класифікації. Проте, існує кілька ключових елементів, що являються спільними для усіх видів груп:

1) Люди із спільним життєвим досвідом, ситуацією, проблемою збираються разом, щоб щось змінити. Цей спільний досвід, ситуація, проблема можуть бути культурного характеру, пов'язані з місцем проживання, станом здоров'я, економічним і/або соціальним станом і іншими обставинами;

2) Право прийняття рішень про діяльність групи належить тим, хто до неї входить (людям із спільною ситуацією);

3) Люди із спільним досвідом чи ситуацією є прямими або непрямими одержувачами користі від здійснюваної діяльності;

4) Діяльність часто буває викликана необхідністю протистояти ізоляції, дискримінації і іншого негативного ставлення суспільства до даної групи.

Сучасний британський фахівець Аллан Браун вирізняє такі групи взаємодопомоги, що діють у соціальній сфері:

                 групи у сфері фізичного здоров'я (мають на меті задоволення потреб людей, які мають проблеми, пов'язані зі здоров'ям, чи доглядають за хворими родичами; до таких груп належать групи жінок, хворих на рак молочної залози, групи людей, які живуть з ВІЛ, тощо);

                 групи підтримки емоційного і психічного здоров'я, зорієнтовані на відновлення душевних сил; є елементом допоміжної психотерапії (прикладом можуть слугувати групи людей, хворих на шизофренію, або групи для дівчат-підлітків і жінок, які зазнали сексуального насильства);

                 групи для батьків, котрі мають «проблемних» дітей (слугують підтримкою для сімей, де виховуються діти з фізичною інвалідністю, діти з труднощами в навчанні або делінквентною поведінкою);

                 групи зміни поведінки (є активним засобом впливу на людей із різними формами залежності, наприклад групи анонімних алкоголіків чи наркоманів);

                 групи життєвих змін (призначені для людей, яким необхідне пристосування до певних змін у житті, наприклад групи безробітних або людей похилого віку, які перенесли важку втрату);

                 освітні групи (їх діяльність спрямована на організацію дозвілля, просвітництво, профілактику, прикладом можуть слугувати молодіжні дискусійні клуби тощо);

                 групи самодопомоги у соціальних службах (діють при денних центрах або стаціонарних закладах і мають на меті задоволення потреб своїх членів, представництво їхніх інтересів тощо).

Для груп взаємодопомоги існують певні правила такі, як:

1. Все, про що говориться на зустрічі, залишається між членами групи.

2. Кожен розповідає про себе і своїх переживаннях.

3. Найважливішим приводом, заради якого зустрічаються члени групи, є щирий і відвертий обмін власним досвідом, думками, відчуттями.

4. Зустрічі групи відбуваються в усталених термінах.

5. Кожен бере відповідальність за групу - група не має жодного формального керівника.

6. Приходять на такі зустрічі групи не лише щоб „брати” (увагу, співчуття, підтримку) від інших, а й „давати” свій досвід іншим.

7. Частота зустрічей. Це учасники приймають рішення як часто вони хочуть зустрічатися.

Варто також звернути увагу на організаційні аспекти, такі як поділ завдань, пунктуальність, місце, час зустрічей, так щоб учасники відчували причетність до цієї групи, в якій будуть говорити про свої проблеми.

Записані правила, це інструменти соціального працівника, які використовуєте в ті моменти, коли люди запізнюються, оцінюють чи критикують. [7]

Отже, групи взаємодопомоги мають ланку своїх різноманітностей. Їх можна поділяти за багатьма критеріями. Але слід зазначити, що на відміну різноманітності груп взаємодопомоги існують ще і фактори, які являються спільними ознаками для всіх видів груп. Також у груп взаємодопомоги існують певні правила, які є необхідними для їх існування і функціонування.

2.3.          Аналіз сутності та дієвості груп взаємодопомоги для батьків дітей з аутизмом.

Життя батьків дитини, хворої на аутизм, стає для них важким випробуванням, нерідко перетворюючись на безперервну, вимотуючу, повну випробуванням ночей боротьбу. Батькам доводиться постійно стежити за тим, щоб їхня дитина не заподіяла собі шкоди, здогадуватися про те чого вона хоче і робити все для того, щоб їм не довелося назавжди розлучитися з нею. Поки тривають переживання батьків і поки вони починають помалу звикати до того, що не змогли мати здорову дитину, яку вони так чекали, їхня дитина перебуває поруч і вимагає до себе, певна річ,постійної уваги. Саме у цей процес звикання батькам, у яких з’явилася дитина не така як усі, необхідна чимала підтримка. [23]

Одним із найцінніших джерел підтримки для батьків дітей з особливими потребами, зокрема з аутизмом, є спілкування з іншими батьками, що також мають неповносправну дитину. Це спілкування особливо цінне тим, що воно дає змогу батькам зустрітися з тими, хто іде тією самою дорогою, знає її «зсередини», це сприяє відкритості до того, щоб слухати один одного, підтримувати, ділитися досвідом. Почуття солідарності, яке об’єднує батьків стає передумовою формування дружби, а відповідно це може стати одним із найсильніших джерел соціальної підтримки для сім’ї. Батьки у спілкуванні з іншими батьками можуть віднайти таке важливе для них розуміння та емоційну підтримку. І, можливо, тільки самі батьки, як ніхто інший можуть найкраще зрозуміти, відчути один одного, адже якими б емпатійними не були фахівці, вони ніколи не знатимуть цієї дороги «зсередини», вони будуть завжди тими, «хто йде поруч», а тому й не дивно, що часто батьки можуть обережно сприймати поради фахівців. І коли фахівці хочуть підтримати батьків у тому, що з неповносправністю дитини життя не закінчується, у ньому можна відкрити нові можливості для щастя, радості, любові, у батьків виникає часом цілком зрозуміле зауваження: «Вам легко казати, у вас немає неповносправної дитини, ви не розумієте, що це означає…». Водночас, коли батьки бачать інші сім’ї, які успішно справляються з випробуванням і які реально попри труднощі та випробування живуть з радістю, з любов’ю – це уже зовсім інше сприйняття, і послання таких сімей сприймається зовсім по-іншому: «Якщо вони можуть так жити, то, ймовірно, і ми можемо спробувати на це подивитися дещо по-іншому, і спробувати жити з цим теж дещо по-іншому…». [16]

Тому є необхідністю створювати такі групи взаємодопомоги і взаємопідтримки для батьків у яких є неповносправні діти, у цьому випадку йде мова про дітей з аутизмом. Батьківські групи підтримки дають змогу батькам обмінюватися відомостями, надавати і отримувати емоційну підтримку, працювати разом для подолання спільних проблем.

Діяльність батьківських груп повинна залежати від їхніх потреб та завдань. Ці групи можуть поширювати інформацію, запрошувати фахівця для проведення лекцій і розмов на певні теми, створювати центри сімейних ресурсів, групи догляду за дітьми та ін.

Поштовхом створення груп взаємопідтримки має бути бажання батьків. При цьому зацікавлені батьки повинні запитати себе:

                 Яка головна мета групи?

                 Хто братиме участь у групі?

                 Батьків дітей яких вікових груп вони об’єднуватимуть?

                 Як батьки спілкуватимуться один з одним?