Громадянське виховання у педагогічному досвіді вчених - педагогів

Міністерство освіти і науки  України

Житомирський державний  університет імені І.Я.Франка

 

Кафедра педагогіки

 

 

 

 

 

Громадянське  виховання у педагогічному досвіді вчених - педагогів

 

 

 

 

 

 

                                                                                            Курсова робота з педагогіки

                                                                                            Студентки IV курсу 43 групи

                                                                                            Природничого факультету

                                                                                           Денного відділення

                                                                                            Спеціальність «Біологія і географія»

                                                                                             Свеста Тамара Вячеславівна

 

 

 

                                                                                             Науковий керівник:

                                                                                            Вітвицька Світлана Михайлівна

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир – 2008

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………...3

Розділ I.Теоретичні основи громадянського виховання………………………6

1.1.Громадянське виховання……………………………………………………6

1.2.Місце і роль громадянського  виховання в педагогічному вченні  К.Д.Ушинського………………………………………………………………   16

1.3.Громадянська спрямованість виховання молодшого школяра за С.Русовою……………………………………………………………………….22

Розділ II. Громадянське виховання школярів засобами виховних заходів….26

2.1.Методи і засоби громадянського виховання учнів……………………….26

2.2.Основні напрямки громадянського виховання учнів…………………….28

Розділ III.Практичні основи громадянсько виховання…………………….....30

3.1.Виховна година по формуванню громадянської активності………….....30

Висновки………………………………………………………………………...36

Список використаної літератури………………………………………………39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В останні роки в Україні  зростає роль громадянськості в житті держави. Громадяни все активніше беруть участь у вирішенні своїх місцевих проблем.

Соціаліст-утопіст Роберт Оуен вважав родину одним із зол на шляху формування нової людини. Його ідея про необхідність винятково громадянського виховання дитини з ранніх років активно втілювалася в нашій країні з одночасним низведенням родини до положення "осередку" з "відсталими" традиціями і звичаями. Протягом багатьох літ, словом і справою підкреслювалася ведуча роль громадського виховання у формуванні особистості дитини.

Подальший розвиток подібного роду ідеї одержали в працях А. С. Макаренко: "Родини бувають гарні і погані. Доручитися за те, що родина може виховувати, як хоче, ми не можемо. Ми повинні організувати сімейне виховання, і організуючим початком повинна бути школа як представниця державного виховання. Школа повинна керувати родиною". Макаренко призивав педагогічні колективи вивчати життя дітей у родині з метою поліпшення їхнього побуту і виховання, а також впливу на батьків. При цьому сімейне виховання повинне було відігравати підлеглу роль, залежати від "замовлення суспільства" [1;78].

Значний педагогічний досвід К.Д. Ушинського, Макаренка з питань виховання дитини на основі традицій народної культури, вдале обґрунтування системи утворення відповідно до  культурно-історичних національних цінностей створили умови для об'єктивного і всебічного вивчення спадщини К.Д. Ушинського та Макаренка.

  Всебічному аналізу педагогічної  системи К.Д. Ушинського присвячені численні роботи дореволюційних і радянських дослідників. У вивчення і впровадження в практику спадщини  Ушинського великий внесок внесли такі видні педагогіки дожовтневого періоду, як Н.Ф. Бунаков, В.І. Водовозів, М.І. Демков, К.В. Єльпицький, В.Є. Єрмилов, П.Ф. Каптерев, Л.Н. Модзалевський, В.П. Острогорський, Д.Д. Семенов, Д.І. Тихомиров, В.І. Чернишов, а також радянські дослідники Г.П. Білозірцев, Н.К. Гончарів, М.А. Данилов, Н.К. Крупська, Д.О. Лордкіпанідзе, ЄЕ.Н. Мединський, В.Я. Струминський, Н.А. Константинов. Вивченню різних аспектів спадщини великого педагога, зокрема  ідеї  народного (громадянського) виховання, яка послужила основою для створення оригінальної російської педагогіки, навчання про роль рідної мови в розумовому і моральному вихованні і навчанні дітей, про народну школу, присвячені праці Є.П. Білозірцева, С.Б. Каменецької, Н.І. Ліфінцевої, В.М. Меньшикова, Л.І. Мищенко, Л.С. Подимової, Л.В. Чернової, Ю.І. Юдина й інших.

Виховання мислиться Ушинським як цілеспрямований, навмисний процес "керування особистістю" ціль якого – підготувати дитину до життя й активної трудової діяльності, виховати гармонічно розвинену людину, яка вміє сполучити свої інтереси з інтересами свого народу і всього людства.

К.Д. Ушинський підкреслював, що громадянське виховання тільки тоді буде справжнім, коли його питання стануть громадянськими для всіх і сімейними питаннями дня кожного, бо організм нових поколінь у народі "носить у собі можливість збереження і дальшого розвитку історичного характеру народу". Педагог застерігав, що виховання може впливати на сімейний характер людини, але на характер народний – ні, тому ніхто немає права втискувати ідею народності у вузькі рамки нашого ідеалу. Людина, як би високо не була розвинена, завжди стоятиме нижче народу.

Автор закінчує свою статтю ствердженням: "де нема громадської  думки про виховання, там нема громадського виховання" [19;103]. Тобто громадянське виховання, яке є складовою народності у вихованні, має бути створено самими  громадянами, воно повинно стати результатом широкого обговорення його в періодичній пресі, і особливо педагогічній. Громадянське виховання тільки тоді виявляється дійовим, коли його питання стають життєво важливими для всіх і пробуджують ініціативу самого народу.

Актуальність громадянської проблематики притаманна не тільки сучасності. Вона привертає велику увагу мислителів-філософів, учених, політичних діячів, письменників, поетів фактично протягом всієї історії людства.

 

Об'єктом дослідження є громадянське виховання.

 

Предметом дослідження є громадянське виховання учнів у педагогічному досвіді К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, С.Русової.

 

Мета дослідження - ознайомитися з педагогічними здобутками великих педагогів Ушинського, Макаренко, їх поглядами і вченням про громадянське виховання.

 

Задачі дослідження:

1. Опрацювати педагогічну літературу з проблеми громадянського виховання.
2. Розкрити ідею народності виховання як центральної ідеї педагогічної теорії К. Д. Ушинського. Розглянути проблему громадянського виховання як складової народності виховання.
3. Сформувати основні методи та способи громадянського виховання учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГРОМАДСЬКОГО ВИХОВАННЯ 

 

"Ніхто не  викорінить у нас твердої віри  в те, що прийде час, хоча  може бути і не швидко, коли  нащадки наші будуть з подивом  згадувати, як ми довго зневажали  справою виховання і як  багато страждали від цієї недбалості."

К.Д.Ушинський

 

1. Громадянське виховання

 

Громадянське виховання  – процес формування громадянськості  як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати  себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, залучати її до суспільного життя, в якому права людини є визначальними.

Метою громадянського виховання є формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину з притаманними особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні.

 Завданням громадянського виховання є:

- визнання й забезпечення  в реальному житті прав людини  як гуманістичної цінності та  єдиної норми всіх людей без  будь-яких дискримінацій, на чому  будується відкрите, демократичне, громадянське суспільство;

- усвідомлення взаємозв’язку  між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю;

- формування національної  свідомості, належності до рідної  землі, народу; визнання духовної  єдності поколінь та спільності  культурної спадщини; виховання  почуття патріотизму, відданості в служінні Батьківщині;

- утвердження гуманістичної  моралі та формування поваги  до таких цінностей, як свобода,  рівність, справедливість.

- формування соціальної  активності і професійної коплементності  особистості на основі таких  соціальних умінь: готовність до участі в процесах державотворення, здатність до спільного життя і співпраці в громадянському суспільстві, готовність узяти на себе відповідальність, здатність розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів, здатність до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей; формування працелюбності особистості, відповідності за свої дії;

- формування політичної  та правової культури засобами  громадянської освіти, яка дає  знання про політичні системи  і владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; виховання поваги до Конституції України, законодавства, державної мови;

- розвиток критичного  мислення, що забезпечує здатність  усвідомлювати та відстоювати  особисту позицію в тих чи  інших питаннях, уміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, уміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дії та вчинків;

- уміння визначати  форми та способи своєї участі  в житті суспільства, захищати  і підтримувати закони та права людини, бути обізнаним зі способом соціального захисту;

- виховання негативного  ставлення до будь-яких форм  насильництва: активне запобігання  виявленню деструктивного націоналізму, месіанських настроїв.

Перед громадянським  вихованням стоїть ряд принципів, яких він повинен дотримуватися щодо особистості. А саме:

- гуманізація та демократизація  виховного процесу, що передбачає  рівноправність, але різнозобовязаність  учасників педагогічної взаємодії,  їх взаємоповагу, переважаючу діалогічність взаємодії, що викликає у виховання позитивну налаштованість до впливів вихователя, відкритість до сприймання громадянських цінностей: щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, милосердя;

- самоактивності й  саморегуляції, який сприяє розвитку  у вихованця суб’єктивних характеристик, формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово виробляє громадянську позицію особистості;

- системності, згідно  з яким процес громадянського  виховання зумовлюється гармонічністю розвитку низки взаємопов’язаних новоутворень у структурі особистості;

- системності, згідно  з яким процес громадянського  виховання зумовлюється гармонійністю  розвитку низки взаємозв’язаних  новоутворень у структурі особистості;

- комплексності й міждисциплінарної інтегрованості, який передбачає встановлення в громадянському вихованні тісної взаємодії та поєднання навчального та виховного процесів, зусиль найрізноманітніших інституцій – сім'ї, школи;

- наступності та безперервності, яки полягає в тому, що ще в дошкільному віці громадянське виховання проходить ряд етапів. Він триває протягом усього свідомого життя людини;

- культуровідповідності,  що передбачає органічну єдність  громадянського виховання з історією  та культурою народу, його мовою,  народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;

- інтеркультурності,  який передбачає інтегрованість  української національної культури.

Для більш повного  представлення про можливості виховання  дуже важливо включити в аналіз питання: що таке людина, що являє собою його сутність, яким чином вона привласнюється людиною у виді загальної диспозиції його особистості? Це дає можливість простежити перетворення ціннісних установок особистості у тому числі і моральних у її поводженні і вже під цим кутом зору подивитися на проблему виховання людини. Будь-яка спроба здійснити подібний аналіз без звертання до сьогоднішніх умов розвитку суспільства, його матеріальної і духовної культури, неможлива. Соціальні відносини в суспільстві складаються з дій реальних особистостей, саме по собі вивчення визначених суспільних відносин людей є разом з тим вивченням реальних особистостей. Любий вид суспільних відносин може бути зв'язаний з деякою суб'єктивністю в оцінці людей їхніх об'єктивних умов існування, суспільних зв'язків. Коли в дослідженні проблем виховання особистості звертаються до сутності людини, то мають через, такі об'єктивні суспільні відносини які не тільки визначають структуру і сутність даної формації, але і формують визначений тип особистості. Способи впливу громадянських відносин можуть бути дуже різноманітними. Це і суспільна свідомість, і "предметно-речовий світ", і побут, і вдачі і багато чого іншого. Але, будучи складовою частиною складної громадянської системи, людина не перетворюється в пасивний продукт соціуму, а виступає як активний суб'єкт, що володіє волею і самостійністю у своєму розвитку і діяльності.