Екскурсії у трудовому навчанні

Діяльність педагога є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці.

Беручи участь в колективній  праці, індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, на що він здатний. Діти, як показали психологічні дослідження, погано знають себе, свої можливості, своє положення в колективі. В наслідок трудової діяльності відбуваються істотні зміни. Передусім змінюється їх відношення до себе, а потім відношення колективу і педагогів. В психології зібрано багато фактів, які показують, що трудова діяльність спонукається тим, наскільки високі її результати. Із цим пов'язане формування таких мотивів як особиста значимість праці, усвідомлення її суспільної значимості.

Праця має велике значення в розвитку здібностей учня. Здібності  розвиваються головним чином в умовах провідної діяльності: в дошкільному віці - в грі, в молодшому і середньому шкільних віці - в учінні, в юнацькому - в професійно-трудовій підготовці.  [4, 28]

В процесі праці, наприклад, розподіл уваги стає надзвичайно  широким, а її переключення швидким.

Велика роль праці  в розвитку мислення. В міру оволодіння трудовими навичками розвиваються його нові форми: технічні, практичні, логічні. В процесі праці і спілкування з іншими членами трудового колективу відбувається розвиток почуттів. Включаючись у трудовий процес, дитина докорінно змінює своє уявлення про себе і про навколишній світ. Радикальним чином змінюється і самооцінка. В процесі спілкування і оволодінням новими знаннями формується світогляд школяра. Робота в колективі розвиває соціалізацію особистості дитини. Розвиток здібностей, почуттів і мислення робить особистість дитини гармонійно та всебічнорозвиненою. Отже, праця є найважливішим чинником, що впливає на розвиток особистості дитини.

 

1.3 Психологічна готовність до праці

Як і в будь-якій іншій справі, в процесі виховання ще є невикористані  резерви. Над їх реалізацією працюють педагогічні колективи, соціологи. Особлива роль в цьому відношенні належить психології. В психологічних  знаннях в узагальненому вигляді  виділені психологічні закономірності навчання і виховання, формування особистості дитини на різноманітних вікових етапах в умовах різноманітних видів діяльності (гра, навчання, праця), істотні зв'язки в сфері педагогічних і психологічних явищ. Психологічна наука нагромадила немало цінних фактів, використання яких збагачує зміст і організацію трудової і виробничої праці школяра, використовує резерв його особистості, забезпечує в трудовому вихованні систему і тим самим підвищує його виховну цінність. Про можливості психології у галузі трудового навчання і виховання багато каже перелік проблем, що вивчаються нею. Назвемо деякі із них.

Передусім тут треба виділити проблему головного психологічного "ядра" в трудовій підготовці школярів. Таке "ядро", як показали дослідження Т.В.Кудрявцева, Є.А. Ферапонтової та інших психологів, складають формування загальних трудових вмінь інтелектуального характеру, уміння виконати завдання не тільки індивідуально, але і в умовах сумісної праці, розвиток позитивної мотивації праці школярів, їх творчих здібностей і інших якостей особистості, важливих для професійного самовизначення учнів. Оскільки творчість є важливим проявом особистості людини, психологи шукають оптимальні шляхи і засоби заохочення школярів до творчої праці. Особливо важливим в трудовому навчанні учнів є мотиви, що спонукають дітей до праці. Саме з мотивами пов'язане формування відношення до праці, як головної цінності. [7, 29]

Різні психологічні знання використаються в цілях об'єднання психологічно східних трудових цілей і засобів дії, а також засобів навчання і виховання. Педагогу необхідно засвоїти загальні закономірності розвитку особистості.

Особистість формується під впливом  виховання, соціалiзацiї і самовиховання.

Особистість - результат взаємодії  зовнішніх впливів з внутрішніми умовами індивідуума, до яких відносяться його спрямованість, можливості, характер і інші особисті властивості. Психологи досліджують психологічний зміст трудового виховання, зокрема, формування всебічно розвиненої особистості засобами праці.

За якими показниками судить психолог про зміни, що відбуваються у вигляді особистості під впливом праці? Передусім за діями і вчинками людини, за зміною результативності її праці, по відношенню до праці, до свого колективу, по змінам в її потребах, інтересах, самооцінки і вимогах. Психіка працюючої людини, особливо його відношення до праці, дуже помітно проявляється в продуктах її діяльності. Як школяр реагує на невдачі і успіхи в праці, на оцінку якості його роботи, коли його особові інтереси стикаються із суспільними.

Найбільш поширеними засобами дослідження  психологічних проблем трудового  виховання є спостереження, експеримент, опитування, тести. За допомогою досліджень вивчаються важливі в будь-якому  виді праці риси характеру: уважність, самостійність, охайність і ряд інших. Використовується воно також для дослідження взаємовідносин в дитячому колективі. Багатим джерелом психологічних знань є експеримент.

Проте його використання пов'язане  з великими труднощами, по-перше, зміни в особистості відбуваються поступово, а дослідник не завжди має час. По-друге, зміни в особистості є функцією не одного, а багатьох чинників, діючих в умовах трудового виховання. Внаслідок проведеного експерименту було встановлено, що суспільна мотивація трудової діяльності посилює інтерес дітей до праці.

Іншим різновидом експерименту є розроблена методика самооцінки через порівняння себе із іншими. Результати цього порівняння людині не байдужі: вона ними задоволена або не задоволена, заспокоєна або починає турбуватися. Цю методику застосовували для вивчення відношення піддослідного до своїх досягнень в трудовій діяльності, а також для вияву змін в цьому відношенні при переході до інших видів діяльності, наприклад, від навчальної до трудової. Для цього піддослідним пропонувалось порівнювати свої успіхи з успіхами інших учнів. Таким чином, кожний оцінював не тільки інших, але і сам себе. На основі відповідей піддослідного після цього визначаються його рангові місця по самооцінці.

 

1.4. Роль педагога у  процесі трудового виховання

З давніх-давен в народі з раннього дитинства дівчатка і хлопчики виховувалися разом. Але дівчаток скоріше і першими заставляли виконувати хатні роботи, якими опікувалася переважно мати. Це і догляд за молодшими дітьми, вишивання, прядіння, в'язання, навчання кулінарії, догляд за квітами, санітарією і гігієною.

Хлопців навчали хліборобству, пасічництву, садівництву. З працею пов'язано багато прислів'їв: “Щоб людиною стати - треба працювати”, “У праці краса людини”. Побутувала така думка, що навіть в тяжкому горі праця зцілює, повертає до життя. Українському народові притаманна велика працьовитість. Вважалося, що людина, яка не працює, може створити злочин. “Від неробства до злочину один крок”.

Праця була обов'язком і необхідністю кожної людини. Найкращою вважали ту сім'ю, де є працьовиті діти. За вечерею, коли збиралась ціла родина, батько підсумовував, що зроблено протягом дня, і давав завдання на наступний день членам сім'ї. Робочий день починався влітку о 4-5 годині. Діти піднімались разом з батьками і разом йшли працювати. Одним із видів трудового виховання було пастушення, через нього проходила переважна більшість селянських дітей. Працелюбність виховувалась в малих дітей на прикладах народної творчості: піснях, колискових, прислів'ях, приказках. “Два півники, два півники горох молотили...” На цій простенькій народній пісні виховувалось не одне покоління.

Елементи праці дорослих відображені  у різноманітних дитячих іграх. Тут діти відтворюють те, що спостерігали в родинному колі. Діти варять їжу, сіють, продають.

Велике значення на сучасному етапі  є проведення родинних свят ремесел, трудових свят, проведення народних ігор, зустрічі з народними умільцями. Важливим є вибір професій. Тому змалку потрібно виявляти нахили, обдарованість  дітей. Колись нахили і обдарованості дітей відкривали батько й мати. Мати-ткаля прищеплювала дочці любов до цієї праці. Батько- хлібороб брав хлопчика в поле, вчив сіяти.

Формування особистості в процесі  праці відбувається не саме собою, а  лише при певній організації праці  школярів. Під організацією праці розуміємо її впорядкування, надання їй планомірності. Організація дитячої праці повинна враховувати вікові і індивідуальні особливості дітей і закономірності їх розвитку. В процесі праці здійснюється також естетичне і фізичне виховання. Таку організацію праці покликаний забезпечити педагог. Від нього вимагається бути прикладом, вивчати сильні і слабкі сторони своїх учнів, організовувати діяльність та багато іншого. [16, 34]

Психологічний аспект діяльності педагога при вихованні засобами праці складається у впливі особистим прикладом, в управлінні впливом середовища на особистість, а також в управлінні її трудовою діяльністю.

Педагог погоджує зміст  і форми праці з педагогічними  цілями, направляє трудову діяльність таким чином, щоб вона вимагала від учнів прояву тих чи інших якостей, оцінює ефективність виховних впливів. Роль педагога складається також в допомозі учню підвищити свій авторитет у ровесників. В трудовому навчанні багато учнів домагаються чималих результатів в загальноосвітніх предметах. В зв'язку з цим у дитини виникає потреба в освідченні. Якщо вона домагається підвищення свого авторитету, отже її активність підвищується і в інших видах діяльності. І одна з головних завдань педагога - сформувати і скерувати цю активність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Екскурсія як організаційна форма навчання

2.1 Сутність екскурсії

Щодо природи шкільних навчальних екскурсій, на різних етапах його впровадження й розвитку висловлювалися різні точки зору. Так, одні автори трактують екскурсію як метод навчання, інші — як метод і форму або як форму. На початковій стадії впровадження екскурсій в шкільне життя вони практикувались епізодично як продовження звичайних уроків за межами навчального приміщення. З розвитком методики екскурсійної роботи відокремлювалися в окремі методи такі прийоми її проведення, як пояснення екскурсовода, демонстрація, спостереження, фіксація вражень, вправи та ін. Екскурсія почала усвідомлюватись як метод і форма навчання. Сьогодні екскурсія набула статусу самостійної форми навчальних занять. Це відносно завершена структурна одиниця педагогічного процесу, яка характеризується своїми особливостями.

Розглядаючи екскурсію  як дидактичну категорію, слід насамперед зазначити, що вона суттєво відрізняється  від інших форм навчальних занять специфікою організації пізнавальної діяльності учнів. Під час екскурсій учні активно сприймають натуральні об'єкти дійсності — предмети, процеси, явища в їхньому природному середовищі, в звичайних режимах функціонування.

Основний метод пізнання — цілеспрямоване спостереження під опосередкованим керівництвом учителя живої реальності, аналіз її сутності, який доповнюють записи вражень, зарисовки, складання схем процесів. Все це потім систематизується, узагальнюється й колективно глибоко і всебічно обговорюється на інших заняттях у школі. [17, 18-23]

До особливостей екскурсій  можна віднести й мінливість учнівського  складу. Залежно від типу, змісту й об'єкта екскурсії кількість  учнів у групі коливається  від 10 до 40. Тривалість екскурсійних занять також нестала — від 35 до 90 хвилин. Іноді вона може продовжуватися кілька днів (у випадках виїзду учнів за межі постійного проживання).

Що стосується особливостей екскурсій, пов'язаних з відношенням  учнів до її об'єкта, то слід мати на увазі, що не всякий вихід за межі школи з метою навчання можна віднести до цієї категорії навчальних ліній. Трудове навчання, наприклад, часто проводиться безпосередньо на виробництві, в цеху промислових і сільськогосподарських підприємств, проте заняття не можна назвати екскурсією, хоч воно проводиться не в школі. З другого боку, навчання може відбутися й без виходу учнів за межі шкільного. Звідси зрозуміло, що місце проведення екскурсії само по собі ще не характеризує її сутності. Тут пріоритетне значення мають об'єкт пізнання, мета занять, методи її реалізації.

2.2 Види екскурсій

Нижче на схемі приведені  такі види уроків-екскурсій:

 

 

Показані на схемі  уроки-екскурсії мають свою макроструктуру, яка відображає логіку процесу навчання, що здійснюється в межах кожного  виду.

Екскурсія, як видно зі стислої характеристики її сутності, являє собою багатопланове дидактичне утворення, тому її поділ на групи  може здійснюватися за різними ознаками.

За зв'язком з навчальними  програмами розрізняють екскурсії  програмні (передбачені програмою) й непрограмні (виходять за межі програми). Нині в зв'язку з реформою школи дозволяється збільшення питомої ваги непрограмних екскурсій. Вони проводяться як позапланові заходи.

За змістом навчальні  екскурсії діляться на три великі групи:

1. Природничо-географічні екскурсії (охоплюють природу й людину як частину природи), їх можна в свою чергу поділити на природничі і власне географічні. До групи природничих відносяться астрономічні, фізичні, метеорологічні, мінералогічні, ґрунтові, ботанічні, зоологічні та ін.

2. Гуманітарні (суспільствознавчі) екскурсії. Сюди відносять культурно-історичні, художні і художньо-історичні, літературні, економічні і економічно-побутові.