Екологічне виховання дітей дошкільного віку

Об'єкт дослідження. Оптимально змодельована система екологічного виховання  на базі здорового діалогу дитини з природою в умовах діяльності дошкільної установи.

Предмет дослідження. Динаміка оптимального прояву здібностей дитини в спілкуванні  з природою.

Завдання

Загальнонауковий аспект: створення  нової моделі екологічного виховання  через безпосередню взаємодію дитини з природою як елементу інтелектуального та фізичного розвитку і творчої  взаємодії з навколишнім середовищем.

Дидактичний аспект: науково обґрунтувати й експериментально перевірити умови створення діалогу дитини з природою, який би виявляв і повноцінно розвивав природні задатки, здібності, обдарованість дитини.

Психологічний аспект: виявити і  експериментально змоделювати оптимально-індивідуальні психологічні умови процесу здорового діалогу дитини з природою під час виховної роботи.

Практичне значення. Планується створити таку модель діалогу взаємодії дитини з природою, яка б завдяки оптимальним  умовам гуманізації та демократизації виховного процесу сприяла розвитку і реалізації творчого потенціалу вихователя та дитини.

Новизна дослідження. Моделювання  дієвої системи діалогу дитини з  природою, що тісно поєднує теоретично-настановні знання і практику особистої взаємодії  з природою, дає їй змогу практично реалізувати свій природний потенціал.

Теоретичне значення дослідження. Глибоке соціально-психологічне дослідження  проблеми діалогу дитини з природою дасть змогу створити:

• оптимальні психологічні умови з метою розвитку у дітей творчих здібностей, які допоможуть глибше взаємодіяти з природою і поглибити механізм розвитку дитячих здібностей, обдарованості, таланту;
• теорію плідної взаємодії суб'єктів виховного процесу, що дає змогу активізувати творчі резерви особистості у системі спілкування з природою на рівні мікро- і макрооточення;
• методику проведення психолого-педагогічного тренінгу з розвитку творчих здібностей, поведінки дошкільників у природі.

Етапи дослідження

Діагностично-концептуальний етап (2001-2003 pp.)

1. Розробка концепції розвитку творчої взаємодії дошкільників з природою.

2. Розробка методологічної моделі  прогнозування творчого діалогу  дітей з природою на основі  розвитку та закріплення інтересу.

3. Комплексне вивчення стану  виховання дітей засобами формування  основ екологічної культури.

4. Відбір і апробація інноваційних  технологій в організації виховного  процесу дошкільної установи.

5. Психодіагностика визначення  інтелектуального і творчого  потенціалу створення здорового  діалогу дитини з природою.

Організаційно-прогнозуючий етап (2003-2004 pp.)

1. Зондування ефективності і  корекція змісту виховного процесу  на основі здорового діалогу  дитини з природою.

2. Прогностика результатів реалізації  принципів і положень методологічної  моделі взаємодії дитини з  природою на основі розвитку  інтересу до самостійності та прояву творчості.

3. Моделювання й обґрунтування  критеріїв продуктивної взаємодії  дитячої установи і родини  щодо формування у дошкільників  любові до природи.

4. Формування наукового прогнозу  щодо перспектив розвитку та  впровадження елементів взаємодії дитини з природою.

5. Психолого-педагогічне проектування  диференційованих рівнів інтелектуального, соціального і духовного розвитку  дошкільників.

Формуючий етап (2004-2005 pp.)

1. Формування гуманістичних духовних  орієнтирів особистості і корекції володіння дітьми уміннями спілкуватися з природою.

2. Формування позитивного соціально-культурного  середовища дошкільної установи  з орієнтацією на взаємодію  дитини з природою.

3. Формування розвивальної взаємодії  між об'єктами психолого-педагогічного процесу.

4. Цілісне впровадження оптимальної  технології для творчого розвиваючого  виховання на основі створення  здорового діалогу дитини з  природою та систематичне оцінювання  її ефективності.

5. Формування методологічної і  психологічної культури вихователя.

6. Впровадження системи заходів  (форми, засоби, методи тощо), спрямованих  на повну самоактуалізацію і  самореалізацію творчого потенціалу  дитини в процесі спілкування  з природою.

7. Психокорекція інтелектуального, соціального розвитку дітей. 

Узагальнюючий етап (2005-2006 pp.)

1. Кількісний і якісний аналіз  результатів експерименту.

2. Зіставлення результатів експерименту  з його метою і завданнями.

3. Системна оцінка результатів  експерименту, в тому числі перевірка  однієї із моделей інтегрування новітніх технологій щодо організації спілкування дитини з природою.

4. Оформлення й опис ходу та  результатів експерименту:

а) підготовка звітів і виступи  з доповідями;

б) написання рефератів, статей;

в) розробка методичних рекомендацій.

Прогностика позитивних результатів

1. Позитивна комплексна діагностика  і гармонійний розвиток творчих  здібностей дітей щодо здорового  діалогу з природою.

2. Значна ефективність експериментального  впровадження диференційованого  виховного процесу засобами здорового  діалогу дитини з природою.

3. Створення позитивного мікро-  і макрооточення з метою розвитку  в кожної дитини творчих здібностей  у здоровому діалозі з природою.

4. Комунікативна інтенсифікація  виховного процесу і психологічно  вивірене педагогічне керівництво  у системі "вихователь-дитина", що забезпечує високий рівень здорового діалогу дітей з природою.

5. Високий ступінь реалізації  моральних, естетичних, фізичних, духовних  можливостей дитини в процесі  здорового діалогу з природою.

6. Виховання в дітей позитивного,  емоційно-піднесеного ставлення до природи на рівні мистецтва.

7. Забезпечення неперервності,  наступності, поступовості, природовідповідності, ефективного взаємозв'язку дитсадка  і родини.

8. Відродження кращих традицій  етнопедагогіки українського народу. Врахування вищезазначених елементів технології психолого-педагогічного дослідження здорового діалогу дитини з природою в дошкільній установі буде сприяти проведенню науково-дослідної діяльності в процесі постановки експерименту.

1.3 Наступність у екологічному вихованні дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку

 

Одним із чинників, що визначають перспективи  буття української нації, є екологічна освіта, зміст якої ставить перед  людиною завдання визначити своє місце у нашому спільному домі, що зветься Земля. Усвідомлення необхідності узгоджувати свою діяльність із правилами взаємодії з природним довкіллям, які відповідають логіці самої природи, забезпечить можливість існування людства сьогодні та в майбутньому. Екологічне виховання як складник формування особистості є актуальною педагогічною проблемою, що має велике економічне та соціальне значення і потребує пошуку ефективних шляхів розв'язання в усіх ланках освіти.

Дошкільне дитинство – сенситивний  період розвитку дитини, який відіграє важливу роль у формуванні моральних особистісних рис, що включають і екологічну культуру. Наступність у роботі дошкільної та початкової ланок освіти є важливою умовою неперервності та ефективності екологічного виховання дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. Сформовані в дітей у дошкільному виховному закладі знання про природу, які складають основу екологічної культури, екологічного світорозуміння, екологічної вихованості, повинні розширюватися і поглиблюватися школі.

Бережливе ставлення до природного довкілля інтегрує в собі знання, почуття і дії. Тому екологічне виховання будується на основі принципу міждисциплінарності та комплексного розкриття екологічних проблем. Однак основна робота, спрямована на формування у дітей основ екологічної культури, здійснюється у процесі пізнання природи.

Досліджуючи проблему наступності  в ознайомленні з природою дітей 6 і 7 років в умовах діяльності навчально-виховного  комплексу "школа-дитячий садок", було встановлено, що ефективність її реалізації є важливою умовою результативності формування в дітей емоційно-ціннісного ставлення до природи (позитивний емоційний відгук, інтерес, усвідомлення цінності компонентів природи), їхньої пізнавальної компетентності стосовно природи (обсяг, правильність і повнота, осмисленість, міцність та дієвість знань) та екологічно доцільної поведінки (навички бережливого ставлення до природи, уміння доглядати за рослинами та тваринами) [11, 92].

Результати проведеного педагогічного  експерименту дають підстави вважати, що динаміка сформованості рівнів компетентності старших дошкільників і молодших школярів стосовно природи досягається за певних умов, основними з яких є такі: узгодження завдань, змісту програмового матеріалу (поступове ускладнення, розширення і поглиблення тих знань, умінь і навичок, які засвоєні на попередньому етапі, перспективна спрямованість на вимоги наступного етапу навчання); узгодження методів, форм організації природопізнавальної діяльності старших дошкільників і молодших школярів, урахування у їх виборі закономірностей психічного розвитку дітей цих вікових періодів; готовність вихователів і вчителів до забезпечення наступності (знання вихователями шкільної програми та методики організації навчально-виховного процесу, а вчителями дошкільної, урізноманітнення роботи з батьками) та співпраці у досягненні ефективності навчально-виховного процесу; оптимізація педагогічного процесу; організація спільних форм природопізнавальної діяльності дошкільників і учнів; педагогічна просвіта батьків, залучення їх до виконання освітньо-виховних завдань, створення природного середовища. До об'єктивно існуючих умов, які сприяють реалізації наступності, належать і особливості діяльності НВК "школа-дитячий садок", який об'єднує дошкільну та початкову ланку освіти в єдину педагогічну систему.

Немає сумніву в тому, що позитивний емоційний відгук, пізнавальний інтерес до компонентів природи, усвідомлення їхньої цінності, уявлення про взаємозв'язки і взаємозалежності у природі, практичні навички дбайливого ставлення до тварин і рослин можна сформувати в процесі різних видів діяльності дітей у безпосередньому природному довкіллі. Отже, важливою умовою ефективності ознайомлення дітей з природою і, зокрема, формування в них основ екологічної культури є розвиваюче природне середовище, яке має відповідати змісту програми. Що забезпечити означену умову, у взаємодії з батьками були створені куточки охорони природи (у природному середовищі – міський парк, у приміщенні комплексу – кімната природи), городи, квітники, ділянки-мапи, міні-ставок, міні-гайок. Різновидність рослин на території комплексу сприяла формуванню в дітей відчуття краси природи, наукових знань про єдність і цілісність природного середовища, засвоєнню основних засад його захисту, ознайомленню з рослинами, які охороняються законом, організації спільних форм природопізнавальної та природоохоронної діяльності старших дошкільників і молодших школярів.

Результати проведеного дослідження  свідчать, що розв'язати суперечності, які існують у змісті, методах  і формах екологічного виховання  дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку можна за умови створення наскрізної програми ознайомлення з природою та сукупності методичного забезпечення навчально-виховного процесу. У розробленій нами експериментальній програмі було ускладнено зміст для першого класу і систематизовано програмовий матеріал за темами: "Природа і я", "Вода", "Повітря", "Ґрунт", "Рослини", "Тварини", "Ліс", "Людина і природа". У кожній темі ми виділили пізнавальний і виховний компоненти.

У виборі змісту, методів і форм пізнання дітьми природи, формування у них досвіду взаємодії з природним довкіллям, інтересів, потреб, навичок, що виявляються в екологічно доцільній поведінці, ми враховували особливості психічного розвитку старших дошкільників і молодших школярів, специфіку змісту, дидактичні функції різних методів, а також керувалися положеннями щодо цінності чуттєвого сприймання, словесного розмірковування та практичної діяльності. У підготовчій групі надавалася перевага методам і формам, які забезпечують безпосереднє пізнання природи (спостереження, екскурсія, праця у природі, прогулянка, дослід). У другій половині навчального року ширше використовувалися словесні (бесіда, розповідь, словесні логічні задачі екологічного змісту тощо), проблемно-пошукові (проблемні завдання, екологічні ситуації тощо) методи, моделювання. Розроблені предметно-схематичні моделі полегшували усвідомлення дітьми зв'язків і залежностей, які існують у природі (причинно-наслідкові, структурно-функціональні, часові та ін.) [11, 93].

Закріплення в дошкільників знань про зовнішні ознаки компонентів живої природи, властивості, видову належність, середовище існування, особливості поведінки, спосіб живлення, характерні ознаки сезону здійснювались у процесі використання природознавчих ігор. Під час проведення ігор ("Сім'я", "Зоопарк", "Птахоферма", "Ветеринарна лікарня" та ін.) приділялася увага формуванню в дітей гуманного ставлення до тварин.

На початку навчального року в першому класі надавалася перевага формам і методам безпосереднього  пізнання природи, які сприяють формуванню емоційно-ціннісного ставлення до природи, екологічно доцільної взаємодії з природним довкіллям, системних знань про цілісність світу природи (екскурсія, дослід, експеримент, праця у природі, предметно-схематичні, графічні моделі тощо), поступово збільшувалася питома вага словесних методів (бесіда, розповідь, пояснення). Оскільки в реалізації наступності необхідно враховувати механізми взаємозв'язків основних видів діяльності, у першому класі ми більше часу приділяли самостійним спостереженням та різним видам екологічних ігор (дидактичні ігри, ребуси, кросворди, вікторини, КВК тощо). Доцільність їх використання зумовлена тим, що гра для першокласників, які "на третину дошкільники" (Є.Тіхєєва), відіграє досить важливу роль, адже саме в ігровій діяльності зароджується навчальна, а про її сформованість у першому класі ще говорити рано.