Для оцінювання зміни рівня
життя населення визначають індекс
вартості життя, який розраховують за
набором товарів та послуг для різних
соціально-демографічних груп населення
і за мінімальним набором:
де Ц0, Ц1 — ціна покупки відповідно
базисного і поточного періодів;
g0, g1 — обсяг
покупок базисного і поточного періодів.
[5]
РОЗДІЛ II ДОСЛІДЖЕННЯ
ЗАЛЕЖНОСТІ ЖИТТЄВОГО РІВНЯ НАСЕЛЕННЯ
УКРАЇНИ ВІД СТАНУ ЕКОНОМІКИ
2.1 Вплив інфляції та
інших кризових чинників на
рівень життя населення
Індекс споживчих
цін є тільки результуючою вершиною-наслідком
дії структурних економічних чинників та
макродиспропорцій.
Причини росту
цін на товари та послуги приховані
у розбалансуванні сукупного
попиту та сукупної пропозиції. З одного
боку, економічні агенти в Україні
спроможні купити більше, ніж виробляє
країна, а з іншого, – перевищення темпів росту
номінальної заробітної плати над зростанням
продуктивності праці та висока питома
вага імпортних енергоносіїв у структурі
матеріальних витрат звужують можливості
виробників для розширення сукупної пропозиції.
Крім цього, ще накладаються проблеми
кредитної експансії іноземних банківських
установ, постійного росту видатків на
соціальний захист та соціальне забезпечення,
від’ємне сальдо поточного рахунку і
низька частка інвестиційного споживання
в сукупному попиті.
Розвиток
інфляційних процесів у національній
економіці характеризується як зростанням
платоспроможного попиту, так і скороченням
обсягу пропонованих товарів та послуг.
В структурі сукупного попиту прослідковується
тенденція до зниження питомої ваги витрат
на капіталовкладення у споживанні державного
сектора, населення та комерційних структур.
Додатковим
фактором для розширення внутрішнього
споживання послугували кредитні ресурси
комерційних банків. На рис. 2. 1 видно, що надання позик
по 2005 роки відбувалося за рахунок залучених
коштів. Тоді як у 2006-2010 роках відбувався
процес неконтрольованого зростання кредитного
портфеля банків, який фінансувався міжнародним
спекулятивним капіталом та призвів до
значного перевищення сукупного споживання
над реальним валовим внутрішнім продуктом
країни і питома вага реальних інвестицій
при цьому була незначною. Фактично відбулось
«проїдання» капіталу, який потрібно повернути
з відсотками.[12]
Рис. 2.1 Динаміка залучення депозитів та надання
кредитів банківським установам за 1998-2010
роки
Значне зростання
заробітної плати створює умови
у короткостроковому періоді
для підвищення сукупного попиту
та операційних витрат, а в довгостроковому
періоді – для розширення сукупної
пропозиції. Продуктивність праці в
свою чергу залежить від рівня
технологічного укладу виробничих
підприємств та фондоозброєності основних
робітників.
Рис. 2.2 Динаміка абсолютних
темпів росту номінальної заробітньої
плати та продуктивності праці за
період 1998-2010 роки.
Рис. 2.2 ілюструє: темпи росту продуктивності
праці відстають від зростання номінальної
заробітної плати, створюючи таким чином
загрозу фінансовій стабільності в майбутньому.
Так, середньорічний приріст продуктивності
праці за аналізований період складає
22,2%, а оплати праці – 24,3%. Крім того, темпи
росту номінальної заробітної плати були
нижчими за даний проміжок часу тільки
в 4-х періодах: у 1999, 2001, 2004 та 2009 роках.
Вагомим фактором
зниження конкурентоспроможності національного
господарства є високий рівень матеріаломісткості
вітчизняної продукції промисловості
та наявність значних обсягів природного
газу в критичному імпорті.[12]
Регресійний
аналіз в комплексі з причинно-наслідковим
представленням взаємозв’язків розпочинається
з формування графічної карти
процесу, який вивчається, де висвітлюються всі рівні
факторів впливу на кінцевий результуючий
показник (рис. 2.3).
Рис. 2.3 Причинно-наслідкова
карта росту споживчих цін
Зростання сукупного
споживання в 2012 році буде зумовлено
ростом видатків Зведеного бюджету
на 7,37% пропорційно запланованим видаткам
Державного бюджету; витрат населення
на 10%, зростання яких у зв’язку з наслідками
світової фінансової кризи буде нижче
середньорічного приросту після 2008 року;
інвестицій в основний капітал на 10% (в
2011 році 21%), які пов’язані тільки з проведенням
ЄВРО-2012 в Україні і на зниження росту
яких впливає також втрата Україною позитивного
іміджу внаслідок відсутності дотримання
вимог захисту прав власності та незалежності
судової системи.[12]
Дефіцит
поточного рахунку платіжного балансу
зросте на 25% у зв’язку з негативними погодними
умовами для сільського господарства,
в результаті чого знизиться експортний
потенціал України, а також у зв’язку
з посиленням негативного впливу поглиблення
світової фінансової кризи на основні
сировинні галузі національного господарства.
Зростання негативного результату зовнішньої
торгівлі товарами та послугами зменшить
сукупне споживання, а при збереженні
політики фіксованого курсу національної
валюти по відношенню до іноземних призведе
до фінансування імпорту та «проїдання»
валютних резервів.
Таблиця 2.1
Прогноз зростання сукупності
споживання у 2012
| |
|
|
|
Сальдо |
|
| |
Видатки |
|
Інвестиції в |
рахунку |
|
Рік |
Зведеного |
Витрати |
основний |
поточних |
Сукупне |
| |
бюджету, |
населення, |
капітал. |
операцій, |
споживання, |
| |
млн. грн. |
млн. грн |
млн. грн. |
мін. грн |
мтн грн |
1998 |
31195.7 |
79758.0 |
13958,2 |
-3174,6 |
121737,3 |
1999 |
34820,9 |
97077,0 |
17552,1 |
6848,2 |
156298,2 |
2000 |
48148,6 |
124533,0 |
23629,5 |
8056,9 |
204368,0 |
2001 |
55528,0 |
151208,0 |
32573,1 |
7531,7 |
246840,8 |
2002 |
60318.9 |
141618,0 |
37177.9 |
16901,3 |
256016,1 |
2003 |
75873,5 |
199395,0 |
51011,2 |
15416,8 |
341615,5 |
2004 |
101415,5 |
243164,0 |
75714,4 |
36750,4 |
457044,2 |
2005 |
141698,8 |
335753,0 |
93096,1 |
12970.6 |
583518,5 |
2006 |
175284,3 |
427858,0 |
125253,7 |
-8165.9 |
720230,1 |
2007 |
226054,4 |
575510,0 |
188486,1 |
-26623,6 |
963426.9 |
2008 |
309216,2 |
793630,0 |
233081,0 |
-67225,5 |
1268701.7 |
2009 |
307399,4 |
813909,0 |
151776,8 |
-13494,4 |
1259590,8 |
2010 |
377873,4 |
944657,0 |
171091,9 |
-23949,8 |
1469672,5 |
2011 |
416610,0 |
1096408,6 |
207021,2 |
-60362,7 |
1659677,2 |
2012 |
|
|
|
|
|
прогноз |
447343,2 |
1206049,5 |
227723.3 |
-75200.0 |
1805916.0 |
Відповідно до конвенцій Міжнародної
організації праці (МОП) кожна людина має
право на такий життєвий рівень (включаючи
їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне
обслуговування), який необхідний для
підтримання здоров’я і добробуту її
самої та її сім’ї, а також право на забезпечення
у разі безробіття, інвалідності тощо.
Підвищення
рівня життя сприяє поліпшенню якості
життя, тобто умов існування людини.
Якість життя
характеризується насамперед рівнем споживання товарів і послуг,
а також включає соціальні результати
економічного і політичного розвитку,
а саме: середня тривалість життя, рівень
захворюваності, умови й охорона праці,
соціальна захищеність населення, поліпшення
соціального середовища, забезпечення
прав людини.
Рівень життя
визначають в цілому по країні, по окремих
територіях та соціальних групах.
У світовій практиці
для характеристики рівня життя
використовується такий інтегральний
показник, як індекс людського розвитку,
котрий включає три індикатори: національний або
валовий внутрішній продукт на душу населення
(ВВП), тривалість життя, рівень освіти
населення. Ці величини співвідносяться
з найвищими світовими рівнями цих показників.
Національний
дохід або внутрішній валовий
продукт (ВВП) обчислюється в так званих доларах
паритету купівельної спроможності (ПКС),
тривалість життя — у роках, рівень освіти
— роками навчання і грамотність дорослого
населення — у відсотках.
Головним
же показником поліпшення рівня життя
є збільшення тривалості життя.
Індекс розвитку людського
потенціалу— індекс для порівняльної
оцінки бідності, грамотності, освіти,
середньої тривалості життя й інших показників
країни. (Рис. 2.4)
При підрахунку
ІРЛП враховують три види показників:
Середня тривалість життя при народженні — оцінює довголіття.
Індекс освіти: рівень грамотності дорослого населення країни (2/3 індексу) і сукупна частка учнів та студентів (1/3 індексу).
Рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення при паритетi купівельної спроможності (ПКС) в доларах США.
Альтернативним
індексом є Індекс бідності (також
розроблений ООН для оцінки якості
життя населення в будь-якій країні). [9]
Для характеристики
рівня життя у вітчизняній
і зарубіжній практиці використовуються
показники бідності: абсолютної і
відносної.
За абсолютної
бідності, бідними є частина домогосподарств,
які не можуть забезпечити себе необхідною
сумою благ, абсолютно необхідних
для збереження здоров’я і ведення
помірно активного трудового
життя. За відносної бідності, бідними
є частина домогосподарств, які мають низькі доходи.
У зарубіжній
практиці відносна бідність характеризується
доходом, що не перевищує 40—60 % доходу,
що склався в країні.
На поняття
бідності як соціально-економічного явища
впливає соціальна політика, що проводиться
в країні. Це поняття залежно від завдань,
які виконуються, може мати різний зміст
в одній і тій самій країні в різний період
(наприклад, програми щодо обмеження бідності
в США в післявоєнний період і сьогодні),
і в один і той самий період у різних країнах
(існують певні труднощі щодо національних
оцінок бідності за єдиними стандартами
в Європейському Союзі). У різних країнах
існують свої підходи щодо критеріїв віднесення
органами соціального захисту конкретної
особи або домогосподарства до бідних.
Наприклад, у США і Англії для цього використовуються
шкали державних допомог, у Франції —
мінімальна заробітна плата. У цих країнах
люди, які потребують допомоги, повинні
довести, що їхні доходи менші тих, що гарантує
держава.
Рівень бідності
і чисельність бідних залежить від межі бідності, офіційно установленої
державою, яка, у свою чергу, залежить від
її фінансових можливостей, оскільки декларовані
межі бідності ґрунтуються на певних розмірах
соціальних програм.
Нині факторами
бідності в Україні є такі:
місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий, проте необхідно враховувати, що сільська і міська бідність суттєво різняться);
досягнення пенсійного віку;
безробіття, в тому числі у прихованій формі
висока частка утриманців у отримувача доходів. [5]
2.2 Стан соціальної сфери в Україні
Динаміка доходів населення за 2000-2011 рр. мала нестійкий характер.
Якщо протягом 2001- 2005 рр. мало місце стабільне
зростання як наявного, так і реального
наявного доходів, то у 2006 р. темп зростання
суттєво знизився. Починаючи з 2006 р. спостерігається
помітне уповільнення темпів приросту
реального наявного доходу, що пояснюється
активізацією в цей період інфляційних
тенденцій, а значне зниження у 2009 р., крім
цього, пов’язане з економічною кризою.
Так, у 2009 р. порівняно з 2008 р.
зросли номінальні доходи населення,
наявний дохід, який може бути використаний
населенням на придбання товарів та послуг.
У період до 2011 р. наблюдається стрімке
зростання доходів, але водночас і зростання
мінімальних прожиткових норм.[7]