Управління фінансовими ризиками на підприємстві

Використовують  при розрахунках також коефіцієнт варіації V:

 

                                                                        (1.5)

 

За допомогою  коефіцієнта варіації можна зрівнювати навіть коливання ознак, виражених в різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися в межах від 0 до 100%. При цьому, чим менше його значення, тим більша стабільність прогнозованої ситуації, і менший ступінь ризику даного заходу або напряму діяльності [17, с. 57].

Перевагою цього  методу є простота математичних розрахунків, а явний недолік – необхідність великої кількості вихідних даних, оскільки чим більший масив вихідних даних, тим точніший розрахунок [6, с. 69]. Статистичний метод дає змогу отримати найповнішу кількісну інформацію про рівень ризику, але не передбачає аналізу джерел походження ризику, тобто ігноруються певні складові ризику.

Аналітичний метод  оцінювання ризику — система статистичних оцінок на основі попереднього експертного відбору ключових параметрів з подальшим аналізом впливу факторів ризику на них. Він є комбінацією статистичного оцінювання і принципів експертного аналізу.

Основними перевагами аналітичного методу є об'єднання факторного аналізу параметрів, які впливають на ризик, і виявлення можливих способів зниження його ступеня [10, с. 269].

Метод доцільності  витрат. Сутність цього методу ґрунтується  на тому факті, що витрати за кожним напрямом діяльності, а також за окремими її елементами мають різний ступінь ризику. Наприклад, ступінь ризику за витратами, пов'язаними з купівлею сировини, буде вищим, ніж за витратами на зарплату.

Визначення  ступеня ризику шляхом аналізу доцільності  витрат орієнтоване на ідентифікацію  потенційних зон ризику. Для цього  стан за кожним з елементів витрат поділяється на області ризику (табл. 1.2), що являють собою зону загальних втрат, у межах яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

- область абсолютної  стійкості;

- область нормальної  стійкості;

- область нестійкого стану;

- область критичного  стану;

- область кризового  стану.

Після того як на підставі даних минулих періодів розраховано коефіцієнт варіації V, кожна стаття витрат аналізується на предмет її ідентифікації областям ризику і максимальних витрат.

 

Таблиця 1.2 – Ризикові області діяльності підприємства

Область діяльності фірми	Абсолютної  стійкості	Нормальної  стійкості	Нестійкий стан	Критичний стан	Кризовий стан
Області ризику	Безризикова область	Область мінімального ризику	Область підвищеного  ризику	Область критичного ризику	Область недопустимого  ризику
Максимальні втрати	Повна відсутність  втрат	Чистий прибуток	Розрахунковий прибуток	Валовий прибуток	Виручка від  реалізації і майно фірми
Ступінь ризику	0	0-25	25-50	50-75	75-100

 

Перевага цього  методу полягає в тому, що, знаючи статті витрат з максимальним ризиком, можна знайти шляхи його зниження. Наприклад, знаючи, що ризик пов'язаний з орендою транспортного засобу, можна переглянути питання про перевезення товару.

Основний недолік  методу полягає в тому, що (як і при статистичному методі) підприємство не аналізує джерела ризику, а приймає ризик як цілісну величину, ігноруючи його складові [6, с. 74-78].

Оцінка ризику на основі аналізу фінансового стану  підприємства. Фінансове становище  фірми — це комплексне поняття, що характеризується системою абсолютних і відносних показників, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз цих показників дозволяє оцінити фінансову стійкість фірми. А як відомо залежність між фінансовою стійкістю і ризиком прямо пропорційна. Крім того, як тільки підприємство стає фінансово нестійким, виникає ризик банкрутства [11, с. 67].

Метод аналогій використовують у тому разі, коли інші методи оцінки ризику неприйнятні. Суть даного методу полягає в тому, що при аналізі ступеня ризику певного напряму підприємницької діяльності доцільно використовувати дані про розвиток саме таких і аналогічних напрямків у минулому.

Аналіз попередніх факторів ризику здійснюється на основі інформації, одержаної із різних джерел, таких як опубліковані звіти компаній про свою попередню діяльність, інформації, розповсюджуваної державними організаціями, даних страхових компаній і т.д. Одержані таким чином дані обробляються з метою виявлення залежностей між плановими результатами діяльності фірми з урахуванням потенційних ризиків.

Об’єктивна  важкість при використанні даного методу для оцінки ступеня ризику полягає  в тому, що дані минулих періодів повинні застосовуватись в теперішній момент часу без урахування того факту, що будь-який напрям підприємницької діяльності знаходиться в постійному розвитку [17, с. 67].

1.3 Сутність ризик-менеджменту та принципи управління фінансовими ризиками

Досить часто  топ-менеджери багатьох підприємств  не розуміють або не зовсім точно  уявляють сутність поняття ризику, а отже і неправильно тлумачать  цілі і задачі, які повинен вирішувати ризик-менеджмент на підприємстві.

По-перше, призначення  ризик-менеджменту – виявляти можливі  ризики і попереджувати їх, а не займатися їх наслідками. По-друге, ризик-менеджмент представляє собою  сукупність методологій і процесів, використання яких є важливим саме для досягнення стратегічних цілей організації, але не для визначення стратегії розвитку [1].

 Ризик-менеджмент  – центральна частина стратегічного  управління організацією. Це процес, слідуючи якому організація системно  аналізує ризики кожного виду діяльності з метою максимальної ефективності кожного кроку і, відповідно, всієї діяльності підприємства загалом.

Задача ризик-менеджменту  – це ідентифікація ризиків та управління ними. Це означає виявлення  всіх потенційних «негативних» і  «позитивних» факторів, що впливають на організацію, що збільшує імовірність успіху і мінімізує  імовірність відхилення та невизначеності  в досягненні поставлених цілей.

Ризик-менеджмент повинен представляти собою постійний  процес, який аналізує розвиток підприємства в русі, а саме: минуле, теперішнє та майбутнє підприємства в цілому. Він повинен бути інтегрований в загальну культуру організації, прийнятий і схвалений керівництвом, а потім донесений до кожного співробітника організації як загальна програма розвитку з встановленням конкретних задач на місцях. Ризик-менеджмент як єдина система управління ризиками повинна містити в собі програму контролю над виконанням встановлених задач, оцінку ефективності заходів, що проводяться, а також систему заохочення на всіх рівнях організації [14].

Управління  фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов’язаних з їх ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням.

Управління  фінансовими ризиками підприємства ґрунтується на певних принципах, основними з яких є:

1. Усвідомлення прийняття ризиків. Фінансовий менеджер повинен усвідомлено йти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення фінансової операції. Звичайно, після оцінки рівня ризику окремих операцій можна застосувати тактику “уникнення ризику”, але повністю виключити ризик з фінансової діяльності підприємства неможливо, тому що фінансовий ризик - об’єктивне явище, яке властиве більшості господарських операцій.
2. Керованість прийнятими ризиками. До складу портфеля фінансових ризиків повинні включатися переважно ті з них, що піддаються нейтралізації в процесі управління незалежно від їх суб’єктивної чи об’єктивної природи. А ті ризики, що не підлягають управлінню, наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна лише передати страховику.
3. Незалежність управління окремими ризиками. Ризики є незалежними один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не обов’язково збільшить ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам, тобто фінансові втрати по різним видам ризиків є незалежними один від одного і в процесі управління ними вони повинні нейтралізуватися індивідуально.
4. Порівнянність рівня прийнятих ризиків з рівнем прибутковості фінансових операцій. Підприємство повинно приймати в процесі здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня прибутковості по шкалі «прибутковість – ризик».
5. Порівнянність рівня прийнятих ризиків з фінансовими можливостями підприємства. Можливий розмір фінансових втрат підприємства в процесі проведення тієї чи іншої ризикованої операції повинен відповідати частці капіталу, яка зарезервована для його покриття. В іншому випадку настання ризикового випадку призведе до втрати певної частини активів, що забезпечує інвестиційну або операційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи подальшого розвитку.
6. Економічність управління ризиками. Витрати підприємства на нейтралізацію відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати суму можливих фінансових збитків по ньому навіть при максимальній ймовірності настання ризикового випадку.
7. Врахування фактору часу в управлінні ризиками. Чим довший період здійснення фінансових операцій, тим ширший діапазон супутніх їй фінансових ризиків, тим менша можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків за критерієм економічності управління ризиками.
8. Врахування стратегії підприємства в процесі управління ризиками. Система управління фінансовими ризиками повинна базуватися на загальних принципах, критеріях і підходах, що відповідають обраній підприємством стратегії розвитку.
9. Врахування можливості передачі ризиків.

З урахуванням розглянутих принципів на підприємстві формують спеціальну політику управління фінансовими ризиками [2, с. 213-216].

1.4 Політика  управління фінансовими ризиками

Політика  управління фінансовими ризиками є складовою загальної фінансової стратегії підприємства і полягає у розробці цілої системи заходів з виявлення фінансових ризиків, оцінювання рівня їх концентрації та імовірності виникнення, попередження небажаних наслідків ризикових подій та компенсації понесених втрат.

Послідовність розробки політики управління ризиками відображено на рисунку 1.5 [9, с. 364].

 

Рисунок 1.5 – Послідовність розробки політики управління ризиками

 

Ідентифікація окремих видів ризиків пов’язаних з фінансовою діяльністю підприємства. Процес ідентифікації здійснюються за наступними трьома етапами:

1. в розрізі кожного напряму фінансової діяльності (окремих видів фінансових операцій) визначають властиві їм зовнішні (систематичні) види фінансових ризиків;
2. визначається перелік внутрішніх (несистематичних) фінансових ризиків, які властиві окремим видам фінансової діяльності, або намічених фінансових операцій підприємства (ризик зниження фінансової стабільності, ризик неплатоспроможності, структурний ризик, кредитний ризик);
3. формується загальний портфель фінансових ризиків, що пов’язані з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства.

Метою встановлення основних факторів впливу на рівень фінансових ризиків є виявлення рівня керованості окремих видів фінансових ризиків, а також визначення шляхів можливої нейтралізації їх негативних наслідків.  Фактори впливу на рівень фінансових ризиків поділяють на об’єктивні (фактори зовнішнього характеру) і суб’єктивні (фактори внутрішнього характеру).

До  об’єктивних факторів належать:

• рівень економічного розвитку країни;
• характер державного регулювання фінансової діяльності підприємства;
• темпи інфляції в країні;
• кон’юнктура попиту і пропозиції на фінансовому ринку;
• рівень конкуренції в окремих сегментах фінансового ринку;
• рівень криміногенної ситуації в країні (регіоні);
• фактори форс-мажорної групи.

До  суб’єктивних факторів належать:

• основні параметри фінансової стратегії підприємства;
• фінансовий менталітет власників і менеджерів в політиці допустимих ризиків;
• розмір власного капіталу підприємства;
• структура використовуваного капіталу;
• склад використовуваних активів;
• характер використовуваних фінансових інструментів при здійсненні окремих фінансових операцій;
• достатність використовуваної інформаційної бази фінансового менеджменту;
• характеристика партнерів по фінансовим операціям;
• рівень кваліфікації фінансових менеджерів.

Вибір конкретних методів оцінки ймовірності виникнення окремих видів ризику визначається наступними факторами:

• видом фінансового ризику;
• повнотою і достовірністю інформаційної бази, сформованої для оцінки рівня ймовірності різних фінансових ризиків;
• рівнем кваліфікації фінансових менеджерів (ризик-менеджерів), що здійснюють оцінку;
• технічною і програмною озброєністю фінансових менеджерів; можливістю використання сучасних комп’ютерних технологій проведення такої оцінки;
• можливістю залучення до оцінки складних фінансових ризиків кваліфікованих експертів та ін. [2, с. 217, 220, 223-224].

Оцінка  можливих фінансових втрат, пов’язаних з окремими ризиками, залежить від  характеру фінансових операцій, що здійснюються, обсягу задіяних в них активів (капіталу) і рівнем коливання доходів при відповідних їм фінансових ризиках.

За  рівнем можливих фінансових втрат, пов’язаних з окремими фінансовими ризиками, виділяють чотири групи фінансових операцій:

а) безризикові фінансові операції, за якими можливі фінансові втрати не прогнозуються. До таких фінансових операцій, наприклад, може бути віднесено хеджування (один з видів біржових операцій), придбання короткострокових державних облігацій (при низьких темпах інфляції) і деякі інші (в цьому випадку фінансові втрати = 0);

б) фінансові  операції з прийнятним рівнем втрат. Критерієм такого рівня є можливість фінансових втрат в розмірі розрахункової  суми чистого прибутку за операцією, що розглядається (в цьому випадку фінансові втрати ≤ суми розрахункового чистого прибутку);

в) фінансові  операції з критичним рівнем втрат. Критерієм такого рівня є можливість фінансових втрат в розмірі розрахункової  суми валового доходу за операцією, що розглядається (в цьому випадку  фінансові втрати ≤ суми розрахункового валового доходу);

г) фінансові  операції з катастрофічним рівнем втрат. Критерієм такого рівня виступає можливість втрати всього власного капіталу по виду фінансової діяльності, що розглядається, або відповідної великомасштабної фінансової операції (в цьому випадку фінансові втрати ≤ суми власного капіталу).

Граничне  значення рівня ризиків по окремих  фінансових операціях встановлюється в розрізі окремих видів фінансових операцій з врахуванням відповідного менталітету керівників і фінансових менеджерів підприємства (їх схильність до здійснення консервативної, помірної або агресивної фінансової політики по окремих видах діяльності).

При здійсненні помірної фінансової політики граничними значеннями рівня ризиків  окремих фінансових операцій за оцінками спеціалістів є: