Управління фінансовими ризиками на підприємстві

Під фінансовим ризиком підприємства розуміється імовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу або капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності.

Фінансові ризики підприємства надзвичайно різноманітні і щоб ефективно управляти ними, їх класифікують за певними ознаками (таблиця 1.1) [15, c. 79-80].

Ризик зниження фінансової стійкості підприємства генерується недосконалістю структури  капіталу (надмірна частка використовуваних позикових коштів), що породжує незбалансованість  позитивного та від’ємного грошових потоків підприємства за обсягами.

Ризик неплатоспроможності  підприємства виникає внаслідок  зниження рівня ліквідності обігових коштів, що породжує розбалансованість  позитивного та від’ємного грошових потоків підприємства в часі.

 

 

 

 

 

Таблиця 1.1 –  Класифікація фінансових ризиків

За місцем виникнення	Ризик зниження фінансової стійкості Ризик неплатоспроможності (або ризик незбалансованої ліквідності) Інвестиційний ризик Інфляційний ризик Процентний  ризик Валютний ризик Депозитний ризик Кредитний ризик Податковий  ризик Інші види ризиків
За видами фінансових операцій	Ризик фінансування бізнесу Ризик довгострокового  інвестування Ризик управління оборотним капіталом
За об’єктом	Ризик окремої фінансової операції Ризик різних видів фінансової діяльності Ризик фінансової діяльності підприємства в цілому
За сукупністю інструментів	Індивідуальний фінансовий ризик Портфельний фінансовий ризик
За комплексністю  дослідження	Простий фінансовий ризик Складний фінансовий ризик
За джерелами  виникнення	Зовнішній (систематичний) або ринковий ризик Внутрішній (несистематичний) або специфічний ризик
За фінансовими  наслідками	Ризик, що призводить до збитків Ризик, що призводить до втраченої вигоди Ризик, що призводить як до збитків, так і до додаткових вигід
Продовження таблиці 1.1
За тривалістю впливу	Постійний фінансовий ризик Тимчасовий фінансовий ризик
За рівнем фінансових втрат	Припустимий фінансовий ризик Критичний фінансовий ризик Катастрофічний  фінансовий ризик
За можливістю передбачення	Прогнозований фінансовий ризик Непрогнозований фінансовий ризик
За можливістю страхування	Ризик, що підлягає страхуванню Ризик, що не підлягає страхуванню

 

 

Інвестиційний ризик характеризує можливість виникнення фінансових втрат в процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства. Відповідно до видів цієї діяльності розподіляються і види інвестиційного ризику – ризик реального та фінансового інвестування.

Інфляційний ризик  характеризується можливістю знецінення реальної вартості капіталу (у формі фінансових активів підприємства), а також очікуваних доходів від здійснення фінансових операцій в умовах інфляції. Оскільки цей вид ризику в сучасних умовах має постійний характер і супроводжує практично всі фінансові операції підприємства, у фінансовому менеджменті йому приділяється постійна увага.

Відсотковий ризик  полягає у непередбачуваній зміні  відсоткової ставки на фінансовому  ринку (як депозитної, так і кредитної). Причиною виникнення даного виду фінансового  ризику є зміна кон’юнктури фінансового  ринку під впливом державного регулювання, зростання або зниження пропозиції вільних грошових ресурсів та інші фактори. Негативні фінансові наслідки цього виду ризику проявляються в емісійній діяльності підприємства (при емісії як акцій, так і облігацій), в його дивідендній політиці, в короткострокових фінансових вкладеннях та інших операціях.

Валютний ризик властивий підприємствам, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Він проявляється в недоотриманні передбачених доходів в результаті безпосереднього впливу зміни обмінного курсу іноземної валюти, що використовується у зовнішньоекономічних операціях підприємства, на очікувані грошові потоки від цих операцій.

Так, імпортуючи сировину і матеріали, підприємство програє від підвищення обмінного  курсу відповідної іноземної валюти по відношенню до національної. Зниження цього курсу визначає фінансові втрати підприємства при експорті готової продукції.

Валютний ризик  включає в себе декілька основних підвидів: трансляційний ризик, операційний  та економічний ризики.

Депозитний  ризик відображає можливість неповернення депозитних внесків. Він зустрічається  відносно рідко і пов’язаний з  неправильною оцінкою та невдалим вибором  комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства.

Кредитний ризик  має місце у фінансовій діяльності підприємства при наданні ним товарного (комерційного) або споживчого кредиту покупцям. Формою його прояву є ризик неплатежу або несвоєчасного розрахунку за відпущену продукцію в кредит готову продукцію, а також перевищення розрахункового бюджету по інкасуванню боргу.

Податковий  ризик має ряд проявів: імовірність  введення нових видів податків та зборів на здійснення окремих аспектів господарської діяльності; можливість збільшення рівня діючих ставок податків та зборів; зміна строків та умов здійснення окремих податкових платежів; імовірність відміни діючих податкових пільг у сфері господарської діяльності підприємства.

Структурний ризик  генерується неефективним фінансуванням  поточних затрат підприємства, що обумовлює  високу питому вагу постійних витрат в загальній їх сумі. Високий коефіцієнт операційного лівериджу при несприятливих змінах кон’юнктури товарного ринку та зниженні валового обсягу позитивного грошового потоку за операційною діяльністю генерує значно високі темпи зниження суми чистого грошового потоку за цим видом діяльності.

Криміногенний ризик. У сфері фінансової діяльності підприємств він проявляється у  формі оголошення його партнерами фіктивного банкрутства; підробки документів, що забезпечують незаконне присвоєння сторонніми особами грошових та інших активів; крадіжки окремих видів активів власним персоналом та ін.

Група інших  фінансових ризиків досить широка, але за імовірністю виникнення або  рівнем фінансових втрат вона не дуже значима для підприємств, як попередні. До них відносяться «форс-мажорні ризики», які можуть привести не тільки до втрати передбачуваного доходу, але і частини активів підприємства (основних засобів, запасів ТМЦ); ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій (пов’язаний з невдалим вибором обслуговуючого комерційного банку); ризик емісійний та ін. [3, с. 524-526].

1.2 Аналіз та оцінка фінансових ризиків

Підприємець, приймаючи  рішення, в першу чергу, повинен  оцінити масштаби ризику, які загрожують його фірмі в разі вибору саме такого напряму дій. Логічно розглядати оцінку ризику як інтегрований етап процесу управління ризиком, що включає якісний і кількісний аналіз ризику, а також співвіднесення отриманого об’єктивного уявлення про ступінь ризику із суб’єктивним його сприйняттям особою, що приймає рішення [13, с. 458].

Призначення аналізу  ризику – надання потенційним  партнерам необхідні дані для  прийняття рішення про доцільність  участі в проекті і передбачити  заходи щодо захисту від можливих фінансових втрат [16, с. 302].

Аналіз ризику здійснюється в послідовності, зображеній на рисунку 1.4.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                Рисунок 1.4 – Блок-схема аналізу ризику

 

Завданням якісного аналізу ризику є визначення можливих видів ризику, оцінка принципового ступеня їх небезпеки і виділення  факторів, що впливають на рівень ризику [11, с. 58].

Якісний аналіз є чи не найскладнішим у економічній  ризикології. Він потребує ґрунтовних знань як теорії економіки, бізнесу, фінансів, так і низки спеціальних  предметів, необхідних для підготовки конкурентноздатного на ринку праці  фахівця певного напряму. Необхідна також наявність певного практичного досвіду в обраній сфері економічної діяльності [4, с. 130].

Доповнює якісний  аналіз кількісна оцінка підприємницького ризику. Кількісний аналіз ризику –  числове визначення величини окремих видів ризиків, а також сукупного ризику всього вибраного напряму підприємницької діяльності [10, с. 209]. Кількісне вираження рівня ризику не може бути однозначним. Залежно від методу оцінки ризику його величина може змінюватися.

Для кількісного  визначення рівня ризику застосовують різні методи: від складного імовірнісного аналізу до суто інтуїтивних. Нині вітчизняні менеджери зазвичай покладаються на інтуїцію, авторитет чи на досвід попередників. Лише незначний відсоток керівників здатний оцінити ризик із використанням економіко-математичних методів [5, с. 15].

Методи кількісної оцінки ризику є до певної міри універсальними, проте з їх допомогою не завжди вдається оцінити. Це пов’язано з  браком часу, інформації, кваліфікації. Крім того, існують види ризиків, які вимагають принципово особливого підходу до їх оцінки [11, с. 66]. Зазвичай всі методи оцінки ризику об'єднують у чотири групи:

1) експертні  — дають змогу визначити рівень  ризику в тому разі, коли відсутня  необхідна інформація для здійснення  розрахунків або порівняння, ґрунтуються на опитуванні кваліфікованих спеціалістів з наступною статистично-математичною обробкою результатів цього опитування;

2) економіко-статистичні  — застосовуються лише за наявності  достатньо великого обсягу статистичної  інформації для отримання точної кількісної величини рівня ризику. Обчислюють середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, β-коефіцієнт тощо;

3) розрахунково-аналітичні  — призначені для розрахунку відносно точного кількісного вираження рівня ризику на основі внутрішньої інформаційної бази самого підприємства (переважно застосовуються при оцінці ризику неплатоспроможності і ризику зниження фінансової стійкості);

4) аналогові  — дають змогу оцінити рівень  ризику по окремих операціях  на основі порівняння з аналогічними, вже багаторазово здійснюваними операціями. При цьому для порівняння використовують як власний, так і зовнішній досвід здійснення таких операцій [10, с. 247].

Найпоширенішими і універсальними є методи доцільності  витрат, експертних оцінок, статистичний, аналітичний та ряд інших.

Метод експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер порівняно з іншими методами. Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, виголошує власні суб'єктивні судження як про попередню ситуацію, так і про перспективи її розвитку.

Найчастіше  даний метод застосовується при  недостатній кількості інформації або при визначенні ступеню ризику такого напряму підприємницької діяльності, який не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати попередні показники.

В найбільш загальному вигляді сутність даного методу полягає  в тому, що підприємство виділяє  певну групу ризиків і розглядає, яким чином вони можуть вплинути на його діяльність. Цей розгляд зводиться  до надання бальних оцінок за ймовірність виникнення того чи іншого ризику, а також до ступеня його впливу на діяльність фірми [17, с. 61].

Для оцінки узгодженості експертів найчастіше використовують коефіцієнт конкордації, величина якого  вказує на достовірність оцінок. Коефіцієнт конкордації визначають за формулою:

 

,                                           (1.1)

де  — фактична дисперсія (середньоквадратичне відхилення) підсумкових (впорядкованих, проранжованих) оцінок, які надані експертами;

     — дисперсія підсумкових (впорядкованих) оцінок за умови, що думки експертів повністю збігаються;

      — сумарна оцінка, одержана і-м об'єктом;

       т — кількість досліджуваних об'єктів;

       п — кількість експертів.

Величина коефіцієнта  конкордації коливається в межах від 0 до 1. При нульовому значенні коефіцієнта зв'язок між оцінками різних експертів відсутній, тобто відсутня узгодженість думок. Якщо значення дорівнює одиниці, то думки експертів повністю збігаються [10, с. 251].

За стабільності внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства, достатньої кількості даних про перебіг окремих операцій (доходи і втрати), процесів, напрями економічної активності використовують процедури статистичного методу оцінки ризику. Цей метод ґрунтується на теорії ймовірностей розподілу випадкових величин. Маючи достатньо інформації про реалізацію певних видів ризику в минулих періодах, суб'єкт ризику здатен оцінити ймовірність реалізації їх у майбутньому [10, с. 255].

Для визначення найімовірнішого  результату, який ми очікуємо отримати в середньому, необхідно визначити  величину математичного очікування М(х):

 

,                                                     (1.2)

 

де  - значення, які може приймати досліджуваний параметр;

    - ймовірність прийняття цих значень.

 

Однак для прийняття рішення  необхідно так само виміряти коливання показників, тобто визначити міру відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці використовують два взаємопов’язані показники:

дисперсію D(x):

 

                                                 (1.3)

 

 

середньоквадратичне відхилення :

 

                                                                     (1.4)

 

Причому, чим  більше значення середньоквадратичного  відхилення, тим більший ризик управлінського рішення.