Прибуток – результативний показник діяльності підприємства

При методі прямого розрахунку прибуток розраховується за окремими видами продукції. що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.

1.   Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2.   Собівартість одиниці продукції.

3.   Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Вказаний метод планування прибутку використовується на підриємствах масового та крупносерійного виробництва. Він достатньо точний, але занадто трудомісткий, коли треба розрахувати великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на одну гривню продукції, який використовується на ВАТ «ПМК - 226». Він застосовується по підприємству в цілому за
розрахунку прибутку від випуску та реалізації всієї продукції. Використовуються данні про виробничі витрати та реалізацію продукції за
попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. Це укрупнений метод, який застосовується на підриємствах серійного та одиничного типу виробництва. Недоліки методу: бракує можливості визначити вплив окремих чиників на обсяг прибутку, його зміну.             

Економічний    (аналітичний)    метод відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва продукції; собівартості продукції; рівня гуртових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівняною та не порівняною продукцією в плановому періоді. Порівняна продукція – це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівняна продукція- це продукція, що не вироблялася на підрпиємстві в попередньому періоді.

Наступний елемент, який має важливе знечення в плануванні прибутку – це точка беззбитковості («поріг рентабельності»), тобто така виручка від реалізації, при якій підприємство не має збитків, але ще не має і прибутків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам.

Точку беззбитковості визначають таким чином:

ТБ=Впост/(Ц-Взмін),  

де ТБ – точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво та реалізацію;

Впост – величина постійних витрат, грн;

Взмін – величина змінних витрат на одиницю продукції, грн;

Ц – гуртова ціна продажу, грн.

За цією формулою розраховується точка беззбитковості при випуску одного найменування продукції. Якщо підприємство випускає декілька видів продукції, виникає проблема розподілу постійних витрат. В економічній літературі розглядаються різні варіанти їх розподілу. Це розподіл постійних витрат між виробами пропорційно виручці від реалізації, змінними витратами, кількості годин устаткування, заробітній платні робітників, що зайняті виробництвом цих виробів тощо.

  3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ

3.1. Теоретичні засади управління прибутком підприємств

Однією з головних економічних категорій (а на думку ба­гатьох економістів, головною), пов'язаних із діяльністю ви­робничого підприємства, є категорія прибутку. Висока роль цієї категорії визначається тим, що вона характеризує основ­ну мету підприємницької діяльності виробничого підприєм­ства, підсумовує головний економічний результат цієї діяль­ності. Це положення підкреслюється в Законі України "Про підприємства в Україні" [2], в працях багатьох економістів [3,с.482;31,с.9—10; 32,с. 756;142,с. 32].

Проте слід відзначити, що одні економісти віддають безумов­ний пріоритет прибутку як цілі функціонування виробничого підприємства, підкреслюючи, що він є "найвищою ціллю підприємницької діяльності" [18, с. 32], інші вважають, що таким пріоритетом е забезпечення зростання добробуту влас­ників підприємства і прибуток є лише важливою умовою роз­в'язання цього завдання . Деякі навіть стверджують, що "основна мета діяльності підприємства — зробити макси­мальний внесок, на який воно здатне, в благоустрій суспіль­ства" [4, с. 482].

З мого погляду, між наведеними твердженнями немає суттєвих суперечностей, вони розглядають категорію прибут­ку як головну мету діяльності підприємств, лише з різним ступенем узагальнення. Так, забезпечення зростання добро­буту власників підприємства може бути реалізоване лише шляхом отримання прибутку від комерційної діяльності; між цими двома поняттями є прямий зв'язок — чим вища сума отримуваного підприємством прибутку, тим вищими (за інших рівних умов) будуть темпи зростання добробуту його влас­ників. За більш високого ступеня узагальнення прибуток підприємства може розглядатись як результат задоволення потреб суспільства в товарах та послугах. Чим вищий рівень цього задоволення з боку підприємства, тим вищим має бути і прибуток від його діяльності. Цей зв'язок може розгляда­тись і в іншому ракурсі — чим вищий прибуток підприєм­ства, тим більшим може бути його внесок у розв'язання со­ціальних, екологічних та інших суспільних проблем.

Загальна економічна категорія прибутку в практиці її за­стосування визначається багатьма термінами. Розглядає­мо лише основні з них, які мають безпосереднє відношення до управління прибутком виробничого підприємства.

Слід зазначити, що в фінансовому менеджменті розрізняють поняття економічного та бухгалтерського прибутку підпри­ємства. Поняття економічного прибутку визначає прибуток як "чисті грошові потоки та зміни вартості активів компанії" [19, с. 57]. Таке трактування прибутку узагальнює кінцеву віддачу на інвестований капітал в усіх її формах. Поняття бухгалтер­ського прибутку більш вузьке — воно визначається сумою пере­вищення отримуваних підприємством доходів над його видат­ками. Якщо перше поняття прибутку використовується в практиці оцінки ефективності інвестиційної діяльності підпри­ємства, то друге дає змогу оцінити цю ефективність за його операційною діяльністю.

Практичне значення в процесі управління має визначення понять балансового та чистого прибутку підприємства. Згідно з нормативними положеннями, чинними в Україні, балансовий прибуток — це сума фінансових результатів усіх видів діяльності підприємства за звітний період, що складається із фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг) включно з продукцією підсобних, допоміжних та обслуговую­чих виробництв і господарств, основних фондів, нематеріаль­них активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів і матеріальних цінностей, а також прибу­ток від орендних (лізингових) операцій, роялті та інших поза­реалізаційних операцій. Чистий прибуток являє собою ба­лансовий прибуток, зменшений на суму податкових та інших обов'язкових платежів із нього. Відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку економічний зміст цих понять трактується більш спрощено — як загальний прибу­ток підприємства до і після оподаткування, або валовий та чистий його прибуток [20, с. 213—214].

У свою чергу, в складі балансового (або валового) прибутку підприємства виділяють прибуток, що підлягає обкладенню податком, і прибуток, який податком не обкладається. В Украї­ні "об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звіт­ного періоду на суму валових витрат платника податку і суму амортизаційних відрахувань" (скоригований склад кожного з цих показників визначено законодавством про оподаткуван­ня прибутку підприємств).

Основна мета управління прибутком— за­безпечення зростання його суми і рівня, а також ефективний його розподіл за напрямками економічного розвитку. Згідно з визначеною метою об'єктом управління виступають як фор­мування прибутку підприємства, так і його розподіл.

Ефективність формування прибутку характеризується як загальною його сумою, так і рівнем, який визначається систе­мою коефіцієнтів рентабельності. Динаміка загальної суми прибутку хоч і дає уявлення про економічний розвиток вироб­ничого підприємства, але не враховує при цьому обсягу викорис­тання економічних ресурсів. Тому в практиці фінансового менеджменту, пов'язаного із управлінням прибутком, значного використання набули такі основні коефіцієнти рентабельності:

1. Коефіцієнт рентабельності використаних активів. Цей показник дає найбільше уявлення про співвідношення отри­маного прибутку і використаних економічних ресурсів підпри­ємства — матеріальних, нематеріальних, фінансових. Розра­хунок цього показника ведеться за формулою

Р=П/А,

де Рд — коефіцієнт рентабельності використаних активів;

П — сума прибутку, отриманого в певному періоді;

А — середньозважена загальна сума активів підприємства, яка розраховується як середньохронологічна в періоді, що розглядається.

За аналогічною формулою можуть бути розраховані коефі­цієнти рентабельності основних фондів оборотних активів та інших складових економічних ресурсів підприємства, що вхо­дять як окремі елементи до складу його активів.

2. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу. Цей по­казник характеризує віддачу на вкладений капітал. У теорії фінансового менеджменту він розглядається як пріоритетний серед коефіцієнтів рентабельності, бо дає змогу порівняти фак­тичний рівень прибутку на вкладений капітал із його діючою нормою на фінансовому ринку в цілому. Цей показник розра­ховується за формулою:

Р=П/ВК,

де Ррд — коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

П — сума прибутку, отриманого в певному періоді;

ВК — середньозважена загальна сума власного капіталу підприємства в періоді, що розглядається (розрахована як се­редньохронологічна) .

На державних виробничих підприємствах, створених у формі акціонерних товариств, цей показник розраховується віднос­но загальної суми акціонерного капіталу.

3. Коефіцієнт рентабельності витрат виробництва про­дукції. Він характеризує ефективність витрат, пов'язаних із виготовленням продукції та її збутом. Для розрахунку цього показника застосовується така формула:

Р=П/ПС,

де Р д — коефіцієнт рентабельності витрат виробництва про­дукції;

П — сума прибутку, отриманого в певному періоді;

ПС — повна собівартість виготовленої та реалізованої про­дукції.

За аналогічною формулою можуть бути проведені розра­хунки коефіцієнта рентабельності витрат конкретних видів і найменувань продукції, якщо на підприємстві запроваджено відповідний облік у розрізі її номенклатури.

4. Коефіцієнт рентабельності реалізації продукції. Він ха­рактеризує відношення прибутку до загального обсягу реалі­зованої продукції і розраховується за такою формулою:

Р=П/ОРП,

де Ррп — коефіцієнт рентабельності реалізації продукції;

П — сума прибутку, отриманого в певному періоді;

ОРП — загальний обсяг реалізованої продукції в певному періоді.

Відповідно до мети управління прибутком наше підприємство зацікавлено у більш ефективному використанні своїх економічних ресурсів і підвищенні коефіцієнтів рентабель­ності, в першу чергу, коефіцієнта рентабельності активів. Але в практичних умовах можливості підприємства в цьому на­прямку обмежені рівнем конкуренції на відповідному товар­ному ринку. Якщо під впливом конкуренції коефіцієнт рен­табельності активів перестає зростати, підприємство постає пе­ред дилемою, що для нього важливіше: рівень рентабельності реалізації продукції чи рівень оборотності його активів. Для розв'язання цієї дилеми застосовується так звана модель Дюпона, яка має такий вигляд:

Р=(П/ОРП)*(ОРП/А),

де Р —коефіцієнт рентабельності використаних активів;

П — сума прибутку, отриманого за певний період;

ОРП — загальний обсяг продукції, реалізованої за певний період;

А — середньозважена загальна сума активів підприємства за період, що розглядається.

Економічний зміст цієї моделі може бути інтерпретовано і таким чином: коефіцієнт рентабельності активів підприєм­ства являє собою результат множення коефіцієнта рентабель­ності реалізації продукції на кількість оборотів активів за період, що розглядається. У механізмі управління прибутком це означає, що якщо виробниче підприємство свідомо йде на зниження цін на свою продукцію (тобто на зменшення коефі­цієнта рентабельності її реалізації) і за цей рахунок значно підвищує обсяг її реалізації (а відповідно і оборотність ак­тивів), воно може забезпечити в певних випадках зростання коефіцієнта рентабельності активів (за рахунок збільшення суми отримуваного прибутку). Застосування моделі Дюпона в практичних умовах є важливим елементом механізму управ­ління прибутком виробничого підприємства.

Теорія управління прибутком значною мірою базується та­кож на системі фінансового аналізу "Витрати — Обсяг реаліза­ції — Прибуток", яка дає змогу визначити як точку беззбитковості вироб­ничої діяльності підприємства, так і роль окремих факторів у формуванні його балансового прибутку від реалізації продукції.