Пошук шляхів удосконалення підприємницької діяльності в Україні

Зростаючі масштаби підприємницької діяльності, інфляційні процеси, не­обхідність адаптації до національних умов міжнародних, і передусім європей­ських норм щодо регулювання підприємницької діяльності вимагали поступо­вого перегляду критеріїв віднесення підприємств до малих, середніх та вели­ких.

Тому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008 № 523-VI [33], встановлено нові критерії для віднесення підприємств до категорії малих, середніх та великих шляхом внесення відповідних змін до  Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» та Господарського кодексу України, що є одним з кроків по приведенню української класифікації підприємств до рекомендацій ЄС.

На сьогоднішній день суб’єктами малого і середнього бізнесу  є фізичні особи, зареєстровані  у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого під­приємництва» [34] та юридичні особи - малі і середні підприємства, визначені відповідно до Господарського кодексу України [11].

Згідно статті 63 Господарського Кодексу України малими вважаються під­приємства, середньооблікова чисельність працюючих яких не перевищує за рік п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції – сімдесяти мі­льйонів гривень. Великими визнаються підприємства, на яких чисельність пра­цюючих перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації перевищує сто мільйонів гривень. Відповідно, усі інші підприємства належать до категорії середніх.

Ці критерії переважно будуть застосовуватись починаючи з 2009 року. Ві­дповідно, кількість малих підприємств з 2009 року суттєво збільшиться (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Можливий розподіл підприємств в Україні за розмірами у 2009 році

Актуальним для України є питання неготовності законодавчої бази, яка б забезпечувала нормативне забезпечення організації груп підприємств та інформації про їх діяльність. Законодавче врегулювання цього питання є одним із завдань державної політики на майбутнє.

Динаміка загальних темпів приросту суб’єктів підприємництва країни сві­дчить про те, що починаючи з 1991 року, цей сектор економіки  кількісно виріс майже у 12 разів.  

Найбільше кількість суб’єктів підприємництва зросла у Дніпропетровській, Донецькій та Харківській областях (Додаток Б).

На початок 2009 року загальна кількість суб’єктів підприємництва в Укра­їні дорівнювала понад 1,2 млн. одиниць.

В структурі підприємств найбільшу частку займають малі – 85,1% (324 тис. одиниць); на середні припадає 14,7% (56 тис. одиниць), а на великі  – лише 0,2% (770 підприємств) (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Структура підприємств в Україні на 2008 рік.

У розподілі питомої ваги підприємств за основними видами економічної діяльності у 2006 – 2009 роках спостерігається тенденція до збільшення частки у будівництві та наданні послуг і зниженні частки у сільському господарстві (Додаток В). На сьогоднішній день кількість підприємств задіяних у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку складає 25% від загальної  кількості. Операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям займається 12,86% підприємств. У сфері охорони здоров’я та надання соціальної допомоги працює 2,49% малих підприємств, у сфері освіти  - 3,6%.

За видами економічної діяльності найбільшим є внесок фізичних осіб –під­приємців у торгівлі (92,1%), діяльності транспорту та зв'язку (90,6), сфері кому­нальних та індивідуальних послуг (89,8), у сфері охорони здоров'я та соціальної допомоги (77), готельному та ресторанному бізнесі (76,6), промисловості (69,4%).

              Вагому соціальну роль підприємництва визначає його здатність до швид­кого і масштабного створення нових робочих місць.

За підсумками  2008 року в малому та середньому бізнесі було зайнято майже 10 млн. осіб. Щоправда, впродовж останніх років незначний спад цього показника спостерігається на малих і середніх  підприємствах. Кількість зайня­тих осіб у фізичних осіб-підприємців, навпаки, помітно зростає: до 8,2% у 2007 році  проти 2,8% у 2004.

За даними Держкомстату у 2008 році рівень зайнятості на підприємствах України у відсотках до загальної кількості працездатного населення становить 6,0% (рис. 2.3).

Рис.2.3.   Рівень зайнятості на малих підприємствах України

Найвищий рівень зайнятості на підприємствах відзначався у місті Києві (14,6%), найнижчий - у Луганській області (4,1%).

У 6 регіонах, зокрема, містах Києві і Севастополі, Київській, Львівській, Одеській, Харківській областях цей показник перевищив середнє значення по країні.

Питома вага малого та середнього бізнесу в загальних обсягах економіки поступово збільшується і на сьогодні цей сектор забезпечує 74,2% обсягу реалі­зованої продукції [14, c. 8].

Різні рівні розвитку національних економік визначають різні завдання пе­ред державною політикою щодо розвитку підприємництва, яке виступає у якості одного з головних чинників формування середнього класу, розвитку демократії та побудови громадянського суспільства. А отже, аналіз підприємницької діяльності в Україні дозволить розробити гідні пропозиції щодо  її вдосконалення.

2.2 Аналіз здійснення підприємницької діяльності

В умовах системної перебудови економіки України у напрямку її адаптації до ринкових відносин, в яких має домінувати соціальна орієнтація, об’єктивно необхідним є створення трансформаційних механізмів, які б стимулювали суб’єктів господарювання нарощувати обсяги та підвищувати ефективність ви­робництва, оновлювати виробничу матеріально-технічну базу. Але реалії фор­мування підприємницького ресурсу в українській економіці свідчать, що цей процес натрапляє на ряд істотних перешкод: по-перше, реформи, що прово­дяться, не завжди відповідають рівневі розвитку підприємництва; по-друге, унаслідок домінування умов трансформаційних процесів в економіці відбува­ється надмірне збільшення невизначеності підприємницької діяльності; по-третє, недосконалість інституційного середовища підприємництва призводить до негативного обмеження свободи підприємницької діяльності. Всі ці переш­коди стосуються як загального підприємницького середовища, так і, особливо, його невід’ємної складової – сектора малого підприємництва.

Стабільне щорічне зростання позитивного фінансового результату від зви­чайної діяльності, що досягається всіма підприємствами має викривлене від­дзеркалення щодо фінансових результатів діяльності серед малих підприємств (таблиця 2.1).

Якщо у 2007 році позитивне сальдо від діяльності всіх підприємств - су­б'єктів підприємницької діяльності збільшилось майже у 1,8 рази та склало бі­льше 135 млрд. грн., то малі підприємства по цьому показнику «вийшли» на рекордний від’ємний рівень за останні роки.

Таблиця 2.1.

Основні фінансово-економічні показники діяльності підприємств у 2003-2007 роках

*Дані наведені з урахуванням банків

*Джерело: [45]

Їхнє від’ємне сальдо склало майже 2 млрд. грн. При аналізі впливу резуль­татів від економічної діяльності малих підприємств в галузевому розрізі на за­гальне значення цього показника, виникає багато питань щодо підприємниць­кого характеру діяльності малих підприємств взагалі. Серед найбільш потен­ційно прибуткових видів економічної діяльності, таких як будівництво, яке до початку 2008 року не відчувало кризових процесів, торгівля автомобілями, яка є стабільним джерелом високих прибутків торгових підприємств, оптова торгі­вля та операції з нерухомим майном – малі підприємства, що займаються цими видами діяльності, у 2007 році мали найбільші від’ємні показники щодо фінан­сового сальдо. Так у будівництві цей показник серед малих підприємств склав -1162,4 млн. грн., у торгівлі автомобілями – 1 071,3 млн. грн., у оптовій торгівлі – 842,6 млн. грн., а серед малих підприємств, що займаються операціями з не­рухомим майном – 1 209,0 млн. грн. Стабільне щорічне позитивне сальдо ма­ють тільки малі підприємства, що здійснюють фінансову та освітянську діяль­ність (відповідно 2 646,3 млн. грн. та 12,6 млн. грн. у 2007 році).

Це свідчить, про значну тінізацію суб’єктами малого підприємництва ре­зультатів (доходів) від економічної діяльності, що штучно занижує реальний показник ВВП держави.

Слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складових діяльності малого підприємництва консолідовано має прояв у низь­ких показниках рентабельності його діяльності. Рівень рентабельності (збитко­вості) операційної діяльності малих підприємств за видами економічної діяль­ності у 2006-2007 році набув позитивного значення (відповідно по роках – 0,7 та 0,9 відсотків), але його рівень до цього показника щодо всіх підприємств – суб'єктів підприємницької діяльності складає 10-13%.

Низьким залишається показник рівня рентабельності (збитковості) всієї ді­яльності малих підприємств за видами економічної діяльності, розрахований як відношення чистого прибутку (збитку) до усіх витрат діяльності підприємств. Протягом 2003-2007 років він має сталий від’ємний рівень і коливається в ме­жах від – 0,4% до – 3,0% [22, c. 65].

Згідно даним додатку Г ми бачимо тенденції до збільшення як кредиторської, так і дебіторської заборгованостей, при чому це зростання про­тягом 2008 року відбувається все швидшими темпами. Також негативно відображується на розвитку підприємництва від’ємне сальдо експорту та імпорту.

Такий стан малого підприємництва свідчить про те, що його економічні агенти не мають у сучасній економіці України ні матеріально-технічних, ні фі­нансових чинників для активізації інвестиційної і, особливо, інноваційної орга­нізації власного підприємства відповідно до світових стандартів. Це підтвер­джується даними Держкомстату про ситуацію щодо інвестиційно-інноваційних рухів як у загальній системі підприємництва, так і в середовищі його не­від’ємної секторальної складової – малого підприємництва.

2.3 Оцінка ефективності підприємницької діяльності в Україні

У сучасному світі якість управління інноваційними процесами стає визна­чальним фактором конкурентоспроможності національних економік. В Україні за останні півтора десятка років спостерігається технологічне відставання від розвинених країн, і, як наслідок, зниження конкурентоспроможності економіки нашої країни, гальмування розвитку високотехнологічних галузей промисловості, зниження якості робочої сили. Причина цього полягає у непослідовності проведення науково-технологічної та інноваційної політики та низькій ефективності і якості міжвідомчої координації. Збереження таких тенденцій в подальшому може призвести до остаточного вибуття України із числа економічно розвинутих країн світу.

Основою державної інноваційної політики має стати формування ком­плексу заходів державної підтримки інноваційної активності на всіх стадіях інноваційного процесу та їх безумовне виконання.

Протягом 2008 року державою здійснювалась фінансова підтримка інно­ваційних та інвестиційних проектів, у першу чергу з впровадження передових технологій, що реалізуються в галузях промисловості, у тому числі тех­нологічними парками, через механізм здешевлення кредитів. Були надані кре­дити на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях еко­номіки, у першу чергу з впровадження передових енергозберігаючих техно­логій та технологій з виробництва альтернативних джерел палива. Здійсню­валась фінансова підтримка впровадження регіональних та галузевих іннова­ційних програм.

До організаційно-економічних чинників, що створюють проблеми на шляху інноваційного розвитку економіки України, відносяться: нерозвиненість ринку, дефіцитність товарів, нестача інвестиційних ресурсів для фінансування інноваційних розробок і проектів, відсталість матеріальної і науково-технічної бази, відсутність резервних потужностей, домінування спрямованості економі­чних інтересів підприємця на поточне виробництво.

До основних фінансово-кредитних чинників, що заважають розвитку інно­ваційної діяльності, належать: недоступність фінансових ресурсів, недоскона­лість системи оподаткування інноваційної діяльності, існуючі високі відраху­вання з фонду оплати праці.

Основними політико-правовими чинниками, які справляють негативний вплив на розвиток інноваційного підприємництва є: мінливість і нестабільність вітчизняної законодавчої бази, існування обмежень з боку податкового, патен­тно-ліцензійного законодавства, блокування дії деяких статей Законів України «Про інноваційну діяльність», «Про оподаткування прибутку підприємств» [20, c.129].