Пошук шляхів удосконалення підприємницької діяльності в Україні

* самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законо­давства;

* вільний найм працівників;

* залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

* вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

* самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд [12].

Важливу роль у розвитку підприємництва відіграє держава. Вона повинна гармонічно співпрацювати з ринковими важелями саморегулювання. Під дер­жавною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання, що передбачає насамперед свідоме формування державими структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з другого – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресу­рсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безо­платно [10, 182].

Історичний досвід переконує, що політика є дієвою, коли вона ґрунтується на об’єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різних інте­ресів суспільства та передбачає багатоваріантність і свободу вибору [9, c. 349].

1.2. Методика оцінки ефективності підприємницької діяльності

В загальному понятті ефективність (в перекладі з латинської – дієвий, про­дуктивний, той, що дає результат) характеризує різноманітні розвинуті сис­теми, процеси, явища.

Ефективність виступає як індикатор розвитку. Вона ж – його найважливі­ший стимул. Прагнучи підвищити ефективність конкретного виду підприємни­цької діяльності та їх сукупності ми визначаємо певні міри, що допомагають процесу розвитку і відкидаємо ті з них, що ведуть до регрессу [42].

Визначення економічної ефективності багатонапрямленої і широкомасш­табної підприємницької діяльності має спиратися на власну методичну основу.

Аналітична оцінка економічної й соціальної ефективності підприємництва має базуватися на результатах комплексного аналізу діяльності підприєм­ницької структури за певний час.

Метод економічного аналізу – це системне, комплексне, взаємопов’язане вивчення господарської діяльності з метою її об’єктивної оцінки, забезпечення необхідною інформацією прийняття оптимальних рішень, контролювання і ре­гулювання економічних процесів [5, c. 20].

Аналіз фінансово-господарського стану підприємств здійснюється за та­кими напрямками:

- виробнича діяльність,

в тому числі за такими аспектами:

      виробництво і реалізація продукції;

      структура витрат на виробництво;

      рівень грошових розрахунків та бартерних операцій;

      експортна орієнтація виробництва;

      наявність і використання виробничих потужностей;

      споживання паливно-енергетичних ресурсів;

- фінансова діяльність,

в тому числі за такими аспектами:

      наявність, структура і динаміка активів та пасивів;

      платоспроможність підприємства;

      фінансовий стан;

      заборгованість (в тому числі бюджетна);

      ділова активність;

      результативність діяльності;

      стан та повнота сплати податків підприємствами, визначення обгрунтованості і дієвості податкових пільг (в тому числі за умов економічних експериментів, функціонування економічних зон тощо);

- відтворення засобів виробництва  та інвестиційна діяльність,

в тому числі за такими аспектами:

      наявність, стан і використання основних фондів;

      інвестиційна діяльність (в тому числі за умов економічних експериментів, функціонування економічних зон тощо);

      структура джерел інвестування;

      залучення кредитів та виконання зобов’язань по них;

      залучення коштів на фондовому ринку;

- інноваційна діяльність,

в тому числі за такими аспектами:

      інноваційні витрати;

      оновлення продукції;

- трудові і соціальні аспекти діяльності,

в тому числі за такими аспектами:

      наявність, структура і використання трудового потенціалу;

      оплата праці і структура доходів;

      заборгованість із виплати заробітної плати;

- реформування підприємств,

в тому числі за такими аспектами:

      процеси приватизації;

      виконання зобов’язань покупцями пакетів акцій;

      ефективність керівництва підприємствами;

      процеси реструктуризації підприємства;

      продаж акцій на фондовому ринку і зміни у структурі власників [8, c. 620].

Показники, що характеризують зазначені напрямки і аспекти аналізу, та по­рядок їх розрахунку наведено в додатку А.

1.3 Світовий досвід становлення підприємницької діяльності

Для того, щоб краще зрозуміти особливості розвитку підприємництва в Україні необхідно дослідити досвід провідних країн світу. Активне зростання частки малого підприємництва в структурі економіки західних країн почало проходити з середини 70-х років. Підприємництво – як джерело прогресивних економічних змін: підприємства сприяють розвиткові конкуренції, створюють нові робочі місця, інтенсивно впроваджують наукові розробки тощо. Крім того, приватний бізнес є запорукою демократизації економіки та суспільного життя, чинником підтримання соціальної справедливості в суспільстві. Світовий дос­від підтверджує ефективність існування підприємництва в сучасній економіці. Будь – яка «здорова» економічна система не може обійтися без балансу вели­кого та малого бізнесу.

Досвід світових країн показує, що сектор підприємницької діяльності ор­ганічно вписується у структуру розвинутої ринкової економіки, слугує необхід­ною умовою її існування, життєстійкості і вдосконалення. Наприклад, у Вели­кобританії протягом 80-х і на початку 90-х років ХХ ст. фірми, які мають ме­нше 20% зайнятих, становили 96% загальної кількості дрібних компаній. На частку дрібного бізнесу припадало 21 % товарообігу і 36% робочої сили країни. Успішній роботі дрібних компаній сприяє розвиток франчайзингу, коли дріб­ний підприємець одержує фінансову і технічну допомогу великої компанії. Отже, необхідне співіснування великого і дрібного бізнесу набуває раціональ­ної форми, яка поєднує заінтересованість дрібних підприємств з вигодою для великих корпорацій.

Як свідчить досвід розвинутих країн світу, виконання підприємництвом своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов комплекс­ної  виваженої регіональної політики всебічної підтримки цього сектору еконо­міки [17, c. 138].

Розглянемо стан розвитку підприємництва в різних країнах за показни­ками, що представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Показники, що характеризують стан розвитку підприємництва в різних країнах за 2006 рік

*Джерело: [17, c. 139]

Аналізуючи дані таблиці, можна побачити, що в економічно розвинених країнах обсяг ВВП, який виробляється підприємствами, становить  від 50 до 67%. На жаль, сьогодні в Україні ще тільки створюється дієвий механізм підт­римки, розвитку і захисту підприємництва на зразок тієї системи, що наприк­лад, склалася у США, Франції, Німеччині та інших країнах.

Для України винятково важливий і досвід Італії щодо розвитку підприєм­ництва, організації його діяльності. Підприємницька діяльність – це не просто додаток до великого виробництва, а важлива самостійна форма функціонування й розвитку сучасних продуктивних сил, гнучка й доступна для всіх, хто на це здатний, форма вияву підприємництва та ініціативи. Саме тому в нашій країні необхідно розвивати систему підприємницької діяльності.

Аналіз світового досвіду дає підстави стверджувати, що практично в усіх розвинених країнах держава бере участь у формуванні  та регіональному розви­тку підприємницької діяльності у сфері послуг, підтримці найбільш доцільних і ефективних її напрямів, навіть у таких країнах, де склалися вікові традиції при­ватного підприємництва, підприємництво у сфері послуг потребує такої підт­римки підприємництва. Одні країни з розвинутою ринковою економікою мають розгалужену та чітко усталену систему державної підтримки приватного біз­несу (США, Японія, Німеччина, Франція), в інших же подібна система перебу­ває на стадії становлення або розвитку.

Так, у Німеччині для підтримки підприємництва активно застосовується стимулююча регіональна політика, яка направлена на забезпечення умов кон­куренції. Сьогодні у Німеччині  активно використовуються податкові пільги.

У Франції існує така проблема розвитку, як дефіцит фінансових ресурсів, і тому держава допомагає суб’єктам підприємницької діяльності. Держава несе подвійне навантаження. Вона не тільки бере участь у формуванні фондів підп­риємств, а й виступає для них як гарант і головний поручитель перед банками [17,c. 141].

У США підтримка підприємництва – самостійна частина регіональної економічної політики уряду. Найбільш повно програми підтримки здійсню­ються через федеральну агенцію – Адміністрацію малого бізнесу (АМБ) [19, c. 145].

У Великобританії діє ціла низка спеціалізованих програм підтримки під­приємництва. Країна надає фінансову, юридичну, консультативну допомогу молодіжним організаціям і молодим людям – підприємцям. Вони отримують на пільгових умовах позики, звільняються від податку на капітал, нерухомість, ділові операції [25, c. 113]

Україна ж у свою чергу має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн:

                       низький рівень технічної оснащеності;

                       низький управлінський рівень, брак досвіду, знань та культури ринкових ві­дносин;

                       прагнення до самостійності (більшість зарубіжних країн працює на умо­вах франчайзингу);

                       відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтри­мки підприємництва;

                       відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон’юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;

                       практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки [16, c.78].

Висновки до розділу 1

Отже, підприємництво відіграє важливу роль у національному господарс­тві країни, оскільки прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналі­зації та постійного оновлення. Воно сприяє розвиткові конкуренції, створює нові робочі місця тощо.

Виконуючи свої функції (ресурсну, організаційну, інноваційну) підприєм­ництво стає тією рушійною силою, що сприяє формуванню нових економічних відносин.

Саме тому підприємництво потребує підтримки з боку держави, Політика держави повинна ґрунтуватися на об’єктивно діючій системі економічних зако­нів з урахуванням різноманітних інтересів суспільства, а також передбачати свободу вибору.

Цю підтримку краще здійснювати, спираючись на світовий досвід. Для цього треба чітко розуміти, у якому стані знаходиться національне підприємни­цтво, розу­міти всі його проблеми та недоліки.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1. Загальна характеристика підприємницької діяльності в Україні

Законодавством України визначено, що підприємництво – це господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних резуль­татів та з метою одержання прибутку. Підприємництво є самостійною, ініціати­вною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю.

Відповідно до ролі в національній економіці та масштабів діяльності розрі­зняють малі, середні та великі підприємства. У законодавчому полі України особлива увага приділена малим підприємствам та фізичним особам - підприє­мцям через їх особливу роль у становленні сучасної моделі економіки.

До останнього часу відповідно до Господарського кодексу України (від 16.01.2003 № 436-IV із змінами та доповненнями)[11] нормою, що визначала ка­тегорію малого підприємства був наступний критерій: юридична особа, у якої середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу – суми, еквівалентної п’ятистам тися­чам євро за середньорічним курсом НБУ.