Організація трудових процесів і робочих місць. Нормування праці

До основних методів вивчення з використанням  спеціальних приладів (секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів) фактичних затрат робочого часу протягом зміни або за коротший період належать: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж[6].

Під хронометражем  у нормуванні праці розуміють  вивчення будь-якої операції шляхом спостереження  та вимірювання робочого часу, що йде  на виконання окремих її елементів.

Мета  хронометражу — виявлення чинників, що впливають на тривалість кожного  елемента операції, циклічно повторюючись.

Реалізація  мети хронометражу передбачає виконання  таких основних завдань:

- визначення кількості часу, необхідного для виконання різними методами тієї або іншої роботи з метою порівняння результатів;

- визначення потрібної кількості робітників для виконання тієї або іншої операції;

- здійснення реалістичних розрахунків, графіків роботи і робочого навантаження;

- формування справедливої системи стимулювання; розрахунки трудовитрат і фонду заробітної плати;

- забезпечення необхідних даних для прогнозування показників діяльності.

При цьому  вибираються найекономічніші прийоми  і рухи для проектування на їх основі раціональної структури операції в  цілому при нормальній тривалості виконання  окремих її елементів. Це дає змогу  поширити передові прийоми і методи роботи серед широкого кола робітників. У процесі хронометражу перевіряються  й уточнюються норми, отримані вихідні  дані для розроблення нормативів основного і допоміжного часу. Під час виконання елементів  виробничої операції працівник застосовує певні трудові рухи, дії, прийоми  та операції, які є об’єктами  хронометражу.

Перед початком виміру затрат часу дані про окремі елементи трудової операції заносяться в спеціальний хронометражний лист спостережень (хронокарту). Залежно  від тривалості і характеру елементів  операції визначають кількість вимірів  щодо кожного елемента. Проводячи  хронометраж, спостерігач записує  тривалість окремих елементів операцій, а також усі перерви в хронокарту. Під час виконання кожного  елемента операції звичайно робиться 10—20 вимірів, а у випадку короткочасних  операцій — 30—60. Опрацьовуючи й аналізуючи хронометражні спостереження, спочатку виключають помилкові виміри, а потім розраховують середню тривалість виконання кожного елемента. Наприклад, якщо затрати часу на виконання якої-небудь операції при різних вимірах становили 10, 13, 11, 10, 11, 10, 10, 10, 10 і 11 с, то середня величина часу виконання даного елемента визначається як середнє арифметичне:

Сума  середніх затрат за всіма елементами операції покаже середній час на виконання  операції в цілому.

Робота  вимірюється не тільки за допомогою  хронометражу, а й на основі затвердженої системи нормативів часу на трудові  рухи.

Для глибшого вивчення трудового процесу широко використовується метод мікроелементного аналізу, коли операція розчленовується  на найпростіші рухи, такі як «простягнути руку», «натиснути», «рух очей», «рух ніг». Так типизовано 19 мікрорухів, у тому числі 10, що виконуються руками, 7 для  ніг і тулуба та 2 для очей. Усього система містить 22 види та 50 різновидів мікрорухів, на які розроблені мікроелементні нормативи[6].

За допомогою  аналізу виконання кожного такого мікроелемента в часі й у просторі можна моделювати ручні прийоми  і розраховувати час, необхідний для їх виконання.

Розрізняють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджують у послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3—5 с).

Фотографія  робочого дня — це засіб вивчення шляхом спостереження і виміру всіх без винятку затрат часу протягом повного робочого дня або деякої його частини[6].

Головне завдання фотографії робочого дня полягає  у виявленні втрат робочого часу протягом зміни, визначенні причин, що викликають ці втрати, і розробленні  необхідних організаційно-технічних  заходів для їх усунення.

На підставі матеріалів фотографії робочого дня  проектується раціональна організація  обслуговування робочих місць, нормується підготовчо-заключний час, час перерв на відпочинок і особисті потреби  робітника, визначаються склад бригади  і поділ роботи всередині бригади.

Залежно від об’єкта спостереження розрізняють  такі фотографії:

- фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія);

- фотографія часу роботи устаткування;

- фотографія виробничого процесу.

За індивідуальною фотографією спостерігач визначає використання часу одним працівником  протягом робочої зміни або іншого періоду.

Групове фотографування робочого часу робиться тоді, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема, за бригадної  організації праці.

Масова  фотографія використовується з метою  вивчення затрат робочого часу великої  кількості робітників.

Маршрутне фотографування проводиться, коли за характером роботи виконавець перебуває в русі.

Самофотографування  здійснює сам працівник, фіксуючи величину втрат робочого часу, а також причини  їх виникнення. Це сприяє залученню  всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат  робочого часу.

Фотографія  часу використання устаткування —  це спостереження за його роботою  і перервами в ній з метою  одержання даних для обґрунтування  затрат часу на обслуговування (одним  робітником або кількома).

Фотографія  виробничого процесу — це одночасне  вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів  його роботи.

На заключному етапі проводиться опрацювання  даних фотографій робочого дня (а  їх має бути проведено не менше  трьох), їх аналіз, розробляються організаційно-технічні заходи щодо усунення затрат робочого часу і проектується раціональний (нормативний) баланс робочого часу за зміну.

Фотохронометраж застосовується для досліджень нестабільних трудових процесів в індивідуальному  та дрібносерійному виробництвах з  тривалістю окремих операцій понад 0,25 год. Фотохронометраж звичайно здійснюється методом прямих вимірів за поточним часом із застосуванням цифрової або графічної форми запису. В  окремих випадках доцільно застосовувати  моментно-безперервний метод спостереження. Затрати часу встановлюються в основному  шляхом обліку частоти повторювання конкретних трудових прийомів[6].

 

1.6. Розрахунок  норм на основі дослідження  витрат робочого часу.

 

Затрати робочого часу поділяються на нормовані  і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов затрати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин,підготовчо-завершальний час.

Сумарна величина нормованих елементів затрат часу на одиницю продукції (виконання  операції) є штучно-калькуляційним часом (Тшк), або повною нормою часу за певних організаційно-технічних умов. Норма штучно-калькуляційного часу використовується як основна планово-облікова одиниця з метою планування виробництва, організації праці, нарахування заробітної плати тощо. Розгорнута формула повної норми штучно-калькуляційного часу має такий вигляд[6]:

Тшк = Тп-з + То + Тд + Торг + Ттех + Тв + Тос + Тпт,

де Тп-з  — норма підготовчо-завершального  часу, яка встановлюється в одиничному і дрібносерійному виробництві  на одну деталь (виріб), у серійному  — на партію деталей (виробів), у  масовому додається до часу обслуговування робочого місця;

То —  норма основного часу;

Тд —  норма допоміжного часу;

Торг  та Ттех — норма часу відповідно на організаційне та технічне обслуговування робочого місця;

Тв —  норма часу на регламентований відпочинок;

Тос —  норма часу на регламентовані особисті потреби;

Тпт —  норма часу на регламентовані перерви  з організаційно-технічних причин.

На практиці часто об’єднують основний і допоміжний час, час організаційного і технічного обслуговування, час на відпочинок та особисті потреби. У серійному  та одиничному виробництвах час регламентованих  перерв Тпр, як правило, відсутній. У  такому разі формула штучно-калькуляційного  часу набуває спрощеного вигляду:

Тшк = Тп-з + Топ + Тоб + Твоп,

де Топ  — норма оперативного часу (То + Тд);

Тоб —  норма часу на обслуговування робочого місця (Торг + Ттех);

Твоп  — норма часу на відпочинок та особисті потреби (Тв + Тос).

У середині повної (штучно-калькуляційної) норми  виділяють так звану норму  штучного часу, яка відображає сумарні  затрати часу (за винятком підготовчо-завершального) на виготовлення окремої одиниці  продукції (виконання операції) за певних організаційно-технічних умов:

Тшт = Топ + Тоб + Твоп = То + Тд + Торг + Ттех + Тв + Тос.

У разі запуску  деталей у виробництво партіями (п), підготовчо-завершальний час дається  на всю партію ( ).Тоді, відповідно, норма штучно-калькуляційного часу буде

У серійному  виробництві, коли вироби запускаються в роботу не поштучно, а партіями, уживається норма часу на партію виробів (Тпар) — сумарний час виготовлення партії виробів за певних організаційно-технічних  умов[6].

        Завантаження робочих місць визначають по розрахунковій кількості. Ціле число позначає кількість цілком завантажених робочих місць, величина після коми – коефіцієнт завантаження недовантаженого робочого місця (Кнед.), що виражають у відсотках.

    Час роботи недовантаженого робочого місця визначають за формулою:

    

    де П – період обслуговування (приймається рівний чи кратний тривалості зміни в хвилинах: 480, 450, 420, 360 … 15 мін.).

    Розмір оборотного заділу між кожною парою суміжних операцій з різною продуктивністю визначається за формулою:

     

    де Т – час спільної роботи на суміжних операціях, хв.;

    Сi, Сi+1 – кількість одночасно працюючих верстатів відповідно на попередній і наступних операціях;

    ti, ti+1 – норма часу (з урахуванням вироблення норм) відповідно на попередній і наступних операціях, хв.

      При розрахунку норм праці встановлюються затрати робочого часу: на підготовчо-завершальне, оперативне обслуговування робочого місця, на відпочинок і особисті потреби та регламентовані перерви.

      Час роботи (Т_р) — сумарний час у рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) на своєму робочому місці. Він має бути продуктивним, але на практиці нерідко якась його частина марнується на непродуктивну роботу.

      Час непродуктивної роботи (Т_рн) — витрачений час у межах зміни на роботу, яка не дає корисного результату підприємству, а скоріше негативний, оскільки зношуються інструмент, устаткування, витрачаються матеріали, сировина, енергія, робочий час працівника. До непродуктивної роботи належать: усунення (виправлення) браку, що виник з вини самого робітника; виконання робіт, що не передбачені змінним завданням, та ін.

      Час продуктивної роботи (Т_рп) характеризується сумарним часом у межах зміни, протягом якого працівник виконує прямі і суміщувані обов’язки, що передбачені регламентом. Він складається з часу: підготовчо-завершальної та оперативної роботи й обслуговування робочого місця[6].

      Підготовчо-завершальний  час (Т_п-з) потрібен робітнику для підготовки самого себе та робочого місця до виконання заданої роботи і для її закінчення: отримання інструменту, приладдя, технологічної та планово-облікової документації; ознайомлення з роботою, кресленнями; інструктаж про порядок виконання роботи; установлення приладдя та інструменту; налагодження устаткування; зняття приладдя та інструменту після виконання роботи; здача приладдя, інструменту, документації та готової продукції (роботи).

       Підготовчо-завершальний час витрачається, як правило, один раз на всю роботу (партію предметів праці) і не залежить від кількості виробів (обсягу робіт), що виконується за даним завданням.

      Час оперативної роботи (Т_оп) — це найпродуктивніша частина робочої зміни, яка витрачається на зміну форми, розмірів, властивостей предмета праці, а також на виконання допоміжних дій, необхідних для здійснення цих змін. Затрати оперативного часу повторюються з кожною одиницею продукції або певним обсягом робіт і складаються з двох частин: часу виконання основних (Т_о) та допоміжних трудових прийомів (Т_д).