Обґрунтування виробничої програми підприємства

Для підвищення ефективності виробничого плану при її розробці доцільно скористатись досвідом зарубіжних економістів і бізнесменів, які рекомендують перед складанням такої програми проводити маркетинговий аналіз ринку, поведінки й потреб споживачів, дій конкурентів і інше.

Виробничий план як завдання з випуску продукції в якому відображені обсяг і асортимент продукції її рівень якості та ціна, є основою виробничого процесу, функціонування підприємства швейної галузі. Від вдалого формування та виконання виробничого плану залежать економічні результати виробництва.

Причому, одні автори, комплексність  зводять до поєднання всіх видів  планів, інші включають такі ранги, як організацію і планування. Я  вважаю, що у даному випадку комплексність  розглядається неповно і дотримуємося думки авторів Афанасьєвої В. А., Шершньова З. Е. про те, що процес формування та виконання виробничого плану має включати 5 рангів:

• організацію;
• планування;
• облік;
• контроль та аналіз;
• регулювання.

На практиці виробничу  програму формують з використанням:

• результатів аналізу виконання плану за звітний період;
• даних про виробничі потужності, рівня їх використання;
• даних про можливості матеріально-технічного забезпечення;
• даних договорів і держзамовлень;
• даних про зміни залишків готової продукції на складі підприємства.

 

Практика формування виробничого плану підприємств в умовах ринку дозволила нам виявити і аргументувати деякі особливості даного процесу. В основному вони зводяться до наступного:

• орієнтація планів на ринок;
• на конкретного споживача;
• на врахування змін кон'юнктури ринку;
• на своєчасне і якісне виконання договірних зобов'язань.

Таким чином первинну роль у формуванні виробничого плану  мають відігравати маркетингові дослідження.

Процес формування виробничого  плану є складною проблемою. Труднощі складають насамперед два аспекти: велике число критеріїв оцінки, неоднозначність результатів, які отримуємо, через вплив факторів невизначеності.

При появі багатьох критеріїв  невизначеності у виборі найкращого рішення є наступні особливості:

• відсутні статистичні дані, що дають можливість обґрунтувати співвідношення між різними критеріями;
• на момент прийняття рішення немає інформації, яка б дозволила об’єктивно оцінити можливі наслідки вибору того чи іншого варіанту;
• нестачу об’єктивної інформації неможливо поповнити на момент прийняття рішення.

Відповідно формування виробничого плану не може бути визначено тільки на основі об’єктивних розрахунків. Повна оцінка цього процесу можлива лише на основі поєднання кількісних та якісних показників.

У теорії прийняття рішень, завдання, які пов’язанні з вибором  найкращого варіанту формування виробничого плану з широкого числа альтернатив є слабоструктуризованими. Розгляд особливостей таких завдань показує, що рішення тут приймаються відносно майбутнього, крім того вони вимагають вкладень фінансових ресурсів і мають елементи ризику.

Формування виробничого  плану є однією із функцій керівництва. Однак виникає необхідність відокремлення  адміністративного акту прийняття  рішення відносно формування виробничого  плану від аналітичної її підготовки.

Головна мета формування виробничого плану – це встановлення асортименту продукції в такому обсязі, таких якостей і вартості, які б забезпечили її збут і отримання виробником запланованого прибутку. Таким чином, формування виробничого плану є важливим і специфічним видом управлінської діяльності на швейному підприємстві від якого залежать основні результати його діяльності на ринку й який повинен забезпечити єдність, взаємозв'язок і цілеспрямування зусиль  окремих структурних підрозділів та всього колективу. Від ефективного вирішення цих питань залежить конкурентна позиція підприємства на ринку.

У нових умовах, які  мають місце в Україні, виникає  ще один важливий фактор, який визначає межі й структуру виробничого  плану підприємства. Це фінансові  ресурси підприємства, які забезпечують реалізацію запланованої виробничого плану. Тут існує в першу чергу проблема належних розмірів оборотних коштів підприємства, які визначають можливості доступу до сировинних та паливно-енергетичних ресурсів. Хоча необхідна величина оборотних коштів визначається з одного боку технологією руху матеріальних ресурсів на підприємстві та ринку, а також загальним станом економіки країни, їх розміри не можуть суб'єктивно змінюватись в залежності від позиції апарату управління і тому можуть суттєво коригувати виробничу програму підприємства.

 

 

3. Елементи формування  виробничої програми підприємства.

 

Виробнича програма підрозділів  основного виробництва це сукупність продукції певної номенклатури й  асортименту, яка має бути виготовлена  в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

  Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішньокоопераційні потреби чи на ринок, за межі підприємства.

  Загальна схема розроблення виробничої програми за умов наявності в складі підприємства підрозділів внутрішньої кооперації та підрозділів, що мають замкнений виробничий цикл і виготовляють продукцію безпосередньо на ринок. У другому випадку розроблення планів виробництва підрозділів ґрунтується на їх планах продажу (поставки) продукції. Причому останні можуть випливати із плану продажу продукції підприємства (централізоване розроблення плану “зверху-вниз”) або остаточно його формувати (метод “знизу-вверх”), що передбачає самостійне формування підрозділами — центрами прибутку портфеля продажу продукції. Цей варіант планування близький до планування виробництва продукції самостійним підприємством і детального розгляду тут не потребує.

  Коротко зупинимось на розробленні виробничої програми підрозділів, продукція яких не є кінцевою з позиції підприємства, тобто вони виготовляють окремі частини продукту (предметна спеціалізація) або виконують частину загального технологічного процесу (технологічна спеціалізація).

  План виробництва охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальним обсягом у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на плановий період (рік, квартал, місяць) складається з переліку найменувань продукції, яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному виразі. Це завдання конкретизується за часом виконання в оперативно-каледарних планах (планах-графіках).

  При визначенні номенклатури й обсягу виробництва продукції підрозділами підприємства важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих частин виробів (заготовок, деталей, вузлів, приладів тощо).

Ця проблема розв'язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість виробів і їх вартість.

  Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких установлюється завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Виробнича програма випускних (складальних) цехів визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства. В одиничному та серійному виробництвах для заготівельних та обробних цехів випуск продукції у номенклатурі встановлюється, як правило, у комплектах деталей на замовлення, виріб, складальну одиницю (вузол, агрегат). За масового виробництва цим цехам планується випуск заготівок і деталей за окремими найменуваннями.

  З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання цехам у натуральному виразі розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від випускних цехів до заготівельних. У плановому завданні кожного цеху враховуються поставки продукції (заготівок, деталей, комплектів тощо) цехам-споживачам, на склад готової продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні. Цей загальний порядок розроблення виробничої програми цехів можна подати так:

Nв=Nп+Nс+Nн-Nф, (1.1)

 де Nв — плановий  випуск виробів у натуральному  виразі в певному цеху;

Nп — поставка виробів  наступним за технологічним маршрутом  цехам-споживачам;

Nc — поставка виробів  на склад готової продукції  (як запчастини для сервісних центрів, продажу);

Nн, Nф — відповідно  нормативний і фактичний міжцеховий  запас цього виробу (для комплектації, у вигляді оборотного запасу  та ін.).

 У випадку тривалого  виробничого циклу виготовлення  продукції завдання встановлюються  з випуску і запуску виробів. При цьому може виникнути потреба в корекції внутрішньоцехового незавершеного, виробництва. Покажемо це на простому прикладі виготовлення деталі — корпуса редуктора машини — заготівельним і механічним цехами для складального цеху. Планом заводу передбачено виготовити за квартал 500 машин. На одну машину потрібний один корпус редуктора. Крім цього, слід поставити 10 корпусів у свій сервісний центр і є замовлення іншого заводу на 50 заготівок корпусів. Оскільки машина випускається постійно, незавершене виробництво періодично коригується і підтримується на нормативному рівні. Складемо плани виробництва корпуса редуктора для цих цехів.

 

4. Показники виробничої  програми підприємства.

 

Виробнича програма у  вартісному виразі розробляється підприємством по товарній продукції в порівнювальних цінах. Для планування інших показників (прибутку, собівартості) товарна продукція визначається в діючих цінах підприємства. Отже, в основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками  виробничої програми є обсяг продукції  в натуральних одиницях за номенклатурою  й асортиментом.

Номенклатура — це перелік назв окремих видів продукції.

Асортимент — це різновидність  виробів у межах даної номенклатури.

Номенклатура виробів  підприємства може бути централізованою  і децентралізованою.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних  контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів зі споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Натуральні показники, зазвичай, представляються у фізичних одиницях виміру (метри, штуки, тони і т. д.). Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах з урахуванням якісної характеристики товарів.

На основі виробничої програми в натуральному виразі визначають вартісні показники: товарну, валову продукцію у порівнюваних цінах, товарну і реалізовану продукцію у діючих цінах підприємства.

Отже, обсяг виробництва  продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

 де ОВ — обсяг  виробництва продукції в натуральних  одиницях;

ОП — обсяг поставок у натуральних одиницях;

Зп — запаси продукції  на складі на початок планового року у натуральних одиницях;

Зк — запаси продукції  на складі на кінець планового року у натуральних одиницях.

Вартісними показниками  виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрішньозаводського  обороту, обсяг незавершеного виробництва.

Найважливішим показником виробничої програми є товарна продукція. Вона включає до свого складу всю виготовлену в плановому або попередньому періодах продукцію, що відповідає стандартам, технічним умовам, прийнята у ВТК, упакована і підготовлена до реалізації: