Держава як базовий інститут політичної системи

     Як  було зазначено раніше схема циклічного розвитку економіки складається  з періодів: криза, депресія, піднесення, пожвавлення. Але з прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства економічний цикл модифікується, як зображено на  рис. 2.1. 

     

 

     Рис. 2.1. Схема сучасного економічного циклу 
 

     Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу: [ 11,C.338-342].

• рецесія — включає кризу та депресію;
• піднесення — пожвавлення і бум.

     Рецесія — фаза економічного циклу між  найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва.

     Розширення (піднесення) виробництва — фаза між найнижчою і найвищою точками  циклу.

     За  визначенням національного бюро економічних досліджень США (NBER), рецесія — це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним спадом у багатьох секторах економіки.

     Американські  вчені Артур Берне та Уеслі  Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску й зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.

     Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл — як тимчасове відхилення від цієї тенденції.

     Сучасні економічні цикли, як видно із рис. 2.1, істотно відрізняються від циклів кінця XIX — першої половини XX століття.

     1. У них відсутня фаза депресії  як обов'язкова, хоча, якщо спад дуже глибокий і тривалий, то фазу рецесії називають депресією.

     2. Зникло чітке розмежування між  пожвавленням та піднесенням.  Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум), та нижня (спад) точки ділового циклу.

     3. Визначається рівнодіюча тривалого  економічного зростання — тренд,  коливання навколо якого утворюють  цикл.

     4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу.

       витку інтересів споживачів.[4,C.145-152]

     Історія економічних періодичних криз надвиробництва почалася так: 1825 рік — криза у  Великій Британії, 1836 рік — у  Великій Британії та США, 1847 рік —  в усіх країнах Європи й Америки; в 1873 році світова економічна криза почалася в Австрії і Німеччині, потім поширилася на Європу та США і завершилася в 1878 році у Великій Британії. Світові економічні кризи були в 1907, 1920, 1929-1933, 1937, 1957, 1974-1975 роках.

     Тільки  в США з 1854 року до 90-х pp. XX ст. відбулося понад 25 криз і спадів виробництва. У середньому разом з депресіями вони тривали 18 місяців, а фази пожвавлення і піднесення — 33 місяці.

     Світова економічна криза 1929—1933 років була найсильнішою за своїми наслідками для  світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46%, виплавка сталі та чавуну зменшилася па 62%, видобуток вугілля — на 31%, зовнішньоторговельний оборот — на 67%, кількість безробітних становила 26млн. чол., або 1/4 всіх зайнятих, реальні прибутки скоротилися на 58%, вартість цінних паперів на біржах — на 60—75%, виробництво скоротилося на 23%, інвестиції — на 79%. Особливостями цієї світової кризи були; тривалий спад виробництва; переплетіння промислової та аграрної кризи; переплетіння кредитної, валютної і фінансової криз; масовість банкрутств малого і великого бізнесу. Під час кризи 1990-1992 рр. спад промислового виробництва становив 1,9%. У 1993 р. У Німеччині, Франції та деяких інших країнах Західної Європи відбувся спад, у 1995-1996 роках – стагнація, тоді Як в Японії економічна криза відбулася лише в 1997-1999 роках (темпи зростання ВВП у 1997 р. Становили лише 1,6% порівняно з 5,1% у 1996 р., а в 1998 р. Їх зниження становило 2,5%, в тому числі промислового виробництва – на 7,1 %). Простежити ці етапи криз ми можемо в табл. 2.1. 

     Таблиця 2.1

     Циклічні  кризи ХХ ст. на прикладі США.

 
 
 

     Економічні  кризи охоплюють усі галузі й  види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно  від сфери, тривалості й середовища функціонування. Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу. Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій.

     Промислова  криза виявляється у невідповідності  між масою вкладених у галузь виробничих сил і можливістю їх прибуткового застосування. Удар кризи означає  для промисловців початок періоду низьких прибутків і великих збитків, депресії. Надвиробництво засобів виробництва — характерна риса промислових криз і причина їх затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звільнень робітників і службовців.

     Проміжна  криза відрізняється від циклічної  тим, що вона не розпочинає новий цикл, а перериває на певний час перебіг  фази піднесення або пожвавлення. Така криза менш глибока та тривала і має локальний характер.

     Часткова  криза охоплює не всю економіку, а певну сферу економічної  діяльності (наприклад, сферу грошового  обігу/ кредиту).

     Галузева  криза - це криза в одній з галузей  народного господарства, що може виникнути  у будь-якій фазі циклу (наприклад, криза у сільському господарстві, на транспорті).[19,C.278-283].

     В ієрархії економічних криз досить значне місце належить структурним

     кризам, під якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим.

     Товарна криза виявляється у невідповідності  між товарами і цінами. Ціни на товари часто значно підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і  попиту на них. При цьому зростання цін сприяє збільшенню виробництва і ввозу товарів, загострюється невідповідність між цінами і попитом. Слідом за дуже швидким зростанням цін настає скорочення споживання, яке і дає привід до переоцінки товарів. Основний недолік переворотів цін, зокрема їх лібералізації, — у їх збитковому впливі на виробництво. Зміна цін, що не відповідає реальним умовам життя, тягне за собою штучне скорочення споживання матеріальних благ, знищення їх.

     Спекулятивні  кризи - це наслідок спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, спаду виробництва, збідніння населення. Такі кризи не можуть тривати довго, тому що сприяють виникненню штучного надвиробництва товарів, падінню цін і оживленню попиту.

     Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за якого значна частина населення зазнає майнової шкоди, зниження життєвого рівня, підприємства розорюються. Специфіка аграрних криз полягає в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство, не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові кризи.[8,C.192-201]

     Друга половина XX ст. зумовила деякі особливості економічних криз і циклів: останні стали менш глибокими і довгочасними; для фаз циклу характерна асинхронність, або різночасність, їх настання; серед видів криз переважають структурні, проміжні кризи; посилюються інфляційні процеси в економіці країн світу.

     Особливості сучасних економічних циклів

     1. Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє  потребу і робить можливим  частіше оновлення основного  капіталу, внаслідок чого повторюваність  криз стає частішою.

     2. Інтернаціоналізація виробництва,  поглиблення науково-технічного  співробітництва, глобалізація економіки  та розвиток НТП зумовлюють  синхронізацію економічних циклів  у різних країнах та регіонах  світу.

     3. Державне анти циклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз.

     4. Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й підвищенням цін та інфляцією, що породжує нове явище в економіці — стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням та надмірними державними витратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію. Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуються туди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. [12,C. 426-435;7,C.68-74] 
 
 

     

2. Розвиток  економіки України  за роки незалежності

 

     У 1991 р., коли Україна одержала незалежність, особливо небезпечною стала незавершеність розбудови національної економіки. Перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним. Те, що сталося з Україною, не має історичних аналогів. З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції на 41%, національний доход - на 54%. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму - 27,7%. У роки великої депресії спад виробництва не перевищував 25%. В СРСР під час другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва складала 30%. Криза охопила і сільське господарство України. У 1990-1993 рр. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 1/4. Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо.

     Занепад сільського господарства може мати для  української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі - це основні валютні надходження країни.

     В 1991-1993 рр. почали поступово створюватися фермерські господарства. На початку 1992 р. в Україні нараховувалось 2098, то на 1 жовтня 1993 р. - 26048 ферм.

     Криза в економіці ускладнювалась ще й тим, що в Україні був дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава продає дуже мало товарів, і ця тенденція посилюється, що ставить під загрозу забезпечення виробництва новим сучасним технологічним обладнанням.

     Парадокс  ситуації полягає ще й в тому, що в Україні відбувається скорочення виробництва і може трапитись те, чого до цього часу не знала світова економічна практика - криза надвиробництва в умовах спаду виробництва (в Україні скорочується ринок, на товари відсутній попит через низьку якість і високі ціни).

     Великим недоліком у проведенні реформ в  Україні є повільне акціонування державних підприємств, тобто їх перехід до ринкових відносин. Без приватизації державної власності в країні неможливо створити цивілізовану ринкову економіку.

     Важливою  метою структурної стратегії  є зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України  від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпеки держави. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень, забезпечити значне зростання валютних надходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.