Держава як базовий інститут політичної системи

    Відповідно  до цих критеріїв прийнята наступна класифікація циклів.

    Цикли Жуглара, тривалістю 7-12 років. На основі фундаментального аналізу коливань ставок відсотка і цін у Франції, Великобританії і США було виявлено зв'язок цих коливань з циклами інвестицій, які в свою чергу ініціювали зміни ВВП, інфляції і зайнятості.

    Цикли Китчина (цикли запасів), тривалістю від 2 до 4 років, так звані короткі цикли. Цей вид циклів пов’язується або із змінами світових запасів золота, або з нерівномірністю відтворення оборотного капіталу, або із змінами грошового обігу.

    Цикли Кузнеця, тривалістю 18-25 років, так звані  «будівельні цикли», пов’язані з періодичністю оновлення житлових будинків і деяких видів виробничих споруд. Пізніше цей цикл стали називати «довгі коливання».

    Певний  внесок у вивчення циклічності вніс К. Маркс, який практично всю увагу  приділив не довгим хвилям, а середнім, що одержали в економічній літературі назву періодичних криз перевиробництва. К. Маркс обґрунтував об’єктивний характер циклічності розвитку капіталістичної економіки, визначивши функціонування основного капіталу у процесі відтворення матеріального основного циклу, тривалість якого за часів К. Маркса складала приблизно 10 років.

    Цикли Кондратьєва, тривалістю 50-60 років. Підйом економіки Кондратьєв пов’язував з масовим провадженням у виробництво нових технологій, із залученням нових країн в світове господарство, із змінами обсягів видобування золота. Технічні нововведення супроводжуються розширенням інвестицій. За кожним великим підйомом виникає досить короткий період, коли економіка якби готується до майбутнього тривалого спаду, але у той же час зберігається видимість процвітання: люди, як і раніше, повні надій, легко беруть у борг. Оскільки реальна ситуація вже не та, відбувається нагромадження заборгованості, яке у будь-який момент загрожує крахом. Це з неминучістю і відбувається, причому імпульс може  виходити від незначної події. Суперечності, що накопичилися раніше, виходять назовні: виявляється надлишок виробничих потужностей відбувається масова ліквідація підприємств, зростаю безробіття, ціни падають. Економіка починає рух до нижньої точки циклу. Формується дефіцит окремих товарів, відбувається зрушення в структурі розподілу доходів, ростуть витрати виробництва, сповільнюється зростання прибутків. Виникає ситуація, яка називається стагфляцією.

Частіше всього відбуваються наступні 5 хвиль: підйом першого циклу пов’язується з промисловою революцією в Англії; підйом другого – з розвитком залізничного транспорту; третього – із впровадженням електроенергії, телефону і радіо; четвертого – з автомобілебудуванням. П’ятий цикл сучасні дослідники пов’язують з розвитком електроніки, генної інженерії, мікропроцесорів.

    Угорський економіст Б. Шипиш знайшов цікаву залежність: тривалі цикли «вбирають» в себе, поглинають коротші. Так, середньострокові цикли Жуглара містять два короткострокові цикли Китчина. Далі, виділивши в особливий клас інвестиційні цикли 10-12-річної тривалості, Б. Шипош показав, що «цикл Кузнеця» є подвоєним інвестиційним циклом. Відповідно довгострокові цикли Кондратьєва – подвоєні цикли Кузнеця. [11, C.441; 2, C.277-278] 
 

    1.3.  Причини і механізм циклічних коливань 

    З моменту виникнення першої циклічної  кризи до кінця ХХ сторіччя в економічній  теорії з’явилося до 200 концепцій  пояснення причини її виникнення та сутності. Але ця проблема залишається  нерозв’язаною і сьогодні, хоча стає дедалі актуальнішою, оскільки економічна криза за останні роки вражає народне господарство України дедалі більше.

     Представники  різних напрямів і шкіл політичної економії, а згодом економічної науки  намагаються з'ясувати причини  циклічного характеру виробництва, насамперед криз, виробити рекомендації для їх усунення. Серед численних спроб розкрити причини цих явищ можна виділити поверхові (циклічність пояснювали появою плям на Сонці, ритмом рухів Венери та ін.) та наукові.

     Науковий  підхід до з'ясування причин циклічності та криз застосували представники класичної школи політичної економії. Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. На відміну від нього Ж.-Б. Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит і кризи в усій економіці неможливі, вони можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів. Цю думку не поділяв Т. Мальтус. Він зазначав, що попит має тенденцію постійно відставати від пропозиції, оскільки робітники на свою зарплату купують лише частину продукції, на іншу частину пред'являють попит власники капіталу (на величину їх витрат), а частка, яка забезпечує отримання прибутку, не знаходить збуту. Для її реалізації нібито потрібні «треті особи» — землевласники, армія, духовенство та ін. Якщо доходів цих осіб недостатньо, може виникнути криза надвиробництва.

     Подібної  думки дотримувався і швейцарський економіст Сісмонд де Сісмонді (1773—1842), але «третіми особами» він називав  дрібних товаровиробників (селян, ремісників). Крім того, автор пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

     Уперше  системний науковий аналіз економічного циклу, насамперед кризи (як основного  його елемента), зробив К. Маркс, піддавши погляди на цю проблему своїх попередників конструктивній критиці.

     При виникненні капіталістичного способу  виробництва (початок XVI ст.) і виробництво, і привласнення мали приватний характер. Упродовж приблизно трьох століть приватне виробництво перетворилося на суспільне. Матеріальною основою цього процесу був розвиток великої машинної індустрії. Посилення суспільного характеру виробництва виявилося у розвитку й поглибленні суспільного поділу праці всередині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), посиленні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості, у зростанні розмірів підприємств, кількості зайнятих на них, збільшенні питомої ваги гігантських підприємств у кожній галузі тощо. Розвиток великої машинної індустрії дав змогу значно збільшити обсяг випуску продукції.

     Упродовж  цього періоду від процесу  постійно зростаючого суспільного  виробництва дедалі більше відставала форма привласнення. Як і 300 років  тому, вона була здебільшого приватною, тобто більшу кількість створених  благ привласнювали окремі капіталісти. Це зумовило переростання суперечності між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення у конфлікт, який вимагав розв'язання. Частково цей конфлікт був подоланий під час першої економічної кризи. Відсутність економічних криз до цього пояснюється нерозвиненістю основної суперечності капіталізму.

     Перша економічна криза підштовхнула процес еволюції економічної власності. Саме в 30-ті роки починають виникати акціонерні компанії — колективна форма капіталістичної власності. Однак процес еволюції власності відставав від темпів та масштабів усуспільнення виробництва і праці, що призводило врешті-решт до виникнення нової кризи, початку економічного циклу. Так коротко характеризував причину циклів і криз Маркс.

     Підтримуючи тезу Ж.-Б. Сея, Туган-Барановський стверджував, що попит на товари створюється самим виробництвом. Конкретизуючи своє розуміння причин виникнення криз у промисловості, він наголошував, що ці кризи спричинені непропорційним нагромадженням та розвитком галузей і окремих підприємств. Головною причиною циклічних коливань український вчений називав диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва, та недосконалість регулюючої ролі ринкового механізму у сфері нагромадження й використання суспільного капіталу. Щоб забезпечити постійне зростання виробництва, необхідно, на його думку, здійснювати раціональне регулювання інвестицій.

     З точки зору сучасної теорії криз у  теорії Тугана-Барановського є багато раціонального. Зокрема, заслуговує на увагу його думка про диспропорційність у розвитку галузей, а також між рухом заощаджень та інвестицій як причини промислових криз, про зростаючу можливість виробничого споживання в реалізації суспільного продукту тощо.

     Логічною  видається наведена вище думка Маркса щодо основної причини економічних криз в умовах капіталізму. Формами вияву основної суперечності є диспропорція між рухом заощаджень та інвестицій, непропорційність між нагромадженням та розвитком окремих галузей і підприємств, суперечності між виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом, між планомірною організацією виробництва на окремих підприємствах та стихійним механізмом ринкового регулювання в масштабі всієї економіки та ін.

     Найглибшою  за всю історію капіталізму була криза 1929—1933 pp. Виробництво у США скоротилося на 23%, інвестиції — на 79%, з'явилася величезна кількість безробітних, криза тривала 37 місяців. Саме тоді стало цілком зрозуміло, що ринкова економіка неспроможна ні подолати, ні зменшити глибину економічних криз.

     Відтоді почалися широкомасштабне втручання держави в економіку, анти циклічне регулювання та комплексне монополістичне планування.

     У 1857 р. виникла перша світова циклічна криза, що свідчило про загострення  основної суперечності в кількох  країнах і певною мірою між інтернаціоналізацією продуктивних сил і вузькими межами національних форм капіталу (власності), переважанням у ньому приватного характеру.

     З виникненням і широким розвитком акціонерної власності поряд з приватнокапіталістичним привласненням формується колективне капіталістичне, частково кооперативне та інші форми привласнення створеного національного доходу. В більшості країн зростає питома вага державної власності, в якій поєднуються приватні, колективні та суспільні інтереси. Так, для виходу з кризи 1929—1933 pp. і наступного послаблення її глибини держава стала широко впроваджувати громадські роботи, встановила мінімальний рівень заробітної плати, вжила інших заходів, що збільшило платоспроможний попит населення. Завдяки цим заходам була послаблена суперечність між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг, між виробництвом і розподілом. В останні десятиріччя у межах економічної системи капіталізму виникає трудове колективне привласнення (на викуплених трудовими колективами підприємствах), посилюється колективне привласнення, що значно послаблює глибину основної суперечності (отже, й похідних форм її розвитку), а внаслідок цього — і глибину економічних криз.

     Механізм  циклічних коливань. Кожен із циклів є унікальним, але всім їм властиві певні загальні ознаки, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку суспільства й за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по-різному. Близьку до ідеальної картину циклу зображено на рис. 6. 

     Рис. 1.4. Рух промислового виробництва 

     Також у загальному сенсі можна виділити три підходи до пояснення причин циклічності: екзогенний, ендогенний і еклектичний. Прихильники екзогенного підходу пов’язують природу циклу виключно із зовнішніми причинами, що перебувають за межами даної економічної системи. До них відносяться: демографічні фактори, іновації, війни та інші політичні події, зміни цін на нафту, відкриття родовищ золота, покладів корисних копалин, цикли сонячної активності, погода.

     Засновником теорії зовшішніх чинників циклів прийнято вважати англійського економіста У. С. Джевонса, який пов’язує економічний цикл з 11-річним циклом сонячної активності, що спричиняє коливання врожайності сільськогосподарської продукції, а це,  у свою чергу, впливає на циклічність промислового виробництва.

     Прихильники ендогенного підходу природу  циклу вбачають в чинниках, властивих  даній економічній системі, серед  яких найчастіше називають коливання  в споживчому попиті і попиті на інвестиції.

     Еклектики вважають, що цикл детермінується певним синтезом екзогенних і ендогенних чинників.[6,C.330-338;1,C.267-271]

     На  думку деяких дослідників, екзогенні  чинники є виробниками первинних  імпульсів циклів, а ендогенні  перетворюють їх у фазові коливання. Сила таких коливань з часом слабшає, проте ділові цикли виникають знову в наслідок появи нових імпульсів. Таким чином, циклічність розвитку економіки є результатом дії серії послідовних та незалежних імпульсів.[11, C.446-449;9,C.285-289]

     Судячи  з цього розділу можна зробити висновок, що одним із найважливіших прояві економічної нестабільності є циклічність, її можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкової економіки. Економічний цикл є болісною реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій і регулювати його може тільки держава, за допомогою методів бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ВПЛИВУ ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ 
 

1. Вплив циклічності на національну  економіку

     З кінця XVIII ст. в економіці розвинутих країн відбулося чотири великі, або довгі, економічні цикли: 1789—1849 роки; 1849—1896 роки; 1896—1938 роки; з 1952 року до наших днів.