Особенности языка субкультуры сеталистов.

     «Прийнято розрізняти територіальні діалекти - різновиди мови, що використовуються на певній території в якості засобу спілкування місцевого населення, і соціальні діалекти - різновиди  мови, якими розмовляють певні соціальні групи населення»[4].

     Іноді до області діалектології відносять  тільки вивчення територіальних діалектів, а соціальні діалекти вважають предметом  соціолінгвістики. Тим часом сучасні  територіальні діалекти в більшості  мовних колективів одночасно є і  соціальними діалектами, оскільки на них говорять тільки селяни і нижчі  верстви міського населення (таке становище  в Росії, Англії, Франції, де соціальний статус діалектів низький). Навпаки, в тих країнах, де територіальні  діалекти користуються великим престижем (наприклад, у Німеччині або Швейцарії) або відношення до територіальних різновидів мови більш байдуже (як у США), вживання територіальних діалектів менш прив'язане до соціальних класів, а самі вони мають більш чистий «територіальний» характер. 
 

     2.2. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ СОЦІОДІАЛЕКТА 

     «Соціолект (англ. sociolect, від лат. societas - суспільство, і діалект), соціальний діалект - групові мовні (в першу чергу лексичні і стилістичні) особливості, характерні для будь-якої соціальної групи - професійної, вікової, субкультури. Цим соціолект відрізняється від діалекту, на якому розмовляють представники певної географічної області, та ідиолекта - мови, притаманної конкретному індивіду»[4].

       Приклади молодіжного соціолекту:

     «Sitzfleisch або Quirl» - непосида, неспокійний, вертливий;

     «entpuppen» - опинитися, являтися «Sie entpuppte sich als reizende Erzahlerin»;

       «Stu» - дурість, «Rede keinen Stu!»;

     «eine Menge rauchen» - курити травку.

     Приклади  територіального діалекту:

     «Topfen - Quark» (творог);

     «Obers - Sahne» (вершки)[9].

     Під соціальними діалектами розуміють  «мови» певних соціальних груп. Деякі  мови мають розвинену систему  соціальних діалектів, що відображає класові, професійні, вікові і статеві відмінності. У російській мові соціальні діалекти орієнтовані, перш за все, на професійні (в широкому сенсі) відмінності і  в меншій мірі - на вікові. Соціальні  діалекти мають у своїй основі літературну мову або територіальний діалект, відрізняючись від них  лише специфічною лексикою, словотвором  і фразеологією. До них відносяться  жаргони і професійні мови - мови щодо відкритих соціальних та професійних  груп людей (наприклад, жаргони моряків, спортсменів, акторів, студентів, учнів). Більш старими за часом виникнення соціальними діалектами є арго, або таємні мови: мови соціальних низів (злодіїв, шахраїв, карткових шулерів тощо) і старих ремісників і торговців (офенею-коробейників, Шерстобитов, Шаповалов, шорників, бляхарів та ін.) Арго використовуються відносно замкнутими соціальними групами і є знаками приналежності до певної корпорації.

     «Таємні мови відомі в Європі з 13 ст. (мова жебраків в Німеччині). В Росії перші записи мови торговців - офенею відносяться до кінця 18 ст.»[5].

     «Соціальні  діалекти за своєю природою є існуючі в межах цілісної мовної єдності різні за своєю конфігурацією до перетину кількох мовних підсистем, неоднакових якісно і кількісно»[5].

     Співіснуючи і перетинаючись з літературним стандартом і з територіальними  діалектами, кожен з соціальних діалектів  зберігає свою специфіку, не зливаючись ні один з одним, ні з мовним стандартом або з територіальними говорами, хоча в якості носіїв всіх зазначених різновидів мови нерідко можуть виступати  одні й ті ж мовні колективи. Звідси можна зробити висновок, що різні  соціальні рівні (шари) мови (включаючи  літературний стандарт і територіальні діалекти) за необхідністю схильні до дії різних мовних ареалів, нерівноцінних за своїми комбінаторними властивостями, а також за можливостями і результатами перетину (процеси нейтралізації, позитивного і негативного каталізу, розгортання, згортання). 
 

     2.3. ВЗАЄМОПРОНИКНЕННЯ СОЦІОДІАЛЕКТІВ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ 

     «Мова включає в себе не одну систему, а  кілька взаємозалежних і доповнюють один одного підсистем, що володіють  неоднаковими властивостями (семантичними, стилістичними, структурно-функціональними, стилістичними та ін.) Найбільш очевидними шарами або пластами лексико-семантичної системи і є різні соціальні діалекти і територіальні говори. Однак й у межах одного і того ж шару намічаються більш дрібні підрозділи. Разом з тим не можна упускати з уваги і ту обставину, що практично всі мовні пласти взаємопроникають один в одного»[20; с.205].

     Для того чи іншого ідиолекта, міської говірки або напівдіалекта константою можуть бути різні територіальні діалекти чи загальнонаціональна мова, тоді як для мови в цілому ці середовища не є константами. У зв'язку з цим слід вказати на лексико-семантичний континуум, загальні для ряду соціальних або територіальних діалектів і т. д. Як свідчить акад. В. М. Жирмунський, «...навіть у Німеччині, класичній країні мовної роздробленості, між злодійським арго Мюнхена та Гамбурга, Берліна і Відня (по записах XIX ст.), незважаючи на характерні місцеві відмінності, встановлюється досить значна спільність лексичного матеріалу. Така ж подібність виявляється в записах російських етнографів між таємною мовою "брянських старців" (Орловської губ.) та "любецьким елементом" могилевських жебраків, який у свою чергу ближче збігається, наприклад, з арго подільських і тернопільських "лірників", з іншого боку, таємну мову жебраків виявляє не менш значну подібність з арго бродячих ремісників і торговців (наприклад, чернігівських шаповалов, володимирських "офенею", калузьких «прасолов" та ін.»)»[12].

     Спостерігалося свого часу потужний вплив територіальних діалектів на складаний літературний стандарт змінилося нині зворотним впливом літературного стандарту на соціальні діалекти. Наприклад, в деяких випадках в англійській мові територіальна лексика перетинається тільки з територіальним жаргоном (американським, канадським, австралійським), тоді як американські, канадські та інші місцеві діалекти не перетинаються з англійським general slang. 
 

     РОЗДІЛ III. МОВА І СИМВОЛИ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР

     3.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ: МОЛОДЬ, СУБКУЛЬТУРА, МОЛОДІЖНА СУБКУЛЬТУРА 

     Поняття «молодь» визначали Лісовський В.Т., Філіппов Ф.Р., Чупров В.І. Поняття «субкультура» містилося в роботах Гуревича П.С., Щепанський Т.Б. Молодіжну субкультуру визначали Анцупов А.Я., Кравченко А.І., Левікова С.І.

     Філіппов  Ф.Р. визначає молодь як «велику громадську групу, яка має специфічні соціальні  й психологічні риси, наявність яких визначаються як віковими особливостями  молодих людей, так і тим, що їх соціально-економічний та суспільно-політичне  становище, їх духовний світ перебуває  в стані становлення, формування» [ 26; с.89]. У статистиці і в соціології до молоді зазвичай відносять людей у ​​віці 16-30 років. «Проте соціальна невизначеність молоді спонукає деяких дослідників визначати «верхню» вікову межу молоді залежно від тривалості формування соціально-економічних і професійних якостей різних її груп»[26]. Так, соціальне та професійне становлення молодого робітника в основному завершується до 25 років, а молодого вченого до 35. Вікові межі молоді залежать також від особливостей конкретно-історичної ситуації в тій чи іншій країні, її суспільного ладу. Наприклад, широке застосування дитячої праці, праці підлітків істотно зрушило «нижню» вікову межу молоді до більш ранніх років.

     Спільність  соціальних і психологічних рис  молоді, інтересів багатьох що входять до неї груп (учнів, студентів, молодих робітників та ін.) - основа масових виступів, спільних дій молоді не тільки в рамках однієї країни, але і в міжнародному масштабі. «Складність і суперечливість процесу вступу молоді в самостійне життя породжує різні форми молодіжного протесту, в тому числі асоціальні (злочинність, наркоманія тощо), специфічну молодіжну субкультуру»[26; с. 92]. Молодь є найбільш мобільна частина даного конкретного суспільства, що надає активний вплив на динаміку соціальної структури, зміни класового і шарового складу населення. Відносно найбільш однорідну - і за віком, і за соціальними характеристиками - частин молоді складають учні середніх навчальних закладів та студенти, основним видом діяльності яких, що визначає всі суттєві риси їхнього способу життя, є навчання, підготовка до майбутнього трудового життя.

     Молодь  за Чупровим В.І. - «Велика сукупність групових спільнот, які виникають на основі вікових ознак і пов'язаних з ними видів діяльності» [27; с. 173]. Поняття молодь має кілька значень. По-перше, молодь - це певний етап життєвого циклу, хоча більш вживане в цьому розумінні поняття «молодість». У демографії, психології та педагогіці використовуються близькі за значенням терміни - «молоде покоління», «молодіжна вікова когорта», «підлітковий вік», «шкільний вік». У різні історичні епохи кордону молодості та критерії її вікової періодизації істотно змінювалися. У вітчизняній соціології і статистики найбільш, часто вікові межі молоді визначаються періодом 15-29 років. По-друге, під терміном молодь розуміється соціальний статус, який визначається віком (на відміну від біологічного стану молодого віку). Соціальний статус молоді неоднорідний і безпосередньо пов'язаний з основними видами діяльності молодих людей (навчанням, роботою, вторинної зайнятістю), з рольовими структурами особистості, а також з тими уявленнями і стереотипами, які склалися в суспільстві по відношенню до представників молодого покоління. По-третє, поняття молодь використовується у значенні молодіжної субкультури як автономного цілісного утворення всередині пануючої культури. Мається на увазі особлива форма організації молодих людей, що визначає стиль їх життя і мислення, що відрізняється специфічними нормами, цінностями і зразками поведінки її носіїв.

     «Молодіжні субкультури, як правило, характеризуються прагненням до формування власних світоглядів, опозиційних (хоча і не обов'язково ворожих) світогляду старших поколінь, а також своєрідними манерами поведінки, зовнішнім виглядом і формами проведення дозвілля. У певних умовах соціально-культурні установки молодих людей можуть прийняти форму неприйняття і навіть заперечення пануючої в суспільстві культури, набуваючи контркультурну і кримінальну спрямованість. Це відбувається з групами молоді, поставленими в невигідне, нерівне положення в суспільстві, позбавленими з різних причин доступу до культурної спадщини, що розвивають негативно інтерпретовані норми і цінності, в тій чи іншій мірі протистоять традиційній культурі. Різноманіття молодіжних субкультур пояснюється як особливостями свідомості і способу життя підлітків і юнацтва, так і ступенем впливу на них засобів масової інформації та реклами. До значущих соціальних факторів молодіжної субкультури належать - індустріалізація, урбанізація, інформатизація, а також рівень розвитку панівної культури»[27; с.172].

     «Як відносно самостійна соціально-демографічна група молодь та її соціальні проблеми вивчаються соціологією молоді. Молодіжні проблеми, що є предметом наукового аналізу в соціології, поділяються на дві групи. До першої відносять вивчення специфічних молодіжних соціальних проблем: визначення сутності молоді як суспільної групи, особливостей її соціального стану (статусу), ролі та місця у відтворенні суспільства; встановлення критеріїв її вікових меж; вивчення потреб, інтересів, цінностей і способів діяльності молодого покоління; дослідження специфіки процесу соціалізації молодих людей і аналіз соціальних аспектів діяльності неформальних молодіжних об'єднань і рухів. Другу групу складають проблеми, які, будучи загально-соціологічні, в той же час стосуються і молоді: проблеми освіти, сім'ї, шлюбу; особливості виховання, розвиток соціальної та політичної активності молоді, її роль і місце в структурах влади; специфіка соціальних протиріч і конфліктів і т . д.»[27; с.174].

     Лісовський  В.Т. характеризує молодість як «період  формування стійкої системи цінностей, становлення самосвідомості і формування соціального статусу особистості. Свідомість молодої людини володіє  особливою сприйнятливістю, здатністю переробляти і засвоювати величезний потік інформації»[18; с.32]. У цей період розвиваються критичність мислення, прагнення дати власну оцінку різним явищам, пошук аргументації, оригінального рішення. Разом з тим у цьому віці ще зберігаються деякі установки і стереотипи, властиві попередньому віку, пов'язано це з тим, що період активної цінносно-творчої діяльності стикається у молодої людини з обмеженим характером практичної, творчої діяльності, неповної включеністю молодої людини в систему суспільних відносин. Звідси в поведінці молоді дивовижне поєднання суперечливих рис і якостей - прагнення до ідентифікації і відокремлення, конформізм і негативізм, наслідування і заперечення загальноприйнятих норм, прагнення до спілкування і догляд, відчуженість від зовнішнього світу.

     Гуревич П.С. визначає зміст поняття субкультури - «особлива сфера культури, суверенне цілісне утворення всередині пануючої культури, яке відрізняється власним ціннісним ладом, звичаями, нормами»[8; с.236].

     У книзі Т. Щепанського під субкультурою розуміється - «знакова і нормативна система, здатна до самовідтворення та відносно автономна в рамках більш широкої системи культури » [29; с.30]. Автор говорить про те, що необхідно відрізняти субкультуру, як систему знаків і норм, від співтовариства, як локального ущільнення міжособистісних зв'язків. На основі тієї чи іншої субкультурної традиції - її знаків і норм - може виникати безліч різних спільнот, а трансляція традиції найчастіше відбувається взагалі на між - або надгрупповому рівні (нерідко є структури навчання, загальні для декількох груп). Субкультура породжує угруповання, які виникають і перестають існувати, вносячи свій внесок у скарбничку її традиції.

     У багатьох джерелах дано визначення молодіжної субкультури. Так, у словнику культури та культурології Кравченко А.І. визначив молодіжну субкультуру  як «сукупність поглядів, цінностей, норм поведінки і моди, притаманних  підліткам у віці від 13 до 19 років  і старше» [14; c.585]. Формування молодіжної субкультури відбувається на стику  масової культури, основним суб'єктом і споживачем якої і є молодь, і популярної культури, що формується в середовищі повсякденної культури. «Молодіжна субкультура багато в чому носить сурогатний характер - вона наповнена штучними замінниками реальних цінностей: подовжене учнівство як псевдосамостійність, наслідування відносин дорослих з системою панування і сильних особистостей, примарна участь в пригодах екранних і літературних героїв замість реалізації власних прагнень, нарешті, втеча чи неприйняття соціальної дійсності замість її перебудови і вдосконалення»[14; с.585]. Одним із способів втечі від дійсності, а також реалізації прагнення бути схожим на дорослих є вживання наркотиків. Молодіжна субкультура має свою мову, моду, мистецтво і стиль поведінки. Дедалі більше вона стає неформальною культурою, носіями якої виступають неформальні підліткові групи. Левікова С.І. трактує молодіжну субкультуру як «езотеричну, ескапістську, урбаністичну культуру, створену молодими людьми для себе, це -« елітарна »(тобто не для всіх) культура, націлена на включення молодих людей в суспільство; культурна підсистема всередині системи офіційної, материнської, базової культури суспільства, визначальною стиль життя, ціннісну ієрархію і менталітет (світосприйняття) її носіїв»[17; с.75].