Особенности языка субкультуры сеталистов.

                                                             ЗМІСТ 

ВСТУП.……………………………………………………………………….…3-4                                                                                                                

РОЗДІЛ I. Історія  соціолекту………………………………………………….5-9                                        

РОЗДІЛ II. Соціодіалект як культурна універсалія……………………….10-13    

            2.1. Різниця територіальних і соціальних діалектів ……………...10-11                                                                        

            2.2. Загальне поняття соціодіалекта……...…………………………11-12

            2.3. Взаємопроникнення соціолектів і літературної мови……….12-13

РОЗДІЛ III. Мова і символи молодіжних субкультур………………..…..14-24

            3.1. Визначення понять: молодь, субкультура, молодіжна       

                    субкультура………………………………………………….….14-18                   

            3.1.1. Типології молодіжних субкультур…..………………………19-21

            3.2. Зміст понять: знак, символ, мова, код…………………………21-24

ВИСНОВКИ………..…………………………………………………………25-26

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ……………………………27-28 

ВСТУП 

     Мова  і суспільство - одна з центральних  проблем сучасної лінгвістики, пов'язана  з дослідженням суспільного характеру  виникнення, розвитку та функціонування мови, природи його зв'язків з  суспільством, його соціальної диференціації  відповідно до розділення суспільства  на класи, верстви і групи, соціальних відмінностей у використанні мови, функціонального різноманіття мови у зв'язку з різноманітними сферами  його застосування, взаємовідношення мов у дво-та багатомовних суспільствах, умов придбання однією з мов функцій засобу міжнаціонального спілкування, форми свідомого впливу суспільства на мову, і т. п. Мова виникає, розвивається й існує як соціальний феномен. Його основне призначення полягає в тому, щоб обслуговувати потреби людського суспільства і перш за все забезпечити спілкування між членами великого чи малого соціального колективу, а також функціонування колективної пам'яті цього колективу.

     Поняття суспільства відноситься до одного з важко визначених. Суспільство - це не просто безліч людських індивідів, а система різноманітних відносин між людьми, що належать до тих чи інших соціальних, професійних, статевим та віковим, етнічним, етнографічним, конфесійним групам, де кожен індивід займає своє певне місце і в силу цього виступає носієм певного суспільного статусу, соціальних функцій і ролей. Індивід як член суспільства може бути ідентифікований на основі великої кількості відносин, які його пов'язують з іншими індивідами. Особливості мовної поведінки індивіда і його поведінки взагалі виявляються значною мірою обумовлені соціальними факторами. У зв'язку з цим виділяють поняття «соціолект» і до сьогоднішнього дня ця тема залишається актуальною.

     Метою даної роботи є визначення понять «соціолект», «субкультура», й особливостей мови субкультури «металістів». У роботі розглядається питання про історію виникнення поняття "соціолект", проводиться різниця між територіальними та соціальними діалектами, і аналізується взаємопроникнення соціолектів та літературної мови. Крім того, робиться спроба типологізації молодіжних субкультур і визначення змісту понять: знак, символ, мова, код, соціолект, що є необхідним для понять комунікативних особливостей тієї або іншої субкультури.

     Виходячи з цього визначається зв'язок субкультури та социолекта, проводиться різниця між мовами територіальними та мовою субкультур. Важливим для даної роботи є поняття «молодь та молодіжна субкультура». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ I: ІСТОРІЯ СОЦІАЛЕКТУ 

     Аналіз  живої мови в соціальному аспекті  розпочався в російському мовознавстві в 20-30-х роках XX століття. Циклом робіт, що звернули увагу на вивчення мови, російські вчені В.В. Виноградов, В.М. Жирмунський, Н.М. Каринська, Б.А. Ларін, Є.Д. Поліванов та ін. заснували новий лінгвістичний напрямок, який отримав найменування «соціальна діалектологія». У науковий обіг вводиться термін «соціальний діалект».

     Наприклад, у статті 1927 «Мова як соціальне  явище» М.М. Петерсон, звертаючись до питання соціально-діалектного дроблення мови, вважає виникнення й існування соціальних діалектів («спеціальних мов», за його термінологією) природним явищем, як і існування територіальних діалектів, «відмінність полягає тільки в тому, що вони існують не один біля одного , як діалекти, а один над іншим»[20, с.14].

     Отже, територіальні і соціальні діалекти різнорідні за своєю природою, і  їх необхідно розглядати в різних площинах.

     «Розгляд  мови не тільки з точки зору системи, але і як реального факту соціального  життя веде до того, що особлива увага  приділяється акту індивідуальної мови, що розуміється і як акт мови однієї людини, і як говоріння «групи особин», наприклад, сім'ї, стану , класу, професії і т.п.»[6]. «Мова носія соціального  діалекту розглядається як продукт  соціальних взаємин, в якому психологічна сторона обумовлена ​​соціальною»[7].

     У циклі ранніх робіт вітчизняних  вчених, присвячених вивченню соціальної природи мови, ставилося питання  про утворення національних мов  у зв'язку з формуванням нації [5]. Посилена увага приділялася соціально-економічним  чинникам у розвитку мов.

     Перші роботи в галузі соціальної діалектології  кілька прямолінійно співвідносили  класове розшарування суспільства  з промовою представників цього  суспільства. Наприклад, схема розшарування суспільства і мов, запропонована  В.М. Жирмунським у роботі «Національна мова і соціальні діалекти»[12], має вигляд піраміди. В основі піраміди - територіальні діалекти. Середній рівень займають напівдіалекти, над ними, як поступовий перехід до вершини, розташовується рівень літературної мови. Піраміда має усічений вид, так як наближення до норми завжди залишається ідеалом. Відповідно мова кожного рівня має свого носія, це - селяни, міські міщани, освічені верстви суспільства.

     Проголошуючи  тезу про соціальну зумовленість мовних явищ, лінгвісти 20-х - 30-х років  стверджували, що соціальний аналіз мовних відносин має будуватися на базі вивчення особливостей основних форм існування  мови в їх постійній взаємодії. В.М. Жирмунський велику увагу приділяв опису тих проміжних форм, які  представлені напівдіалекти, міськими койне або різновидами регіональної пофарбованої побутово-розмовної мови.

     Особливий напрямок соціальної діалектології  пов'язан з ім'ям Б.А. Ларіна,  який розробляє проблему лінгвістичного вивчення міста (статті 1928 р. «До лінгвістичної характеристиці міста (кілька передумов)»; «Про лінгвістичному вивченні міста»; «Західноєвропейські елементи російського злодійського арго», 1931 р.). «Вивчення мови міста вельми складно через плинності населення і через те, що підхід до мови міста як до проміжного рівня сприяв сприйняттю його або як зниженого літературної мови, або як облагородженої селянської мови» [16]. Б.А. Ларін наполягає на самостійному вивченні мови міста, тому що останній не збігається за своєю соціальною основою ні лінгвістичними ознаками, ні з літературною мовою, ні з діалектами. «Найважливішою специфічною рисою міського населення є його білінгвізм, бо в розпорядженні кожного городянина є дві або кілька мовних систем, взаємообумовлених різними соціальними колективами (міські соціальні діалекти), до яких цей житель належить. У відомому сенсі таке розуміння міського білінгвізму дало поштовх до розвитку сучасної ідеї соціолекта»[16].

     40-і-60-ті  роки характеризуються посиленою  увагою до вивчення російської  діалектної мови. Багато зробили  в галузі дослідження різних  сторін російських народних говорів  Р.І. Аванесов, Л.І. Баранникова, В.І. Борковський, Н.П. Грінкова, А.П. Євгеньєва, Р.Г. Мельниченко, В.І. Собіннікова, Ф.П. Філін та ін. Але при цьому вже у всіх дослідженнях враховувалися соціальні характеристики мовців. Видається, що саме ці дослідження стали основоположними для розвитку соціальної діалектології як особливого розділу соціолінгвістики, що досліджує процес соціального розвитку мови, його соціальної диференціації.

     У руслі проблем соціальної діалектології  у 70-90-х рр. російськими матеріалами  успішно ведуться дослідження багатьма вітчизняними лінгвістами. Вивчаються соціально-групові діалекти, умовні мови російських ремісників і торговців, молодіжний жаргон, мова міста в  культурно-соціальному аспекті, професійна лексика різних професій, індивідуальна  мова особистостей та ін..

     У 70-і роки наукове вивчення повсякденної розмовної мови стає предметом, принаймні, трьох наук: соціальної лінгвістики, соціальної діалектології та психолінгвістики. Ще в 1971 році автори монографії «Принципи  та методи лексикології як соціолінгвістичної дисципліни» (науковий редактор О. С. Ахманова) виділили в якості одного з напрямків мовознавства таку соціолінгвістику, яка встановлює кореляції між «мікролінгвістичними» явищами і фактами суспільного життя даного колективу. Так, колективна робота «Російська мова і радянське суспільство» (1968; керівник М. В. Панов) та за методикою, і за напрямом дослідження може бути визначена саме як мікролінгвістіческая. Для робіт такого напрямку характерний соціально-типологічний підхід при розгляді існування та взаємодії літературних і не літературних форм спілкування [2; 15; 25]. Цей підхід дає можливість виявити повсякденну розмовну мову, спільну для мовців та спрямовану на задоволення безпосередніх потреб повсякденного спілкування людей[19].

     На  тлі загальних проблем соціолінгвістики і згідно з висунутим тезою  вивчення всієї мови «через призму» соціальності «його призначення» [4, с.16] В.Д. Бондалетов розглядає соціальну діалектологію як частину соціальної лінгвістики.

     Вивчення  різних форм існування мови призводить В.Д. Бондалетова до висновку про те, що є первинні, опорні, основні форми існування мови, до яких він відносить літературну мову, територіальні діалекти, міське койне, просторіччя, і похідні, а іноді результативні форми - власне професійні «мови», групові, або корпоративні , жаргони, умовні мови ремісників і торговців, жаргон (арго) декласованих, які «являють собою лексичні системи, викликані до життя різними соціальними причинами» [4, с.68]. Предмет соціальної діалектології визначається В.Д. Бондалетовим лише в територіальному та соціальному аспектах, що, з нашої точки зору, суттєво звужує рамки цієї науки. У нашому розумінні, проблеми, що стоять перед соціальною діалектологією, повинні вирішуватися в трьох пересічних площинах: територіальної, соціальної та біопсихологічної.

     «На новому етапі знань є необхідність визначити предмет дослідження  даного розділу мовознавства. У пермської  лінгвістиці 90-х р. прийнято вважати  предметом соціальної діалектології  усну повсякденну мову, що представляє  собою реалізацію таких форм і  типів національної мови, як розмовно-літературна  мова, не літературне міське та сільське просторіччя, професійні «мови» і територіально-соціальні  діалекти з урахуванням всього різноманіття соціально-психологічних аспектів »[10; 11].

     «Під  час вивчення побутово-розмовної  мови в рамках соціальної діалектології  увійшло в традицію говорити про  використання варіації мовних  одиниць  в межах територіальних чи соціальних груп. Враховуючи установлені в історії лінгвістики ідеї, пропонуємо ввести термін соціолект для позначення колективної, або групової мови»[11]. У соціолект включається, з одного боку, поняття соціального типу, яке проявляється у людині під впливом рис, властивих даній раси, етнічної групи, національності, соціального класу, іншими словами, це мова «середнього індивіда». З іншого - соціолект включає в себе ще й систему мовних засобів певної групи, детерміновану низкою факторів, що мають не тільки соціальний, а й біологічний і психологічний характер (наприклад, стать, вік, темперамент і т.д.). Введення в науковий обіг поняття соціолекта дозволяє описати закономірності мовної поведінки городян будь-якого міста, як великого, так і малого, до чого в 20-і роки закликав проф. Б.А. Ларін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ II: СОЦІОЛЕКТ ЯК КУЛЬТУРНА УНІВЕРСАЛІЯ

     2.1. РОЗРІЗНЕННЯ ТЕРИТОРИАЛЬНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ДІАЛЕКТІВ 

     «Діалектом називають мовну систему, яка служить засобом спілкування невеликій територіально замкнутій групі людей, зазвичай – жителям одного чи кількох населених пунктів сільського типу. У цьому значенні термін «діалект» синонімічний російському терміну «говір» (останній більш уживаний)»[15]. Те ж значення мають нім. Mundart, франц. patois. Діалектом називають також сукупність говірок, об'єднаних спільністю мовних рис. Безперервність території розповсюдження як умова об'єднання говірок в діалект визнається не всіма дослідниками. Термін «діалект» широко застосовується, починаючи з перших діалектологічних робіт, для позначення близьких говірок деякої історичної області, наприклад швабський діалект, франкський діалект. Велике значення для розуміння сутності діалекту і принципів виділення діалектів мають дані лінгвістичної географії.