Музичне мистецтво 19 ст

Наявною у них також є тенденція "розмикання" жанрових меж. О. Красотовим у 1965 р. написано вокально-симфонічну поему "Ода сонцю"         (сл. І. Рядченка). Метафоричний ряд образів поезії – сонце як символ світла й добра та його опозиція – символи зла та руйнування – відбито у проекції на тему Великої Вітчизняної війни. Характерні ознаки твору – єдність інтонаційної основи провідного тематизму, що скріплює в єдине ціле вільну, поемну структуру твору, та диференціація інтонаційних формул у партіях солістів (у партії басу домінує скорботна декламаційність, у партії сопрано – лірика, романсовість).

Цікаве відтворення даної тематичної лінії – фреска О. Красотова  "Вогонь" на вірші Ю. Михайлика. Твір з 6 частин з програмними назвами кожної написано для читця, хору та симфонічного оркестру. Основу літературного першоджерела складають реальні події воєнних років – подвиг екіпажу радянського теплоходу "Старий більшовик" у 1942 р. Злиття прозового (у партії читця) та віршованого тексту – одна зі специфічних ознак фрески. Драматургія її спирається на взаємодію пісенного, ораторіального та симфонічного начал, на контраст двох типів образності: подійно-дійовий та емоційно-узагальнюючий, які грунтуються на різних інтонаційних сферах. Перший – на ускладненій мові з елементами серійної техніки, алеаторики, різноманітних прийомах поліфонічного розвитку. Другий – на мелодичних зворотах радянської масової пісенності, на простих строфічних структурах. Все це говорить про відтворення полістилістичних спрямувань.

Громадська тематика становить  змістовну вісь ораторії О. Красотова "Вірність" (1983 р., сл. Ю. Михайлика) для солістів, хору та оркестру. Масштабний твір (10 частин) спирається на принцип  контрасту. Але калейдоскопічності допомагає уникнути наявність лейтобразів - вірності та моря, домінування ліричної атмосфери та пісенно-романсових інтонацій.

Воєнна тематика формує образне  коло "Поеми про Велику битву" В. Золотухіна – кантати для хору, соліста та оркестру (1985 р., сл. Р. Рождественського та Д. Шевцова). Домінуюча атмосфера твору – світла, оптимістична, це бачення воєнних подій очима сучасника–переможця і своєрідний заклик до мирного життя усього людства.

Третя симфонія В. Губаренка "Партизанам України" (з хором, сл. Р. Левіна та народні), стверджуючи значущість воєнної теми, водночас демонструє й тенденцію "переусвідомлення" жанрових меж вокально-симфонічної музики, її злиття з симфонією, концертом, сюїтою тощо.

Ці ж тенденції втілено в  хоровій сюїті "Пам’ять про  війну " Т. Сидоренко–Маклюкової на сл. М. Нагнібіди. Продовжуючи найкращі традиції вітчизняної класики, зокрема творчості М. Лисенка та М. Леонтовича, автор насичує твір національною пісенністю, інтонаціями плачів-голосінь, підголосковістю та імітаційними прийомами. У сюїті домінують три образи: узагальнений образ народу, народного горя та імітації дзвонів – як пам’ять про полеглих.

Громадянський пафос насичує кантату  М.Скорика "Людина" (1964 р., сл. Е. Межелайтиса). Одночастинна кантата для соліста, хору та симфонічного оркестру відтворює пісенність через декламаційність, плакатність, ораторське начало. Специфічна особливість твору – моноінтонаційність, що надає йому виключної цілісності у публіцистичному ствердженні теми.

Новаторське бачення громадянської  тематики визначає сутність та образний зміст поеми для баса і симфонічного оркестру І. Карабиця "Vivere memento" (1970 р.) на вірші І. Франка. Центральна ідея твору поета та музичного його втілення – взаємодія алегоричних та реальних образів. Алегоричний шар пов’язаний з образами весни – як символу нового життя, пробудження природи і людства  - та вогню – як символу очищення. Конкретний шар образів – це заклик до дії, до боротьби в ім’я світлого майбутнього. Досить складна драматургія твору будується на постійних змінах емоційних пластів. Коливання емоційного стану, атмосфера несталості не "розхитує" цілісність структури. Її стрижнем стає принцип сонатності та "вибудування" лінії поступового динамічного наростання, укрупнення мислення.

Найгостріші проблеми сучасності, проблема відповідальності людини за свої вчинки, морального обов’язку кожного й усіх становить змістовний та філософський стрижень ораторії І. Карабиця "Закликання вогню" (1979 р., за поемою Б. Олійника). Основу драматургії твору становить взаємодія трьох символічних образів – Пам’яті, Совісті та Обов’язку. У творі переважає монологічний тип висловлювання, тому такою надважливою є роль соліста (баритон), який сполучає функції соліста-вокаліста та читця-декламатора. Виявлення глибинної сутності літературного першоджерела – нерозривної, діалектичної єдності особистого та загального – обумовило трактування хору як колективного образу народу, соліста-героя – як його персоніфікації.

Громадянську тематику розвиває ораторія І. Карабиця "Земля моя, на ймення Донбас" (1980 р.). Основою її мелосу є інтонації радянських масових та ліричних пісень, аріозність, народна пісенність. Скріплює цю низку контрастів лірична лінія – як точка зору автора. 6 частин твору поєднано за принципом зміни жанрів та типів висловлювання. При цьому кожна містить елементи оповіді та дії, монологу та діалогу, хорового та сольного начала.

Оновлення сфери вокально-симфонічної  музики, активні мистецькі пошуки та мікстова сутність музичного мистецтва  того часу обумовили й виникнення синтезуючих творів, що поєднували власне хорове та власне інструментальне начала. Йдеться про вельми специфічний жанр вокального концерту. Зразки його створені М. Жербіним (два концерти 1964 р., 1977 р.–1981 р.). Г. Майбородою у 1971 р. написано "Концертний триптих" для колоратурного сопрано у супроводі фортепіано. Три частини циклу розташовані за принципом динамічного зростання. Народно-пісенні елементи тематизму у 1 частині змінюються інструментальним трактуванням голосу у 2. Блискучий фінал, де використано традиційний для партій колоратурного сопрано прийом перекликання з флейтою, будується на постійних емоційних, образних та фактурних контрастах. Традиції світової та вітчизняної музики продовжує "Вокаліз" О. Білаша – своєрідне втілення жанру одночастинного концерту для меццо-сопрано з оркестром.

Меморіальна тематика розвинута у  вокально-симфонічній творчості  В. Кирейка. У 1965 р. ним написано кантату "Пам’яті М. Кропивницького" для  хору з оркестром на слова М. Рильського. Своєрідне поєднання воєнної  та меморіальної теми – кантата для мішаного хору з оркестром "Спасибі вам, радянські солдати" (1974 р., сл. Й. Бехера), написана на честь дружби міст-побратимів Києва та Лейпцига

Плідним підґрунтям вокально-симфонічної  музики даного періоду є національна  культурна спадщина у всьому її тематичному та образному розмаїтті.

Кантата М. Скорика "Весна" для  хору та симфонічного оркестру написана на вірші І. Франка у 1960 р. Опанування творчого світу поета ґрунтується  в цьому творі на тонкому відчутті жанрової специфіки обраних композитором фольклорних джерел. Велику роль у кантаті відіграє "веснянковість" – в опорі на типові для цього жанру інтонації, у відтворенні специфічної емоційної атмосфери чекання, радісного пробудження, пантеїстичного оптимізму єднання природи та людини. М. Скорик широко використовує поліфонічну техніку на основі пісенного матеріалу. Фольклорну лінію у доробку композитора відбиває й триптих "Три весільні українські пісні" для сопрано і симфонічного оркестру (1976 р.) Сюжетний задум (доля жінки) обумовив включення драматичного начала до кожної з пісень. Цікаво, що до циклу увійшли 2 улюблені пісні з репертуару С. Крушельницької. Народне начало насичує весь невеличкий цикл, виявляючись  в опорі на найдраматичніший  у вітчизняному музичному фольклорі думний лад, у специфічних засобах розвитку тематизму, у використанні типових поспівок.

Відтворенням дійсно національних традицій та засад ментальності українського народу став концерт для хору, солістів та оркестру "Сад божественних пісень" І. Карабиця на вірші Г. Сковороди (1972 р.). Композитор сам укладав текст твору. Головним принципом у виборі поезій та їх розташуванні була відповідність і повне відображення філософської систем  Г. Сковороди з її головними поняттями "сродної праці", Щастя, Совісті, любові до Природи. Кожна з частин циклу ніби розкриває різні грані душі філософа, різні модуси осягнення щастя як глобального етичного поняття (без використання сюжетності та фабульності). Увесь цикл пронизує три домінуючих емоційно-образних сфери. Лірична, одухотворена - репрезентує саму сутність філософського світобачення Сковороди, його певну пантеїстичність (тому в концерті таку велику роль відіграють пасторальні епізоди флейти). Друга сфера – імперативно-дійова, остання – царина драматичного начала. Однак специфіка твору – не тільки у "музичній філософічності", наскрізній, щільній взаємодії її образних пластів – символів різного усвідомлення дійсності. Жанровий фундамент твору – відбиття полістилістичних тенденцій часу. Саме жанрове визначення (концерт) утворює історико-культурну паралель з епохою українського бароко, посилання на актуальні жанри доби – партесний концерт. Друга сфера культурних зв’язків концерту І. Карабиця – мелос канту та міського фольклору. Водночас, продовжуючи лінію інтегрування професійної та народної сфер музичного мистецтва, композитор звертається до відтворення ознак старовинної кантати та ораторії, масштабного фольклорного кола інтонацій ліричної та епічної пісні, інструментальної музики (імітація сопілки), принципів розвитку (особливостей народної підголоскової поліфонії, які поєднані з класичною поліфонією строгого стилю).

Поезія Т. Шевченка стала основою  рапсодії "Думка" Л. Дичко  для сопрано соло, чоловічого хору (капели бандуристів) та симфонічного оркестру. Авторський заголовок твору відбиває саму сутність його структури та мелосу. В рапсодії панує імпровізаційність, поемність та "думна" атмосфера, утворена опорою на інтонації дум.

Кантата "Червона калина", присвячена темі боротьби українського народу за свободу, написана Л. Дичко у 1968 р. для  солістів, великого мішаного хору, двох фортепіано, арфи та групи ударних інструментів. 5 її частин єднаються за принципом контрасту (образного, емоційного, темпового й фактурного). Твір містить ознаки жанру сценічної кантати та опери. Органічним цей синтез робить принцип наскрізного розвитку, що надає твору й певної симфонічності. Нагадаємо, що єднання рис хорової та симфонічної музики як різновид мікстових спрямувань, є показовим для того часу. Романтичне відтворення визвольних козацьких війн у кантаті спиралося на специфічний художній метод, в основі якого - відмова від цитування фольклорних мелодій та опора на авторське інтонування слів вже знаних історичних пісень.

Відтворення найхарактерніших ознак  гуцульського фольклору та заразом  з тим "розмикання" меж вокально-симфонічних жанрів демонструє Симфонія для солістів, хору та камерного оркестру Л. Дичко (1972 р.). Програмна основа твору "Привітання життя" підкріплена й програмними назвами частин – "Прелюдія", "Ярмарок", "Шумка", "Осінь", "Постлюдія". Усі частини симфонії (відзначимо синтез інструментальної та вокальної сфер, "романтичне" розширення меж симфонічного циклу) присвячені втіленню філософські усвідомленої теми єднання людини з природою – символом краси та гармонії.

Дещо інший модус осягнення  фольклорного - й ширше – культурного національного надбання – ораторія Л. Дичко "І нарекоша ім’я Київ" (1982 р.). Твір написано за оригінальними текстами "Повісті временних літ" і "Новгородського літопису старшого і молодшого ізводів" (лібрето Ю. Асєєва). У центрі уваги композиторки – гострі колізії епохи Київської Русі, події, пов’язані з прийняттям християнства – але у баченні сучасної епохи. Тому музична мова твору – відтворення зв’язку минулого і сьогодення, єднання інтонацій народного епосу, плачів, знаменного розспіву та політональності, гармонічних нашарувань, сонорики, алеаторики, елементів тембрової драматургії. Фольклорні засади творчості Л. Дичко, значущість теми Києва стверджуються у кантаті "У Києві зорі". 5-частинний твір на народні слова для чоловічого хору, сопрано та інструментального ансамблю єднає різноманітні фольклорні пласти – давньоруську монодію, українську думу, обрядові, ліричні пісні.

Своєрідну "київську" тематику відбиває опера-ораторія І. Карабиця "Київські фрески". Варто зазначити, що цей твір водночас є втіленням  синтезуючих мікстових тенденцій, що веде до злиття жанрів музичного  театру та власне вокально-симфонічної  музики  з одного боку, а з другого – до злиття різних  видів мистецтва (музика – живопис).

Серед актуальних тенденцій  духовного ї музичного життя 80-х  рр. слід відзначити певний "поворот" до нового усвідомлення релігійних засад. У творчості Л. Дичко це відбилося  у написанні двох концертних літургій на сл. І. Золотоуста (1989–1990 рр.). На фестивалі "Золотоверхий Київ" 2000 р. відбулася прем’єра нового варіанту Другої літургії під назвою "Урочиста літургія". Цей твір відзначений надвеликою роллю декламаційних розспівів ектений, уведенням партії диякона та читця, домінуванням антифонного протиставлення партій хору, щедрою мелізматикою у розспівах.

У 60-80–і рр. наявним є  прагнення українського мистецтва  до опори на світове художнє надбання.

У 1973 р. В. Сильвестровим  створено Кантату для сопрано та камерного оркестру на вірші Ф. Тютчева та О. Блока. Індивідуалізації відтворення глобальної теми творчості композитора – Людина і Всесвіт – відповідає нетрадиційність кантати. Вона виявляється у зовнішніх ознаках твору – його інструментальному складі: флейта, англійський рожок, дві валторни, чембало, арфа, дзвони, три літаври та дзвіночки, струнні без скрипок. Специфічною є й побудова твору: 1 і 2 частини спираються на вокальне начало, містять ознаки баркароли та скерцо, 3 – чисто інструментальна. У кантаті використано чимало сонорних ефектів, у коді значущості набувають алеаторичні принципи (диригент подає лише знаки вступів та закінчення гри).

Усвідомлення художнього досвіду людства як непорушної єдності, намагання творчо відбити естетичну призму бачення світу, яка зтирає межі між видами мистецтва, знайшла відображення у циклі вокально-симфонічних поем Л. Дичко на сюжети полотен видатних російських художників В. Васнецова, І. Левітана, В. Сурікова, І. Шишкіна (1961 – 1962 , 1972 рр.).

Одним із тематичних відгалужень  у сфері дитячої вокально-симфонічної  музики є ленінська тематика. Кантата  О. Красотова "Ленін наш" (1970 р., сл. Л. Реви) характеризується ліричною мелодійністю, перевагою пісенних форм, спиранням на інтонації радянської масової пісні, що у цілому дозволяє віднести цей твір до типу пісенних кантат.

Дуже значним у цій  сфері є  творчий доробок М. Кармінського. Ним написано пісенну сюїту "Будьмо, як Ленін" (1962 р.), вокально-симфонічну сюїту "Червоні гвоздики" (1972 р.). Відтворюючи ленінську тематику,  вони закарбовують найкращі риси творчості композитора для дітей – простоту та водночас глибину, змістовність образів, яскравість, посильність мелодій для виконання, значущість інструментального супроводу, що "накреслює" емоційну та образну атмосферу.