Мазі

При ректальному шляху введення на біодоступність можуть вплинути індивідуальні особливості кровопостачання прямої кишки, стан її слизової (з віком при систематичному вживанні проносних і систематичному нестачі рослинної клітковини в їжі, функціональний стан слизової кишки погіршується). Залози слизової оболонки товстої кишки виділяють рідкий лужний секрет (рН іноді перевищує 9). Зміни рН кишківника, так само, як зміни рН шлунку, істотно впливають на ступінь іонізації й всмоктування лікарських речовин.

На процес кишкової абсорбції впливає вегетативна  нервова система (ά і β-адренергічні агоністи стимулюють всмоктування, а холінергічні агоністи – секрецію), ендокринна система, біологічно активні пептиди. Ендокринна, вегетативна нервова й нейропептидная системи регулюють також рухову активність товстої кишки, що, у свою чергу, визначає тривалість знаходження ліків у кишківнику. Крім того, ряд захворювань прямої кишки (геморой, тріщини аноректальної області, проктити) погіршують біодоступність лікарських препаратів, що вводяться ректально.

Як відомо, в прямій кишці добре всмоктуються препарати практично всіх фармацевтичних груп. При чому, швидкість всмоктування не тільки не уступає, а й в багатьох випадках навіть перевищує її порівняно з пероральним, підшкірним та внутрішньом’язевим введенням.

Зручність, простота ректального способу введення призначених ліків, надходження більшої частини препарату безпосередньо в велике коло кровообігу, відсутність інактивуючої дії шлункових соків в прямій кишці роблять цей спосіб в теперішній час реальним конкурентом ін’єкцій.

У зв'язку з тим що дія лікарських речовин при ректальному введенні проявляється сильніше ніж при пероральному застосуванні, необхідно здійснювати контроль за дозуванням та призначеням отрутних і сильнодіючих засобів, використовуючи дані ДФУ для перорального застосування лікарських засобів. Також проводити контроль при виготовленні ректальних лікарських форм, так само як це робиться при прописуванні ліків для перорального, внутрішнього або ін’єкційного застосування. Відповідно до цього, в медичній практиці Росії та інших країн між ректальними і пероральними призначеннями разових і добових доз більшості препаратів різниці нема.

Хоча таке узагальнення приховує в собі подвійну небезпеку: з одного боку – в передозуванні, так як більшість лікарських речовин (деякі алкалоїди – стрихніну нітрат, морфіну гідрохлорид, атропіну сульфат; похідні піразолона – бутадіон; саліцилати – натрію саліцилат; глікозиди – дігітоксин, дігоксин; фенол, органічні сполуки вісмуту, адреналіну гідрохлорид та ін.) при ректальному введені діють швидше та інтенсивніше порівняно з пероральним застосуванням; з іншого боку – при недостатньому дозуванні деякі певні лікарські засоби (еритроміцин, еуфілін, левоміцетин, певні ферменти, окремі похідні барбітурової кислоти та ін.) при ректальному введені всмоктуються повільніше.

Деякі автори вказують на те, що для першої групи лікарських речовин при ректальному призначенні дози повинні бути на1/4–1/2меньше, ніж при вживанні per os, в той час як для другої групи – в 1,5—2 рази більше. Зважаючи на це, питання щодо дозування речовин в ректальних лікарських форм необхідно вирішувати індивідуально, особливо якщо це стосується нових лікарських засобів. Особливої обережності потребує дозування лікарських речовин в ректальних лікарських формах для дітей. Вони не повинні бути вищі, ніж при пероральному введені, особливо це стосується алкалоїдів, через небезпеку їх передозування

Ректальні капсули.

Відсутність супозиторних основ, що задовольняли б  усі вимоги клініки і виробництва, широке застосування ректальний супозиторіїв, природно, привело дослідників до необхідності розробки ректальної лікарської форми, яка б мала переваги супозиторіїв, але властивості якої в меншій мірі визначалися б природною основою. Такою формою виявились ректальні капсули, що являли собою ємність заданих розмірів, наповнену лікарським засобом в вигляді порошку, розчину, емульсії, мазі і т.д.

Ректальні капсули(супозиторії з оболонкою) – тверда одноразова лікарська форма в основному схожа за визначенням з м'якими капсулами, вони мають оболонку, складаються з однієї частини. Крім того, вони можуть мати ковзну оболонку. Вони мають бути гладенькими, однорідними за зовнішнім виглядом і мати подовжену форму.

Промислове  виробництво ректальних капсул слід розцінювати як серйозне досягнення в фармації. Праобразом сучасних ректальних капсул є порожнисті супозиторії, які були досить розповсюдженими ще в30-ті роки, а також супозиторії в оболонках. Вперше вони були використані в 1937р. Елсуортом і Любером.

В теперішній час найбільше розповсюдження отримали желатинові ректальні капсули(ЖРК). Як правило оболонка желатинових ректальних капсул складається з суміші 64-70%желатину та 30-36%гліцерину. Довжина капсул 2.5см., найбільший діаметр 1см. В капсулі міститься напіврідка масляниста суспензія лікарського засобу або розчину лікарського засобу з добавкою того чи іншого емульгатора. Іноді лікарський засіб вводять у вигляді порошку. Під впливом вологи прямої кишки желатинова оболонка набухає, і в такому стані навіть легкого натиснення стінками прямої кишки досить для її розірвання. Як правило, капсули розчиняються in vitro протягом 15хв., in vivo – потягом 30хв. Сухі ректальні капсули не змінюють консистенцію при зберіганні їх при температурі 40-45ºС. Питання щодо швидкості всмоктування лікарських засобів з желатинових ректальних капсул ще не цілком вирішене.

За даними деяких авторів, резорбція лікарських засобів з желатинових ректальних капсул вища, ніж з супозиторіїв. Інші дослідники не тільки не підтверджують  ці повідомлення, але й вказують, що швидкість і повнота всмоктування лікарських засобів з супозиторіїв і ректальних капсул на основі масла какао значно перевищує резорбцію цих інгредієнтів з желатинових ректальних капсул

Всмоктування  деяких лікарських засобів з супозиторіїв і желатинових ректальних капсул відбувається з однаковою інтенсивністю. Введення в медичну практику ректальних капсул незвичайно розширило і область застосування ректальних лікарських форм, що створило передумови для виробництва, транспортування і зберігання їх в країнах з вологим кліматом. [1]

М’які лікарські засоби для ректального застосування.

М’які лікарські  засоби для ректального застосування – це креми, гелі, мазі. Вони звичайно являють собою одноразові лікарські засоби у контейнерах, забезпечених відповідним аплікатором.[9]

Так як і супозиторії, ректальні мазі відомі з давніх часів. В теперішній час їх використовують в основному з метою впливу на локальний процес в прямій кишці або анальному отворі (ректальні мазі з гормонами, антисептиками, антибіотиками, фунгіцидами та іншими засобами), для полегшення дефекації (особливо у дітей) і рідше для резорбтивної дії. Також доволі часто застосовуються мазі, що містять в своєму складі синтоміцин, аналгезуючі та дезінфікуючі речовини. Ректальні мазі, як правило, випускають в металічних тубах або виготовлених з пластмаси, з наконечником

Введення лікарських засобів з метою загальної  дії на організм у вигляді ректальних мазей, гелів, кремів відкривають великі можливості в фармації і в клініці. При наявності простих пристосувань, наприклад типу шприца, дозованих  пластмасових капсул і т.п., а також звичайних мазевих основ можна ефективно використовувати переваги ректального шляху введення призначених ліків в будь яких умовах лікарні. В зв’язку з використанням ректальних мазей, гелів, кремів для введення ліків загальної дії доцільно відмітити, що значна частина поживної суміші для ректального введення, апробованих часом, мають кашоподібну, мазеву консистенцію і характеризуються високою всмоктуваністю і засвоюваністю добавлених в них речовин мінеральної та органічної природи

Ректальні тампони.

Ректальні тампони – це тверда одноразова лікарська форма, призначена для введення у нижню частину прямої кишки на певний час.

Ректальні тампони, як правило призначають для місцевої дії і складаються з пластичного, волокнистого матеріалу, стрічки тканини, наприклад шовку, просоченої лікарським засобом або його розчином. Для зручності введення ректальні тампони, як правило вкривають жиром. В якості пластичного, волокнистого матеріалу використовують різні продукти, наприклад колаген, просочений ліками та ін.

До введення в медичну практику масла какао  більшість супозиторіїв, сформованих  з ниток шерстяних, шовкових і  льняних тканин, просочених лікарськими  мазями, бальзамами, медом, настоями лікарських рослин, тобто які по формі являли собою ректальні тампони і фактично були їх попередниками, застосовувались і для загальної дії.

В теперішній час ректальні тампони використовують в проктології для зняття болів  і запалення слизової оболонки прямої кишки, полегшення відтоку ексудату, довготривалої фіксації лікарського засобу в певній ділянці прямої кишки.

Досить цікавий  вид ректального тампона –  анальний супозиторій – раніше застосовувався в англійських проктологічних клініках. За формою він нагадував шахового пішака (заокруглена на вершині і  значно розширена при основі). Відстань між заокругленою та розширеною частинами тампона складала 3см. Тампон формували з основи та розчиненого в ній анестетику. Всередині нього розміщували шовкову стрічку, яку кріпили на тілі хворого після введення. Тампон вводили так, що його розширена частина залишалась ззовні, не даючи йому просунутися глибше, а заокруглений кінець, забезпечував введення в пряму кишку без допомоги пальців, одночасно заважаючи (перешкоджаючи) висковзуванню тампона назовні. В теперішній час відмічається зростаючий інтерес до цієї ректальної лікарської форми.

Ректальні супозиторії.

Вперше про  супозиторії згадується в пам’ятках  чотирьохтисячолітньої давності. В  папірусі Еберса вже розрізняють  супозиторії проносні і для лікування  геморою. Супозиторії загальної дії - анти-астматичні, що містили аніс, мирру ,мед, гусячий жир ввів Гіппократ. Сам термін „супозиторій” з’явився в XVII столітті, він був утворений від латинського слова supponere- заміняти. Цей термін стає легко зрозумілим, якщо згадати, що саме в 1680р. було створені мильні супозиторії, які широко практикувались замість очисних клізм.

Супозиторій – тверда(м’яка), одноразова, складна, дозована лікарська форма, що містить одну або більше діючих (лікарських) речовин диспергованих або розчинених у простій чи складній основі, яка може розчинятись або диспергуватись у воді, або плавитись при температурі тіла. Він твердий при кімнатній температурі, а розплавлюється або розчиняється при температурі тіла, застосовується для введення в природні та патологічні порожнини тіла.

До складу супозиторію, якщо необхідно, можуть входити  допоміжні речовини, такі як змащувальні  й поверхнево активні речовини, антимікробні консерванти, адсорбенти, розріджувачі, а також барвники, дозволені для  медичного застосування. Об’єм і консистенція супозиторіїв мають відповідати ректальним застосуванню.

Максимальний  діаметр будь яких форм ректальних супозиторіїв повинен бути не більше 1,5см., маса одного звичайно знаходиться  у межах від1 до 4г. Якщо маса супозиторіїв не вказана в рецепті ,то згідно з ДФУ їх готують масою 3г. Якщо супозиторії призначені для дитини, то їх маса повинна бути вказана в рецепті, але при відсутності зазначення їх готують масою від 0,5 до 1,5г., Довжина в межах 2.5 – 4 см.

Супозиторії мають бути однорідними. Їх однорідність визначають візуально на поздовжньому зрізі: не мають бути видно вкраплення, частинки з різним забарвлення, кристалічний блиск, а допускається лише наявність лійкоподібної заглибини або повітряного стрижня.

Супозиторії готують в умовах фармацевтичних підприємств різними методами пресування, виливання і таблетування з гранульованого порошку. Останнім методом отримують так званні таблетовані супозиторії (супозиторії-таблетки) з досить твердою поверхністю, що здатні легко розчинятись або руйнуватись в присутності вологи. Їх якість перевіряється тими ж тестами, що й якість таблеток.

В теперішні  час з ректальних лікарських форм в аптечній практиці виготовляють тільки супозиторії.

Розрізняють супозиторії загальної і локальної  дії.

Супозиторії загальної дії розраховані на швидке всмоктування діючих інгредієнтів в кров. Це найбільша група супозиторіїв, що весь час збільшується.

Супозиторії місцевого типу або точніше переважно  місцевої дії застосовуються головним чином в наступних випадках: для надання місцевої дії на слизову оболонку прямої кишки, для полегшення дефекації, з метою місцевої дії лікарських засобів на той чи інший запальний процес в прямій кишці, для резорбтивної дії на організм особливо при застійних явищах в області системи ворітної вени, коли всмоктування речовин прийнятих per os утруднено (наприклад при декомпенсації серцевої діяльності) для зняття болів та ін. Свічки також являються цінною формою в тих випадках, коли лікарські засоби при прийомі per os викликають блювоту (наприклад синтоміцин у дітей).Останнім часом досить швидко почало зростати число дитячих супозиторіїв.

Ректальні супозиторій (свічки) – можуть мати форму конуса, циліндра з загостреним кінцем (форма снаряда) або сигари чи торпеди (тобто тіла з загостреним кінцем і потовщенням посередині).

При введенні в пряму кишку супозиторій  повинен подолати опір сфінктерів заднього проходу.

При введенні супозиторію конічної форми(найбільш стара форма)протидія зі сторони  м’язів збільшується по мірі збільшення поперечника і досягає максимуму в момент занурення всього супозиторію. При цьому, особливо при невдалих масах, можлива деформація свічки, що не дає можливість ввести лікарську форму.

Форма снаряда  викликає протидію зі сторони м’язів в момент введення невеликої конічної верхівки супозиторію, котрий в подальшому, на протязі всього введення тіла, залишається постійним.

Найбільш раціональною геометричною формою свічки є форма  сигари або торпеди. При цій формі  як тільки супозиторій зануриться наполовину, починає зменшуватись його поперечник і супозиторій в результаті сили інерції легко входить в пряму кишку, що попереджує його випадіння з анального отвору.