Особливості організації ігрової діяльності в початковій школі

     Учитель має чітко усвідомлювати дидактичні завдання  використання ігрових елементів у навчальному процесі й організовувати всю діяльність на уроці з орієнтацією на виконання цих завдань. Усі учасники повинні знати виконувати правила гри, про як їх докладно інформують до її початку.

       На ігровому уроці не повинно бути сторонніх спостерігачів тому важливо залучити всіх до активної діяльності. Разом з тим участь у грі – справа добровільна, тому не варто змушувати дітей пасивних або тих, які соромляться.             Спочатку їм можна запропонувати ролі експертів чи асистентів учителя. Через деякий час вони самі попросяться в гру.

       На ігровому уроці, як і в будь-якій грі, обов’язково має бути присутнім елемент несподіванки і непередбачуваності, що дає змогу активізувати переможців мають залишатися максимально простими й наочними. Дуже корисно бали матеріалізувати (у вигляді фішок чи зірочок) і записувати їх на зведеному табло.

        Дуже тонка процедура – розподіл ігових завдань. Тут учитель має виявити весь психо-логічний і педагочний такт. Учнів, які не можуть похвалитися знаннями. Необхідно підтримувати, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників і нестримних лідерів можна й навантажити відповідно – їхня перемога буде важчою, але не менш бажаною.

      Необхідно якомога повніше використовувати багаті можливості гри для розвитку вміння працювати в колективі, що передбачає розподіл ролей у команді, причому краще, якщо це зроблять самі учні (під непрямим керівницництвом учителя, звичайно).

 РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ВИКОРИСТАННЯ ІГОР У ПОЧАТКОВІЙ                                         

                                                     ШКОЛІ                                                                                                                                                                                                        

                    2.1 Роль гри на уроках математики

         Ігри на уроках математики можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування обчислювальних, графічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання.

       Дидактичні ігри добираються відповідно до програми. В іграх математичного змісту ставляться конкретні завдання. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом утворенням будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв’язуванню поставленого завдання.

       У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати своє думку в зв’язній і зрозумілій формі а уроках математики можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування обчислювальних, графічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання.

    Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина "добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

     У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

    Учитель відбувся тоді, коли він хоче йти на роботу і, незважаючи на альтернативу, не змінює професію, коли він бачить у дітях, яких навчає і виховує, результат. Кожен учитель має нести відповідальність за те, якими учні вийшли з його уроку. Тобто після уроку в учнів не повинна згаснути жага до знань і любов до життя. На уроці учень має здобувати знання і вчитися ними оперувати, витрачаючи на це лише частку своїх сил. Якщо учень протягом уроку працював - вчився встановлювати взаємозв'язки між явищами та предметами, пояснювати, аргументовано відтворювати засвоєне, публічно захищати свою думку, гідно відповідати опоненту, і при цьому не втрачати віру в себе, то урок не пройшов для неї даремно.

     Відомо, що діти йдуть до школи за спілкуванням з друзями, з учителем. Найбільшу радість і задоволення вони отримують від роботи на уроці, що дозволяє відкрити себе і свої задатки, здібності тощо. Очі дітей загоряються у той момент, коли їх навчають чомусь значному, важливому в житті, а не для отримання оцінок.

     Розкрити особистість учня можливо, якщо учитель йтиме на урок не тільки зі знанням навчального матеріалу, методів і прийомів навчання, набором красивих задач і вмінням їх майстерно розв'язувати, а й із різноманітними і цікавими способами і прийомами організації праці учнів.

      З одного боку, перед кожним вчителем стоїть мета - навчити учня оперувати математичними поняттями, використовувати навчальні.

        Багато традиційних методів викладання на сьогоднішній день малоефективні і не допомагають розвивати інтерес до вивчення математики. Ігрові методи і форми навчання суттєво відрізняються від традиційних тим, що дають змогу учню безпосередньо стати учасником ситуації чи події.

       Взагалі, майбутнє за системою навчання, що вкладається в схему «учень-технологія-учитель», за якої викладач перетворюється на педагога-методолога, а учень стає активним учасником процесу навчання. Саме технології відводиться провідна роль у оволодінні знаннями.

       Гра широко захоплює всю особу дитяти - розумову, емоційну, рухову, вольову сферу, звідси і різносторонній вплив її на розвиток дитяти.

       Гра - один з найважливіших засобів розумового і етичного виховання дітей. А.С. Макаренко, говорив: «Яке дитя в грі, такий багато в чому він буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі».

      У дошкільному віці гра є провідною діяльністю. У ній відбувається розвиток найважливіших психічних новоутворень дитяти: засвоєння мотивів суспільне значимій діяльності, розвиток розумових дій з символами і значеннями, становлення елементів довільної поведінки, формування уяви.

       З приходом дитини в школу змінюється його соціальна позиція, що веде діяльність з ігрової перетворюється на учбову і основним видом його діяльності повинне стати учіння. Тому в початковій школі необхідно закласти в учнів основи учбової діяльності. Проте цей процес ускладнюється віковими особливостями молодших школярів: слабкому перемиканню уваги, її нестійкістю, мимовільністю памяті і мислення. Для подолання цього і в учінні повинні широко використовуватися ігрові форми активності дітей - учбова діяльність молодшого школяра має бути пронизана ігровими моментами.

    Гра - це засіб, що знімає неприємні або заборонені для особи школяра переживання.

    Тому навчання має бути організоване так, щоб воно виступало як вільна форма активності учнів, і такою формою активності, вже освоєної молодшими школярами, є гра.

      Для молодших школярів навчання - нова і незвична справа. Тому при знайомстві з шкільним життям гра сприяє зняттю барєру між «зовнішнім світом знання» і психікою дитини. Ігрова дія дозволяє освоювати те, що заздалегідь викликає у молодшого школяра страх невідомості, пошану, що постійно вселяється, до шкільної премудрості, що заважає вільному освоєнню знань. Окрім, того установка на виконання учбової роботи у дітей ще не сформована. Тому основним типом дидактичних ігор, використовуваних на початкових етапах, є ігри, що формують стійкий інтерес до учення і знімають напругу, яка виникає в період адаптації дитини до шкільного режиму. Гра є одним із засобів формування психологічних утворень, у край необхідних для учбового процесу - мислення, уваги, памяті і так далі.

      Оскільки провідний тип діяльності молодших школярів - учбова діяльність, дидактичні ігри повинні забезпечувати формування навиків учбової роботи і формування власне учбової діяльності. В процесі гри створюються умови для освоєння соціальних ролей і того середовища, в якому відбувається навчання дитини (роль вчителя, роль контролера, роль оцінювача результатів учбової роботи і так далі).

      Як правило, гра направлена на рішення не однієї задачі, а цілого круга завдань, причому провідна функція гри визначається її дидактичними цілями. Наприклад, функція освоєння соціальних ролей може реалізовуватися в більшості ігор, оскільки дидактичні ігри найчастіше носять колективний характер і передбачають те або інше розділення ролей.

      Гра - це «дитя праці». Дитя, спостерігаючи за діяльністю дорослих, переносить її в гру.

    Дитина грає спочатку з реальними предметами, що оточують його, а потім з уявними, які для нього фізично недоступні. У цих іграх він опановує предмети навколишнього світу.

      Виникаюча потреба діяти і поступати, як дорослий, не завжди задовольняється. Граючи, дитина переймає на себе соціальну функцію дорослого і відтворює її в своїх діях. Ігри дітей найчастіше відображають професійну діяльність дорослих. У них діти вступають у різні відносини: співпраці, супідрядності, взаємного контролю. Норми людських взаємин через гру стають джерелом розвитку моралі самого дитяти; діти дістають можливість для становлення як особи в цілому, так і окремих психічних процесів.

        Дидактична гра є коштовним засобом виховання розумової активності дітей, вона активізує психічні процеси, викликає в учнів живий інтерес до процесу пізнання. У ній діти охоче долають значні труднощі, тренують свої сили, розвивають здібності і уміння. Вона допомагає зробити будь-який учбовий матеріал захоплюючим, викликає в учнів глибоке задоволення, створює радісний робочий настрій, полегшує процес засвоєння знань.

     Високо оцінюючи значення гри, В.А. Сухомлинський писав: «Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитяти вливається цілющий потік вистав, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що запалює вогник допитливості і допитливості». [16, 103]

   Дидактичні ігри надають можливість розвивати у дітей довільність таких психічних процесів, як увагу і память. Ігрові завдання розвивають у дітей кмітливість, винахідливість, кмітливість. Багато хто з них вимагає уміння побудувати вислів, думку, висновок; вимагають не лише розумових, але і вольових зусиль - організованості, витримки, уміння дотримувати правила гри, підпорядковувати свої інтереси інтересам колективу.

      Художньо оформлені іграшки, малюнки, демонстраційний і роздавальний матеріал до ігор виконують завдання художнього виховання.

    Проте не кожна гра має істотне освітнє і виховне значення, а лише та, яка набуває характеру пізнавальної діяльності. Дидактична гра характеру, що виучується, зближує нову, пізнавальну діяльність дитини з вже звичною для нього, полегшуючи перехід від гри до серйозної розумової роботи.

      Дидактичні ігри особливо необхідні в навчанні і вихованні дітей шестирічного віку. У них удається сконцентрувати увагу навіть самих інертних дітей. Спочатку діти виявляють цікавість лише до гри, а потім і до того учбового матеріалу, без якого гра неможлива.

       Як показують спостереження за навчанням дітей шестирічного віку, найбільших успіхів досягають ті вчителі, які відводять на гру третю частину уроку. Недооцінка або переоцінка гри негативно позначаються на учбово-виховному процесі. При недостатньому використанні гри знижується активність учнів на уроці, ослабляється інтерес до навчання, при її переоцінці учні насилу перемикаються на навчання в неігрових умовах.

       При підборі ігор поважно враховувати наочно-дієвий характер мислення молодшого школяра. Необхідно також памятати і про те, що ігри повинні сприяти повноцінному все сторонньому розвитку психіки дітей, їх пізнавальних здібностей, мови, досвіду спілкування з однолітками і дорослими,прищепити інтерес до учбових занять, формувати уміння і навики учбової діяльності, допомагати дитяті опановувати уміння аналізувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати. В процесі проведення ігор інтелектуальна діяльність дитяти має бути повязана з його діями по відношенню до довколишніх предметів.

      Для успішного навчання математиці в процесі гри необхідно застосовувати як предмети, що оточують школяра, так і їх моделі.

       Психологи встановили, що засвоєння дитям знань починається з матеріальної (або матеріалізованого) дії з предметами або їх моделями, малюнками, схемами. При цьому образи предметів, їх властивості, ознаки і дії, які діти здійснюють з предметами або їх моделями, переносяться в план вистав. Практичні дії діти описують словесно. Цей процес відображає взаємодію учня з пізнаваним матеріалом. Таким чином, здійснюється звязок між матеріальною і зовнішньомовними формами дії. Опора на дії з предметами або їх моделями постійно скорочується. Промовляння ігрових дій переноситься у внутрішній план (дії в думці).

      Таким чином, матеріальна (або матеріалізована) форма дії є початковою, зовнішньомовна - передбачає міркування, розумова форма дії (промовляння про себе) здійснюється тоді, коли у учня вже сформовані вистави або поняття.Ці три форми дії взаємозвязані, впливають на розвиток різних сторін мислення: наглядно-дієвого, наочно-образного і словесно-логічного. При вивченні кожного розділу математики необхідно, аби діти засвоїли всі форми дії. Діяльність дітей має бути різноманітною за не лише формою, але і за змістом і будуватися відповідно до закономірностей навчання, сформульованих педагогів: «Чим більше і різностороннє забезпечувана вчителем інтенсивність діяльності що вчаться з предметом засвоєння, тим вище якість засвоєння на рівні, залежному від характеру організовуваної діяльності - репродуктивною або творчою». [8, 166]