Особливості організації ігрової діяльності в початковій школі

      Я.Корчак подає важливе правило: «Не треба соромитися грати». Даремно дорослі говорять, а задаваки за ними повторюють: Такий великий, а ще грається, як маленький. Така велика, а грається в ляльки». Важливо не те, у що гратися, а як і що при цьому думати і відчувати – пише Я.Корчак. Можна розумно гратися в ляльки – й примітивно грати в шахи. Можна цікаво із великою фантазію гратися в пожежу чи в потяга, в полювання чи в індіанців – і безглуздо читати книжки. Тривалий час спостерігаючи за іграми дітей, Я.Корчак робить висновки: «Раніше мене дивувало, чому діти так швидко взнають нового товариша, так зразу знають нового товариша, так зразу знають, хто буде добрим товаришем, а хто – ні. Згодом я зрозумів: найлегше взнати під час гри». Він вказує на необхідність створення належних умов для організації ігрової діяльності учнів: «Якщо в людині назбиралася сила і вона не може її витратити, вона сидить, як очманіла, зголоднівши, знудьгувавшись за рухом... Саме тому хаотичні й неприємні шкільні перерви, особливо якщо немає просторої рекреаційної зали. Діти більше штовхаються і дають стусани один одному, ніж граються; кілька чоловік шкодять, решта забилася в куток: усе одно з гри нічого не вийде». Отже, Я.Корчак важливого значення надавав грі: в ній розкриваються різні якості, властивості, здібності та риси характеру дитини; «людина любить зусилля, любить, щоб вдавалося, хоче знати, чи зуміє»; саме в грі дитина може себе перевірити – «на що вона здатна»; «хоче. Не зважаючи на труднощі, закінчити, перемогти, довести собі і іншим, що вона сильна й спритна». Дуже просто це можна зробити саме в процесі гри. [24, 12]

       У період навчання в школі дитина ще багато й довго грається, відзначав видатний педагог і письменик А.С.Макаренко (1888-1939). Гру він називав важливим методом роботи з дітьми, зауважуючи, що помилково вважати гру одним із дитячих заннять. Наголошуючи на тому, що в дитячому віці гра є нормою, він твердив, що дитина повинна завжди грати, навіть тоді, коли виконує серйозну роботу. У дитини є пристрасть до гри і її слід задовольняти. А.С.Макаренко писав, що потрібно створювати умови для гри, пронизати цією грою все життя дитини. Одним з перших у радянській педагогіці він зробив акцент на важливості розуміння батьками ролі гри у вихованні дитини, батьківського керівництва ігровою діяльністю на різних вікових етапах її життя. У лекції про батьків присвяченій грі, А.С.Макаренко писав: «гра приносить дитині радість творчості, перемоги та естетичної насолоди. Гра сприяє розвитку фізичних і психічних зусиль особистості, без яких житя і діяльність людини не мислемі». А.С.Макаренко ратував за таку гру, у процесі якої дитина розвивалася б, була активним діячем та мислителем, а не павсивним спостерігачем. [24, 13]

      Глибоке розуміня психології гри, її значення у навчанні, розвитку та вихованні особистості дитини простежується в роботах видатного українського педагога ій психолога Григорія Ващенка (1878-1976). Г.Ващенко акцентував увагу на тому, що ігрова діяльність, особливо «організована в груповій формі», є засобом соціалізації особистості, оскільки вона формує її соціальні почуття. Спільні ігри виробляють у дітей  здібності організовувати, діяти. Підкорюватись певним правилам, бути дисциплінованим, виховують наполегливість, витривалість, послідовність у дії, свідомість відповідальності тощо. Правильно організована гра, на думку педагога, сприяє формуванню дружніх взаємен, виховання культури спілкування, створенню доброго настрою.

     Позитивні наслідки дає гра й у сфері психічного розвитку дитини. Адже завдяки грі у дитини розвивається й удосконалюється процес сприймання. Граючись, дитина привчається чітко відрізняти кольори, звуки, дотикові подразнення. Гра емоційно впливає на розвиток дитини. У грі діти вчаться радіти, бути веселими, життєрадісними, оптимістичними. Тому не слід заборонняти дітям гратися. Однак, дорослі, особливо батьки, часто бачать у грі лише забаву. «Найбільшою карою для дитини, - зазначає Г.Ващенко, - є заборона гратися. Батьки, а тим паче – педагоги, повинні знати і пам’ятати, що гра – цікава і змістовна – завжди вивчає, розвиває, формує і виховує особистість дитини». З погляду психолога він зауважує: «... людина ніколи в житті не переживає таких чистих, радісних хвилин, які вона переживає під час дитячих ігор...». Видатний педагог наголошує, що через ві дсутність ігор у дитячому віці формуються песимістичні погляди дитини, оскільки вона не навчилася бути оптимістом. [24, 13]

        Про важливе значення гри для природного розвитку свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним і невід’ємним правом дитини. Гра – єдина діяльність дитини, яка існувала в усі часи й усіх народів. Дітей не потрібно вчити грати, їх не потрібно примушувати це робити – ігрова діяльність завжди була, є і буде добровільною.

       За Зигмундом Фрейдом, у грі кожна дитина схожа на письменика: вона створює свій власний світ, чи інакше кажучи, влаштовує цей світ так, як їй подобається. Неправильно стверджувати, несерйозно сприймає світ; навпаки, вона ставиться до гри дуже серйозно і щедро вкладає в неї свої емоції.

      За Піаже, гра є місточком між конкретним досвідом І абстрактним мисленням, і саме символічна функція гри є особливо важливою. У грі дитина на сенсорному рівні демонструє (за допомогою конкретних предметів, які є символом чогось іншого) те, що вона колись безпосередньо чи опосередковано відчула. Іноді такий зв’язок є очевидним, а іноді – віддаленим. У будь-якому випадку. Гра є спробою організувати свій досвід, і, можливо, з грою пов’язані ті рідкісні моменти в житі дітей, коли вони відчувають себе у більшій безпеці і можуть контролювати власне життя.

     Філософія, сконцентрована на дитині, розглядає гру, як необхідно складову її здорового розвитку. У грі розкривається внутрішній світ дитини. Емоційно важливий досвід осмислено виявляється в грі. Головна функція гри, за Піаже, полягає в тому, щоб перетворювати те, що не можна уявити в реальному житті, у ситуації, які можна контролювати. Це робиться шляхом символічної репрезентації, яка дє дітям можливість навчатися долати труднощі, заглиблюватися в самодослідження.Терапевт використовує гру тому, що гра дитини є символічною мовою її самовираження. [25, 14]

      В.О.Сухомлинський (1918-1970) також був глибоко переконаний, що саме в дитячому віці, який дорослі вважають періодом безтурботної радості, гри, казки, знаходяться виток життєвого ідеалу. Саме в дитинстві та в підлітковому віці закладаються основи громадськості. «Від того, що відкрилосч дитині у довколишньому світі в роки дитинства, що її вразило і здивувало, обурило і змусило плакати – не від власної образи, а від хвилюванняза долі інших людей – від цього залежить, яким громадянином стане наш вихованець». Педагог закликав дорослих шукати шлях до серця дитини за допомогою казки, гри, фантазії, неповторної творчості. Оригінальним є його образне порівняння гри звеликим світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ. Для В.О.Сухомлинського гра була іскрою, яка запалювала вогник опитливості, цікавості. [24, 13]

       В.О.Сухомлинський зазначав, що найінтенсивнішиййрозвиток особистості відбувається не на уроці, як вважає більшість вчителів, а у сфері вільного спілкування, дозвіля, праці, улюблених занять, гри. Якщо із загального соціуму вичленити лише дитячий, то його сутність можна виразити простою формулою: діти повинні жити щасливо і весело. Про це авторитетно писав англійський філософ-просвітель Дж. Локк: «Розваги такі ж необхідні, як праця і їжа. Але розваги неможливі без задоволень, які не завждизалежать від розуму, а найчастіше від уяви; тому треба задоволяти дітям не лише розважатися, але й робити це так, як їм подобається, якщо тільки ці розваги безневинніі ненашкодять здоров’ю. У цій сфері, коли вони придумують новий вид розваги, не слід обмежувати їх заборонами. Втім, я думаю, що за умови гарного виховання у дітей рідко буде виникати необхідність просити подібної свободи. Слід путурбуватися про те, що для них є корисним». Безперечно, існують й інші розважальні-виховні функції гри, пов’язані з пізнанням світу, з навчальною діяльністю в цілому, з розвитком психічним процесів, з фізичним розвитком дитини, з вихованням моральних якостей, з організацією ставлення до неігрової діяльності тощо.[25, 15]

                     1.2 Види, структура, класифікація і функція ігор

        Гра – один з видів діяльності людини, який виник історично, що полягає у від творенні дій дорослих і відносин між ними. Це один із засобів фізичного, розумового і морального виховання.

       На всіх етапах розвитку особистості гра сприймається як цікаве, яскраве, необхідне для її життєдіяльності занняття. І чим старший школяр, тим більше він відчуває розвивальне і виховне значення гри. На ці специфічні особливості гри велику увагу в своїй практичній діяльності звертали відомі педагоги. «Гра,- писав С.Шацький,- це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодому життю, без якого ця пора її була б марною для людства. У грі, цьому спеціальному опрацюванні життєвого матеріалу, є найцінніше ядро розумової школи дитинства».

     Види ігор можна визначити також на основі різнопланової діяльності дітей: ігри дозвілля, тобто такі, в які діти граються за власним бажанням; ігри педагогічні – ті, які використовуються педагогом з метою розв’язання конкретних навчально-виховних завданнь.

      Залежно від того, наскільки гнучкими, жинамічними і творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні і розважальні ігри можна поділити на дві групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розіграш.
2. Ігри за встановленими правилами: рухливі, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

У кожної гри є свій виховний  і розвивальний потенціал. 
Педагогічні ігри диференціюють за педагогічною спрямованістю:

- дидактичні (ці ігри  організовуються в процесі навчання);

- творчі педагогічні  ігри (ігрова модель розроблена  самим педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).

       Такі ігри найчастіше вводяться в інші види діяльності, будучи їх емоційною основою. У них школярі перебувають у рольовій позиції позитивного персонажа. Ці ігри, які не регламентованоичіткими умовами і правилами, містять великі можливості для творчого самовираження школяра через роль. Роль є тим рушієм, який «запускає» весь механізм педагогічних ігор творчого змісту.

     Педагогічні творчі ігри можна поділити на такі види:

1. Тривала гра – на тривалий  час зберігається уявна ситуацію, сюжет і ролі.
2. Елементи гри. Маємо на увазі ситуацію, коли в організацію колективної діяльності дітей уводять один із компонентів гри, щоб надати ігрового забарвлення цій діяльності та активізувати її (роль або уявна ситуація).
3. Гра-творчість. У процесі моделювання таких ігор організаційна роль педагога мінімальна: він може подати тільки ідею, підвести дітей до думки або просто прочитати головний зразок гри.

     Як системні компоненти методики організації і проведення педагогічних творчих ігор можна відрізнити педагогічне моделювання (передбачення моделі гри педагом у власному уявленні: сценарій, ролі, виховні завдання, варіанти охоплення всіх дітей грою), пропонування гри школярам. Реалізувати ці компоненти можна різними способами:

1. Педагог спочатку розповідає про гру активну. Це дає змогу не лише апробувати модель гри на сприйннятя школярами, а й залучити дітей до обговорення плану – уточнення ролі, спочобів  створення уявних ситуацій, організаційних органів гри (штаб, ритуал, повірка тощо).
2. Про гру розповідають усім гравцям, наголошуючи на тому, як цікаво й довго інші діти грали в цю гру. Для школярів посилання на позитивний емоційний досвід однолітків звучить вельми переконливо.
3. Якщо у дітей вже досвід участі в подібних іграх, можна після попередньої роботи – читання оповідань, перегляду кінофільмів, зустрічі – запропонувати їм придумати план на певний сюжет.
4. Ігрова ситуація. Важливим компонентом організація гри є створення уявної ситуації і підготовка до розігрування ролей. Завдання полягає в тому, щоб переконати школярів перейнятися грою, викликати бажання грати в неї.

    Наступний етап – розподіл ролей. Тут можуть бути різні варіанти: вибір ролі за бажаням ; колективне обговорення кандидатур; отриманні ролі у вигляді доручення.

     Турбота про збереження ігрової ситуації – один з обов’язків педагога – організатора гри.

      Основні умови збереження стійкого інтересу в дітей до гри:

1. Використання умовної ігрової термінології.
2. Введення романтичних ситуацій.
3. Використання всіх видів педагогічного впливу в ігроровій формі (вимоги, заохочення, покарання тощо).
4. Використання елементівколективного змагання між малими групами.