Особливості організації ігрової діяльності в початковій школі

                                                           Зміст  Вступ.................................................................................................................3-6

Розділ 1. Особливості організації  ігрової діяльності в початковій

школі...............................................................................................................7-26

1. Ігрова діяльність молодших школярів як психолого-педагогічна проблема...................................................................................................7-14
2. Види, класифікація, функці ігор...........................................................15-25
3. Принципи організації ігрової діяльності на уроці...................................26

Розділ 2. Шляхи використання ігор у початковій школі..........................27-40

2.1 Роль гри на уроках математики............................................................27-33

2.2 Значення гри на уроках  читання...........................................................34-37

2.3 Використання гри на уроках української мови...................................38-40

Висновоки.....................................................................................................41-42

Додатки.........................................................................................................43-48

Література.....................................................................................................49-50

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     ВСТУП

        Одним з основних видів діяльності дитини та найважливішим засобом її виховання є дитяча гра. Педагоги та психологи розглядають дитячу гру як особливу форму взаємовідносин дитини з оточуючою дійсностю. Гра – форма діяльності в умовних ситуаціях. Що спрямовані на створення і засвоєння людського досвіду, зафіксованого у соціально закріплених діях, у предметах науки і культури. У грі як у обивому історично започаткованому виді людської практики відтворюються норми людського життя і діяльності, підпорядкування яким забезпечує пізнання та засвоєння предметної і соціальноі дійсності, інтелектуальний, емоційний і моральний розвиток особистості.

      Характерними ознаками розгортання гри є швидка зміна ситуації, в яких опиняється об’єкт після дії з ним, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації. У структуру гри дітей входять: ролі, які взяли на себе гравці; ігрові дії, як засіб реалізації цих ролей; ігрове застосування предметів; реальні відносини між гравцями.

     У грі формуються майже всі особливості і можливості особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. У грі виробляються спритність, допитливість, зацікавленість, кмітливість, воля, активність. Гра – це і школа спілкування для дитини, вона тільки зовнішнього вбачається безтурботною і легкою розвагою, насправді, владно потребує, щоб гравець віддав їй максимум своєї енергії, розуму, винахідливості, витримки, самостійності. Вона стає дуже напруженою працею і через зусиля веде до задоволеня. У грі дитина сама прагне навчитися того, чого вона ще не вміє.

        У грі дитини вчиться не лише швидко спостерігати, але й успішно діяти, критично думати й оцінювати те, що кругом діється. Особливо сприятливим для цього середовищем є організовані ігри з правилами, в яких гравці вчаться змагатися, перемагати в ситуаціях, якими регулюються правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично оцінювати дійсні обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже її правил, що є дуже важливим для морального виховання.

    Психологічний розвиток дитини, формування її особистості є процесом засвоєння нею суспільного досвіду, виробленого людством і зафіксованого в продуктах його матеріальної і духовної культури.

     З допомогою  різних видів діяльності реалізуються  взаємовідносини дитини з об’єктивною дійсністю.

   Давно помічено, що людина, яка в дитинстві достатньою мірою не залучалась до гри, в дорослому житті виявляє нестачу певних необхідних їй якостей і умінь.

    Чим детальніше й глибше вчені-психологи й педагоги вивчають можливості такого феномену, як гра, тим далі знаходяться межі її застосування, тим вище піднімається її віковий ценз. Вона сприяє вихованню,навчанню, відпочинку, відновленню сил, емоційному заряду, корегуванню набутого досвіду, не лише у дітей, а у дорослих. Гра заповнила телеекран розважальними шоу-програми, стала необхідним атрибутом свят і обрядів, проникає у солідні установи у вигляді ділових, рольових і комунікативних ігор. Безперечно, гра стала одним із найпопулярніших видів людської діяльності. Грають діти, школярі, студенти, дипломовані спеціалісти.

     Первісні (початкові) форми гри виникають вже на першому році життя малюка – це маніпулятивні ігри з предметами, під час яких у дитини на основі інформації цутєвих органів формуються образи предметів. На другому – третьому році життя з’являються предметні ігри, в процесі яких дитина оволодіває різними способами застосування предметів. Далі ігрова діяльсть малюка ускладнються і в кінці ранього дитинства, з розвитком самостійності дитини в її житті з’являються рольові або творчі ігри, під час яких гравець бере на себе роль дорослої людини: в спеціально спеціально створених ним самим ігрових умовах відтворює діяльність дорослого, його ставлення до предметів і до інших людей. Сюжети рольових ігор багатогранні і досить відмінні, вони залежать від конкретного оточення, в якому живуть діти, від суспільних і політитичних подій, в яких приймають участь дорослі.      

      Якщо в раньому дитинстві основним моментом гри був предмет та способи дії з ним, то в шкільному віці на перший план виходить людина. Мотиви гри закладені в самому її змісті. Дитину цікавить не скільки результат, скільки сам процес. Також є прагнення до певної мети, стосунків з іншими людьми. Усе це зумовлює результивність гри, яка виражається не в матеріальних, а у пізнавальних, емоційних надбаннях, що їх розв’язують школярі для досягнення певної мети. При цьому іграшки  та інші різноманітні предмети зміняють об’кти.

 

     Отже, гра для дитини – це обставини, в яких вона почувається вільно, розкуто, емоційно піднесено. Саме в такій невимушеній ситуації, помітно для себе без напружень і втоми діти набувають соціального досвіду, вчаться думати, працювати, творити.

 

      Над проблемою ігрової діяльності працювали такі видатні педагоги як: Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, С.Русова, Я.Корчак, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, Г.Ващенко, Д.Б.Ельконін, Л.С.Виготський.

 

       Уміння створити ігрову ситуацію, перенести учасників в іншу, частково умовну, площину реальності, затримати плин часу і викликати захоплення – все це є виявом високого професіоналізму організатора ігрової діяльності.

      Мета роботи: визначити роль ігрової діяльності у формуванні особистості молодшого школяра.

      Об’єкт дослідження: навчальна діяльність.

      Предметом дослідження: роль ігрової діяльності у навчальному процесі молодших школярів.

           Відповідно до мети в курсовій роботі ставляться наступні завдання:

• аналіз психолого – педагогічної літератури з проблеми « Реалізації ігрової діяльності в початкових класах»
• вивчення досвіду роботи вчителів початкових класів з цієї проблеми;
• дослідити суть, значення та структуру гри;
• визначити шляхи застосування ігор на уроках в початкових класах.

 

         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В

                                                ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

 

1. Ігрова діяльність молодших школярів як психолого -                               

                                               педагогічна проблема 

       Досвід показує, що створюючи умови для розвитку дітей і організовуючи навчально-виховний процес з молодшими школярами, необхідно пам’ятати про підтримку всіх ліній живого спілкування дітей і дорослих, про місце дошкільних форм спілкування дитини на уроці і в позаурочній діяльності.

      Приймаючи думку Г. А. Цукерман про те, що, з’явившись раз, та чи інша форма співпраці має жити, доки живий її носій, ми знови повертається до періоду дошкільного дитинства. Саме вньому народжується ігрова співпраця – нове утворення, що відповідає віковій періодизації психологічного розвитку, запропованій Д.Б.Елькольним.

      Щоб усвідомити роль гри у формуванні навчальної діяльності, необхідно уточнити поняття гри. Л.С.Виготський вважав проблему дитячої гри центральною для розуміння  психічного розвитку в дошкільнольному.

      Досліджуючу розгорному форму ігрову діяльності дітей і джерело її виникнення, Д.Б.Ельконін писав: «Слова «гра», «грати» у російській мові  надзвичайно багатозначні. Важко встановити, які види діяльності та їх ознаки входили до первинного значення цих слів».  Проте в Українському енциклопедичному  словнику читаємо: «Дитяча гра  - вид активної діяльності дітей , у процесі якої вони опановують суспільні функції, стосунки, а також рідну мову як засіб спілкування між людьми. За своїм походженням дитяча гра – суспільне явище, свого роду дитяче моделювання соціальних відносин».

     Досліджуючи психологічну природу гри, Д.Б.Ельконін виявляє своє розуміння гри «як своєрідної форми діяльності дітей, предметом якої є доросла людина – її діяльність і система її стосунків з іншими людьми».

     Щоб на практиці реалізувати весь потенціал гри, необхідно уточнити, за яких умов і у зв’язку з якими потребами суспільства виникає ігрова діяльність.

       Проаналізувавши процес виникнення рольової гри, Д.Е.Ельконін формулює найважливіше для теорії рольової гри положення: «Рольова гра виникає в ході історичного розвитку суспільства у результаті зміни місця дитини в системі суспільних відносин». Він надає особливе значення винекненню рольової гри,

оскільки вона є новоутворенням дошкільного дитинства і підтверджує  факт історичного походження періодів дитинства і змісту психічного розвитку в кожному з цих періодів.

      На етапі переходу від дошкільного дитинства до молодшого шкільного віку мають бути створені такі педагогічні умови, які, використовуючи досвід ігрової діяльності, забезпечують виникнення навчальної діяльності.

       Л.С.Виготський  зазначав, що гра збирає у собі, як у фокусі, найбільш глибині течії розвитку й намагається зробити стрибок у розвинений світ вищих форм специфічно людських діяльностей, що містяться в середовищі як джерело розвитку. Вона має своє внутрішне продовження в шкільному навчанні і праці. Враховуючи те, що гра синтезує пізнавальну, трудову й творчу активність, дитині важко розділити свою діяльність на навчальну та ігрову. Тому, як  зазначає Г.А.Цукерман, здатність і готовність дитини розгортати ігрові форми співпраці на уроці нерідко оцінюється негативно. Вона грається, а не працює. Таким чином, виникає необхідність педагогічного керівництва грою.

       Гра, як основна освоєна дошкільниками форма моделювання відносин, повинна домомагати дитині побудувати відносини «учитель – учень», уточнити «образ школи», допомогти усвідомити  своє місце в новому соціальному статусі.

        Зберігати  логіку розвивалного навчання  і озброївшись ідеями, висловленими Д.Б.Ельконіним у книзі «Психологія гри», учителі почали розробляти ігрові ситуації, які сприяли б вибору форми, напрямів, змісту гри. Так народилася Країна активних дорослих та дітей. [2, 22]

     Чеський педагог Ян Амос Коменський ( 1592-1670) у процесі використання гри застерігав вихователів «не робити нічого понад міру». Це стосується доцільного дозування усіх діяльності, зокрема, й гри. Однак при цьому, які вирізняються своєю моральністю – ось дієвий засіб забезпечення позитивного результату виховання.

      Традиції світової філософськоі та педагогігної думки стосовно ролі гри у формуванні особистості дитини та позиції педагога в цьому процесі продовжили відомі вітчизняні педагоги.

        К.Д.Ушинський відзначав, що в грі формуюються всі якості "душі людської , його розум, його серце і його воля, і якщо говорять, що ігри забавляють майбутній характер і майбутню долю дитини, то це треба розуміти двояко: не тільки у грі виявляються нахили дитини і відносна сила його душі, але й сама гра має вплив на розвиток дитячих здібностей і нахилів, а в наслідок цього, і на майбутню долю".[ 24, 11]

      У грі дитина самостійна, вільна й самодостатня особистість, котра випробовує й розвиває свої сили. Ігрові заняття відіграють важливу роль у соціалізації особистості. Видатний український педагог і громадський діяч Софія Русова (1856-1940),  яка своє життя  присвятила творенню національної системи виховання і освіти, була переконана, що «для соціального виховання дитини найкращий засіб – то дитячі ігри і спільна праця . ...Гра є дійсністю дитини і аналізуючи зміст цієї діяльності, педагог може визначити головне в характері всього її майбутнього життя. Матеріал для своїх ігор дитина бере лише з того, що її оточує... Ось чому поведінка батьків і всіх, хто виховує дитину, має вирішальний вплив на склад її понять...».[24, 12]

    Відомий польський письменик, педагог, лікар Януш Корчак (1878-1942) у педагогічних бесідах «Правила життя» звертає увагу на важливість ігор та розваг. Тривалий час він спостерігав за дитячими іграми. Помітивши, що найбілльше дітей сердяться, якщо їм заважають гратися, він склав правила гри, за якими ні в якому разі не можна заважати дітям у грі; не можна без дозволу брати чужі іграшки чи предмети для ігор; а якщо комусь не подобається гратися, то не слід заважати іншим. Педагог бачив, як охоче діти приймають у гру і маленьких і слабких, і невмілих, аби лиш вони не сварилися і не вимагали, щоб їм дали робити те, чого не вміють.