Особливості організації ігрової діяльності в початковій школі

      Дотримання цих умов дасть педагогу можливість на тривалий час зберегти ігрову атмосферу, активізувати діяльність дітей.

      Завершення гри доцільно організувати двома шляхами: 1) у методичному розроблені гри попередньо передбачати її фінал; 2) завершення гри припадає на час перерви у спілкуванні з дітьми. В умовах школи – це канікули, в літній період  - розпад тимчасового колективу. Підсумки гри підбивають урочисто: вручають пам’яні знаки, оголошують подяки. [10, 226]

      Функції гри – це різноманітність її призначення, велике коло психолого-педагогічних можливостей. Існує гра-праця, гра-дозвіля, гра-мистецтво, гра-загадка, гра-розрядка, гра-уява, гра-вправа, гра-тренінг, гра-розвага, гра-несвідомий потяг, гра-спілкування, гра-повідомлення, гра-корекція, гра-ризик тощо. Існують ігри, які синтезують багато з пнрелічених вище. Гра – це вільне виявлення захоплень і потягів індивіда. Важливу роль відіграє гра у пізнанні світу, розвитку інтелекту, нагромадження досвіду моральної поведінки, формуванні трудових навииичок та навичок культури міжособистісних, комунікативних взаємен (дружба, партнерство, сумісність), досвіду різностатевих і різновікових зв’язків, у розвитку почуття гумору тощо. У грі дитина навчається. Ігрові методи, прийоми, форми роботи допомагають вчителеві реалізувати комплекс навчально-виховних завдань.

       Гру дітей можна оцінити більш об’єктивно, якщо визнати, що вона є для них засобом комунікації. У спонтанній, самостійно ініційованій дітьми грі вони більш повно опосередковано виражають самих себе, оскільки у грі почувають себе комфортніше, вони знаходяться тут «у своїй тарілці». Для дітей «програмування» свого досвіду і поччутів – найбільш природна динамічна й оздоровча діяльність, в якій вони можуть брати участь. Гра – це засіб обміну інформації, спосіб спілкування, соціалізації.

    Саме тому ігровій діяльності відводять такі функції: розважальна, комунікативна, самореалізація в грі, ігрова терапія, діагностична, корекційна, міжнаціональної комунікації, соціалізації.

    Розважальна функція. Об’єктивно – це основна функція гри, оскільки, по-перше, гра покликана принести задоволення, задовольнити певні потреби індивіда, опосередковано набуті власним досвідом; по-друге – вона повинна організувати веселе, приємне проведення вільного часу; по-третє –викликати інтерес до чогось, спонукати індивіда до заннять, здатних його захопити.

    Розвага – це потяг до різних видів заннять, це різні інтереси людини. Оскільки потяг – це психічний стан, що виражає недиренційовану, неусвідомлену чи недостатньо усвідомлену потребу суб’єкта, розважальна функція гри пов’язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, душевної радості як захисних механізмів, тобто відбувається процес стабілізації особистості, реалізація рівнів її домагань.

     Гра – єдиний вид діяльності, який виводить дитину за межі її безпосереднього досвіду, а улюблене місце, яке вона займає у грі, є унікальним. Гра – це стратегічно тонко організований простір розваг дитини, в якому вона йде від розваги до розвитку. Розвага під час ігор – це пошук. Грі властива магія,  що здатна давати поживу фантазії, якапризводить до  розважальності. У дитині ніби грає природа, і вона виявляє  «дивні вміння», які здатні пояснити те, чого пояснити не можна. Наприклад, слухати музику води, бачити у хмарах живий світ, знаходити дорогу в минуле, писати вірші тощо. У грі є цінним привабливість розваги у будь-якій сфері діяльності, якщо в її основі лежить задоволення, і реалізуються воно за законами творчих сил гри.

     Ігровий елемент повністю відповідає сутності праці, музики,танцю,поезії; будь-який з видів мистецтва пов’язаний з розважальною структурою гри. Позасвідома відторгненість від буденно-ділових установок дорослого життя у вибраних іграх не просто очищає свідомість дітей, а й змінює її структуру. У дітей виявляється не стільки ігрова свідомість, скільки ігрове світовідчуття. Так антитеза звичній навчальній свідомості розширює межі їх людського самовираження і творчість.

       Кожна творча дія, кожна ігрова роль, продукція вільної ігрової творчості виникають в унікальному синтезі ігрових «хромосом», особистих якостей, творчих обдарувань, самобутнього досвіду, національного колориту, стихійного оточення. Повторити саме таку комбінацію неможливо. У цьому полягає й неповторність і значимість розважального акту гри і дитини-творця в ній.

     Комунікативна функція. Гра – діяльність комунікативна. Вона вводить дитину в реальний контекст найскладніших реальних взаємен. Дітям необхідна спільна мрія, спільне бажання бути разом, досвід колективних переживань.

      Будь-яке ігрове товариство (тимчасове чи довговривале) є колективом, тим організаційним і комунікативним началом, що має велику кількість комунікативних зв’язків. У грі діти знаходять спільну мову, кожен інтегрує досвід, отриманий від інших гравців. Вступаючи в колективну гру, дитина бере на себе ряд моральних зобов’язань. Частина їх закладена у правилах гри, частина знаходиться поза нею.

      Комунікативне спілкування дітей є найважливішою проблемою педагогіки. Це спілкування включає в себе специфічні норми поведінки: зіграність і належність, спільність інтересів і власні пристрасті, взаєморозуміння і здатність самостійно приймати рішення, вчинки й емоційну контактність. Бажання діяти спільно, бути рівним серед однолітків народжує таку спільність. Якщо гра є формою спілкування людей, зокрема, й дітей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок гри поміж дітьми не буде. Гра – це перемога товариської свідомості. Очевидно, спілкування треба розглядати як основне енергетичне джерело гри, яке підживлює її емоційну сторону.

    Самореалізація в грі. Функція самореалізації є однією з основних функцій гри. Самореалізація – це здійснення певних намірів, виконання бажаннь самим індивідом. Для дитини гра є важливою сфероюреалізації себе як людини, як особистості. Саме у цьому контексті для дитини важливим є власне процес гри, а не її результат чи змагальність, можливістьперемоги чи досягти певну мету. Процес гри є простором для самореалізації.

        Гра – унікальний полігон практики дитини, дійсності, як сфери застосування і перевірки нагромадженого досвіду. Оскільки практика, яка моделюється в грі, та результати ігрових відкриттів переносяться на вдосконалення подальшої практичної діяльності, то саме ця обставина стає найважливішою з урахуванням й іншої функції багатьох ігор – постановка та вирішення багатьох проблем у діяльності. У процесі гри, з одного боку, створюються умови для розробки та перевірки проекту заняття конкретних життєвих труднощів, а з іншого – виявлення недостатків досвіду. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію для того, щоб розкрити можливі чи наявні проблеми дитини і моделювання їх заняття. Практично в усіх дитячих іграх виражено сутність об’єктивної дійсності і життєвої правди. Для справжнього життя дитина має надзвичайно мало душевного матеріалу, у неї недостатньо досвіду, уявлень, але вона хоче жити активно і діяльно. Гра стає життям для дитини, і вона в цьому житті – особистість вільна, самостійна, котра живе повним дитячим і неповним дорослим життям. [25, 15]

      Ігрова терапія: подолання різноманітних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності. В ігровій терапії ігри використовуються з метою зняття стресів, корекції моральних взаємен (лялькова терапія), похвали і схвалення дитини. Патопсихологи, практичні психологи й педагоги використовують ігри з метою відновлення рівноваги сил, покращення здоров’я дітей. Лікування грою – серйозна перспектива лікувальної та звичайної педагогіки, тому що гра може бути і має бути використана з метою подолання різноманітних труднощів, що виникають у поведінці дитини, у спілкувані з оточуючими, у навчанні. Гра є психотерапевтичним засобом ігрової терапії. Терапевтична функція гри включає в себе релакційну функцію, тобто зняття емоційної, фізичної, інтелектуальної напруги, викликаної навантаженнями на нервову систему – активним навчанням, фізичною працею, хвилюваннями.

  Г.Л.Лендрет вважає, що ігрова терапія задовольняє потреби дитини у фізичній активності; у грі діти витрачають енергію, готуючись до обов’язків у дорослому житті, долання труднощів, звільняються від фрустрації. Вони відчувають фізичний контакт, задовольняють потребу у змаганні, реагують на агресію в соціально значимій формі, вчаться взаємодіяти  з іншими людьми. Гра домомагає дітям розкріпостити уяву, оволодіти цінностями культури і виробити певні навички. Коли діти граються, вони виявляють власну індивідуальність і ближче підходять до внутрішніх ресурсів, які можуть стати частиною їхньої особистості. У сучасних умовах розроблено ігрові психотерапевтичні тренінги, спеціальні розвиваючі, врівноважувальні дидактичні ігри, рукоігри. Для хворих дітей винаходять ліжечка, які відновлюють здоров’я. До терапевтичної функції гри функції гри близько є функція корекції у грі.

      Корекційна функція. Психокорекційна функція гри однією з найважливіших. Психологічна корекція – це внесення позитивних змін, доповнень у гнучку струкруру особистісних показників індивіда. Останім часом поряд з поняттям «здорова дитина» живають термін «нервова дитина». Знервованість у дитячому віці – це проблема, яка хвилює не лише батьків.          Прийшов час, коли турбота про психічне здоров’я  діте має не на словах, а реально знайти своє місце у всій педагогічній роботі з дітьми. Збереження і зміцнення здоров’я дітей є, врешті-решт, головним і основним завданнями школи, сім’ї, суспільства і держави. Про це повинні пам’ятати і батьки, і спеціалісти, котрі працюють з дошкільнатами, учнями молодших класів та підлітками. Враховуючи те, що основна, безпосередня причина нервово-психічних захворювань, «примежових» психічних станів і відхилень у поведінці дітей приховується у контактних взаєминах, корекційні ігри покликані допомогти дітям з девіантною поведінкою впоратися з хвилюванями, які є перепоною нормальному самопочуттю і спілкуванню з однолітками в групі. У більшості випадків це хвилювання, що виникли в результаті образи, страху, невпевненості в  собі, нерішучості у спілкуванні, невмінні постояти за себе, контролювати свої почуття.

     Діагностична  функція полягає у виявленні відхилень від нормативної поведінки, самопізнання у процесі гри. Діагноз – вивчення не лише сутності й особливостей хвороби, але й відхилень у поведінці дитини і, зокрема, у нормативній поведінці. Гра – провісниця, вона швидше домомогає поставити діагноз, ніж будь-який інший вид діяльності, оскільки, по-перше, індивід себе у грі максимально виявляє(фізичні сили, інтелект, творчість); по-друге, гра є «полем самовираження». Гра виконує функцію діагностики, і вже в тому вона є «зоною найближчого розвитку». Дитина сама в ході гри перевіряє (само діагностує) свої сили, можливість у вільнихх діях, самовиражаючи і самостверджуючи і самостверджуючи себе. Гра спонукає її до самопізнання, одночасно створюючи умови для внутрішньої активності особистості. Багато ігор побудовані на інтризі «пізнай себе», «перевір себе». Для педагогів та вихователів гра – законний і найзручніший метод діагностики дітей ще й тому, що гра – форма їх пошуково-експериментальної поведінки.

     Функція міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей. Ігри – національні і водночас – інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Міжнаціональними вони є тому, що в них – єдина людська родооснова, вони зближують людей різних національностей, що виникли в різних куточках Землі, єднааються соціокультурними джерелами і причинами. Наприклад, в основі піжмурок прихований інстинкт самозбереження; квача та різних йго варіацій – рефлекс рухливості; лапки й вибивного – конфлікт та компроміс. Адже компроміс та конфлікт – елементи громадського мислення і поведінки дітей. У ході ігор створюються умови для моделювання різних життєвих ситуацій, пошуку шляхів вирішення конфліктів, запобігання агресивності. У грі діти вчаться емоційно сприймати все, що існує в житті, у грі народжується велика гама почуттів. У процесі гри дитина вчиться сенсабілізації, готується до вирішення різних життєвих проблем. [25, 16]

     Функція соціалізації: включення дитини в систему суспільних відносин, засвоєння нею норм людської моралі і співжитя співжиття. Гра – найсильніший засіб соціалізації дитини, який включає в себе не лише соціально-контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєня дітьми знань, духовних ціностей та норм, властивих суспільству чи конкретній соціальній спільності, групі однолітків, а й стихійні, спонтанні процеси, що впливають на формування особистості дитини.

    На важливу роль гри в соціалізації особистості вказували Л.С.Виготський та Д.Б.Ельконін. Жодна граа не повторюється іншої, однак кожна з них миттєво створює нові ситуації. Л.С. Виготський зауважував, що таке гра є велечезною школою соціального досвіду. У грі зусилля дитини завжди обмежувалися і регулювалися багатством зузиль інших, ставати активним стосовно інших, нападати й захищатися, шкодити й домомагати, розраховувати наперед результат свого ходу, враховуючи діїінших гравців.Така гра є живим, соціальним, колективним досвідом дитини , і в цьому аспекті вона абсолютно незамінним засобом виховання соціальних навичок та вмінь. Саме гра може навчити «уточнення, шліфування й різноманітності сссоціальних відносин». Створючи для дитини нові ситуації, гра змушує її змушує її безмежно урізноманітнювати соціальну координацію рухів, вчить гнучкості, еластичності й творчим умінням. У жодній іншій діяльності немає такого дієвого виділення суспільних функцій і смислу людської діяльності, як у грі. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння дитиною багатства культури, потенцій виховання і формування її як особистості, що дозволяє дитині функціонувати, як повноправному члену дитячого чи дорослого колективу.

     Демократичні перетворення – масштабні й суперечливі, привезли до кардинальної зміни парадигми дозвілля – ігор людей, зокреа, й дітей. Дозвіля багато років знаходилося під контролем ідеологічної цензури, під пресом заборони. Як частина етносу, дозвілля повертається до людей зі своїм вічним потенціалом саморозвитку, багацтвом форм і змісту, недеформованими ідеалами й цінностями. Розкріпачення гармонійних начал дозвілля відбувається у двох напрямках. Перший відображає самооцінку, ставлення до себе у сфері гри. На межі цих напрямів народжується само творчість, вияв творчих обдарувань дітей, увесь ансамбель неформальних взаємен, які є сутністю людини.[25, 17]

                 1.3 Принципи організації ігрової діяльності на уроці

       Під час планування, підготовки і прведення гри на уроці необхідно дотримуватися наступних принципів і правил.