Нелинейная динамика

Перший етап структурної  перебудови економіки повинен бути зосереджений на галузях, які визначають життєзабезпечення населення, використовуючи наявні продуктивні сили і оборотний капітал виробничої сфери, що гарантує сталість виробництва і реалізацію товарів (послуг). Дуже важливо в цій сфері відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечивши його достатніми внутрішніми нагромадженнями та інвестиційною підтримкою держави. Такими галузями зі швидкими темпами економічного обороту, високим і сталим ринковим попитом є харчова і легка промисловість, сфера послуг. Сюди доцільно скерувати приватний капітал і підприємницькі структурні підрозділи, створивши для них режим найбільшого державного і ринкового сприяння малому і середньому бізнесу. На цьому етапі необхідно відновити нормальні вартісні співвідношення і пропорції валового суспільного продукту шляхом активізації податкової та цінової політики з метою досягнення відповідного рівня рентабельності і норми прибутку. Тут також важливо не допустити різких змін у ціновій політиці та заробітній платі, які можуть негативно вплинути як на відтворювальну, так і на галузеву структуру економіки. Треба пам'ятати, що процес структурної перебудови економіки є не тільки довгостроковим, а й достатньо дорогим, тому також необхідно - за певної обережності в стратегії щодо її відкритості - визначити пріоритетні галузі промисловості для залучення іноземних інвесторів та створення спільних виробництв, виходячи із зацікавленості закордонних інвесторів у розміщенні в нашій країні своїх виробництв. Зацікавленість і вигідність полягає в тому, що в державі є достатня кількість робочої сили, досить високої її кваліфікації, наявність виробничих площ (що вивільняються) у зв'язку з закриттям неефективних і непотрібних виробництв (колишнього воєнного комплексу), а також наявність різноманітних мінерально-сировинних ресурсів і вигідне географічне положення України. Для структурної перебудови економіки, в першу чергу, потрібно використати можливості максимального використання власного інноваційного потенціалу країни, провідних науково-дослідних і конструкторських центрів. Сюди варто залучити весь наявний інтелектуальний потенціал, його прогресивні технічні і технологічні розробки для впровадження у виробництво і виготовлення нових власних товарів, здатних бути конкурентоспроможними на зовнішніх ринках. Цим самим ми поступово будемо позбуватися економічної залежності. Треба пам'ятати, що технологічні інновації можуть забезпечити понад 40 % ефективності ринкової економіки.

Перший етап структурної  перебудови економіки може розпочатися  тільки при досягненні стабілізації фінансової системи, формування надійного  ринку цінних паперів і капіталу, введенні науково-обґрунтованої амортизаційної політики, регулюванні темпів зміни  співвідношення руху фондів нагромадження і споживання. Безперечно, одночасно перевести всі галузі на сучасну новітню технологічну базу неможливо, але необхідна поетапність цього непростого процесу. Наукові розрахунки та досвід зарубіжних країн стверджують, що для нормалізації відтворення основних фондів питому вагу нагромаджень у використаному національному доході треба буде підтримувати нарівні, не нижчому 20 %. Одночасно ряд галузей треба інтернаціоналізувати і провести їх структурну перебудову за рахунок іноземного капіталу.

На другому етапі на чільне місце повинні надходити  інвестиції до наукомістких галузей, до процесів технологічного переозброєння  промисловості та сільського господарства, засобів інженерного забезпечення, управління і ринкової інфраструктури, тобто на всі ті напрями, що підвищують швидкість відтворювального і оборотного циклів і тим самим скорочують їх.

Третій етап структурної  перебудови економіки - перехід до нормального  функціонування ринкової економіки  з конкуренцією в усіх сферах бізнесу  під регулюючим впливом держави. На цьому етапі відтворювальні процеси відбуваються в умовах вільного переливання капіталу між галузями і сферами діяльності залежно від змін у ринковому попиті. Норми нагромадження і обсяги інвестицій визначаються переважно безпосередньо товаровиробниками під їх власні потреби - для забезпечення конкурентоспроможності та розвитку. Підприємництво і ринкова активність на третьому етапі залежатимуть значною мірою від діяльності зовнішніх ринків, від інтеграції економіки до світового економічного простору.

Економічна та фінансова  кон'юнктура вимагають зосередити увагу на головних напрямах структурних  змін, які повинні сприяти кардинальному  поліпшенню економічної ситуації в  країні. Головними напрямами пріоритетів структурної перебудови вважають наступні:

підвищення конкурентоспроможності виробництва і зростання експортного потенціалу держави;

посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових, конкурентоспроможних товарів широкого вжитку;

реалізація безвідходної, ресурсо- та енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

технічне та технологічне оновлення виробництва;

реструктуризація і санація  підприємств та організацій;

розробка і реалізація програми створення ефективних регіональних структур економіки.

Структурну перебудову економіки  народногосподарського комплексу  необхідно здійснювати одночасно  на двох рівнях: територіальному (міжгалузевому) і галузевому.

На міжгалузевому рівні потрібно поступово збільшувати частку галузей виробництва товарів народного споживання, прогресивних видів матеріалів та засобів технічного переоснащення народного господарства, тобто забезпечити формування міжгалузевої структури економіки, яка б відповідала потребам регіону і держави в цілому. На галузевому рівні пріоритетом повинне бути:

науково-технічне оновлення  виробництв, впровадження нових ефективніших і економічно безпечніших технологій, виготовлення продукції та матеріалів кращої якості та вищого технологічного рівня, освоєння нових прогресивних їх видів, які б були конкурентоспроможними на зовнішньому ринку і замінювали імпортні товари і матеріали;

формування ефективної структури  виробництва в окремих комплексах і галузях шляхом обмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв, збільшення частки виробництв, що мають  використання власного природно-ресурсного потенціалу;

розвиток виробництв для  задоволення потреб в товарах  населення, що проживає на даній території, забезпечення власної міжгалузевої кооперації, підвищення збалансованості економіки та зниження зовнішньоекономічної залежності України;

підвищення соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі, і завдяки цьому збільшення частки предметів споживання в загальному обсязі промислової продукції.

Підсумовуючи наведене, можемо стверджувати, що стратегічною метою структурної перебудови національної економіки має бути створення багатогалузевого, високотехнологічного конкурентоспроможного народногосподарського комплексу, який повинен адаптуватися до ринкових умов. Цей народногосподарський комплекс повинен бути здатним оптимально задовольняти власні потреби економіки України і брати активну участь у міжнародних господарських зв'язках на взаємовигідних засадах. Це підтверджує наявний економічний потенціал України, а також його природно-ресурсні та трудоресурсні можливості.

5. Біфуркаційний аналіз моделі економічного зростання.

Розвиток як філософська  категорія — це процес самопросування від нижчого (простого) до вищого (складного), що розкриває і реалізує внутрішні тенденції та сутність явищ, які ведуть до виникнення нового і зумовлюють будь-які зміни різноманітних форм матерії. 
Розвиток є імманентним (лат. immanentis — властивий, притаманний) процесом: перехід від нижчого до вищого виникає тому, що в нижчому в прихованому вигляді міститься тенденція, яка веде до вищого, а вище є розвитком нижчого.

Будь-який окремий процес розвитку має початок і кінець, причому вже на початку в тенденції міститься завершеність розвитку. Такий процес називається циклом (грец. xvxkoq — коло). Поняття циклу розглядається як сукупність явищ, процесів, робіт, які створюють певну завершеність розвитку протягом певного відрізку часу, наприклад, виробничий цикл — повне коло робіт, виконання яких дає готову продукцію. 
Інноваційний цикл — коло інноваційних процесів, новин, нововведень, які реалізуються в системі певного технологічного укладу, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства. Завершеність одного циклу кладе початок новому, в якому можуть повторюватись деякі особливості першого. Для розвитку характерна спіралеподібна форма. 
Інноваційна спіраль — це крива, яка робить постійно зростаючі витки від якоїсь первісної точки десь на зорі людства. Ця спіраль розкручується без зупинки і тільки вперед і вже в XXI ст. підводить розвинені країни до віртуальної (лат. virtualis — можливий, такий, що може проявитись за певних умов) економіки, про яку ще мало відомо. 
Отже, усі процеси у світі, зокрема й економічні, підкоряються основним законам розвитку, діалектики як найбільш загальним законам будь-якого руху, будь-якого розвитку в усьому розмаїтті їх форм і в усій їх суперечності. 
Серед цих законів важливо виділити закон переходу кількості в якість. Він нерозривно пов'язаний з іншими двома основними законами: єдності і боротьби протилежностей, який відображає виток розвитку, і законом заперечення, який відбиває результат саморозвитку матерії. 
Закон переходу кількості в якість свідчить, що процес розвитку здійснюється ступінчасто в порядку послідовного сходження з нижчого ступеня на вищий. Кожний такий ступінь характеризується своєю якісною визначеністю, яка виявляється явно і різко. Кількісні зміни протікають повільно і приховано, на початку вони не зачіпають якості, яка притаманна даному ступеню, але вони здатні накопичуватись, досягати несподіваної межі, коли вже не в змозі проходити в межах попередньої якості. Тому перехід кількості в іншу якість відбувається стрибкоподібно. Це означає, що кількісні зміни себе вичерпали, тобто досягли своєї межі і починається новий цикл розвитку. 
Циклічне повторення, наприклад, у виробництві знарядь праці, не слід розуміти як механічне повторення одних і тих самих стадій виробництва. Даний процес постійно несе в собі нові риси, тенденції змін якісних показників. Усі види нових знарядь праці походять від колись існуючих, під час створення нових використовується все краще, що було досягнуто раніше. 
Закон заперечення припускає заміну виробництва старих виробів новими, сучасними і якісними. Цей закон яскраво виявляється в розвитку електронно-обчислювальної техніки, коли перехід від одного покоління ЕОМ до іншого відбувається запереченням елементної бази попереднього покоління при збереженні основних принципів роботи ЕОМ.

Закон єдності і боротьби протилежностей — це є взаємодія  між позитивними і негативними сторонами, наприклад, науково-технічного прогресу чи будь-якого явища дійсності. Боротьба цих протилежностей і є процесом розвитку, зростання суперечностей робить їх головною рушійною силою розвитку. У світі природи розвиток не підлягає оцінці — існує об'єктивно. У суспільно-економічному житті ми оперуємо певною системою цінностей, за допомогою яких можна визначити напрями і характер розвитку. Існують два шляхи розвитку: еволюційний та біфуркаційний'. Вони реалізуються у формах прогресу, регресу, революцій, стагнацій, криз, рівноваги.

Еволюційний шлях розвитку, який називають неперервним, стабільним, стійким, адаптаційним, характеризується відсутністю стрибків і розривів, тобто здійснюється послідовно внаслідок  поступового формування та закріплення  необхідних соціально-економічних  чинників без цілеспрямованого втручання  людини. Він виявляється в поступовому  накопиченні у виробництві техніки, що постійно вдосконалюється протягом існування технологічного укладу і  базується на використанні відомих  науково-технічних досягнень, на традиційних  виробничо-технологічних методах (наприклад, у сільському господарстві, будівництві, видобувних галузях). Цей етап розвитку в економіці характеризується як переважно екстенсивний, що ґрунтується  на кількісному накопиченні певних виробничих чинників (засобів виробництва  і матеріальних ресурсів) на попередній технічній базі. Даному типу відповідає традиційна технологія економічної  ефективності капітальних укладень, що забезпечує вибір виробничо-технічного рішення з альтернативних варіантів. 
Біфуркація — це миттєвий перехід до якісно нового стану (закон переходу кількості в якість), тобто революційний тип розвитку, що характеризується нестійкістю, нестабільністю, технологічними проривами, винаходами, науковими відкриттями, які функціонують за новими принципами. Якщо біфуркаційний тип розвитку охоплює не одну якусь галузь науки чи техніки, а всю їх сукупність, тоді мова йде про науково-технічну революцію. Технічні революції характерні для всієї історії розвитку людства. 
До середини XX ст. періоди, коли відбувалися наукові і технічні революції, не збігалися. Відомі технічні революції кінця XVIII — початку XIX ст. пов'язані з відкриттями в техніці, наприклад парового двигуна, що дало можливість виробництву перейти від застосування окремих машин до системи машин, які приводились у дію двигуном-машиною. Електротехнічна революція кінця XIX — початку XX ст. була пов'язана з винайденням двигуна внутрішнього згорання та електродвигуна.

Бурхливий розвиток науки (початок  наукової революції") спостерігався  наприкінці XIX — на початку XX ст.: було відкрито теорію відносності, закон розщеплення атома у фізиці, гени і генетичний код у біології, антибіотики в медицині, пізніше — телеграф, телефон, телебачення, ЕОМ, супутниковий зв'язок, оптичні квантові генератори (лазери) і багато іншого

Провідну роль у науково-технічній  революції, яку переживає світова  економіка нині, відіграє саме наука. Техніка орієнтується на наукові відкриття, які стають вихідною базою для створення нових галузей виробництва. У самому виробництві розвиваються наукові дослідження, виникла творча співдружність учених, інженерів, робітників, спеціалістів, а самі підприємства переростають у науково-промислові комплекси різних видів. В економіці цей тип розвитку визначається як інноваційний. Він ґрунтується на використанні принципово нових прогресивних технологій, організаційно-управлінських систем. Важливу роль у житті суспільства відіграють галузі, що безпосередньо задовольняють потреби людей. Високими темпами зростає кількість нових підприємницьких структур, особливо малих та середніх підприємств, які спроможні швидко адаптуватись до вимог зовнішнього середовища. 
Нова модель економічного зростання, що ґрунтується на інноваційному типі розвитку, передбачає зміну самого поняття науково-технічного прогресу і науково-технічного розвитку. З'явились нові пріоритети: інтелектуалізація виробничої діяльності, екологічність, використання високих технологій тощо. Ця модель потребує нової державної інноваційної політики ефективного стимулювання інновацій, розвитку наукомістких та скорочення природоексплуатуючих галузей.

Інноваційний розвиток здійснюється закономірно під впливом певних причин, які спричинили його і які лежать у його основі. Проте на його перебіг впливає багато інших чинників, різноманітних обставин. 
Інноваційний розвиток має циклічний характер. В економічній літературі визнання циклічності розвитку— поширений факт, про що свідчать численні публікації.

Циклічність розглядається  як загальна форма руху світового  господарства і національних господарств, що виражає нерівномірність функціонування різних елементів національного  господарства, зміну еволюційних  та біфуркаційних стадій його розвитку. Ідеться про неперервне коливання  ділової активності, зльоти і падіння  ринкової кон'юнктури, чергування екстенсивного  та інтенсивного типів економічного зростання. Циклічність — це рух  від однієї макроекономічної рівноваги  в масштабах щонайменше національної економіки до другої. Епіцентром циклічного руху є криза, у якій поєднуються межа та імпульс зростання економіки. Криза утворює вихідну базу для нових капіталовкладень і нововведень, спонукаючи до оновлення на базі нової техніки, яка здатна не лише відтворити докризовий рівень прибутку, а й забезпечити вищий його рівень. 
На рис. 2.3 графічно показано економічний цикл, який являє собою інтервал розвитку в часі, протягом якого відбувається піднесення виробництва, розквіт, а потім його скорочення, застій (депресія), пожвавлення і знову піднесення. На графіку крайні точки розвитку фіксують піднесення і кризу.