Захист прав споживачів в Україні

Вимоги, встановлені частиною першою статті 8 Закону щодо товарів, виготовлених за межами України, задовольняються за рахунок продавця (імпортера).

Вимоги споживача, передбачені  цією ж статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство) доведуть, що недоліки товару виникли  внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або  його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.[4]

 

Розділ ІІІ. Напрямки удосконалення законодавства з питань захисту прав споживачів в Україні

 

3.1 Шляхи подолання  проблем застосування законодавства про захист прав споживачів

 

У даний час у відносинах з клієнтами актуальним є дотримання вимог, що пред’являються законодавчими  актами про захист прав споживачів. У США, Європі та інших країнах  набув обертів консумерізм —  організований рух за розширення прав споживачів і їх вплив на виробників (продавців) товарів, робіт та послуг. Консумерізм, поштовх якому дала відповідна промова Президента США Д. Кеннеді у 1962 р., став у сучасний період глобальною концепцією захисту прав споживачів, який розуміється як рух споживачів за свої права. У 1960 р. було засновано Міжнародну Організацію Споживчих товариств, до якої входить більше 200 національних державних, громадських, регіональних та інших консумерських організацій. В 1973 р. ХХV сесією Консультативної Асамблеї Євросоюзу затверджено «Хартію захисту споживачів», а в 1985 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів». Як бачимо, права споживачів отримали міжнародну підтримку і визнання, а відтоді впливають на здійснення підприємницької діяльності у всіх галузях. [10;28]

В Україні визнання прав споживачів відбулося на конституційному  рівні. Найближчим часом пропонується розробити і затвердити постановою Уряду України Державну програму захисту прав споживачів, активізувати роботу з адаптації національного законодавства до вимог директиви Ради ЄС про деякі особливості продажу споживчих товарів і пов’язані з цим гарантії, про що йдеться у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 р. № 618-р «Про затвердження плану окремих заходів щодо забезпечення захисту прав споживачів». [20]

Базовим законодавчим актом  у вказаній сфері суспільних відносин як вже зазначалося вище є Закон  України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів». З часу його прийняття до Закону вносилися численні зміни, а Законом від 1 грудня 2005 р. № 3161-IV його викладено в новій редакції. У зв’язку з набранням чинності нової редакції Закону, відповідно до Прикінцевих положень були вжиті заходи щодо приведення у відповідність із цим Законом інших нормативно-правових актів. Зокрема, Наказом від 25 жовтня 2006 р. № 311 затверджено та введено в дію Порядок проведення перевірок у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, в тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг. [4]

Органами виконавчої влади, що здійснюють державну політику у сфері захисту прав споживачів, є Державний комітет України  з питань технічного регулювання та споживчої політики та підпорядковані йому територіальні підрозділи — управління у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Відповідно до Положення про територіальні органи Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 12 вересня 2007 р. № 217, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2007 р. за № 1219 / 14486, територіальні органи Держспоживстандарту відповідно до покладених на них завдань: перевіряють у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції; здійснюють контроль за дотриманням рекламодавцями, виробниками і розповсюджувачами реклами норм законодавства про рекламу; перевіряють додержання вимог технічних регламентів та обов’язкових вимог нормативних документів на продукцію (сировину), що виробляється та реалізується суб’єктами господарювання; ведуть облік виявлених порушень технології виробництва, поставки і продажу товарів неналежної якості; розглядають скарги, заяви і пропозиції громадян з питань, що належать до компетенції територіальних органів, консультують споживачів з питань законодавства про захист прав споживачів та про рекламу; здійснюють інші функції відповідно до законодавства України. [8]

 

 

3.2 Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів

 

До одного з фундаментальних  прав споживачів, проголошених Генеральною  Асамблеєю ООН, належить право на безпеку товарів (робіт, послуг), що купуються. Суть його полягає в тому, що споживач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) в звичайних умовах їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну. Це право гарантується державою шляхом встановлення в стандартах обов'язкових вимог до товарів (робіт, послуг).[10]

Але не всі товари, які  реалізуються торгівельними підприємствами, мають сертифікати, що підтверджують їх безпечність для життя і здоров'я споживачів; велика кількість фальсифікованих товарів, товарів із простроченими термінами придатності, без відповідних інструкцій реалізуються через торгівельну мережу.

Придбання споживачем товару неналежної якості призводить до небажаних негативних наслідків. Для цього законодавством передбачаються відповідні санкції щодо продавців (виготівників) та певний порядок задоволення вимог споживачів. Законодавство України передбачає:

• цивільно-правову відповідальність (Цивільний кодекс , ст. 14, 17 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів»);[3]

• адміністративно-правову  відповідальність (ст. ст. 156-1, 167-172, 188-2, 244-4 та інші норми Кодексу України про адміністративні правопорушення);

• фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України  «Про захист прав споживачів»);[7]

• кримінальну відповідальність (ст. ст. 225, 227 Кримінального кодексу  України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ) та інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-пoкупців.

Стаття 23 цілком присвячена відповідальності за порушення законодавства  про захист прав споживача. Вона докладно описує скільки стягується за кожне  правопорушення. Я вважаю, що більш наглядно і зрозуміло буде оформити це у вигляді таблиці. Всі вище наведені штрафи стягуються з суб’єктів підприємницької діяльності до державного бюджету.[9]

№

Зміст порушення

Майнова відповідальність

Розмір мінімальної  відповідальності

Відповідальності у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат

1

Відмова споживачеві  в реалізації його прав при виконанні  робіт (наданні послуг), та права  на належну якість продукції

Десятикратний розмір вартості продукції, виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції

2 неоподатковані мінімуми  доходів громадян

2

Виготовлення або реалізація продукції, що не відповідає вимогам  нормативних документів

50% вартості виготовленої  або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги

10 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян 

10 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

3

Реалізація продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це не встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції

50% вартості одержаної  для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги

10 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

10 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

4

Виготовлення або реалізація продукції, що не відповідає вимогам  нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів та навколишнього природного середовища

300% вартості виготовленої  або одержаної для реалізації  партії товару, виконаної роботи, наданої послуги

25 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

50 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

5

Реалізація продукції, забороненої відповідним державним  органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання)

500% вартості одержаної  для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги

100 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

100 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

6

Реалізація небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і  вогненебезпечних речовин тощо) без  належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила та умови безпечного його використання

100% вартості одержаної  для реалізації партії товару

20 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

20 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

7

Відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію

30% вартості одержаної  для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги

5 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

5 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

8

Реалізація товару, строк  придатності якого минув

200% вартості залишку  одержаної для реалізації партії  товару

5 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

9

Порушення умов договору між споживачем і виконавцем про  виконання роботи, надання послуги

100% вартості виконаної  роботи (наданої послуги) за попередній календарний місяць

5 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян

За порушення законодавства  України про захист прав споживачів Кодексом України про адміністративні  правопорушення передбачена адміністративна  відповідальність за такі правопорушення, як: порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг (ст. 155), порушення працівником підприємства торгівлі чи громадського харчування правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ст. 156), випуск чи реалізацію продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків якості (ст. 167) та ін.[7]

У теорії кримінального  права недоброякісною визнається продукція, що не відповідає вимогам, які характеризують її властивості, тобто продукція, виготовлена з порушенням затверджених для неї стандартів, норм і правил, в результаті чого така продукція або взагалі не може бути використана за її цільовим призначенням, або вимагає істотної переробки

Кримінальна відповідальність полягає у застосуванні заходу кримінального покарання щодо фізичних осіб, винних у скоєнні злочину. Така відповідальність передбачається нормами Кримінального кодексу України, зокрема, ст. ст. 225, 227 — за обман покупців та замовників, випуск або реалізацію недоброякісної продукції тощо.

При порушенні своїх  прав споживачі можуть звертатися і  до суду, який здійснює захист їхніх  прав, передбачених законодавством. При  задоволенні вимог споживача  він одночасно вирішує питання  щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Слід пам’ятати: споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.[5]

 

 

3.3 Практика розгляду  цивільних справ за позовами  про захист прав споживачів

 

Важливою гарантією  здійснення прав споживачів є їх судовий  захист.

Вивчення практики розгляду судами справ даної категорії показало, що вони вирішуються в основному правильно. Поряд з цим є випадки неоднакового застосування чинного законодавства, деякі суди допускаються помилок при визначенні підвідомчості та підсудності справ, неповно з’ясовують їх дійсні обставини, не реагують окремими ухвалами на причини правопорушень, вирішують справи невиправдано тривалий час. [14]

Враховуючи, що у судах  виникли питання щодо застосування Закону України “Про захист прав споживачів”, які потребують роз’яснень, та з метою забезпечення ефективності цього захисту Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів  на необхідність розгляду цивільних  справ за позовами про захист  прав споживачів у точній відповідності  із законом та в установлені для цього строки.

Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам  слід мати на увазі, що до відносин, які  ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі  найму (оренди) жилого приміщення — в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.