Захист прав споживачів в Україні

 

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………….

Розділ І. Теоретичні аспекти захисту прав споживачів в Україні

1.1 Критерії якості  товарів та послуг в Україні  та світі………………….

1.2 Права і обов’язки споживачів………………………………………….

1.3 Загальна характеристика гарантійних та інших термінів……………

Розділ ІІ. Аналіз законодавства з питань захисту прав споживачів в Україні

2.1 Аналіз законодавства  України про захист прав споживачів…………

2.2 Правові гарантії забезпечення  належної якості товарів………………

2.3 Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості….

Розділ ІІІ. Напрямки удосконалення законодавства з питань захисту прав споживачів в Україні

3.1 Шляхи подолання  проблем застосування законодавства  про захист прав споживачів ……………………………………………………….

3.2 Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів……………………………………………………………….

3.3 Практика розгляду цивільних  справ за позовами про захист  прав споживачів………………………………………………………………

Висновки…………………………………………………………………………..

Список використаної джерел та літератури ………………………………….

 

 

ВСТУП

 

Побудова в Україні  соціально-орієнтованої економіки  виводить на перший план фігуру людини - громадянина, тому забезпечення його прав стає основоположною цінністю в  суспільстві. В зв'язку з цим підвищеної актуальності набувають питання захисту прав споживачів товарів, робіт, послуг. Захист прав споживачів традиційно вважають цивільно-правовим інститутом, тому проблематику захисту прав споживачів розглядають в рамках цивільного права.

Рівень споживання товарів  і послуг - це показник якості життя населення, який включає повну вартість споживаних матеріальних благ та послуг (платних, пільгових і безкоштовних), одержаних населенням за рахунок доходів від праці, від власності, підприємницьких доходів, соціальних трансфертів і т.п.

Якість життя - це узагальнююча соціально-економічна категорія, яка  являє собою узагальнення поняття  «рівень життя» і включає не тільки рівень споживання матеріальних благ і послуг, але і задоволення  духовних потреб, здоров'я, тривалість життя, умови середовища, що оточує людину, морально-психологічний клімат, душевний комфорт.

Гарантований рівень споживання з боку держави забезпечується:

- стимулюванням виробництва  товарів, виконання робіт і  надання послуг;

- введенням у разі  потреби нормованого розподілу товарів, якщо немає гарантій їх вільного придбання кожним споживачем;

- введенням компенсаційних  виплат, різних видів допомоги  і пільг громадянам.

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади  у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Ставши на шлях ринкових перетворень, Україна сьогодні переживає  глибоку соціально-економічну кризу. Швидке посилення майнової нерівності та розшарування населення, невпевненість  у майбутньому, правова, економічна та соціальна незахищеність громадян країни стають однією з найгостріших проблем. Тому особливу увагу слід приділити питанням, які здатні підвищити захищеність громадян. Насамперед йдеться про безпечність товарів та послуг, які споживає населення та якість яких суттєво впливає на здоров'я громадян і рівень їх життя в цілому. Вирішення вказаних проблем ускладнюється тим, що нові, адекватні ринковим методам господарювання інститути та механізми в Україні ще не сформовані.

Актуальність  теми. Проблема захисту прав споживачів вже давно отримала міжнародне значення і актуальність її теоретичного дослідження навряд чи може викликати сумнів. У світовій практиці вироблений цілий комплекс основоположних прав споживачів, до яких належать права на отримання якісних і безпечних товарів (робіт, послуг), на освіту, інформацію, повне відшкодування заподіяної шкоди, на судовий захист, право на об'єднання в громадська організації і ряд інших.

Проблема захисту прав споживачів - це комплексна, багатоаспектна проблема, яка безпосередньо пов'язана зі зміцненням національної безпеки держави та захистом її громадян. Вона торкається всього ланцюга виробничих відносин: товаровиробник-торгівля-споживач, і в кожній ланці цих відносин має свої специфіку й особливості.

Захист прав споживачів є актуальним у контексті економічної безпеки. Економічна безпека - це такий стан розвитку національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольнити матеріальні потреби особи, суспільства, держави. Загрозами економічній безпеці України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або роблять неможливими реалізацію національних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічної і політичної системи, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи. У зв'язку з цим проблема захисту прав споживачів вимагає від держави цілеспрямованих дій щодо забезпечення основних прав людини.

Мета i завдання дослідження. Метою дослідження є розробка визначень основних теоретичних понять; визначення сфери правового регулювання відносин, що складаються в процесі захисту прав споживачів та розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення механізму правового регулювання відшкодування моральної шкоди.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі основні завдання:

1. визначити поняття захист прав споживачів;
2. розробити критерії якості товарів та послуг в Україні та світі;
3. провести аналіз законодавства України про захист прав споживачів;
4. визначити правові гарантії забезпечення належної якості товарів;
5. охарактеризувати права споживача у разі придбання ними товару неналежної якості;
6. дослідити шляхи подолання проблем застосування законодавства про захист прав споживачів;
7. сформулювати особливості відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.

Об'єктом  дослідження  - є права споживачів.

Предметом дослідження - є нормативно-правові акти, що містять норми щодо регулювання захисту прав споживачів, та наукові джерела, в яких викладені теоретичні обґрунтування доцільності цього способу захисту суб'єктивних прав особи.

Методологічну і теоретичну основу курсової становлять положення  з теорії держави і права, трудового, цивільного і кримінально-процесуального права.

Відповідно до мети і  завдань дослідження в роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. В основу дослідження покладено діалектичний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичний методи. Зокрема, використання історичного методу дозволило вивчити історію розвитку боротьби споживачів за свої права в різних країнах, та визначитись з основними тенденціями і напрямками розвитку законодавства про захист прав споживачів, спрогнозувати і конкретизувати його подальше вдосконалення в нашій країні. Застосування порівняльного методу сприяло дослідженню різноманітних правових підходів до вирішення однакових проблемних питань у вітчизняному та зарубіжному законодавстві. Аналіз норм чинного законодавства проводився за допомогою формально-логічного методу (аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, індукція, дедукція), що дозволило виявити неточності, суперечності і прогалини, які існують сьогодні у законодавстві України із захисту прав споживачів. Метод соціологічного дослідження застосовувався при характеристиці шляхів забезпечення належного захисту прав споживачів, встановлення законодавчих гарантій такого захисту.

При цьому наведені методи використовувалися з урахуванням  їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що забезпечує повноту, всебічність  та істинність наукових результатів.

Правову основу дослідження  складають Конституція України, закони України, чинне кримінальне  законодавство України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів  України, міністерств і відомств, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Використано також необхідну для дослідження загальнотеоретичну та спеціальну філософську, соціологічну і психологічну літературу.

Практичне значення результатів  проведеного курсового дослідження  полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у ньому, можуть бути використані для подальшого удосконалення цивільного законодавства щодо особливостей захисту прав споживача, сприятимуть вдосконаленню судової практики в цій категорії справ. Результати дослідження можуть бути використані для подальших наукових розробок цієї проблематики.

Ступінь дослідження проблеми.

Методологія дослідження.

Практичне значення дослідження.

Структура курсової роботи визначена її метою і завданнями. Вона складається із вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаної літератури.

 

Розділ І. Теоретичні аспекти захисту прав споживачів в Україні

 

1.1 Критерії  якості товарів та послуг в  Україні та світі

 

Конкурентна боротьба має  наслідком те, що з двох однакових  товарів купують дешевший, а за однакових цін — якісніший. Зрозуміло, що якість завжди була і залишається важливою ринковою характеристикою товару, а оцінка якості товарів споживачами завжди визначатиме стратегію конкуренції промислових фірм.[19]

Якість – це найбільш об’єктивний, узагальнюючий показник наукового, технічного, економічного, соціального, суспільного прогресу.

Одним з важливіших методів  управління якістю є стандартизація.

Стандарт – це зразок, модель, еталон, який приймається за вихідний, для зіставлення з ним  інших подібних об’єктів.[15]

Правові та організаційні основи стандартизації встановлені Законом України „Про стандартизацію” від 17.05.01. нормативними документами по стандартизації є: Державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств; стандарти підприємств; кодекс практика, яка склалася; технічні умови.[8]

Державні стандарти  містять обов’язкові і рекомендовані  вимоги. До обов’язкових відносяться: умови, які забезпечують безпеку  продукції для життя, здоров’я та майна громадян, забезпечують охорону  навколишнього середовища; вимоги техніки безпеки та гігієни праці; вимоги і положення, які забезпечують достовірність та єдність вимірів; вимоги, які стосуються відходів. Державні стандарти України затверджуються Держстандартом України.[23]

У період масштабного  розвитку торгово-економічного співробітництва між різними країнами виникла необхідність мати такий інструмент, який би гарантував відповідність продукції, яка виготовляється, вимогам стандартів та технічних умов, незалежно від країни – виробника продукції. Таким інструментом в даний час є сертифікація відповідності.

Згідно визначенню Міжнародної  організації по стандартизації сертифікація відповідності – це дії, які засвідчують  посередництвом сертифіката відповідності  або знаку відповідності, що виріб  або послуга відповідала певному стандарту або іншому нормативно-технічному документую.

Метою сертифікації продукції, послуг та робіт є:

• запобігання реалізації продукції, яка небезпечна для життя, здоров’я та майна громадян та довкілля;
• сприяння споживачам у виборі продукції;
• створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародно-економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

В Україні сертифікація продукції поділяється на обов’язкову  і добровільну.[20]

Згідно з п. 4 ст.16 Закону України „Про захист прав споживачів” підлягають обов’язковій сертифікації товари, по яким встановлені обов’язкові вимоги відносно безпеки для життя та здоров’я споживачів, їх майна, довкілля.

Сертифікат відповідності  – документ, який підтверджує якість товарів і їх відповідність вимогам стандартів та інших нормативних документів, видається органами Держстандарту України.

Перелік продукції, яка  підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затверджений Держстандартом України наказом №95 від 30.06.93 і  включає сорок розділів: харчова продукція та продовольча сировина, товари легкої промисловості, електропобутове та аналогічне обладнання та багато іншої продукції.[8]

Реалізація та використання товарів (продукція) яка підлягає обов’язковій сертифікації, без наявності сертифікату відповідності забороняється.

Продукція, яка отримала сертифікат відповідності, маркується знаком відповідності. При здійсненні торговельної діяльності відповідність  продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, можливо підтверджувати копіями сертифікату відповідності, які завірені господарюючими суб’єктами, що реалізують продукцію.

Продукція, яка за законодавством не підлягає обов’язковій сертифікації, за ініціативою виробника, продавця, споживача, органів виконавчої влади, громадських організацій може сертифікуватися добровільно. Добровільну сертифікацію можуть проводити як органи, які мають акредитацію на проведення сертифікації, так і фізичні або юридичні особи, які добровільно взяли на себе ці функції.[22]