Захист прав споживачів в Україні

Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Марта 2013 в 10:59, курсовая работа

Описание работы

Актуальність теми. Проблема захисту прав споживачів вже давно отримала міжнародне значення і актуальність її теоретичного дослідження навряд чи може викликати сумнів. У світовій практиці вироблений цілий комплекс основоположних прав споживачів, до яких належать права на отримання якісних і безпечних товарів (робіт, послуг), на освіту, інформацію, повне відшкодування заподіяної шкоди, на судовий захист, право на об'єднання в громадська організації і ряд інших.
Проблема захисту прав споживачів - це комплексна, багатоаспектна проблема, яка безпосередньо пов'язана зі зміцненням національної безпеки держави та захистом її громадян. Вона торкається всього ланцюга виробничих відносин: товаровиробник-торгівля-споживач, і в кожній ланці цих відносин має свої специфіку й особливості.

Содержание

Вступ……………………………………………………………………………….
Розділ І. Теоретичні аспекти захисту прав споживачів в Україні
1.1 Критерії якості товарів та послуг в Україні та світі………………….
1.2 Права і обов’язки споживачів………………………………………….
1.3 Загальна характеристика гарантійних та інших термінів……………
Розділ ІІ. Аналіз законодавства з питань захисту прав споживачів в Україні
2.1 Аналіз законодавства України про захист прав споживачів…………
2.2 Правові гарантії забезпечення належної якості товарів………………
2.3 Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості….
Розділ ІІІ. Напрямки удосконалення законодавства з питань захисту прав споживачів в Україні
3.1 Шляхи подолання проблем застосування законодавства про захист прав споживачів ……………………………………………………….
3.2 Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів……………………………………………………………….
3.3 Практика розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів………………………………………………………………
Висновки…………………………………………………………………………..
Список використаної джерел та літератури ………………………………….

Работа содержит 1 файл

Захист прав споживачів курсова робота.doc

— 164.00 Кб (Скачать)

 

1.2 Права і обов’язки  споживачів

 

Споживачі під час  придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території  України, для задоволення своїх  особистих потреб мають право  на:

1) захист своїх прав  державою;

2) належну якість продукції  та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію  про продукцію, її кількість,  якість, асортимент, а також про  її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування шкоди  (збитків), завданих дефектною чи  фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

6) звернення до суду  та інших уповноважених органів  державної влади за захистом порушених прав;

7) об'єднання в громадські  організації споживачів (об'єднання  споживачів).

Споживачі також мають  інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.

Споживачі зобов'язані:

  1. перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
  2. в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
  3. користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
  4. з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.[4]

 

 

1.3 Загальна характеристика  гарантійних та інших термінів

 

Товари, що надходять у роздрібну  торгівлю, повинні мати здатність  забезпечувати потреби споживачів упродовж певного проміжку часу. Для цього законодавством передбачено відповідні строки (терміни), зокрема, гарантійні терміни, терміни придатності, терміни експлуатації. [12]

Відповідно до ст. 13 Закону України  «Про захист прав споживачів» виготівник забезпечує нормальну роботу (застосування, використання) товару, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного терміну, встановленого законодавством, а в разі його відсутності — договором. При цьому гарантійні терміни на комплектуючі вироби мають бути не меншими, ніж гарантійний термін на основний виріб, якщо інше не передбачено законодавством чи договором.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначаються товари, на які мають обов'язково встановлюватися  гарантійні терміни. Але, як правило, в обов'язковому порядку встановлюються гарантійні терміни на всю побутову електроніку та іншу складну побутову техніку.

Згідно із ч. 4 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» стосовно товарів, на які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом 6 місяців, а стосовно нерухомого майна — не пізніше 3 років від дня передачі їх споживачеві. І, як правило, гарантійні терміни на складну побутову техніку встановлюються в 1 рік і більше. Водночас інколи встановлювалися гарантійні строки менше 6 місяців, наприклад, щодо взуття та щодо інших виробів, які швидко зношуються.[4]

Гарантійний термін зазначається в  паспорті на товар або на його етикетці, чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару. Гарантійні терміни обчислюються з дня роздрібного продажу. Однак на сезонні товари (одяг, хутряні вироби, взуття тощо) гарантійний термін обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до цієї постанови затверджено перелік сезонних товарів, гарантійні терміни за якими обчислюються з початку відповідного сезону, а саме: на одяг, хутряні та інші вироби весняно-літнього асортименту — з 1 квітня, осінньо-зимового асортименту — з 1 жовтня; на взуття зимового асортименту — з 15 листопада до 15 березня; весняно-осіннього асортименту — з 15 березня до 15 травня; літнього асортименту — з 15 травня до 15 вересня.[11]

При виконанні гарантійних ремонтів гарантійний термін збільшується на час перебування товару (роботи, послуги) в ремонті. Зазначений час  обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків. При обміні товару його гарантійний термін обчислюється заново від дня обміну.[13]

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України  «Про захист прав споживачів» термін придатності встановлюється для  медикаментів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфумерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть із часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього середовища, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них при продажу, і який вважається гарантійним терміном. [6]

Законом України «Про захист прав споживачів» передбачений ще один термін — термін служби товару. Так, виготівник зобов'язаний забезпечити можливість використання товару за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких термінів — протягом 10 років. Для цього він має забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, в необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну виробництва товару, а після зняття з виробництва — протягом терміну служби, в разі відсутності такого терміну — протягом 10 років (ст. 12 Закону).[4]

Гарантійне зобов'язання припиняється на загальних підставах передбачених Цивільним кодексом України.

Гарантійне зобов'язання не припиняється у разі неможливості виконання такого зобов'язання з причини відсутності необхідних для його виконання матеріалів, комплектуючих або запасних частин.[3]

 

Розділ ІІ. Аналіз законодавства з питань захисту прав споживачів в Україні

 

2.1 Аналіз законодавства  України про захист прав споживачів

 

Споживання і справедлива  торгівля - один із основоположних принципів  будь-якого демократичного суспільства, а захист прав людини як споживача  є об'єктивною, незворотною закономірністю розвитку та однією з найважливіших  ознак такого суспільства.[26]

Розвиток ринкових відносин в Україні на початку 90-х років  обумовив необхідність розроблення  ефективного механізму захисту  прав і законних інтересів громадян-споживачів. Здійснення державної споживчої  політики неможливе без відповідного правового регулювання. На сьогодні можна з впевненістю сказати, що в Україні створена і постійно удосконалюється законодавча база в сфері захисту прав споживачів. її розвиток умовно можна поділити на три етапи.[24]

Перший етап розвитку законодавства України про захист прав споживачів розпочався з прийняттям Верховною Радою УРСР 16 липня 1990р. Декларації про державний суверенітет України, яка заклала основоположні принципи побудови незалежної Української держави, її соціально-економічної та правової системи. 12 травня 1991 р. Україна першою серед колишніх республік СРСР прийняла Закон України "Про захист прав споживачів" (нині діє в редакції Закону від 01.12.2005р.).[1,4]

Наступного року постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1992 р. "Про створення Державного комітету України у справах захисту прав споживачів" Державну інспекцію України по захисту прав споживачів при Кабінеті Міністрів України було перетворено на Державний комітет України у справах захисту прав споживачів.[6]

Другий етап розвитку споживчого законодавства пов'язаний з прийняттям Основного Закону - Конституції України. З цього моменту право споживача стало одним з основних прав людини, яке гарантоване Конституцією України. Держава бере на себе обов'язок встановлювати для виробників певні вимоги щодо якості товарів та зобов'язати виробників, продавців надавати громадянам всю інформацію щодо властивостей запропонованого споживачам товару. Це вона робить шляхом прийняття відповідних законів, створення спеціальних органів з контролю за якістю продукції та захисту прав потерпілих тощо. [21]

В останні роки в Україні  простежується тенденція посилення  захисту прав споживачів, забезпечення ефективного контролю за якістю і  безпекою продукції та усіх видів  робіт і послуг, вдосконалення  чинного законодавства про захист прав споживачів. З початком нового століття в Україні розпочався та діє третій етап розвитку законодавства про захист прав споживачів.

Державою та урядом України розроблені та прийняті законодавчі акти стосовно визначення основних напрямів державної та соціальної політики у сфері прав споживачів та їх подальшого розвитку.[17]

Безперечно, центральне місце в  системі споживчого законодавства  займає Закон України "Про захист прав споживачів", норми якого  складають основний зміст інституту  споживчого права. Закон України "Про захист прав споживачів" є спеціальним комплексним законодавчим актом, який містить особливі методи і способи захисту прав споживачів. Необхідно зазначити, що цей Закон, як і інші нормативні акти з питань захисту прав споживачів, поширюється на всі підприємства, які обслуговують населення; торговельні, сфери послуг, побутового обслуговування, громадського харчування. Тобто законодавством урегульовано всі випадки, де громадянин є споживачем (особою, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб).[30]

Закон України "Про захист прав споживачів" поширюється на всіх споживачів, які знаходяться на території  України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних побутових потреб. Відповідно до його положень споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товари (роботи, послуги), яку надає продавець (виробник, виконавець). Придбаний товар (робота, послуга) повинен бути якісний і безпечний для життя і здоров'я кожної людини.

Даючи характеристику Закону України "Про захист прав споживачів" треба зазначити, що норми, з яких складається цей закон, є неоднорідними і їх умовно можна поділити на:

- організаційно-правові, які визначають  повноваження органів державної  виконавчої влади, обов'язки і  відповідальність службових осіб органів у справах захисту прав споживачів та їх правовий захист (ст. ст. 5-7, 9, 10, 10-1);

- правовстановлюючі норми, які  визначають права споживачів - переддоговірні, договірні та права у разі  порушення умов договору (ст. ст. З, 11-16, 18-20);

- правозобов'язуючі норми,  які зобов'язують продавців, виконавців, виробників забезпечити дотримання  певних вимог щодо якості товарів  (послуг, робіт), безпеки, гарантійних  термінів до вступу в договірні  відносини із споживачами (ст. ст. 12, 13);

- праворегулюючі норми,  які регулюють відносини, що  виникли між продавцями (виконавцями)  і покупцями (замовниками) як  сторонами договору, та визначають  правові наслідки порушення прав  споживачів (ст. ст. 14, 15, 17, 20, 23);

- правозахисні норми,  які встановлюють організаційно-процесуальні способи захисту порушених прав споживачів (ст. ст. 8, 9, 24).

Такий поділ правових норм сприяє раціональному застосуванню, а також подальшому структурному вдосконаленню законодавства про  захист прав споживачів.[13]

Особливе значення в системі споживчого законодавства мають норми ЦК України, які встановлюють правила укладення договорів купівлі-продажу, підряду, перевезення, схову, страхування та інших договорів у сфері торгівлі та побутового обслуговування, юридичну відповідальність за неналежне їх виконання чи невиконання. [3]

Кодекс України про  адміністративні правопорушення також  містить норми, які встановлюють засоби адміністративного регулювання  у сфері захисту прав споживачів, а саме - перелік адміністративних правопорушень в сфері торгівлі, громадського харчування, послуг, та відповідні санкції.[7]

ГК України визначає основні засади господарювання в  Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі  організації та здійснення господарської  діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, тобто і ті відносини, що виникають між суб'єктами споживчого права. [2]

В Законі України "Про  захист прав споживачів" та інших  законодавчих актах у сфері захисту прав споживачів можна виділити певні визначальні принципи, характерні для побудови їх правових норм, зокрема:

Информация о работе Захист прав споживачів в Україні