Ціноутворення на підприємстві

5. Установлення ціни на основі торгів. У процесі торгів кожна фірма конкурсант призначає ціну пропозиції, стежачи за тим, щоб вона була дещо нижчою, ніж у конкурентів, але й не опускалася нижче рівня собівартості. Остаточна ціна на товар встановлюється з урахуванням таких факторів: цінова політика фірми, психологія ціносприйняття, вплив ціни на інших учасників ринкової діяльності.

      Етап 6. Вибір цінової стратегії. Досягнення цілей ціноутворення – проникнення на новий ринок, збільшення частки ринку, виведення на ринок нового товару – можливе лише завдяки вмілому використанню цінових стратегій.

      Стратегія високих цін, або стратегія «зняття вершків» передбачає максимально високі ціни під час виведення на ринок нового продукту, а потім поступове зниження цін ( товар при цьому пропонується новим сегментам ринку)

      Стратегія проникнення, або стратегія низьких цін, передбачає встановлення низьких цін на товари з метою проникнення на нові ринки, завоювання попиту, значної частки ринку, а потім – підвищення цін на товари.

      Стратегія ціни у співвідношенні «ціна – просування товару на ринок» враховує залежність ціни від витрат, пов’язаних з виведенням нових товарів на ринок.

      Стратегія поступового зниження цін ( послідовного проходження  сегментами ринку) передбачає зниження цінив міру насичення якогось сегмента ринку цим товаром і пропонування його іншому сегменту (іншій групі споживачів) в якому вища цінова еластичність.

      Стратегія цінового лідера є характерною для ринків олігополії і передбачає, що одна фірма-лідер виступає ініціатором зміни ціни на ринку, а інші фірми наслідують її.

      Стратегія наслідування лідера передбачає, що фірма у визначенні ціни орієнтується на ціну фірми-лідера.

      Стратегія переважних цін – встановлення на продукт трохи нижчих цін, ніж у конкурентів. Основа стратегії – менші, ніж у конкурентів, витрати.

      Стратегія цільових цін ( або цільового прибутку) передбачає отримання певного розміру прибутку або певного відсотка прибутку на вкладений капітал.

      Стратегія диференційованих цін передбачає встановлення певних шкал можливих знижок і надбавок до середнього рівня цін для різних ринків, сегментів, покупців.

      Стратегія пільгових цін передбачає встановлення найбільш низьких цін на товари покупцям, у яких фірма –продавець має певну зацікавленість.

      Стратегія дискримінаційних цін передбачає, на противагу стратегії пільгових цін, встановлення цін на найвищому рівні при продажу товарів певним сегментам ринку.

      Стратегія престижних цін передбачає продаж товарів за високими цінами і розрахована на сегменти ринку з низькою еластичністю попиту, які особливу увагу приділяють якості товару, торговій марці, а також чутливо реагують на фактор престижності.

      Стратегія гнучких цін передбачає зміну ціни залежно від здатності покупця торгуватися.

      Стратегія стабільних цін передбачає продаж товарів за незмінними цінами протягом тривалого часу. Використовується, як правило, для товарів масового попиту.

      Стратегія нестабільних цін передбачає зміну фірмою ціни, тільки-но змінюються витрати, ситуація на ринку. Або попит на товар.

      Етап 7. Встановлення остаточних цін. Основний етап процесу ціноутворення передбачає в межах обраної цінової стратегії прийняття рішення щодо встановлення остаточної ціни. Варіанти коригування ціни:

• Знижки;
• Політика не округлених цін;
• Цінове стимулювання збуту.

     1.3 Споживча вартість  товару, як спосіб  оцінки її вартості

     Споживна  вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі - в одязі, треті - у засобах пересування тощо.

     Споживча  вартість оцінюється якістю товару, його цінністю, створенням певної користі  для споживача. Щоб отримати цю користь, покупець має чимось пожертвувати. Грошовим виразом вартості товару є  його відпускна ціна. Вартість споживання — це витрати на експлуатацію чи комерційне використання товару, тобто на його технічне обслуговування та ремонт. 
Задоволення — це факт вибору споживачем певного товару із сукупності інших подібних до нього. Вибраний товар дає задоволення, якщо має найвище з можливих значення корисності і забезпечує завдяки цьому досягнення високого рівня задоволення потреб.

  Згідно  з таким уявленням рівень задоволення  визначається зіставленням позитивних якостей товару і сподівань споживачів. Коли позитивні якості товару перевищують сподівання — можна казати про задоволення. 
Існують два типи задоволення товаром: 
          функціональне — задоволення від придбання товару з більш високими функціональними характеристиками; 
          психологічне — задоволення від придбання товару, що значно підвищує престиж покупця, поліпшує його імідж. 
          Задоволення потреб споживачів відбувається через здійснення обміну. 
          Обмін — це акт отримання від певного об'єкта того чи того блага з пропозицією натомість чогось іншого. Розрізняють бартерний (товар — товар) і товарно-грошовий обмін (гроші — товар чи товар — гроші). 
Комерційний обмін цінностями між двома сторонами називають угодою. Угода має місце тоді, коли кожен з її учасників визнає, що вона є вигідною для нього, тобто дає йому бажаний позитивний результат. 
Для здійснення процесу обміну необхідні три умови: домовленість про цінність предмета; комунікація сторін; передавання цінностей.

      Отже  споживча вартість є тотожним поняттям з корисністю. Корисність – це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання споживача.

  Корисність  товару - це задоволення, яке отримують від споживання. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.

  Корисність  товару має дві властивості:

  1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і вподобань. Наприклад, конкретна телевізійна програма (лялькова вистава) може давати неоднакове задоволення чи корисність для різних членів сім'ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені, дивлячись цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи політичним програмам;

   2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час дощу і за доброї погоди.

  Теорія  корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від споживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру — ютиль (від англ. utility — корисність). Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів (u), або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку. Залежно від кількості ютилів, тобто одиниць корисності товару розрізняють граничну, загальну і середню корисність.

  Споживна  вартість і вартість товару зумовлені  двоїстим характером праці, втіленої у  ньому. Праця товаровиробника є  водночас і конкретною, і абстрактною. Конкретна форма праці обумовлена тим, що вона завжди спрямована на створення  цілком конкретних споживних вартостей (наприклад, стільця, костюму, книги). Для того, щоб виробити якесь благо, потрібні конкретні умови: конкретна професійна підготовка (наприклад, столяра), цілком конкретний предмет праці (дерево), цілком конкретні засоби праці (пилка, молоток, долото, рубанок). Тому будь-яка трудова діяльність завжди є не що інше, як конкретна праця. Поза конкретною формою трудової діяльності немає праці як такої.

  Компанії  все частіше встановлюють свої ціни, базуючись на цінності товару для  споживача. Виробництво покликане створювати споживчі вартості. Якщо відвернутися від тих конкретних економічних форм, що при певних суспільних умовах приймають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається з споживчих вартостей. Споживча вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але вона має історичний характер, оскільки її роль і значення змінюються в залежності від зміни суспільних умов. Якщо продукт створюється виробником для самого себе, то він являє собою споживчу вартість для самого виробника. Коли ж у силу суспільного поділу праці продукт призначається для споживання не самого виробника, а для споживання іншої особи, він стає суспільною споживчою вартістю для інших. У умовах товарного виробництва споживча вартість повинна задовольняти потреби не самого виробника, а тих осіб, що купують даний товар. Отже, у процесі виробництва товару повинна створюватися суспільна споживча вартість. Проте не всяка суспільна споживча вартість являється товаром, оскільки товар, як уже говорилося, повинний володіти ще одною властивістю - властивістю обмінюватися на інший товар. Стало бути, історична особливість споживчої вартості товару складається в тому, що вона є носієм мінової вартості.

      Споживча  вартість речей, їхня корисність для  людей історично розкриваються з прогресом науки і техніки. Так, корисність заліза стала відома лише тоді, коли люди навчилися виплавляти залізо з руди і виробляти з нього знаряддя і предмети праці. У результаті подальшого науково-технічного прогресу, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, розкриваються всі нові можливості застосування заліза й інших металів, їх нові корисні властивості для суспільства.

     Основні властивості і особливості споживчої вартості:

• Споживча  вартість продукту праці має історичний характер. Її роль і значення змінюються в залежності від зміни суспільних умов. Наприклад, споживча вартість може мати значення тільки для самого виробника (коли він виготовляє товар для себе); для суспільства (коли виробник виготовляє товар і для себе і для інших). Історична особливість споживчої вартості товару полягає в тому, що вона є носієм мінової вартості.
• Споживча вартість речей історично розкриваються з прогресом науки і техніки. Наприклад, корисність тієї чи іншої корисної копалини стає відомою лише тоді, коли люди набувають досвіду їх використання. Але відбувається це спершу на більш низькому рівні (скажімо з заліза спершу виготовляли наконечники стріл, ножі тощо), а потім з розвитком науки і техніки розкриваються все нові сторони корисності речей (сьогодні, скажімо, з того ж заліза виготовляють ракетні кораблі, машини тощо).
• Споживча вартість може безпосередньо задовольняти особисту потребу людини або служити засобом виробництва матеріальних благ.
• Всяка річ, що має споживчу вартість, може бути товаром, або бути призначеною для обміну.
• Споживчу вартість мають і багато речей, створених природою (приклади — плоди дерев, вода тощо).
• Предмети за споживчою і міновою вартістю не корелюють. Часто ці вартості навіть мають протилежні значення

     Отже, споживча вартість формує натурально-речову структуру виробництва, безпосередньо впливає на формування суспільно необхідних витрат. Більше того, Маркс називає законом той факт, що споживча вартість товару є передумовою його мінової вартості, а значить і вартості. Отже, споживча вартість є найпростішою економічною формою суспільної корисності в процесі її історичного розвитку. 
 
 

Розділ 2. Дослідження організації  та управління аграрним маркетингом на підприємстві ТОВ АФ „Білоцерківська” 

      2.1. Організаційна структура  та структура управління  підприємством

      ТОВ АФ „Білоцерківська”  є приміським господарством, яке своїми землями  з південно-західної сторони примикає до м. Біла Церква. Центральна садиба господарства знаходиться в селі Шкарівка, яке розташоване на віддалі 7 км. від міста. За своїм рельєфом територія області являє собою злегка хвилясту рівнину з невеликим похилом поверхні з півдня та південного заходу, де вона переходить у Придніпровську низину. Клімат помірно континентальний, середня температура повітря за рік становить 7-8 С. Середня багаторічна температура найтеплішого місяця – липня – становить 18-20С, а найхолодніша – січня  -10С . Річна кількість опадів по Білоцерківському районі – 480-560млм. Сприятливі умови зволоження та відсутність піщаних ґрунтів вказують на наявність позитивного балансу вологи.  Сільськогосподарські угіддя – це землі, які безпосередньо використовуються для виробництва продукції рослинництва і тваринництва. До їх складу входять: рілля, сіножаті,  пасовищ, багаторічні насадження.