Внутрішнє середовище сучасної організації

Персонал підприємства та зміни, які в ньому відбуваються, мають певні структурні, якісні та кількісні характеристики. Мета аналізу управління підприємством – виявити резерви підвищення результативності виробництва за рахунок збільшення його обсягу при кращому використанні наявних трудових ресурсів.

За зразкове виконання трудових обов’язків, підвищення продуктивності праці тривалу бездоганну роботу, новаторство в праці та інші успіхи досягнуті в роботі встановлюються такі види заохочення:

-         преміювання;

-         нагородження цінним подарунком;

-         нагородження грамотою;

-         матеріальна допомога, тощо.

Ці заохочення застосовуються за погодженням трудового колективу спільно з профспілковим комітетом. Заохочення оголошуються в наказі і заносяться в трудову книжку у відповідності до правил їх ведення. При застосуванні мір заохочення забезпечується поєднання морального та матеріального стимулювання праці. Працівникам, які успішно та добросовісно виконують свої трудові обов’язки, надаються в першу чергу переваги та пільги в області соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування, покращення житлових умов.

Питання соціального розвитку, надання працюючим соціальних гарантій, пільг та компенсацій понад передбачених законодавством вирішується керівником підприємства і профспілковим комітетом за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства, а це:

                  Надання матеріальної допомоги працівникам в разі виникнення в них скрутного становища, пов’язаного із стихійним лихом, тривалої хвороби самого працівника чи членів його сім'ї, в окремих випадках надавати матеріальну допомогу колишнім працівникам та членам їх сімей.

                  Надання одноразової допомоги молодим сім'ям та працівникам, які повернулися на підприємство після демобілізації.

                  Заохочення працівників у зв’язку з релігійними святами, святковими днями, ювілейними датами.

                  Проводити виплати на оздоровлення.

Поряд з цим на підприємстві за порушення трудової дисципліни та інші недоліки в роботі до працівника може бути застосовано один із таких заходів стягнення:

- догана,

- звільнення (в залежності від ступеня проступку)

- штраф та інше.

Аналіз «стратегічного рівня» підприємства — це аналіз, у якому внутрішні характеристики трактуються у порівнянні з параметрами діяльності інших, насамперед процвітаючих підприємств-конкурентів. Порівняльна характеристика дає змогу виявити ключові, внутрішні фактори конкурентоспроможності, які допомагають підприємству забезпечувати досить тривале своє функціонування та розвиток в умовах несталого, динамічного, нерідко ворожого оточення.

Ключові фактори конкурентоспроможності — це унікальна комбінація наявного виробничого потенціалу підприємства з нагромадженим у минулому досвідом його використання і сформованим іміджем, що сприяють виготовленню конкурентоспроможної продукції, завдяки реалізації якої підприємство здатне забезпечити своє існування в довгостроковій перспективі.

Виробничий потенціал підприємства являє собою систему взаємопов’язаних елементів, які виконують різні функції у процесі забезпечення випуску продукції та досягнення інших цілей розвитку підприємства. А тому можна стверджувати, що йому притаманні всі риси, властиві будь-якій системі: цілісність, цілеспрямованість; складність; взаємозамінність, альтернативність його елементів; взаємозв’язок, взаємодія елементів виробничого потенціалу; самовідтворюваність; інноваційна сприйнятливість; гнучкість; соціально-економічні наслідки використання; історичні умови та особливості формування й використання; фізичне та моральне старіння.

Оцінка виробничого потенціалу. Для визначення розміру виробничого потенціалу в різних концепціях використовують різні підходи. Сформовано три основних підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).

1. Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу як сукупності виробничих ресурсів, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових.

2. Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його величину виходячи з прогресивних норм і нормативних співвідношень, заданих найбільш досконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремих підсистем підприємства, що використовуються в галузі. Структурні характеристики виробничого потенціалу дають змогу оцінити усталеність, динамічність і рухомість системи.

3. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його величину як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеальному уявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу для виготовлення конкурентоспроможної продукції, який знаходить відображення в нормативних «деревах цілей» з широким спектром локальних і системних оцінок окремих елементів та взаємозв’язків [11].

Рівень виробничого потенціалу визначається в процесі його використання й оцінюється з точки зору його результативності, тобто ступеня задоволення (порівняно з конкурентами) потреб клієнтів, які споживають вироблену продукцію (надані послуги). Виробничий потенціал — це система взаємопов’язаних та до певних меж взаємозамінних, у певний спосіб організованих і спрямованих на досягнення поставлених цілей ресурсів, які становлять, у свою чергу, окремі виробничі та управлінські підсистеми підприємства.

Виробничий потенціал, як і виробнича потужність (тільки більш системно), являє собою кількісну оцінку його здатності до випуску продукції певного обсягу, структури та якості, та, висловлюючись більш загально, одержувати необхідні результати.

У ринковій економіці можливості виготовляти продукцію, яка має збут, — одна з головних характеристик процвітаючих підприємств. Однак попит змінюється і виникає потреба поновлювати асортимент продукції, а отже, більшою чи меншою мірою — потенціал. Кожне підприємство зацікавлене з мінімальними витратами своєчасно реагувати на зміни потреб споживачів. Тому на першому етапі цільовий аналіз виробничого потенціалу здійснюється відносно змін, які необхідно внести у виробничий потенціал для виготовлення певних видів продукції.

Отже, провівши внутрішній аналіз підприємства можна зробити висновок – на що направлена діяльність підприємства, які показники є найважливішими та чи є стратегія розвитку підприємства.

3. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ВІТЧИЗНЯНОГО ПІДПРИЄМСТВА ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ, ЩО НАЙБІЛЬШ АДЕКВАТНО ВІДБИВАЮТЬ ЙОГО СТАН.

Сьогодні складний для світової економіки час, який потребує пильної уваги експертного співтовариства, концентрації інтелектуальних зусиль на шляхах та засобах вироблення відповідей, адекватних сучасним викликам. Адже сучасний стан світової економіки без перебільшення можна охарактеризувати словами "напередодні світової рецесії". Виявилися хибними прогнози щодо того, що глобальна економічна криза:

- відбудеться у середньостроковій перспективі (1 - 1,5 - 2 роки);

- матиме сегментарний характер і не зачепить усіх секторів економіки;

- відчуватиметься лише окремими країнами світу.

Спостерігаються чіткі ознаки наближення глобальної кризи, яка охопить більшість країн світу (можливо, за винятком Китаю, Індії, Бразилії, В'єтнаму тощо).

Малі економіки стали заручниками усіх факторів глобальної нестабільності - світової економічної нерівноваги, кризи діючих інститутів підтримання стабільності, боротьби великих держав за зони політичного та економічного впливу.

Це повною мірою відчула на собі економіка України. Протягом п'ятнадцятирічних переговорів щодо вступу до СОТ українська сторона зробила суттєві поступки нашим партнерам. Як результат, Україна має одну з найбільш відкритих економік у світі за рівнем захисту внутрішнього ринку. Проте, пропорційно збільшувався вплив негативних процесів у глобалізованій світовій економіці на економіку України. Якщо світова криза десятирічної давнини не мала руйнівних наслідків для України (на відміну від країн Східної Азії та Росії), то сучасні тенденції, про які йшлося вище, мають для України порівняні за масштабом аналогічні наслідки.

Насамперед, йдеться про інфляційні процеси, які в Україні сягнули найбільших масштабів у Європі. За період з червня 2007 по травень 2008 р. споживчі ціни зросли на 31 відсоток. Україна повною мірою відчуває вплив зростання цін на енергоносії та продовольство, роль так званої "імпортованої" інфляції.

Загальносвітовим тенденціям відповідає й скорочення виробництва у деяких галузях, зокрема в будівництві. Але чи не найбільш руйнівну роль у наростанні негативних процесів в українській економіці відіграє перманентна політична криза, яка у багатьох відношеннях віддзеркалює процеси, що відбуваються у стосунках між провідними геополітичними гравцями. Вона не тільки не додає впевненості бізнес-середовищу та відлякує інвесторів, але й унеможливлює реалізацію давно назрілих реформ на законодавчому рівні, яких гостро потребує українська економіка.

Перманентний передвиборчий стан сприяє загостренню популізму, коли замість непопулярних, але необхідних структурних змін ініціюються хвилі соціальних виплат населенню. Антиінфляційні заходи мають виключно монетарний або адміністративний характер, що заганяє інфляцію "вглиб" та уповільнює економічне зростання.

Вже у наступному році з черговим підвищенням цін на енергоносії та очікуваним погіршенням світової кон'юнктури для продукції традиційного українського експорту (метали, хімія, продовольство) резерви для збереження прийнятних темпів зростання будуть значною мірою втрачені. За оцінкою Світового банку, темп зростання ВВП України у 2009 році становитиме лише 2,5%.

Зважаючи на вкрай негативні політичні (криза влади, розкол політичної еліти, зростаюча поляризація країни за низкою фундаментальних ознак) та економічні (відсутність низки обов'язкових законодавчих умов ефективності бізнес-середовища та інвестування, неефективна податкова політика, критично низький рівень захисту внутрішнього ринку) умови життєво необхідною є консолідація провідних політичних сил навколо ключових завдань стабілізації економічного розвитку, створення умов для забезпечення його нової якості, впровадження першочергових структурних реформ, наближення у такий спосіб до копенгагенських критеріїв членства у Європейському Союзі, адже Україна має потенціал, який слід розвивати, а не розбазарювати та проїдати [5].

Проте бездіяльність нашого уряду, який зайнятий лише своїми проблемами, а саме як розпустити парламент та зняти президента, для того щоб отримати побільше влади, не дозволяє адекватно оцінювати становище та приймати правильні рішення. І в той час як інші європейські країни намагаються зробите все для того щоб послабити вплив світової фінансової кризи на свої країни, Україна продовжує впевнено опускатись на дно прірви. Екс-президент країни Леонід Кучма порівняв сучасний стан з "військовим 1941".

Екс-президент України Леонід Кучма вважає, що таких темпів падіння виробництва не було в Україні навіть в найважчі роки, на початку 90-х [20]. “Щось подібне трапилося хіба що у військовому 1941-у”. Разом з тим, екс-президент переконаний, що в уряду є можливості для підтримки реального сектора економіки і їх треба задіювати. "Це й послаблення податкового навантаження, і кредитна підтримка, і сприяння в експорті, і захист виробників від агресивного імпорту, а також стимулювання участі приватного сектора в інфраструктурних проектах, інвестиційне і інноваційне стимулювання, особливе у сфері енергозбереження", - відзначив він. Кучма також назвав нереальним державний бюджет нинішнього року. Але, на його думку, уряд не бажає його переглядати, тому що "дуже вже не хочеться засмучувати виборців". "Стабілізаційний фонд задекларували, але він порожній. Немає ні джерел, ні механізмів його наповнення, окрім зовнішніх запозичень", - відзначив екс-президент.

Внутрішнє середовище в кожній організації складається з її внутрішніх складових - ситуаційних факторів. Оскільки організації являють з себе створювані людьми системи, то внутрішні складові є, в основному, результат управлінських рішень. Але часто внутрішній фактор є щось "даним", тобто тим, що створювати не треба, бо воно є само по собі.

Істотне проникнення у внутрішню побудову організації забезпечується використанням системного підходу. Система – це набір взаємозалежних і взаємопов’язаних частин, складених у такому порядку, що дає можливість відтворити ціле. Унікальною характеристикою при розгляді систем є внутрішні відносини між частинами. Кожна система характеризується як диференціацією, так і інтеграцією. У системі використовуються різноманітні спеціалізовані функції. Кожна частина організації виконує свої визначені функції. У той же час для підтримування окремих частин в одному організмі і формування завершеного цілого в кожній системі здійснюється процес інтеграції. В організаціях ця інтеграція звичайно досягається координацією рівнів ієрархії, прямим спостереженням, правилами, процедурами, курсом дій. Тому кожна система вимагає поділу для того, щоб визначити її складові частини [16].

При розробці стратегії фірми необхідно врахувати і управляти її внутрішніми факторами. При цьому внутрішній аналіз повинен, зокрема, дати можливість виявити сильні і слабкі сторони даного підприємства з метою вироблення майбутніх дій (обґрунтування стратегічних рішень), спрямованих на досягнення підприємством вигідної, з точки зору конкурентоспроможності, позиції на ринку. Аналіз внутрішньої структури дозволяє визначити ті внутрішні можливості чи його стратегічний потенціал, на які (який) фірма може розраховувати в конкурентній боротьбі в процесі досягнення своєї стратегічної мети.