Внутрішнє середовище сучасної організації

41

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………..3

1. Поняття внутрішнього середовища організації та характеристика його складових………………………………………………………………………………….5

2. Система показників, що характеризують стан внутрішнього середовища промислових підприємств………………………………………………………………15

3. Дослідження особливостей внутрішнього середовища вітчизняного підприємства та обґрунтування показників, що найбільш адекватно відбивають його стан……………………………………………………………………………………….28

Висновок…………………………………………………………………………..39

Список використаної літератури………………………………………………...42

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап науково-технічного прогресу значно посилив потребу в раціональному управлінні підприємством і відповідно у висококваліфікованих спеціалістах в галузі організації та управління. Для ринкової економіки характерна управлінська модель, яка спирається на розвинені ринкові відносини і ринкову інфраструктуру.

Сучасна глобалізована ринкова економіка формує нові вимоги до підприємства. Вони обумовлюються наявністю жорсткої конкуренції та необхідністю гнучко реагувати на неоднозначні зміни ситуації на ринках і в галузях діяльності підприємств. При цьому, успіх підприємства залежатиме від здатності адаптуватися до змін в середовищі їх діяльності: передбачати і змінювати структуру бізнесу, розробляти і впроваджувати у виробництво нові види продукції, правильно визначати напрями інвестицій за різними видами діяльності тощо, щоб досягти успіху і забезпечити процвітання підприємства у перспективі.

Одне з найважливіших вимог, запропонованих до організації керування, укладається в забезпеченні високої оперативності, надійності (стабільності) і повноти контролю й керівництва ходом виробництва. Інша важлива вимога, якій повинна відповідати організація керування виробництвом, укладається в забезпеченні максимальних умов для прискорених темпів розвитку підприємства. Великий вплив на ритмічність роботи основного виробництва робить забезпечення цехів і ділянок всіма видами енергії й справним устаткуванням. Тому неодмінною умовою раціональної організації керування є забезпечення безперебійного й високоякісного технічного обслуговування виробництва, чіткої роботи допоміжних й обслуговуючих підрозділів підприємства.

Своєрідність кожної організації виявляється в особливостях її внутрішнього середовища – сукупності складових, які відображають її сутність. Разом з тим кожна організація функціонує у навколишньому середовищі, перебуваючи під його впливом та впливаючи на нього.

У теорії і практиці менеджменту все більшої актуальності набирають проблеми організаційного розвитку – досягнення такого гармонійного стану організацій, за якого збігаються параметри формальної та неформальної організації і досягається гармонія цілей працівників і самої організації як соціального феномену. Для досягнення такої гармонії необхідно володіти певним інструментарієм щодо здійснення організаційних змін, розуміти сутність соціальних і психологічних явищ у колективі організації, вміти впливати на них.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є дослідження впливу внутрішніх факторів на розвиток і формування організації. Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлені такі конкретні завдання: розкрити сутність внутрішнього середовища організації; охарактеризувати його складові; дослідити систему показників, що характеризують стан внутрішнього середовища.

Об’єктом дослідження є внутрішнє середовище організації.

Предметом дослідження є вплив внутрішніх факторів на формування організації.

Методи дослідження. Для досягнення мети і розв’язання завдань курсової роботи використовується такі методи наукового дослідження як історизму (для з’ясування суті внутрішнього середовища); аналізу та порівняння.

1. ПОНЯТТЯ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЙОГО СКЛАДОВИХ.

Управлінська діяльність є одним із найважливіших чинників функціонування й розвитку підприємств в умовах ринкової економіки. Ця діяльність постійно вдосконалюється відповідно до об’єктивних вимог виробництва і реалізації товарів, складності господарських зв’язків, підвищення ролі споживача у формуванні техніко-економічних та інших параметрів продукції.

Вітчизняні економісти терміном «організація» найчастіше позначають складне виробниче утворення, сформоване із виробничо-самостійних, але об'єднаних спільним керівництвом підприємств. У зарубіжній літературі це поняття розглядають набагато ширше. Наприклад, в американському менеджменті організація визначається як «група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей». Таке трактування дає змогу розглядати проблематику організацій комплексно — від дослідження причин виникнення і організаційного оформлення до побудови ефективних організацій (вибору оптимальних організаційних форм і структур, проведення організаційних змін тощо).

Зважаючи на принцип внутрішнього життя, сукупність організацій як соціальних утворень можна класифікувати на формальні і неформальні. Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети. Неформальна організація ґрунтується на товариських взаєминах, особистому виборі зв'язків, вона відображає реальний стан справ, який може не відповідати формальній організації і виявляється в наявності «малих» груп (до 10 осіб). Соціальні взаємодії у неформальній організації не мають загальної або свідомо координованої спільної мети [19].

Організація – це соціальне утворення з визначеними межами, яке свідомо координується і функціонує на відносно постійній основі для досягнення загальної мети. Організаційні процеси містять у собі соціальну сутність, а взаємодія членів груп повинна бути збалансованою і припускає необхідність у координації.

Термін „організація” вживається щонайменше у трьох значеннях:

-         організація як система;

-         організація як стан;

-         організація як процес.

Система – це об’єднання окремих самостійних частин (елементів), кожна з яких обов’язково володіє хоча б однією властивістю, що забезпечує досягнення мети системи. Організації як системі притаманні такі ознаки:

      цілісність – передбачається, що система являє собою сукупність конкретних елементів із властивими тільки їм властивостями і характером взаємозв’язку;

      подільність – передбачається, що система допускає розподіл її на підсистеми й елементи, що, у свою чергу, мають системні властивості.

Коли йдеться про стан системи, то ми маємо на увазі її організованість, тобто наявність певного порядку чи ступінь упорядкованості системи, у тому числі в її побудові та функціонуванні.

Організація як процес є прояв суспільної діяльності, що виникла на основі суспільного поділу праці. Функціональним призначенням організації в цьому значенні є створення нових і удосконалення створених і функціонуючих систем будь-якого виду. Тому організувати – означає створити нову систему або поліпшити стан колишньої в процесі її функціонування відповідно до мінливих внутрішніх і зовнішніх умов.

Загальні характеристики організації:

1. Будь-яка організація – це система, що може бути піддана аналізу, побудована і керована на основі загальних принципів.

2. Подібні системи є більшою мірою динамічні, аніж статичні, у зв’язку з чим варто враховувати їхню природу, що змінюється.

3. Елементи кожної системи функціонально об’єднані.

4. Будь-яка організація видає вихідну продукцію, що спрямована на досягнення мети.

Середовище організації – це сукупність певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, що впливають на прийняття рішень. Організація постійно перебуває під постійним тиском окремих ланок зовнішнього та внутрішнього середовища. Будь-яка організація знаходиться в середовищі і функціонує в тому випадку, коли середовище дає йому таку можливість.

Вивчаючи будь-яку тему нераціонально посилатись лише на одне джерело інформації, оскільки науковці трактують одне й те саме поняття по-різному. Не є винятком й тема, яка розглядається в даній курсовій роботі. Внутрішнє середовище організації також не має єдиного визначення, в таблиці 1.1 наведено приклади тлумачення цього терміну різними авторами.

Таблиця 1.1

Пояснення терміну “внутрішнє середовище організації”

Отже, проаналізувашви дані в таблиці, можна зроби висновок, що внутрішнє середовище організації це сукупність параметрів, які пов’язані між собою і беруть участь у формуванні організації в цілому.

Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили і включає потенціал, що дає можливість організації існувати і виживати в певному проміжку часу, але воно може бути і джерелом проблем, і навіть банкрутства організації при незабезпеченні функціонально необхідних потреб.

Внутрішнє середовище кожної організації формується під впливом перемінних, що роблять безпосередній вплив на процес перетворень (виробництва продукції, послуг).

Внутрішні змінні – це ситуаційні фактори всередині організації, що постійно знаходяться в полі зору менеджерів: цілі, структура організації, її завдання, технологія і люди [16, с. 160].

Всі внутрішні змінні фактори діють у взаємозв’язку, що дозволяє досягти цілей організації (Рис. 1.1).

Рис. 1.1 Взаємозв’язок елементів внутрішнього середовища підприємства [16, с. 164]

Будь-яка організація розглядається як група людей із загальними цілями (перший змінний фактор). Того, що люди не змогли б досягти поодинці, вони досягають в організації, тому її можна розглядати як засіб досягнення мети. Мета – це конкретний кінцевий стан чи очікувані результати роботи групи людей, які певним чином організовані. Такі кінцеві результати розробляються в процесі планування і доводяться учасникам виробництва. Різні типи організацій мають різні цілі.

Великі організації – багатоцільові. Для одержання прибутку велика організація визначає цілі в різних напрямках, тобто розробляє дерево цілей. Це може бути розробка нової продукції, вища якість послуг, підготовка кадрів, визначення ринку збуту тощо.

Для досягнення кінцевої мети організації ставляться різні цілі в її підрозділах. Вони координуються менеджерами в рамках загальної мети.

Другою ситуаційною змінною є структура організації. Під структурою організації розуміють кількість, склад її підрозділів, ступенів управління в єдиній взаємозалежній системі. Структура встановлює такі взаємини рівнів управління і функціональних підрозділів, що дозволяють найбільш ефективно досягати цілей організації. Цьому сприяє спеціалізований поділ праці.

Перевагою спеціалізованого поділу праці є те, що фахівець працює більш продуктивно і якісно. У великих організаціях фахівців групують разом у межах функціонального поділу галузей (відділи, управління).

Для успішної групової роботи вкрай потрібне розмежування праці по координації від безпосереднього виконання завдань. Таке відділення створює ієрархію управлінських рівнів, тобто формальна супідрядність на кожному рівні. Кожен керівник має у своєму підпорядкуванні певну кількість людей, які знаходяться у сфері його контролю. Сфера контролю визначає тип організаційної культури. Якщо керівник контролює велику кількість підлеглих, то сфера контролю є широкою. Її наслідком є формування плоскої структури управління. Якщо керівнику підпорядковується небагато людей, то це низька сфера контролю, за якого функціонує багаторівнева структура управління.