Валютно-кредитне забезпечення здійснення імпортних операцій на підприємстві на матеріалах відкритого акціонерного товариства «Фармак»

Іншим видом чеків є дорожній (туристський) чек, який виписується  як в національній валюті, так і  в доларах США.

Ризик неплатежу при чековому обігу  суттєво вищий, ніж при переказі, особливо за клієнтськими чеками, коли немає гарантій, що банк, на який вони видані, здійснив платіж.

Одним з найважливіших інструментів розрахунків (і кредитування), які  використовуються в міжнародній  торгівлі, служить вексель. Існують два основних види векселів:

- соло-вексель (простий) - боргове  зобов'язання однієї особи сплатити  вказану суму іншій особі;

- тратта (переказний) (bill of exchange, draft) - безумовна пропозиція однієї  особи, адресована іншій, сплатити  в призначений термін третій  особі певну грошову суму. У  міжнародних розрахунках найчастіше  використовується переказний вексель  (тратта).

Форма векселя має важливе значення, оскільки при її недотриманні вексель  втрачає силу зобов'язання. Реквізити  векселя (тратти):

- вексельна позначка (мітка), тобто  визначення документа як векселя  (bill of exchange, Wechsel, lettre de change);

- сума векселя (безумовна вказівка  виписати певну суму грошей);

- назва трасата (боржника);

- строк платежу;

- місце платежу; 

- ремітент (отримувач);

- дата і місце складання векселя;

- підпис векселедавця (кредитора).

Вексель є абстрактною угодою, тому що не вказується матеріальна основа боргу. Звідси випливає: предметом вексельного  зобов'язання завжди є гроші, а не товари і не цінні папери. Роблячи  пропозицію платнику (трасату) здійснити  платіж за векселем, векселедавець (трасант) також вступає в зобов'язувальні  відносини з ремітентом, оскільки у випадку відмови трасата  виконати пропозицію трасанту останній сам повинен здійснити платіж за векселем. Згода трасата заплатити  за векселем оформляється у вигляді  акцепту. Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді по решті суми вексель  не прийнятий.

Термін платежу за векселем має  бути одним для всієї вексельної суми.

Вексель без вказівки терміну платежу  розглядається як такий, що має сплачуватись при пред'явленні.

Кредитор має три шляхи використання векселя:

- тримати до настання терміну  оплати;

- використати для погашення  своїх боргових зобов'язань;

- продати комерційному банку  (облікувати вексель).

Перший спосіб очевидний. Другий шлях представляє собою передачу прав за векселем. Вона здійснюється шляхом нанесення передавального запису на звороті векселя (або аллонж) - індосаменту. Особа, яка поступається правами, називається  індосантом, а особа, яка їх отримує, - індосатом. Здійснення індосаменту дорівнює по правовим основам видачі нового векселя, тому індосат отримує самостійне право вимоги.

Вексель може виписуватись у будь-якій валюті. Але, як правило, він виписується  у валюті країни, в якій має здійснюватись  платіж. Вексель може бути виданий  і в валюті іншої країни з оплатою  в валюті країни платежу.

Застосування векселів у зовнішньоторговельних  розрахунках підприємств може обмежуватися валютним законодавством.

Для здійснення міжнародних розрахунків  із своїми закордонними партнерами резидент має право:

- здійснити переказ зі свого  валютного рахунку, відкритого  в банку;

- купити валютні кошти на  міжбанківському валютному ринку;

- отримати в банку кредит  в іноземній валюті для виконання  зобов'язань за імпортним контрактом.

На сьогоднішньому етапі  одну з найважливіших ролей у  стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський  кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської  діяльності підприємств.

На сучасному етапі  розвитку нашої держави все більшого значення набуває використання таких  видів кредитування, як факторинг, форфейтинг, лізинг, кредитування на основі документарного акредитива тощо.

У світовій банківській практиці широко застосовується факторинг, як самостійна форма короткострокового кредитування зовнішньої торгівлі.

Факторинг - одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася у банківській практиці у 50-х роках.

Факторинг - це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередницько-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.

У факторингу беруть участь три сторони:

• фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку);
• постачальник;
• покупець.

Розрізняють два види факторингу:

1. Конвенційний, який є комплексною  системою обслуговування клієнта  і зосереджує в собі бухгалтерські,  юридичні, консультаційні та інші  послуги. Фактично за клієнтом  зберігаються лише виробничі  функції; 

2. Конфіденційний, що обмежується  тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу  для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним  від банку. 

Факторингова послуга може надаватись банком як в поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. При  факторингу без фінансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують  відвантаження товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієнта грошові  кошти. Тобто роль фактора зводиться  до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає  в тому, що фактор купує рахунки-фактури  клієнта і виплачує йому грошові  кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує  як компенсацію ризику до погашення  боргу. Після погашення боргу  банк повертає утриману суму клієнтові.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, в якій має бути зазначено  вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам  надсилається повідомлення про укладання  угоди і пропонується здійснити  платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а  той розраховується з фактором.

У договорі може передбачатися: право  регресу - право повернення фактором клієнту несплачених покупцем розрахункових  документів з вимогою повернення коштів; негайна оплата фактором розрахункових  документів, тільки-но вони будуть йому пред'явлені (фактично це означає кредитування фактором клієнта).

Зміст та послідовність факторингової  операції приведена на рис. 2.

Рис. 2. Зміст та послідовність факторингової операції [7]

Операція факторинг ( від  англ.. factor – агент, посередник) пов’язана з переуступкою експортером факторинговій організації неоплачених імпортером платіжних вимог за відвантажені товари та надані послуги, і відповідно права отримання за ними платежу. Інакше кажучи, фактор купує платіжні вимоги експортера, а потім сам отримує за ними платіж від імпортера.

Сьогодні в Україні попит на факторинг та пропозиція ще не стали масштабними, хоч і постійно збільшуються.

Для захисту інтересів  експортерів в умовах загострення  конкуренції на світових ринках створено нові форми фінансування міжнародних  торговельних операцій. До їх числа  можна віднести форфейтинг.

Форфейтинг – це купівля  боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов`язання про відмову - форфейтинг – від звертання регресивної вимоги до кредитора за неможливості одержання задоволення в боржника. Покупка оборотного зобов`язання здійснюється зі знижкою.

Найбільшого розвитку форфейтинг набув у країнах, де державне кредитування експорту є недостатньо розвинутим.

На сьогодні одним з  основних центрів здійснення форфейтингових угод є Лондон, оскільки експорт  багатьох європейських країн вже  давно фінансується лондонськими банками. Значна частина форфейтингового  бізнесу сконцентрована також у  Німеччині.

Механізм форфейтингу використовується у двох основних видах угод:

• у фінансових угодах – з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань;

• в експортних угодах – для сприяння надходженню коштів експортеру, що надав кредит імпортеру.

Таким чином, цей метод  дозволяє експортерам уникнути валютного  ризику, що може виникнути внаслідок  курсових коливань на протязі періоду  між укладенням зовнішньоторговельної  угоди та фактичним платежем за нею.

 

2. Особливості валютно-кредитного забезпечення імпортних операцій в фармацевтичній галузі України

 

Фармацевтична галузь України  включає в себе виробництво лікарських засобів і виробів медичного  призначення, оптову й роздрібну  торгівлю, спеціалізоване зберігання й розподіл (дистрибуцію) за допомогою  налагодженої збутової мережі (аптеки, аптечні пункти тощо). Фармацевтична  галузь у розвинених країнах відноситься  до числа найдинамічніших і рентабельних, але в той же час виступає як особливий сегмент ринку, що регульований державними органами влади, а також  контрольований страховою медициною. В останні роки фармація починає інтегруватися зі сферою медичних послуг.

Фармацевтична галузь посідає  значне місце й в економіці  України, тому що являє собою важливий сегмент національного ринку, багато в чому визначає національну й  оборонну безпеку країни, відрізняється  великою наукомісткістю й розвиненим кооперуванням.

Українська фармацевтична  промисловість виробляє близько 1400 препаратів з 3000, що продаються в Україні. Фармацевтичні компанії України  виробляють лікарські засоби майже  у всіх формах (твердих, рідких, порошкоподібних  тощо). Основними групами є серцево-судинні  препарати, анальгетики, вітаміни, засоби для лікування респіраторної  й ендокринної систем, шлунково-кишкового  тракту й антибіотики.

Фармацевтичні субстанції в  Україні виробляють 49 зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності. У структурі вироблених субстанцій 76 найменувань синтетичного походження, а 82 – природного. Субстанції вітчизняного виробництва становлять усього 30% загальної  кількості, всі інші імпортуються з  Китаю, Німеччини, Індії, Росії й  США.

На фармацевтичному ринку  сьогодні присутня продукція більш  ніж 300 виробників із країн далекого зарубіжжя, країн СНД та Балтії, а  також 160 вітчизняних виробників, серед  яких 22 – підприємства, які займалися  виробництвом лікарських препаратів ще за часів Радянського Союзу.

Обсяг фармацевтичного ринку України (за цінами виробників) за підсумками 2010 року склав 11,1 млрд. грн., що на 17,5 в. п. перевищує  аналогічний показник 2009 року. У  загальному обсязі продажів фармацевтичної продукції в Україні, за підсумками 2010 року, на лікарські засоби припадає близько 60%, на вироби медичного призначення  – 32%, косметичну продукцію – близько 3% від загального обсягу продажів. Питома вага вітчизняних препаратів у натуральному вимірі, за результатами 2010 року, становила  близько 60%, при цьому темпи збільшення продажів вітчизняних препаратів становили  у середньому 30%, іноземних – 15-20%. Проте, у грошовому вимірі на вітчизняну продукцію доводиться близько 25-30% загальних продажів, тоді як на імпортну відповідно – 70-75%.

Основними компаніями-імпортерами в Україну фармацевтичної продукції є ТОВ «БаДМ», ТОВ СП «Оптима-Фарм» Лтд, ТОВ «ВВС-Лтд», ЗАТ «Альба Україна», ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» та інші підприємства. Основними іноземними виробниками, продукція яких представлена на українському ринку є: «Nycomed» (Австрія), «Berlin-Chemie/Menarini Group» (Німеччина), «KRKA» (Словенія), «Glaxosmithkline» (Великобританія) «Gedeon Richter» (Угорщина) і т.д.

Основною статтею імпорту у  фармацевтичній промисловості України є імпорт сировини для виробництва лікарських засобів, продукції «in bulk», а також субстанцій.

Субстанція - речовина природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, що має біологічну активність і змінює стан і функції організму і використовується для виробництва готових лікарських засобів.

Продукція «in bulk»- будь-яка продукція, призначена для виробництва готових лікарських засобів, що пройшла всі стадії технологічного процесу, за винятком стадії фасування та/або кінцевого пакування і маркування.

За підсумками 2010 р. обсяг імпорту  субстанцій лікарських засобів в Україні склав 1,57 млрд грн. за 5,4 тис. т. У порівнянні з попереднім роком цей показник підвищився на 128,7% у гривні та знизився на 13,3% у натуральному вираженні. У доларовому еквіваленті обсяг імпорту субстанцій лікарських засобів збільшився в порівнянні з 2009 р. на 55,4% до 202 100 000 дол. США. Безсумнівно, значний внесок у приріст обсягу ввезення субстанцій лікарських засобів був забезпечений інфляційною складовою, проте важливу роль також зіграло підвищення вартості 1 вагової одиниці субстанцій лікарських засобів, про що свідчить збільшення обсягу імпорту субстанцій лікарських засобів в доларовому еквіваленті на фоні збитку в натуральних величинах. Так, в 2010 р. вартість 1 вагової одиниці імпортованих субстанцій лікарських засобів у гривні збільшилася на 163,8% до 289,2 грн. / кг, а в доларовому еквіваленті - на 79,3% до 37,2 дол. / кг.