Управлінське рішення як особливий вид управлінської діяльності

     Управлінські  рішення можуть бути згруповані за різними ознаками, підкреслюючи одну із сторін рішення. У залежності від  цілей та методів розробки рішення  можна класифікувати за наступними ознаками: 1) масштабом об'єкта – глобальні, що охоплюють всі ланки керованої системи; локальні, адресовані певному підрозділу; 2) характером цілей – стратегічні, що визначають головні лінії розвитку об'єкта; тактичні (поточні), що передбачають вирішення більш конкретних, рутинних завдань; 3) колом проблем – комплексні, пов'язані зі змінами різних сторін життєдіяльності керованого об'єкта; приватні (тематичні), що відносяться до однієї із сторін діяльності; 4) методами обґрунтування (з певною мірою умовності) – формальні, при обґрунтуванні яких широко використовуються математичні методи; неформальні, обґрунтовані в основному евристичними методами; 5) умовами прийняття – прийняті в умовах визначеності (добре структуровані, детерміновані); в умовах ризику, відносяться до ймовірнісних; в умовах невизначеності, відносяться до пошукових; 6) способом впливу на керований об'єкт – прямі директивні, доводяться до виконавців у вигляді наказу, розпорядження, непрямого впливу (на основі засобів стимулювання); функціональні (в області фінансів, управління проектами і т. п.); 7) змістом - економічні, організаційні, соціальні; 8) за формою - письмові, усні, кодовані; 9) особам, які приймають рішення, - одноосібні, індивідуальні; групові, колективні; 10) станом свідомості особи, яка приймає рішення, - усвідомлені, прийняті в звичайному стані свідомості (раціональні, засновані на судженнях); малосвідомі, прийняті в звичайному стані свідомості, але вибрані на основі інтуїції, "осяяння" або "шостого почуття"; неусвідомлені, прийняті в стані трансу (особливих гіпнотичних станах; стані віри або любові; стані афекту; психоделічного гіпнозу, що виникає при застосуванні наркотиків, алкоголю; кодування) [11, c.37].

     Також деякі автори виділяють поділ  за функціональним змістом, тобто за відношенням до загальних функцій управління, управлінські рішення поділяються на: планові рішення, організаційні, технологічні, прогнозуючі.

     Ще  цікавою є класифікація за причинами виникнення управлінські рішень. За цією ознакою бувають: ситуаційні, пов'язані з характером обставин, що виникають; рішення, що виникають за приписом (розпорядженням) вищестоящих органів; програмні, пов'язані із включенням даного об'єкта управління в певну структуру програмно-цільових відносин, заходів; ініціативні, пов'язані з виявленням ініціативи системи, наприклад, у сфері виробництва товарів, послуг, посередницької діяльності; епізодичні й періодичні, що випливають із періодичності відтворювальних процесів у системі.

     Щодо  методів обґрунтування, окрім математичних та евристичних, Мельник вказує ще на один тип – графічні, з використанням графоаналітичних підходів (сіткових моделей і методів, стрічкових графіків, структурних схем).

     За  організаційним оформленням управлінські рішення поділяють на: жорсткі, що однозначно задають подальший шлях їх втілення; орієнтовні, що визначають напрямок розвитку системи; гнучкі, що змінюються відповідно до умов функціонування і розвитку системи; нормативні, що задають параметри протікання процесів у системі [7, c.113].

     На  думку В.О.Козбаненка, управлінські рішення можуть бути оригінальними  або типовими. Оригінальні рішення  пов’язані із виконанням нетипових  завдання, як слід такі рішення не піддаються уніфікації й стандартизації. Однак, на думку вченого, для них можуть бути застосовані загальні принципи вирішення управлінських завдань [9, с.148]. Типові рішення говорять самі за себе, тобто їх сутність полягає у систематичному виконанні подібних (однотипних) завдань.

     О.М.Бандурка виділяє ще й такі типи управлінських  рішень : 1) за направленістю: зовнішні та внутрішні (внутрішньо-системні); 2) залежно від ініціативи: ініціативні  або спрямовані на виконання рішень вищих органів влади або управління; 3) залежно від оформлення: наказ, вказівка, інструкція, протокол, висновок, лист, довідка, рапорт, доповідна записка, припис, правила [6, c.141-143].

     Можна додати ще один критерій – критерій публічності, гласності. За ним управлінські рішення можуть бути відкриті та закриті.

     Класифікація значною мірою визначає методи прийняття та обґрунтування управлінських рішень в державному управлінні. Зазвичай класифікаційні підходи використовують комплексно, що дає змогу всесторонньо оцінити обставини, в яких приймаються управлінські рішення. 
 

     3.2. Поняття оптимального  управлінського рішення та вимоги до управлінських рішень

     В управлінській практиці розрізняють  оптимальні, ефективні та результативні  рішення. У словнику термін «оптимальний»  трактується як найбільш сприятливий, найкращий [26]. Оптимальність – властивість бути найкращим у якомусь відношенні. З цього випливає, що існує деякий критерій, що дозволяє визначити найкраще прийняте управлінське рішення. У словнику з кібернетики наводиться таке визначення критерію оптимальності прийнятого рішення: «це - показник або система показників якості роботи деякої системи, значення якої має бути «мінімізовано».

     Залежно від сутності завдання управління критерії оптимальності можуть бути різноманітними, часто певною мірою суперечливими. Розглянемо, наприклад, систему управління, яка одночасно повинна задовольняти вимогам максимальної точності функціонування, мінімуму витрат, максимальної надійності та мінімальної вартості. Вибір рішення в такій системі критеріїв оптимальності називається завданням багатокритеріального вибору. Вивчаючи численні літературні джерела з оптимізації управлінських рішень та оптимального управління, приходимо до висновку, що вони надмірно математизовано, тому використання їх рекомендацій в управлінській діяльності вимагає спеціальної математичної підготовки або залучення висококваліфікованих фахівців. Це одна з труднощів оптимізації рішень.

     Ефективним  є рішення, що приводить до потрібних  і дієвих результатів. Результативним вважається рішення, реалізація якого  призводить до кінцевих результатів. Можна  оптимально розробити управлінське рішення, ефективно його реалізувати, але отримати негативні результати. Результативне рішення сприяє досягненню навіть не цілі системи управління, а цілі організації (органу влади, країни), якою повинна відповідати система  управління [11, c.38].

     Рішення – це продукт діяльності особи, яка його приймає. Воно розробляється у відповідності до цілей, функцій відповідного рівня ієрархії управління. Вище вже говорилося про те, що управлінське рішення визначається метою організації, а мета, у свою чергу, формулюється, виходячи з вимог об'єктивних законів управління. Отже, визначаючи вимоги до управлінських рішень, необхідно виходити не з суб'єктивних уявлень осіб, які приймають рішення, чи керівників цієї організації, а з принципів управління, що виражають вимоги законів і правила їх виконання в реальних умовах.

     На  даний момент пред'являються наступні вимоги до управлінських рішень: 1) своєчасність вироблення, прийняття та реалізації. Це сприяє вирішенню виникаючих проблем  і недопущення їх загострення  або перетворенню діяльності персоналу  на непотріб; 2) наявність механізму  реалізації, тобто мета дії, завдання підлеглим та порядку їх виконання; а також організації, мотивації, контролю, можливості визначати необхідні  організаційні зміни в системі, призначеної для досягнення цілей; 3) оптимальність - забезпечення максимальної віддачі від потенційних можливостей у процесі реалізації рішення; 4) можливість бути реалізованими, тобто забезпеченими відповідними ресурсами (управлінськими, матеріальними, людськими, правовими і т. д.); недопущення конфліктів, відповідність використовуваної в організації психології управління; 5) гнучкість - можливість зміни, корекції рішення при зміні умов, ситуації; 6) можливість верифікації і контролю виконання; 7) оригінальність і несподіванка для конкурента; 8) зміст необхідної інформації для підлеглих; 9) зрозумілість за формою і обґрунтованість. Дуже важливим є саме чіткість і зрозумілість для виконавців прийнятого рішення [11, c.39].

     Ще  не названою та від цього не менш важливою вимогою, яка висувається до управлінського рішення є повноважність (владність) рішення — строге дотримання суб'єктом управління наданих йому прав і повноважень, збалансованість прав і відповідальності кожного органу, кожної ланки, кожного рівня управління.

     Також необхідно узгоджувати рішення, яке знаходиться в процесі  розробки, з раніше прийнятими рішеннями. Це забезпечить послідовність, несуперечливість розвитку, необхідність збереження і дотримання причинно-наслідкового зв'язку суспільного розвитку.

     Врахування  наведених вимог забезпечує якість управлінських рішень, під якою слід розуміти рівень його відповідності  характеру вирішуваних завдань  функціонування і розвитку певних соціальних систем [7, c.115]. 

     3.3. Аналіз переваг  і недоліків в  системі прийняття  управлінських рішень  на конкретному  прикладі

     Досі  ми детально дослідили теоретичні аспекти управлінських рішень, їх технологію розробки та прийняття, класифікацію та вимоги до них. Тепер пропонуємо розглянути конкретний приклад прийняття управлінського рішення в державному управлінні та використати весь багаж знань, отриманий під час написання курсової роботи. Таким чином в цьому підрозділі йтиме не лише аналіз конкретного управлінського рішення, проявлення його недоліків та переваг, а й демонструватиметься, як отримані знання допомагають в одному з етапів функції прийняття рішень – оцінці рішення та отриманих результатів. 

     До  розгляду пропонується рішення № 865 «Про обмеження перебування дітей у закладах дозвілля, громадського харчування, комп’ютерних клубах, залах ігрових автоматів, на вулицях та інших громадських місцях » прийнятого на 30 сесії Тернопільської обласної ради 11 лютого 2010 року (з текстом рішення можна ознайомитися в додатках) [24].

     Згідно  із цим рішенням, без супроводу  батьків або осіб, що їх замінюють, діти до 14 років не мають права  перебувати у згаданих місцях після 22:00, а діти з 14 – 18 років – після 23:00. Контроль за цим має здійснюватись  обласною міліцією, службою у справах  дітей Тернопільської Обласної Державної  адміністрації. Також вони повинні  слідкувати за дотриманням законодавства  щодо продажу дітям віком до 18 років слабоалкогольних напоїв та їх розпивання у громадських місцях. За вирішенням сесії обласної ради організовуватимуть та проводитимуть систематичні рейди. У разі виявлення порушень батьки та власники закладів притягуватимуться до адміністративної відповідальності [25]. За деякими даними, штраф на батьків-порушників накладатиметься у розмірі, що не перевищує 67 грн.

     Подібне рішення прийняли ряд інших обласних рад, в тому числі Житомирська  і Вінницька, готується до прийняття  Харків[27].

     Прийняття такого рішення в радах пояснюють  тим, що це вимушений крок, до якого підштовхнуло зростання кількості підліткових злочинів. Ініціативу впровадження комендантської годині міліцію змушує зростання рівня підліткової злочинності: через кризу малолітні злочинці все більше крадуть мобільних телефонів і навіть просто біля крамниць вихоплюють у людей пакети із продуктами, повідомила Радіо Свобода керівник прес-центру обласного управління внутрішніх справ Лариса Волкова. [27].

     Зрозумілим  є джерело виникнення задачі, адже підліткова злочинність – це непроста серйозна проблема сучасного Українського суспільства. На лице необхідність вирішення  проблеми. Ми не маємо доступу до розробки альтернативних рішень, щоб  змогти адекватно аналізувати цей  етап процесу прийняття рішення. Та ми можемо запропонувати деякі свої варіанти: наприклад, можна було б заборонити перебування дітей у вказаних закладах і повністю покласти відповідальність цього на суб’єктів господарювання. Подібна система працює у питанні продажу алкогольних напоїв. Також можливим варіантом є посилення роботи з проблемними дітьми в школі. Альтернативних способів, можна б було придумати ще багато. Але чомусь (критеріїв відбору рішення ми теж знати не можемо) засідання ряду обласних рад України затвердили саме такий спосіб.

     Спробуємо проаналізувати його. По-перше, можемо сказати, що думка про те, що заборона активності дітей і підлітків  саме у нічну годину допоможе, на погляд автора курсової роботи, ефемерна. Це стереотип пов'язаний зі страхом  темноти. Чим важче красти мобільні телефони чи сумки до десятої години вечора особливо в зимню пору? Часто  суб’єкти прийняття цього рішення  говорять про згубну дію комп’ютерних ігор, вулиці нічних клубів на психіку  дитини. Чому тоді обмеження діє  лише на часовий фактор? Подібне  рішення в даному випадку не є  ефективним.

     Комендантську годину для профілактики дитячої  злочинності іноді запроваджують  і у деяких країнах Заходу. Особливої  популярності серед французів такий  профілактичний захід, як комендантська  година, набув після масових безладів та спалювань автомобілів групами  підлітків.

     Загалом по Європейському Союзу, за статистикою, 15% правопорушень – справа рук неповнолітніх. Головні установи співдружності, зокрема, Європарламент, шукають як боротися із цим феноменом. На сьогодні цю проблему вирішують за допомогою педагогів, психологів та інших експертів. Останні дослідження свідчать, що у першу чергу, слід обмежити потік насилля у дитячій розважальній сфері: гральних пристроях, комп’ютерних програмах та Інтернеті. Психологи твердять, що це скоротило б дитячу злочинність та агресію на 40-50%.