Управлінське рішення як особливий вид управлінської діяльності

     1.2. Ознаки та роль  управлінських рішень  в державному управлінні

     Після розгляду поняття «управлінське  рішення» зупинімося детальніше на його ознаках. Сучасні автори пропонують різні, а подекуди і протилежні ознаки управлінських рішень.

     Так, наприклад, В.Я.Малиновський називає такі: рішення передбачає наявність можливих варіантів дій та вибору одного з них у відповідності з існуючими обставинами, інтересами і потребами; вибір прийняття варіанту дій є результатом свідомої, розумово-психологічної діяльності керівника; необхідність та головний зміст рішення визначається метою спільної діяльності; управлінське рішення володіє активізуючою та організуючою силою; в основі управлінського рішення лежить організаційна діяльність людей [12, с.180-181].

     Російський  науковець В.А.Козбаненко називає  такі характеристики управлінських  рішень, що властиві їм усім: форму рішення; змістовність рішень, тобто інформація про те, що повинно бути зроблене й для чого; процедура ухвалення рішення; наявність суб’єктно-об’єктних відносин; форма рішення; час дії рішення [9, с.143].

     Вище  згадуваний професор юридичних наук Ю.А.Тихомиров, говорить про такі ознаки управлінських рішень відносить: соціальну сутність; директивність та загальнообов’язковість; активну та організуючу спрямованість визначення цілей та систему засобів їх здійснення; задачі осіб, що відповідають за окремі дії; додержання строків виконання рішень; наявність системи правил, що визначають порядок розробки, обговорення, прийняття, набрання рішенням відповідної сили, внесення до нього змін та порядок відміни [19, с.26-33].

     Більшість вище згаданих характеристик управлінських рішень є загальними. Це означає те, що вони можуть характеризувати будь-яке рішення, а не лише управлінське. На мою ж думку, особливості управлінських рішень найкраще можна розкрити через їх роль та значення в державному управлінні.

     А.Ф.Мельник  зазначає, що потреба в прийнятті рішення виникає у зв'язку із зовнішніми обставинами (припис вищестоящого органу управління, координація і регулювання відносин з іншими органами управління) і внутрішніми (відхилення від заданих параметрів діяльності, виникнення резервів, порушення дисципліни, заохочення працівників тощо). Рішення є відповідною реакцією на внутрішні й зовнішні впливи. Вони спрямовані на розв'язання проблем і максимальне наближення до заданої цілі [7, c.112].

     Загальнодержавні  управлінські рішення особливі в тому, що вони стосуються таких сфер суспільної діяльності: політичної, економічної, соціальної, культурної та інших. Їх метою є забезпечення оптимальних умов, організації та активізації спільної діяльності людей. Від цих рішень часто напряму залежить доля багатьох життів; вони мають узгоджувати інтереси держави, суспільства та окремої людини. Тому помилки в прийнятті рішень можуть призвести до великих моральних і матеріальних втрат. Важливу роль управлінським рішенням в житті соціуму відводить у своїй роботі Джордж Гордон: «... вони є основою основ державного управління, як і всієї організованої людської поведінки» [4, с.242]. Через це зрозумілою є необхідність щодо підвищення ефективності управлінських рішень завдяки науковому підходу до їх формування та прийняття. Адже ніщо так негативно та дестабілізуюче не впливає на поведінку людей, їх спільну працю, як прийняття непродуманих, некомпетентних, несвоєчасних рішень [12, с.179].

     На  сьогоднішній день наша країна знаходиться в періоді значних перетворень: відбувається інтенсивна перебудова державного апарату, режиму функціонування суспільства, перехід до ринкової економіки та демократизація суспільного ладу. У зв’язку з цим проблема підвищення якості та ефективності управлінських рішень, а також оперативність їх вирішення набувають особливої гостроти. Важливість управлінських рішень у процесі державного управління зумовлена тим, що їх ухвалення, по-перше, чітко простежується як умова виконання всіх інших функцій; по-друге, є безпосереднім продуктом діяльності керівників усіх рівнів управління; по-третє, є одним із важливих засобів формування соціальних інтересів; по-четверте, виступає однією з форм реалізації соціальних інтересів [12, с.180].

     Прийняття рішень у процесі державного управління неминуче змушує сприймати та аналізувати значні обсяги інформації різного роду та характеру. Недосконала природа людини не дозволяє повністю здійснити ці процеси, це часто призводить до прийняття неоптимальних рішень. Тому необхідно дотримуватися наукового підходу, який дозволяє суб’єкту прийняття рішення мінімізувати помилки. Науковий підхід в даній ситуації представляє собою теорію прийняття рішень, а також рекомендацій, що сформувалися з теорії та досвіду її застосування; логічного мислення та інтуїції людини, математичних методів та обчислювальної техніки; навчання керівників теорії та практиці ухвалення рішень, а також загальних наукових методологій.

     Усі перелічені фактори свідчать про значну роль функції прийняття управлінських рішень в державному управлінні, а також про важливість її наукового та практичного вдосконалення[23].

Розділ  ІІ. Процедура підготовки та прийняття управлінського рішення в державному управлінні 

     2.1. Процес підготовки  прийняття управлінського  рішення

     Для досягнення результативності, ефективності і якості управлінських рішень необхідно мати глибокі знання стосовно самого процесу та механізмів їх підготовки та прийняття.

     У лінгвістичній літературі та тлумачних  словниках, процес (від лат. processus - просовування) визначається, як 1) послідовна зміна явищ, станів у розвитку чого-небудь; 2) сукупність ряду послідовних дій для досягнення якого-небудь результату; 3) послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком; 4) хід, плин, перебіг [17; 18; 26].

     Аналіз  сучасної наукової літератури, в якій приділялась увага  питанню процесу  підготовки, прийняття і реалізації управлінського рішення [7; 12; 14], підштовхує до висновку, що цей процес складається з таких етапів, як: визначення мети; пошук, збирання, обробка й аналіз інформації про стан зовнішнього і внутрішнього середовищ; генерування варіантів можливих управлінських рішень; формування критеріїв і вибір ефективних варіантів управлінських рішень; ухвалення загального рішення, спрямованого на досягнення мети; послідовна конкретизація рішення у вигляді планування (програмування, проектування); вироблення часткових рішень на основі завдань, поставлених виконавцям, які беруть участь у реалізації проекту; організація діяльності щодо виконання загального рішення; керівництво діяльністю щодо виконання управлінського рішення; контроль за цією діяльністю. Зазвичай всі ці етапи розділяють на групи. Так, класичним є поділ на підготовку та безпосередньо прийняття управлінського рішення. Ще одним популярною класифікацією є розбиття на цілевиявлення, розробка і прийняття рішень, організація виконання і контроль. Всі ці поділи є умовними та вони допомагають структурувати процес та не прогаяти важливі аспекти у прийнятті рішення.

     Вибір мети — важлива та відповідальна  стадія процесу розробки управлінського рішення. Ще Аристотель у своєму творі «Політика» говорив про те, що благо залежить від дотримання двох умов: правильного визначення кінцевої мети будь-якої діяльності та вибору відповідних заходів, які ведуть до кінцевої мети [5, с.619].

     Слід  зазначити, що мета підготовки та прийняття  управлінських рішень в державному управлінні є поєднанням необхідності із засобами (ресурсами, умовами, можливостями) для досягнення бажаних результатів. Важливим аспектом формулювання мети є передбачення можливі наслідків, до яких приведуть заходи по її досягненню.

     Намічену  ціль необхідно узгодити з цілями розвитку інших об'єктів управління, які реалізуються різними суб'єктами управління по вертикалі і горизонталі. Особливо звертається увага наскільки дана ціль відповідає досягненню цілей вищого порядку. На цій стадії корисною є розробка «дерева цілей», що дає змогу виробити струнку схему послідовного здійснення заходів у конкретній ситуації [7, c.116-117]. Наступним етапом у підготовці прийняття рішення є пошук та обробка інформації, на ньому ми зупинимося більш детально пізніше.

     Сам процес розробки управлінського рішення  передбачає в собі багатоваріантність шляхів вирішення проблеми. Рідко, де спрацьовує практика одноваріантного вирішення проблем, а в умовах суспільства з ринковою економікою, де різко зростає ступінь ризику і знижується ступінь визначеності проблемної ситуації, потреба у розробці багатьох альтернативних (взаємовиключних) варіантів майбутнього рішення стає життєво необхідною. Визначаючи альтернативи необхідно звертати увагу на рівень управління (масштабу та місця дії) і тривалості періоду підготовки та реалізації рішення, а також користуватися досвідом вирішення подібних проблем; активізувати вироблення нових ідей. Розробка повної сукупності альтернатив, які містять всі можливі варіанти шляхів вирішення поставленої задачі, є однією з найскладніших проблем державного управління та є запорукою обрання саме найоптимальнішого рішення.

     Після розроблення сукупності варіантів  рішення, необхідно їх оцінити через відношення відповідності мети до затрат різних ресурсів на реалізацію (часових, людських, матеріальних). Якщо деталізувати вищесказане, то нам необхідно: оцінити очікуваний результат кожного рішення; оцінити очікувану вартість кожного шляху; оцінити несподівані фактори та ризики, властиві кожному з них.

     В.Я. Малиновський зазначає, що оцінка наслідків альтернатив одна з найбільш трудомістких дій, пов'язана найперше з використанням економіко-статистичних, математичних методів зіставлення витрат і результатів, а також розгляду соціально-політичних наслідків і факторів [12, c.182].

     Для порівняння альтернатив і вибору кращої з них використовуються критерії оцінки досягнення цілей управлінського рішення. Критерій (оцінка) рішень —  це мірило економічного і соціального  ефекту, правило порівняння і вибору альтернатив [7, c.119]. В літературі ще зустрічається таке визначення: "критерії" - це стандарти оцінок для суджень про "сприятливість" проектованих наслідків кожної з альтернатив [12, c.183].

     Використання  якісно підібраних критеріїв оцінювання варіантів рішення дає змогу порівняти варіанти і вибрати найкращий. Однією з вимог до критеріїв є їх несуперечливість між собою, саме через це значна увага на даному етапі має бути приділена узгодженню державних і особистісних інтересів, бо частіш за все саме тут і з’являються основні розбіжності. Прикладом подібних суперечностей є нещодавнє рішення щодо прийняття нового податкового кодексу.

     Критеріїв оцінки може бути безліч та вкажемо  на основні з них: законність, політична прийнятність, економічна справедливість, можливість практичного застосування, можливість вдосконалення.

     Неякісний формальний аналіз можливих наслідків альтернативних рішень, недооцінка чи переоцінка їх переваг у майбутньому можуть призвести до того, що перед суб'єктом управління виникнуть суттєві труднощі та суперечності. 

     2.2. Технологія процедури  прийняття рішень  у державному управлінні

     Тож після розробки альтернативних способів вирішення проблеми і їх оцінки ми обираємо найоптимальніший шлях. Етап оцінки альтернативних варіантів є перехідним між підготовкою та прийняттям рішення.

     Затвердження  рішення є актом його офіційного прийняття, воно повинне даватися виконавцям у письмовій формі і за підписами  посадових осіб, які уповноважені їх затверджувати. У рішенні накреслюється  програма дій для його виконання: що робити; кому виконувати; термін виконання; як виконувати; хто і як контролює  виконання рішення. Але, як вже зауважувалось в попередньому розділі, не всі управлінські рішення отримують формальне документальне оформлення.

     Безпосередньо процедура прийняття рішення  передбачає у собі вирішення таких  питань: на якому рівні й хто приймає рішення (одноосібно чи колегіально); хто готує наукове обґрунтування проекту рішення, економічне та соціальне обґрунтування, проект рішення; з ким погоджується рішення; які періодичність і форма контролю за ходом виконання рішення; хто контролює і відповідає за правильність виконання рішення; хто наділяється правом вносити зміни у зміст рішення та терміни його виконання; яка форма звітності про виконання рішень; хто дає висновок про виконання рішень і ступінь досягнення поставленої цілі [7, c.121].