Управлінське рішення як особливий вид управлінської діяльності

     Наукова обґрунтованість рішень, їх оптимальність залежать, з одного боку – від міри досконалості використаних методів в процесі вироблення і реалізації рішень, з іншого - від рівня знань і володіння суб’єктами управління комплексом методів. У зв'язку з цим інтерес представляють: загальна характеристика усієї сукупності наукових методів, що використовуються в процесі ухвалення рішень; визначення переважної області використання деякої групи методів (окремого методу) залежно від типу рішення; умови, в яких приймаються рішення.

     Вибір методів для обгрунтування конкретних управлінських рішень повинен включати в себе аналіз управлінського завдання з точки зору її змісту, можливості формалізації; вибір складу методів для визначення оптимального варіанту рішення; визначення правил і умов застосування вибраних методів.

     Методи  обґрунтування рішення, як правило, використовуються комплексно. Це визначається наявністю формальних і неформальних чинників, що створюють ситуацію. Ці чинники необхідно враховувати при остаточному виборі рішення. Проте в кожному конкретному випадку пріоритетною є одна група методів, на вибір якої впливають масштаб вирішуваної задачі (глобальні і локальні); термін (оперативні, тактичні, стратегічні) рішень; умови ухвалення рішень (визначеності, ризику, невизначеності) [11, c.98-97].

     Існує велика кількість різноманітних  класифікацій методів прийняття рішень. Найбільш розповсюдженою в науковій літературі можна назвати  цю класифікувати у три основні групи: евристичні, колективні, кількісні.

     Евристичні  методи прийняття рішень базуються  на аналітичних здібностях осіб, які  приймають управлінські рішення. Ці методи спираються на інтуїцію, порівняння альтернатив з урахуванням набутого досвіду, вони оперативні, але не гарантують вибору безпомилкових рішень.

     Колективні  методи прийняття рішень передбачають визначення учасників певної процедури  і відбір форм групової роботи: засідання, наради тощо. Ефективними є такі методи колективної підготовки управлінських рішень: мозкового штурму (спільне генерування ідей і наступне прийняття рішень), метод експертних оцінок та Дельфі (багатоетапне експертне опитування).

     В основі кількісних методів прийняття  рішень лежить вибір оптимального, шляхом комп'ютеризованої обробки великих  масивів інформації [7, с.121].

     Обрання доцільного методу також є досить складним процесом. Всі вони мають як свої переваги так і недоліки. Так наприклад ведуться дискусії про переваги та недоліки колективних та індивідуальних методів. Питанням переваги одного з них було відведено багато досліджень. Більшість з дослідників віддають першість саме груповим методам. Висновки досліджень вказують на те, що наслідки колективних рішень в цілому кращі, ніж наслідки індивідуальних. Але при вирішенні простих задач більш ефективним є розв’язання її однією особою. Тож певні недоліки колективних рішень зумовлюють застосування і індивідуальних методик.

     До  переваг групового ухвалення рішень відносимо те, що воно переважає індивідуальний за обсягом знань та інформації, що впливають на рішення; він дозволяє розглянути більшу кількість альтернативних рішень, а також стимулює уяву та процес логічного і асоціативного мислення у суб’єктів прийняття рішення.

     Крім  того груповий метод більш характерний для демократичного суспільства. Люди схильні ухвалювати групові рішення, якщо вони виробляються відкрито і чесно, а всі зацікавлені особи мають можливість брати участь у цьому процесі. Нарешті, цей підхід володіє певними комунікативними перевагами у донесенні рішень до всіх зацікавлених сторін, що сприяє його усвідомленню усією організацією [12, c.186].

     Проте, груповий метод значно програє індивідуальному  в оперативності обговорення та ухвалення. З цієї ж причини часто критикують демократичний стиль управління. До того ж групове рішення часто ефемерно є колективним та демократичним, бо в кожній групі може виявити лідер, який спричинює значний тиск, що може негативно вплинути на результати прийняття рішення. Ще одним значним недоліком є вибір з великої кількості варіантів. Джеймс Стонер вказує на те, що "нерідко ухвалюється перше рішення, яке одержало помітну підтримку, - навіть попри те, що ця підтримка пояснюється не об'єктивною якістю, а майстерністю подачі"[16]. Про це ж явище говорять і соціологи: розповсюдженим є те, що суб’єкти прийняття рішення стомлюються, і чим далі від початку засідання називається те чи інше рішення, тим менше вірогідність того, що за нього проголосують. Ще одним феноменом є «ефект першого» (останнього) – він означає те, що людям найбільш впадає в око перший та останній варіанти.

     Нарешті, при груповому прийнятті рішень не завжди чітко визначена відповідальність за наслідки. Результати управлінської діяльності повинні бути персоніфіковані, що при груповому ухваленні рішень зробити непросто[12, с.187]. Влучно про це явище говорить доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України Євген Головаха: «групове рішення – рішення, яке ухвалюють найдурніші члени групи, а втілюють у життя – найстаранніші»[15, c.198].

     Після прийняття рішення іде ряд  етапів, які спрямованні на практичне  застосування прийнятого рішення: організація виконання рішень; контроль; оцінка рішення та отриманих результатів. Вони є не менш важливими та відповідальними, ніж теоретична частина функції управлінського рішення (цілепокладання, збір та аналіз інформації, вироблення альтернатив рішення та його затвердження).

     Отже, ми розглянули процес ухвалення рішень. Насправді, це питання є дуже складним і важливим. Існує безліч технологій та теоретичних розробок, які полегшують державним управлінцям та управлінцям взагалі приймати рішення у процесі своєї діяльності. В даному матеріалі загально описані лише найосновніші методи та процедури прийняття рішення 
 

2.3. Комплексне забезпечення підготовки та прийняття управлінських рішень в державному управлінні

     Системний підхід до підготовки і реалізації управлінських рішень вимагає не тільки розбиття на етапи, типізації відповідних робіт і операцій, умов та їх здійснення, а й комплексного його забезпечення стосовно змісту. Основними складовими такого комплексу є: правове, інформаційне і документальне, організаційне, технічне, психологічне, консультативно-дорадче забезпечення та кадрове забезпечення [7, c.119].

     Правове забезпечення надається завдяки різноманітним засобам і формам юридичного впливу на суб'єкт і об'єкт управління з метою забезпечення високої якості підготовки і виконання управлінського рішення і включає: вироблення довготривалих або одночасних локальних нормативних актів, що регулюють функціональні й правові відносини підлеглості та відповідальності у процесі вироблення і реалізації рішення; підготовку пропозиції про зміну чинних чи застарілих і фактично таких, що втратили силу нормативних актів, які стримують якісне вирішення проблеми; укладання необхідних угод з різними організаціями, які залучаються до розробки і реалізації рішень; документальне оформлення результатів реалізації рішень [7, c.120].

     Інформаційне  і документальне забезпечення часто об’єднують з попереднім видом. Воно охоплює комплекс робіт стосовно збирання, аналізу, переробки інформації, яка необхідна для здійснення всіх без виключення етапів вироблення, прийняття та реалізації управлінського рішення, а також процесу управління взагалі.

     Одним найважливіших з цих забезпечень, на мою думку, є саме інформаційне забезпечення та робота з інформацією. Адже, її аналіз є обов’язковою умовою розробки об’єктивних управлінських  рішень. Аналіз інформації використовується на усіх без винятку стадіях підготовки, прийняття та реалізації управлінських  рішень. Спочатку ми стикаємося з цією функцією при цілепокладанні та виявленні  проблеми, яку необхідно розв’язати прийняттям рішення. На даному етапі  проходить вивчення закономірностей  процесів і явищ, які пов’язані  з діяльністю того чи органу державного управління, впливають на неї, і використання отриманої інформації для забезпечення ефективної діяльності з підготовки та прийняття управлінських рішень в державному управлінні. Результатом  аналізу повинно бути не тільки визначення основних проблем і недоліків  під час підготовки та прийняття  управлінських рішень, але й визначення конкретних шляхів їх усунення на основі наявних можливостей.

     Забезпечення  повною і своєчасною інформацією  є зворотнім зв'язком з об’єктом управління та управлінських рішень. Подібний зв'язок дає змогу коригувати помилки і відхилення, регулювати процес розробки та прийняття управлінських рішень та особливо їх реалізації. Для прийняття рішення потрібна найновіша наукова, нормативна, інструктивна, правова, статистична, планова та інша інформація, яка містить у собі аналіз процесу, прогнози, зауваження, пропозиції щодо інакших шляхів вирішення проблем і задач державного управління, звернення уваги на непомічені проблеми, рекомендації щодо реалізації рішень, облік, контроль та аналіз проходження процесу реалізації.

     В якості джерел інформації для прийняття  управлінських рішень можуть слугувати  норми законодавчих та інших актів; звернення громадян до державних  органів щодо реалізації своїх законних інтересів і суб'єктивних прав; вказівки та рекомендації вищих за організаційно-правовим статусом органів державної влади, які підлягають виконанню нижчими  за цим статусом органами; факти, відносини, виявлені у процесі контролю, які  відображають стан керованих об'єктів; проблемні, конфліктні, екстремальні та інші складні ситуації, що потребують оперативного і активного втручання  державних органів; опитування експертів  тощо. Крім того, створюються комісії  або творчі групи для вивчення питання, проводяться анкетні опитування, інтерв'ювання тощо [7, c.119].

     При зборі інформації слід зосередитися на пошуках лише такої кількості  даних, які б забезпечили прийняття  рішення, тобто інформація повинна  бути достовірною, об'єктивною, своєчасною, актуальною та достатньою. Цей етап може бути найбільш трудомістким і тривалим. До того ж, цей пошук може дати зворотні результати при зміні ситуації під час збору фактичних даних, бо інформація має властивість над швидкого старіння.

     Організаційне забезпечення містить у собі організаційно-нормативні акти, технологічні норми, стандарти управління організаційно-розпорядчого, техніко-економічного, соціально-психологічного аспектів та інші розробки і матеріали, що сприяють чіткій і якісній роботі, щодо прийняття та реалізації управлінських рішень. Емерсон відводив такому забезпеченню назву «інструкції». У своїй роботі він зазначав, що саме вони забезпечують дисципліну та ефективність роботи організації [21].

     За  надання всіх матеріальних та технічних  засобів, які необхідні для ефективного  процесу прийняття та розробки рішень вдповідає технічне забезпечення.

     Якщо  технічне забезпечення відповідає за створення прийнятних умов з матеріальної точки зору, то психологічне забезпечення займається створенням адекватного  сприятливого ділового клімату, який би налаштовував суб’єктів прийняття  та розробки рішення до робочого та творчого процесу.

     Про консультативно-дорадче забезпечення А.Ф.Мельник пише, що воно «покликане організувати надання допомоги керівникові, колегіальному органу управління у сприйнятті поставленої на розв'язання проблеми і у визначенні ефективних шляхів її вирішення, виборі оптимальних рішень. Різноманітність, масштабність, складність проблеми державного управління, швидке накопичення інформації, виникнення управлінських і організаційних нововведень не завжди дає змогу спеціалістам, які беруть участь у підготовці управлінських рішень, з достатньою повнотою оцінювати зміни, що стосуються проблеми, яка вирішується. Тому до розробки управлінських рішень доцільно залучати консультантів з управління» [7, c.120].

     Ще  одним важливим видом забезпечення процесу прийняття рішень є кадрове  забезпечення.

     Необхідно особливу увагу приділяти розвитку у потенціальних чи вже набраних кадрів, які беруть участь у розробці управлінських рішень, чутливості до проблем, швидкості, гнучкості та оригінальності мислення. Самого використання формальних методів та технічних засобів мало, необхідний творчий підхід. Тому значно зростає відповідальність управлінців за прийняті рішення.

     Досвід, розуміння сутності проблеми, передбачення перспективи та інтуїція допомагають  оцінити значимість альтернативних варіантів і вибрати найбільш раціональне рішення.

     Також характерною проблемою цього  забезпечення є висока відповідальність кадрів, що призводить до швидкого виснаження. Так ми можемо спостерігати, що в  Конституції України обмежений  термін перебування Президента на своєму пості [1]. Так само з багатьма іншими державними службовцями. Цей принцип не лише забезпечує демократичність в управлінні, а й сприяє циркуляції кадрів у системі державного управління.

Розділ  ІІІ. Управлінське рішення  як особливий вид  управлінської діяльності 

     3.1. Типологія управлінських рішень

     Класифікація  управлінських рішень має вагоме наукове та емпіричне значення. Ніхто не буде заперечувати, що від уміння обирати в конкретній ситуації оптимальне управлінське рішення часто залежить ефективність всієї ї діяльності органів державної влади. Класифікація є просто необхідною для вибору найкращих підходів до розробки, реалізації та прийняття управлінських рішень в залежності від ситуації.