Управління інтелектуальною власністю та її комерціалізація в університетах і дослідницьких центрах

Наявність цих документів, у яких уже були визначені принципи і механізм захисту прав на інтелектуальну власність, підготували ґрунт для підписання в Стокгольмі 14 липня 1967 року "Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності" (ВОІВ). Ця конвенція більш відома під ім'ям Стокгольмської. Її підписання відбивало подальше поглиблення міжнародного співробітництва  в економічній, науково-технічній і культурній областях. В якості  головної мети ВОІВ було визначене сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі і забезпечення адміністративного співробітництва між Паризьким і Бернським союзами, що займаються питаннями інтелектуальної власності.

Відповідно до  зі ст. 2 Стокгольмської конвенції інтелектуальна власність  включає права на:

• літературні, художні і наукові добутки,
• виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і телевізійні передачи,
• винаходи у всіх областях людської діяльності,
• наукові відкриття,
• промислові зразки,
• товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення,
• захист проти несумлінної конкуренції,

а також на всі інші права, що відносяться до інтелектуальної  діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній області.

Таким чином, інтелектуальна власність  містить у собі дві основні  сфери прав:

• промислову власність, під якою розуміються головним чином права на винаходи, промислові зразки, товарні знаки і найменування місць походження товару;
• авторське право, під яким розуміються головним чином права на літературні, музичні, художні, фотографічні й аудіовізуальні добутки.

Не можна сказати, що раніше прийняті міжнародні конвенції  і національні закони утратили своє значення. Вони удосконалюються й  уточнюються відповідно до  розвитку науки і техніки. Зокрема, поява  нових технічних засобів у  виді носіїв інтелектуальної власності, розвиток міжнародних відносин привело до того, що за останні три десятиліття більшість ведучих країн світу обновили законодавство по авторському праву. У 70-х роках були також обновлені Бернська і Женевська конвенція.  

Більш того, Договір про патентну кооперацію від 19 липня 1970 року, відомий також як "PCT (Пи-Си-Ти)" і "Вашингтонський договір". Договір про патентну кооперацію затвердив спеціальний механізм попередньої перевірки заявок органами міжнародної експертизи, і деякі інші.

Починаючи з 70-х років XX століття, відповідно до  міжнародних  угод, були введені в практику регіональні  патенти, дія яких поширюється за бажанням заявника на територію декількох  країн. Це: "європейський патент" і "патент Співтовариства" - по положеннях Мюнхенської конвенції про видачу європейських патентів від 5 жовтня 1973 року і Люксембурзької конвенції про європейський патент для Загального ринку від 15 грудня 1975 року.

Наявність цих двох угод не має сенсу. Очевидна необхідність поглиблення співробітництва в рамках однієї угоди. Найбільш орієнтована на Об'єднану Європу Мюнхенська конвенція і створена відповідно до  неї Європейська патентна організація (ЄПО).  ЄПО є самим авторитетною на сьогодні регіональною патентною організацією. Так, за даними ВОІВ,  у 1996 році в ЄПО надійшло 86,6 тис. заявок  на патенти (у т.ч. 38,5 тис. - від резидентів і 48,1 тис. - від нерезидентів). Це майже в 1,5 рази більше, ніж в Африканську організацію інтелектуальної власності (АОІВ), Африканську регіональну організацію промислової власності (АРОПВ) і  Євразійську патентну організацію (ЄАПО) разом узяті.

Зараз ведеться робота з  усунення дублювання в системі патентування європейських країн, адже крім згадуваних вище європатентів діють і національні  патенти. Причому, кількість національних заявок істотно перевищує заявки на європатенти. 

Крім того, у Європі дотепер   не існує єдиної європейської судової системи з питань порушення  патентного законодавства.  Тому існує  небезпека того, що національні суди країн - членів Європейського співтовариства можуть виносити протилежні рішення.

За аналогією з ЄПО, держави, утворені на території колишнього СРСР, створили в 1995 році Євразійську  патентну організацію (ЄАПО). З 1 січня 1996 р. Євразійське патентне відомство  стало приймати євразійські заявки на винаходи. У 1996 році надійшло 118 заявок, з них 41 заявка - з держав-учасників Конвенції.  У 1997 році з 458 поданих євразійських заявок 47 надійшло від заявників з держав-учасників Конвенції. При цьому більше половини (58 %) усіх заявок надійшло від заявників США, Німеччини, Франції і Росії.

Поява ЄАПО викликана  не стільки розуміннями економічної  інтеграції, скільки дезинтеграцї, зникненням єдиного патентного простору і переходом фондів патентної  інформації Росії. Реально ЄАПО працює "на фондах" Роспатента.

На думку ряду інноваторів  з економічно значимих країн - членів СНД, найбільше "вільно" поводяться з інтелектуальною власністю  Україна. 

Вище вже згадувалися  дві африканські організації, що займаються патентами. Вони утворені по мовному принципі: франкомовні заснували Африканську організацію інтелектуальної власності (АОІВ), а англомовні - Африканську регіональну організацію промислової власності (АОПВ). Є також інші механізми, створені в різних регіонах для  захисту інтелектуальної власності. 

Однак, мабуть найбільше  активно ця робота ведеться в тих  країнах, що лідирують в економічному розвитку. В даний час переважна  більшість патентів видається в  Японії, Північній Америці і Європейському  співтоваристві.  Зокрема , у 1996 році в США було подано 223,4 тис. заявок, у Японії - 401,25 тис.

Для порівняння: у Китаї - 52,7 тис., Індії - 8,3 тис., Бразилії - 32,1 тис., Єгипті - 1,2 тис., Росії - 46,3 тис. 

В усіх випадках творець  визнаного охоронодієвого об'єкта інтелектуальної  власності, захист якого оформлений належним чином (охоронним документом, що вступив у силу, реєстрацією, випуском у світ і т.п.), здобуває тим самим виключне право на його використання, реалізацію в будь-якій формі, передачу за договором  (наприклад, по ліцензії) і т.д. 

Тому практично завжди власник охоронюваного права  інтелектуальної власності ревниво  стежить за порушеннями своїх  прав третіми особами. Він не тільки припиняє такого роду спроби (у судовому чи іншому порядку), але і, несучи від  цих порушень збиток (у тому числі й у виді так називаної упущеної вигоди, тобто вигоди, неодержаної через порушення прибутку), вимагає його відшкодування з боку порушника. Збитки можуть бути досить великими, а іноді просто руйнівними для фірми-порушника. 

Наприклад, велика американська фірма "Kodak" кілька років назад порушила ряд патентів іншої американської фірми "Polaroіd" на побутові фотоапарати миттєвої дії. Судовий процес по позові патентовласника тривав більш десяти років, і в результаті за рішенням Верховного Суду США фірма "Kodak" сплатила патентовласнику 494 млн. дол. Інша американська фірма взагалі оголосила про своє банкрутство після рішення суду, що зобов'язав її сплатити 206 млн. доларів за порушення чужого патенту, та ще і великі судові витрати. 

Так що питання забезпечення безпеки комерційної діяльності від можливого порушення прав охоронюваної інтелектуальної власності у всіх її формах надзвичайно важливі в умовах ринкових відносин.

2. Функції інтелектуальної власності.

У відповідності зі ст.41 Закону України "Про власність" об'єктами права інтелектуальної власності є добутки науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові  зразки, раціоналізаторські пропозиції,  знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної   праці.      

У залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної  власності можна виділити чотири її   різновиди:      

1. авторське право і суміжні права;     
2. право на відкриття;     
3. промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що  називають також патентним правом);
4. інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологий інтегральних мікросхем, інтересів власника "ноу-хау").     

Об'єкти права інтелектуальної  власності варто відрізняти від  матеріального носія, у якому  виражений  добуток чи інший результат  інтелектуальної праці. Якщо право на об’єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, то право власності на матеріальні носії, у яких виражений добуток, може належати необмеженому колу осіб, але вже не на правах інтелектуальної власності, а в порядку звичайного майнового права.

Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює немайнові відносини  і пов'язані з ними майнові  відносини в сфері створення  і використання добутків літератури, науки і мистецтва.

Нормативно-правове  регулювання  зазначеного інституту поряд із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України "Про авторське право і суміжні права", у ст.1 якого указується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням добутків науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій віщання (суміжні права). Іншими словами, у законі прямо закріплений двуєдиний зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.

Об'єкти  авторського  права це  добутки літератури, мистецтва і науки, що задовольняють  наступним  вимогам:

По-перше, добуток повинний бути творчим. Творчість - це інтелектуальна робота, спрямована на створення нового. Творчий характер добутку означає, що воно є новим у порівнянні з раніше відомими. Новизна може  виразитися як у новому змісті, так і в новій формі. Для об'єктів авторського права  істотне  значення має як новизна змісту, так і новизна форми. Нова форма відображення відомого змісту характеризує добуток як творче і тягне визнання його об'єктом авторського права. Історія літератури і мистецтва знає чимало цьому  прикладів: Шекспір брав теми  для ряду своїх трагедій з добутків античних грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли   відображення  на  полотнах  багатьох   великих живописців і  т.д.

Другою ознакою об'єкта авторського права є  об'єктивна  виразність - об'єкт повинний існувати  в формі, доступній для сприйняття іншими  людьми. Якщо ідеї, думки, образи автора не одержали  вираження  поза його свідомістю - немає об'єкта авторського  права. Добуток стає об'єктом авторського права з моменту  його створення в якій-небудь звичайній формі. Не потрібно офіційного оформлення цих добутків. Не  має значення достоїнство і призначення добутку.  Не має значення зовнішня форма  його вираження.

Згідно ст. 5 Закону "Про авторське право і суміжні права" об'єктами його охорони є наступні добутки в області науки, літератури і мистецтва:   

1. літературні, письмові добутки белетристичного, наукового, технічного чи практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми і т.д.);   
2. виступи, лекції, промови, проповіді й інші усні добутки;   
3. музичні добутки з текстом і без тексту;   
4. драматичні, музично-драматичні добутки, пантоміми, хореографічні й інші добутки, створені для сценічного показу;   
5. аудіовізуальні добутки;   
6. скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії й інші твори образотворчого мистецтва;   
7. добутки архітектури;   
8. фотографії;   
9. твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;    
10. ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні добутки, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури й інших областей науки;    
11. сценічні обробки добутків, зазначених у підпунктах 1 дійсної статті, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
12. переклади, адаптації, аранжування, інші переробки добутків і обробки фольклору (похідні добутку) без заподіяння збитку охороні оригінальних добутків, на підставі яких створені  похідні добутки;
13. збірники творів, збірники  обробок фольклору, енциклопедії  й антології, збірники звичайних даних,  інші складені твори, за умови, що вони є результатом творчої роботи з підбору,  координації чи упорядкуванню змісту без заподіяння збитку охороні вхідних у них добутків.   

Не  є об'єктами авторського права :

1. офіційні документи (тексти законів і інших правових актів, рішення  судів  і т.п. );
2. державна символіка  (прапора, герби, ордена і т.п. ) ;
3. добутки народної творчості ;
4. повідомлення про події і факти, що мають офіційний  інформаційний  характер.

Суб'єкти авторських і  суміжних прав підрозділяються на дві  групи:

1. суб'єкти з первісними правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);
2. правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);

    Автор - головний  суб'єкт авторського права. Це фізична особа, творчою працею якого створений добуток, що є об'єктом авторського права. Не  має значення  його  дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення добутку, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення і  здійснення авторського права не потрібно реєстрації добутку, чи іншого спеціального оформлення, чи дотримання яких-небудь формальностей.