Управлиння ризиками

           Далі ми  приведемо основні прийоми зниження ступеня ризику.

- Диверсифікованість, що  являє собою процес розподілу  розміщення коштів між різними  об'єктами вкладення капіталу (видами  бізнесу), безпосередньо не пов'язаних між собою, з метою зниження рівня ризику і втрат доходів. Диверсифікованість дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності (наприклад, придбання інвестором акцій п'яти різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує імовірність одержання ним середнього доходу в п'ять разів і, відповідно, у п'ять разів знижує рівень ризику)

- Придбання додаткової  інформації про вибір і результати. Більш повна інформація дозволяє  зробити точний прогноз і знизити ризик, що робить її дуже коштовною. Далі ми графічно проілюструємо, яким чином додаткова інформація дозволяє знизити рівень ризику.

На рисунку 12 наведені можливі результати діяльності фірми в залежності від прийнятих рішень в умовах невизначеності.

 

 

 

 

 

 

 

 Прибутки та збитки  фірми в умовах невизначеності

Крива, зображена на рисунку, показує результати діяльності підприємства (одержання чи прибутків збитків) у залежності від того, яке буде обране рішення. Головною проблемою дії суб”єкта господарювання в умовах відсутності інформації є те, що вона не знає напевно, які рішення забезпечать їй одержання прибутку, а які потягнуть за собою збитки. У такий спосіб ми можемо сказати, що задача отримання додаткової інформації для досягнення ринкового успіху діяльності підприємства полягає в тому, що на підставі додаткової інформації фірма повинна чітко визначити границі діапазонів тих рішень, що забезпечать одержання прибутків і границі діапазонів тих рішень, що спричинять за собою збитки.

• Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту й т.п.
• Самострахування – означає, що підприємець воліє підстрахуватися сам, а не купувати страховку в страховій компанії. Тим самим він заощаджує на витратах капіталу по страхуванню. Самострахування являє собою форму створення страхових (резервних) фондів безпосередньо в господарюючому суб”єкті. Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної діяльності.
• Страхування – один з найважливіших і розповсюджених прийомів зниження ступеня ризику.Його сутність полягає в тому, що підприємство готове відмовитися від частини своїх доходів, щоб уникнути ризику, тобто воно готове заплатити за зниження ступеня ризику до нуля.

3.2.   Принципи управління фінансовими ризиками. 
         Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов’язаних з їх індентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням. 
        Управління фінансовими ризиками підприємства засноване на певних принципах, основними із яких є: 
1.Усвідомлення прийняття ризиків. Фінансовий менеджер повинен усвідомленно іти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення фінансової операції. Звичайно, по окремим операціям після оцінки рівня ризику можна застосувати тактику “уникнення ризику”, але повністю виключити ризик з фінансової діяльності підприємства неможливо, так як фінансовий ризик -об’єктивне явище, яке властиве більшості господарських операцій. 
2.Управління ризиками, що приймаються. До складу портфеля фінансових ризиків повинні включатися переважно ті з них, що піддаються нейтралізації в процесі управління незалежно від їх суб’єктивної чи об’єктивної природи. А такі ризики, що не підлягають управлінню, наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна лише передати страховику. 
3.Незалежність управління окремими ризиками. Ризики є незалежними один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не обов’язково збільшить ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам, тобто фінансові втрати по різним видам ризиків є незалежними один від одного і в процесі управління ними вони повинні нейтралізуватися індивідуально. 
4.Співставлення рівня ризиків, що приймаються з рівнем доходності фінансових операцій. Підприємство повинно приймати в процесі здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня доходності по шкалі “доходність-ризик”. Будь-який вид ризику, по якому рівень ризику вище рівня очікуваної доходності (з включенням до неї премії за ризик ) повинен бути підприємством відхилений (або повинні бути переглянути розмір премії за даний ризик ). 
5.Співставлення рівня ризиків, що приймаються з фінансовими можливостями підприємства. Очікуваний розмір фінансових втрат підприємства, що відповідає тому чи іншому рівню фінансового ризику, повинен відповідати тій частці капіталу, яка забезпечує внутрішне страхування ризиків. Інакше настання ризикового випадку призведе до втрати певної частини активів, що забезпечує інвестиційну або операційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи майбутнього розвитку. Розмір ризикового капіталу, що включає і відповідні внутрішні страхові фонди, повинен бути визначений наперед підприємством і повинен слугувати рубежем прийняття тих видів фінансових ризиків, які не можуть бути передані партнеру по операції чи зовнішньому страховику. 
6.Економічність управління ризиками. Витрати підприємства на нейтралізацію відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати суму можливих фінансових збитків по ньому навіть при найвищьому степені ймовірності настання ризикового випадку. 
7. Врахування факторного часу в управлінні ризиками.Чим довший період здійснення фінансових операцій, тим ширший діапазон супутніх їй ризиків, тим менша можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків за критерієм економічності управління ризиками. При необхідності здійснення таких фінансових операцій підприємство повинно забезпечити отримання необхідного додаткового рівня доходності по ній не лише за рахунок премій за ризик, але й премій за ліквідність (так як період здійснення фінансових операцій являє собою період “замороженої ліквідності” вкладеної в неї капіталу ). 
8.Врахування фінансової стратегії підприємства в процесі управління ризиками. Система управління фінансовими ризиками повинна базуватися на загальних критеріях вибраної підприємством фінансової стратегії (що відображає його фінансову ідеологію по відношенню до рівня допустимих ризиків ), а також фінансової політики по окремих напрямах фінансової діяльності. Управління ризиками окремих фінансових операцій повинно виходити із відповідних параметрів ризику, що знаходяться в цих планових документах. 
9.Врахування можливості передачі ризиків. Прийняття ряду фінансових ризиків є неспівставним з фінансовими можливостями підприємства по нейтралізації їх негативних наслідків при ймовірносному настанні ризикового випадку. Включення таких ризиків в портфель сукупних фінансових ризиків можливо лише у випадку їх часткової чи повної передачі партнерам по фінансовій операції чи страховику. 
        З врахуванням розглянутих принципів на підприємстві формується спеціальна політика управління фінансовими ризиками. 
       Політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи міроприємств по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов’язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.  
Формування і реалізація політики управління фінансовими ризиками передбачає здійснення наступних основних міроприємств  

                                                                    таблиця  13     

 

Узагальнену блок--схему процесу управління ризиком зображено на мал.14 
 
Від якості оцінки ризику залежить ефективність управління цим ризиком. Використовують широку систему методів оцінки ймовірності виникнення окремих видів ризиків. Усі ці методи можна поділити на 4 групи : 
1. економіко-статистичні ; 
2. розрахунково-аналітичні ; 
3. аналогові; 
4. експертні. 
У кожній ситуації, що пов'язана з ризиком, виникає питання: 
що означає виправданий (допустимий) ризик, де проходить межа, що відділяє допустимий ризик від нерозумного. Відповісти на ці запитання означає, що треба знайти рівень «прийнятного ризику», кількісну та якісну оцінки конкретних ризикованих рішень. 
Об'єктом ризику називають економічну систему, ефективність та умови функціонування якої наперед точно не відомі. 
Пiд суб'єктом ризику розуміють особу (індивід або колектив), яка зацікавлена в результатах керування об'єктом ризику і має компетенцію приймати рішення щодо об'єкта ризику. 
Джерело ризику—це чинники (явища, процеси), які спричиняють невизначеність результатів (конфліктність). 

3.3.Фінансово-економічна оцінка запропонованих заходів.

В залежності від змісту запропонованих заходів, спрямованих на поліпшення фінансово-господарського стану підприємства, можливі різні кінцеві результати від їх впровадження:

- зростання продуктивності  праці, обсягів виробництва і  прибутку внаслідок повнішого завантаження виробничих потужностей;

- збільшення обсягів  реалізації і прибутку внаслідок  прискоренні обертання оборотних  коштів, кращого їх використання;

- збільшення випуску  традиційної продукції і прибутку  внаслідої розширення виробничих  потужностей, додаткових капітальних вкла день, залучення позикових коштів;

- збільшення прибутку  від впровадження заходів, спрямованих  н. зниження собівартості продукції;

- збільшення прибутку внаслідок  зростання випуску вже освоєно  конкурентоспроможної продукції;

- збільшення прибутку шляхом освоєння виробництва нових кон курентоспроможних виробів;

- покращення результатів  діяльності внаслідок поліпшення  струк тури власних і позичених  коштів, підвищення ліквідності,  більш раціо нального використання  коштів і т. ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Оцінка ефективності  прийнятих рішень                   таблиця № 15

№ п/п	Запропонований захід	Опис ефекту від запропонованих заходів
1	Організація раціональної системи керування збутом	Поліпшення роботи відділу  маркетингу, розширення ринків збуту продукції
2	Диверсифікованість виробничої діяльності	Збільшення обсягу реалізації продукції Збільшення виторгу від  реалізації продукції , балансового прибутку
3	Зменшення дебіторської заборгованості	Поповнення оборотних  коштів Тривалість обороту  дебіторської заборгованості  -  зменшується; Коефіцієнт абсолютної ліквідності  -  збільшується.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Під "ризиком" прийнято розуміти імовірність (загрозу) втрати підприємством частини своїх  ресурсів, недоодержання  доходів  чи появи додаткових витрат у результаті здійснення певної виробничої і фінансової діяльності. Форсуючи розвиток  бізнесу чи приступаючи до реалізації великого, стратегічно важливого для розвитку підприємства проекту, необхідно враховувати як внутрішні, так і зовнішні впливи, здатні зробити вирішальний вплив на кінцевий результат.  Будь-який бізнес завжди функціонує в умовах певного навколишнього середовища. При цьому під навколишнім середовищем варто розуміти не тільки природні ресурси, але і правове поле, фінансове середовище, нормативну базу і т.д. Невизначеність є як джерелом прибутку для бізнесу, так і джерелом ризику для підприємства, насамперед ризику банкрутства. Тому необхідно виконувати основні правила ризик-менеджменту:

Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.

Треба думати про наслідки ризику.

Не можна багато ризикувати заради малого.

Позитивне рішення приймається  лише за відсутності сумніву.

При наявності сумнівів приймаються негативні рішення.

 Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення. Можливо, є й інші.

Керівництву підприємства необхідно розуміти, що на економічні процеси впливають випадкові чинники, ці процеси розвиваються в умовах невизначеності, конфліктності, нестачі (неповноти) інформації на момент прийняття рішення. Усе це необхідно враховувати при прийнятті рішень у фінансовому менеджменті. У противному разі можуть мати місце суттєві чи катастрофічні збитки, зниження ефективності господарської діяльності  

Література

 

1. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997.

2. Гордеева Л.П., Редина Н.И. Финансьі Украинм: Учебное пособие. -Днепропетровск: Наука й образование, 1997.

3. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А.М. Поддєрьогіна. — К.:КН

4. Балабанов И.Т. Риск – менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 1996. 
5. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. – К.: ТОВ “Борисфен-М”, 1996. – 336 с. 
6. Воропаев Ю.Н. Оценка риска аудита и бизнеса // Бухгалтерский учёт, - 1996. -№6. – С. 27. 
7. Грабовый П.Г., Петрова С.Н. Риски в современном бизнесе. – М.: Аланс, 1994. – 200 с. 
8. Грядовая О. Кредитные риски и банковское ценообразование // Российский экономический жур-нал. – 1995. - №9. – С. 
9. Комаринський Я., Яремчук І. Фінансово – інвестиційний аналіз. Навч. Посібник. – К. Українсь-ка енциклопедія. – 1996. – 298 с. 
10. Кононенко А.Ф., Холезов А.Д., Чумаков В.В. Принятие ришений в условиях неопределённости // ВЦ АН СССР. – М., 1991. – 197 с. 
11. Куракина Ю.Г. Оценка фактора риска в инвестиционных расчётах // Бухгалтерский учёт. – 1996. - № 6. – С. 22-27. 
12. Нікбахт, Гроппеллі А. Фінанси. – К.: Вік; Глобус. – 1992. – 382 с. 
13. Омаров А.М. Предприимчивость и хозяйственный риск: Отраслевое и териториальное управле-ние в условиях перестройки. – М.: Система, 1991. –154 с. 
14. Первозванский А.А. Финансовый рынок: расчёт и риск. – М.: Инфра, 1994. – 192 с. 
15. Райзберг Б.А. Предпринимательство и риск. – «Знание». Новое в жизни, науке и технике. – 1992. - № 4. 
16. Райс Т., Койли Б. Финансовые инвестиции и риск. Пер. с англ. – К.: Торгово-издат. Бюро, 1005. – 592 с. 
17. Севрук В.Т. Банковские риски. – М.: Дело ЛТД., 1995. – 72 с. 
18. Хорин А.Н. Оценка предпринимательского риска // Бухгалтерский учёт. – 1994. - № 5. – С. 
19. Черкасов В.В. Деловой риск в предпринимательской деятельности. – К.: ООО «Издательство Либра», 1996. – 160 с. 
20. Ястремський О.І. Моделювання економічного ризику. – К.: Либідь, 1992. – 176 с. 
21. Ястремський О.І. Основи теорії економічного ризику: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: “АртЕк”, 1997. – 248 с.