Український ринок праці у системі сучасного світового господарства

,                                                   (2.2)

де      Сіj - витрати і-го виду, пов'язані з формуванням, відновленням та розвитком трудового потенціалу робітника, які проводяться у j-му році розрахункового періоду;

      n - кількість видів витрат на формування, відновлення та розвиток трудового потенціалу;

      t - тривалість періоду проведення витрат і-го виду. 

      "Витратний"  підхід ґрунтується н сукупності  витрат, пов'язаних зі створенням  трудового потенціалу у фазі  виробництва робочої сили. "Результативний" - базується на оцінці вартості створюваного продукту в процесі реалізації трудового потенціалу в майбутньому.

      З економічної точки зору "результативний" підхід є більш логічним, тому що відповідає сприйняття будь-якого потенціалу як можливість отримання чого-небудь у майбутньому. При цьому можливий результат пов'язується з якісної та кількісної складовими трудового потенціалу.

      Найбільш  відповідальним і трудомістким етапом економічної оцінки трудових ресурсів території є збір і обробка  вихідної інформації. Для проведення розрахунків щодо оцінки трудового потенціалу відповідно до прийнятої методики використовуються такі види інформації: демографічна, економічна, соціальна.

      Для того щоб реально оцінити трудові  можливості країни, регіону чи галузі, необхідно знати реальний стан їх трудового потенціалу, тобто дослідити ефективність використання трудового потенціалу, яка значною мірою залежить від змін кількісно-якісних його характеристик.

      Початковим  етапом визначення кількісно-якісної  характеристики трудового потенціалу є оцінка чисельності і складу осіб, здатних і готових працювати. На практиці для цього найбільш придатний такий статистичний показник, який відображає економічну активність населення, тобто ту частину населення, яка протягом досліджуваного періоду забезпечує пропозицію робочої сили виробництва товарів і надання послуг.

      Цей показник найбільш повно відображає кількісну сторону трудового  потенціалу, оскільки до економічно активного  населення, крім населення в працездатному  віці, належать також працюючі особи в непрацездатному віці (підлітки та особи пенсійного віку, які мають право на пенсію на пільгових умовах чи віком), зайняті чи безробітні, як пропонують свою працю на ринку праці. Зрозуміло, що це більше, ніж чисельність населення у працездатному віці.

      Характеристика  освітньо-інтелектуальних можливостей  трудового потенціалу передбачає оцінку підготовленості працездатного  населення до участі в процесі  праці і у виробництві при  досягнутому рівні: розвитку продуктивних сил; загальної і професійної освіти, економічної підготовки; трудової мобільності (галузевої, професійної, територіальної).

      Розгляд показників стану здоров'я дозволить опосередковано судити про рівень працездатності та психофізичної придатності працездатного населення до праці, яка є однією із важливих якісних характеристик трудового потенціалу.

      Таким чином, кількісна оцінка можливостей  участі працездатного населення  в суспільній праці залежить від  низки якісних характеристик  трудового потенціалу. Вона базується, з одного боку, на оцінці різних структур працездатного населення (стать, вік, рівень смертності, освітньо-інтелектуальні можливості тощо), які зумовлюють рівень розвиток здібності до праці. З іншого боку, якісна оцінка трудового потенціалу повинна доповнюватися показниками його соціально-економічної структури (галузевої і професійної) для виявлення міри відповідності потребам ефективного використання матеріальних складових економічного потенціалу.

      Оцінка  кількісно-якісних параметрів трудового потенціалу є надзвичайно важливою в процесі функціонування і розвитку як окремого підприємства, так і економіки в цілому, оскільки від них залежать можливості використання виробничих, природних ресурсів, матеріально-технічної бази та обсяг виробництва суспільного продукту. При цьому варто зазначити, що трудовий потенціал є достатньо мінливою величиною, тому необхідно аналізувати чисельність та склад працівників підприємства (населення) в динаміці, щоб заздалегідь виявляти негативні тенденції своєчасно змінювати умови, що їх породжують.

      Не  менш важливим для оцінки динаміки кількісних показників трудового потенціалу на рівні суспільства є дослідження й аналіз тенденцій природного і механічного руху населення. До показників, як характеризують цей рух, належать показники народжуваності, смертності, природного і механічного приросту (зменшення) на 1000 осіб населення. При макроекономічному аналізі економіки ресурсами живої праці можливостей використання економічного потенціалу даний аналіз відіграє важливу роль. Незважаючи на відмінність кількісних границь чисельності населення і його економічно активної частини, такий аналіз дозволить виявити достатньо точно характер тенденцій чисельності і структурі трудового потенціалу.

      До  основних показників, що характеризують рівень та ефективність використання трудових ресурсів, можна віднести:

1. Коефіцієнт (рівень) зайнятості працездатного населення (Кзпн) або ж коефіцієнт (рівень) трудової участі (Кту), який визначається як відношення загальної кількості працюючих (ЗКпр) до чисельності осіб працездатного віку (Чпрв): 
   

    Кзпн (Кту) = ЗК пр/Чпрв.                                      (2.3)

   Коефіцієнт  зайнятості всього населення (Кзвн) –  це відношення кількості працюючих (ЗКпр) до загальної чисельності всього населення (Чвн): 
   

                            Кзвн = ЗКпр/Чвн.                                          (2.4)

   Обчислювати даний показник варто, як щодо працездатних працівників (населення), так і працівників (населення) з обмеженою працездатністю.

   2. Виходячи з поняття економічної активності можна виділити достатньо важливий чинник, що суттєво випливає на використання трудового потенціалу – трудову активність, яка відображає можливості та бажання працездатної особи чи групи осіб втілювати набуті знання і досвід на практиці, за певну винагороду, для задоволення матеріальних і моральних потреб. Відповідно, одним із показників використання трудового потенціалу є рівень трудової активності всього населення (Ртасн) можна розрахувати діленням чисельності трудоактивного населення (Чтасн) на загальну кількість населення (Чсн):
    
   

   Р тасн = Чтасн/Чсн.                                         (2.5)

   3. Також можна розрахувати рівень трудової активності враховуючи населення в економічно активному віці (чоловіки і жінки від 15 до 70 років), тоді цей показник буде розраховуватись як відношення чисельності економічно активного населення до всього обстеженого населення (сума економічно активного і економічно неактивного населення). (Ртап) визначається діленням суми відпрацьованих постійними працівниками людино-годин, днів (∑ВП л г, л д) на їх кількість (ЗК):
    
   

   Ртап = ∑ВП л г, л д/ЗК.                                    (2.6)

   4. Показник рівня працездатності всього населення (РПвсн) практично співзвучний рівню трудової активності, проте при його розрахунку береться до уваги все населення незалежно від віку. Визначається він як відношення чисельності населення працездатного віку (ЧСНпв) до загальної кількості населення (ЗКН):

   РПвсн = ЧСНпв/ЗКН.                                        (2.7)

   5. Ступінь використання фонду робочого часу в суспільному виробництві та інших сферах трудової діяльності. Основним показником тут вважається коефіцієнт використання робочого часу (Кв.р.ч.), який визначається діленням фактичної кількості відпрацьованих постійних працівниками людино-днів (людино-годин) (∑Тл-д, (л-г)) на нормативно-можливий фонд робочого часу (∑Тм.ф.р.ч.), причому слід зазначити і звернути особливу увагу, що якщо цей коефіцієнт дорівнює одиниці, то це свідчить про раціональне використання трудових ресурсів:

   Кв.р.ч.= ∑ Т л д (л г) / ∑Тм.ф.р.ч.                        (2.8)

   6. Економічне навантаження всього населення (ЕНвн) розраховується як відношення чисельності всього населення, яке молодше (ЧВН мпв) і старше працездатного (ЧВНспв) віку, до загальної чисельності населення (ЗЧНпв):

   ЕНвн = ЧВНмпв + ЧВНспв / ЗЧНпв.                         (2.9)

   7. Економічне навантаження працюючого населення (ЕНпрп) розраховується як відношення чисельності працюючого населення, що молодше (ЧПРНмпв) і старше працездатного (ЧПРНспв) віку, до загальної чисельності працюючого населення працездатного віку (ЗЧПНпв):

   ЕНпрн = ЧПРНмпв + ЧПРНспв / ЗЧПНпв.                  (2.10)

   8. Рівень продуктивності праці.
   9. Рівень оплати праці.
   10. Рівень використання інших ресурсів (землі і основних виробничих фондів).

            Ці показники у  своїй сукупності та взаємозв’язку становлять систему використання трудових ресурсів. Їх можна обчислювати як стосовно всіх працівників, так і щодо їх статево-вікових і професійно-кваліфікаційних груп. На їх основі можна визначити невикористані цілорічні або сезонні резерви робочої сили підприємства, галузі в результаті неповного залучення працівників до суспільного виробництва або неповного використання фонду їх робочого часу.

            Найважливішим показником оцінки ефективності трудового потенціалу і одночасно ефективності економічного потенціалу можна вважати продуктивність праці. Продуктивність праці відображає можливості окремого робітника виробляти певну кількість продукції чи виконувати певний обсяг роботи за одиницю робочого часу або кількість витраченого часу на виробництво одиниці продукції чи обсяг роботи. Тільки на його основі можна виміряти сукупну економію праці, що отримується від використання трудового потенціалу, спрогнозувати економію праці на перспективу.

            Отже, результати аналітичних  досліджень дозволяють зробити висновок, що у сучасних умовах розвитку економіки України важливого значення набуває необхідність пошуку оптимальних підходів до оцінювання трудового потенціалу України. Від того, наскільки ефективно країна використовує трудові ресурси, залежить майбутні тенденції розвитку економіки.

            Незважаючи на значний  обсяг наукових досліджень, єдина  система оцінних показників (критеріїв) трудового потенціалу України ще не розроблена. Порівняльний аналіз і  узагальнення існуючих методологічних підходів до вимірювання й оцінки трудового потенціалу України переконує, що і в теоретичному, і в методологічному плані необхідним є проведення глибокої змістовної їх оцінки. Першим кроком у створенні такої оцінки має бути забезпечення однозначного розуміння того, які елементи, складові, явища розвитку трудового потенціалу підлягають оцінюванню, щоб дати уявлення про його реальний стан як у функціональному, так і в територіальному розрізі. 
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
   

   РОЗДІЛ  3

   ОЦІНКА  РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ 

   СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА 
    
   

         3.1. Вплив світової економічної кризи на сучасний ринок праці і зайнятість в Україні 
   

        Світ  переживає драматичну подію - глобальну  фінансово-економічну кризу, яка охопила  в тій чи іншій мірі всі країни, зокрема і Україну.

        Масштабна криза охопила реальний сектор української  економіки. Тільки за офіційним даними, в Україні станом на 20 березня 2009 р. у центрах зайнятості зареєстровано 892,1 тис. безробітних громадян, у  порівнянні з показником на 1 листопада 2008 р. їх кількість збільшилася на 278,1 тис.

        Починаючи з 2008 року, внаслідок негативного  впливу фінансово-економічної кризи  на стан ринку праці активізувалися процеси вивільнення працівників  через зменшення обсягів виробництва, передусім, у металургійній і хімічній промисловості, будівельній галузі, обсягів надання послуг у фінансовій сфері, інших сферах економіки. Збільшується кількість працівників, які перебувають у вимушених неоплачуваних відпустках. Зростає чисельність осіб, які звертаються до державної служби зайнятості за допомогою у пошуках роботи, зменшується кількість вакансій.

        Глобальною  проблемою національного ринку  праці є проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців з позиції визначення їх місця у соціумі країни.

        Інтенсифікація  національного ринку праці призведе до скорочення як неефективних, так  і конкурентоздатних робочих  місць, вивільнення працівників. Підвищення попиту на робочу силу на підприємствах  може очікуватись лише за умови випуску ними конкурентоспроможної продукції або збільшення обсягів виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг). Проблеми, внаслідок негативного впливу фінансово-економічної кризи на стан ринку праці:

   - зменшення  чисельності населення віком 15-70 років, зайнятого економічною діяльністю, до 20,4 - 20,3 млн. осіб;

   -   зростання рівня безробіття, визначеного за методологією Міжнародної організації праці, до 8,5-9,0% економічно активного населення віком                     15-70 років.

        За  станом на 16 грудня 2008 року чисельність  осіб, які шукали роботу через державну службу зайнятості становила 806,8 тисяч  і щомісячно зростала приблизно  на 112,0 тисяч. Найвищий приріст незайнятих громадян спостерігався у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Полтавській, Харківській областях.

        При цьому слід зазначити, що звільнення працівників відбувалося в основному  за ст.36 п.1 КЗпП України (за згодою сторін).

        Серед вивільнених працівників переважають  такі професії: машиніст крана, інженер, економіст, слюсар-ремонтник, водій, електромеханік, електрослюсар, бухгалтер, машиніст конвеєра.

        Слід  відзначити, що серед осіб, які реєструвалися  в центрах зайнятості, питома вага громадян, звільнених з причин скорочення чисельності працівників, коливалася у різні місяці 2008 року від 1,8% до 3%, зокрема за перший тиждень грудня вона становила лише 2,0% від загальної чисельності громадян, зареєстрованих в центрах зайнятості.

        Отож, ринок праці зазнав двох основних втрат в умовах фінансової кризи  економіки:

   - зменшення реальної заробітної плати;

   - збільшення  рівня безробіття.

        У 2010 році ситуація на ринку праці  починає дещо вирівнюватися.

        У січні 2010 року чисельність людей, які  звернулися до центрів зайнятості, зменшилась, порівняно з груднем 2009 року, на 129,3 тис. осіб і становила 157,5 тис. осіб.

        Крім  того, уповільнились темпи зменшення  кількості вакансій. Якщо наприкінці 2009 року кількість вакансій, заявлених  роботодавцями в службу зайнятості, в середньому за добу скорочувалась  на 2 тисячі, то наприкінці січня 2010 року - лише на 500 одиниць. У лютому кількість актуальних вакансій у базі даних державної служби зайнятості майже не змінюється.

         Державна  служба зайнятості здійснює всі заходи сприяння зайнятості, передбачені чинним законодавством. Виплата допомоги по безробіттю здійснюється у повному обсязі, без затримок.

        Необхідно відмітити, що в умовах кризи економіки державне регулювання ринку праці посилюється. Пріоритетність державної політики, спрямованої на компенсацію чи обмеження негативних соціальних наслідків кризових явищ, видається безсумнівною, зважаючи як на важливість цього процесу для підтримання соціальної та політичної стабільності, так і на необхідність збереження трудового потенціалу та соціального капіталу нації.

   На відміну  від попередніх років соціальні пріоритети мають бути реалізовані в умовах негативних показників економічної динаміки, що спонукає до концентрації ресурсів та зусиль навколо найсуттєвіших напрямів. Від так пріоритетами найближчого періоду мають стати:

   - розробка  Державної програми попередження масового звільнення працівників підприємств;

   - розробка  системи заходів, що стимулюють  перехід робітників на вакантні  місця в інших підрозділах  підприємства (організації), в тому  числі - інших населених пунктах  та регіонах країни; спрямовані на скорочення робочого дня без зменшення чисельності робітників; впровадження інших гнучких форм зайнятості;

   - вдосконалення  інструментарію заохочення населення  України до само зайнятості, запровадження  комплексу стимулів створення  нових робочих місць в приватному секторі економіки шляхом зменшення загального оподаткування фонду заробітної плати до 20-25 %, розширення повноважень місцевих органів влади у заохоченні підприємств до створення нових робочих місць;

   - запровадження  практики угод між підприємствами та регіональними центрами зайнятості щодо можливостей пріоритетного працевлаштування працівників, вивільнених внаслідок запровадження підприємствами технологій, які підвищують продуктивність праці та вимагають зменшення чисельності зайнятих;

   - впровадження системи заходів щодо утворення на підприємствах цільових фондів зайнятості для фінансування процесів вивільнення, перерозподілу та перекваліфікації кадрів;

   - сприяння  підвищенню мобільності робочої  сили шляхом поширення інформації  про становище на регіональних ринках праці, стимулювання створення робочих місць на селі,

   - сприяння  переселенню безробітних громадян  та членів їх родин до трудодефіцитних  регіонів, зокрема сільської місцевості, із встановленням фінансової  допомоги родинам, що переїжджають;

   - впровадження  розвитку вахтових методів тимчасового  працевлаштування (в тому числі  - за кордоном, на основі укладення  відповідних міждержавних угод).

        Держава повинна врегулювати рівень безробіття, починаючи з законодавчої основи.

        Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління.

        На  жаль, і сьогодні бачимо, що ознаки депресивності  українського ринку праці за законами інерції "переповзли" в 2010 р. Скорочення утричі попиту на робочу силу з одночасним зменшенням можливостей створення робочих місць - такою є реакція ринку праці України на світову фінансову кризу в 2010 р. і це лише "верхівка айсберга", бо досі дають про себе знати більш глибокі й тривалі протиріччя у сфері зайнятості, які накопичувалися десятиліттями, насамперед - поглиблення професійно-кваліфікаційного дисбалансу. Ринок праці України ще й нині чекає позитивних сигналів макроекономічного оздоровлення.

        У цих умовах діяльність державної  служби зайнятості була спрямована на максимальне посилення співпраці  з роботодавцями. За минулий рік на замовлення 188 тис. роботодавців було укомплектовано 629 тис. вакансій, або 52,6%. Тривалість укомплектування вакансій у розрізі регіонів коливалася від п'яти до 11 днів. У першому кварталі поточного року чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості, становила 137,5 тис. осіб. Протягом січня-березня на замовлення 46,3 тис. роботодавців було укомплектовано 41,2% вакансій.

        Разом з тим ще тривалий час ми змушені  бути налаштованими на те, що будь-яка  робота, навіть тимчасова і навіть у режимі неповної зайнятості, є кращим засобом для виживання, ніж відсутність її взагалі.

        Для подолання кризових явищ на ринку  праці необхідно здійснити ряд  заходів, в першу чергу на загальнодержавному і обласному рівнях:

   - проводити  професійну підготовку і перепідготовку населення зважаючи на кон'юнктури регіону;

   - сприяти  підвищенню мобільності робочої  сили шляхом поширення інформації  про становище на регіональних  ринках праці, стимулювати створення  робочих місць на селі;

   - сприяти  безробітним громадянам та членам їх родин щодо переселення до трудодефіцитних регіонів, зокрема сільської місцевості, із встановленням фінансової допомоги родинам, що переїжджають;

   - вживати  заходи щодо пом'якшення регіональних  диспропорцій ринку праці у  хронічно депресивних і слаборозвинених регіонах, а також тих, які найбільш постраждали в період кризи;

   - розробляти  і реалізовувати директорами  базових центрів зайнятості спільно  з органами виконавчої влади  на місцях антикризових заходів.

        Успішне державне програмування таких складних процесів потребує чітке розмежування цілей як мінімум на три супідрядних рівня, де кожний наступний рівень є засобом наближення до реалізації попереднього. Найвищий рівень цілей це цілі бажаних параметрів складних і не регульованих безпосередньо соціально-економічних феноменів. Наступний рівень цілі, які визначають бажані параметри проміжних і споріднених явищ більш низького рівня, але теж таких, регулювання яких безпосередньо неможливо. Наступний рівень це цілі щодо координації окремих механізмів та інструментів, які повністю контролюються суб'єктами державного регулювання і, нарешті, осатаній рівень цілі, що визначають набір, спосіб і режим існуючих в розпорядженні державної влади інструментів впливу. 
    
   

         3.2. Дослідження соціально-економічних передумов розвитку зовнішньої трудової міграції в Україні 
   

         Суверенна Україна обрала і впевнено йде  шляхом міжнародного співробітництва, складовою частиною якого є міждержавний обмін робочою силою. Трудова міграція поступово стає невід’ємною реальністю функціонування вітчизняного ринку праці, набуваючи з часом стабільного та масового характеру. Станом на сьогоднішній день близько 4,5 мільйона трудових мігрантів з України перебувають за кордоном, з яких 1,7 мільйона - в країнах Європейського Союзу.

         Враховуючи співвідношення чисельності імміграційних потоків в Україну та еміграційних потоків з України можна впевнено стверджувати, що на сучасному етапі країна виступає державою-експортером робочої сили. За даними офіційної статистики, чисельність українців, що виїжджають працювати за кордон в середньому у 10 разів вища чисельності іноземців, що приїжджають в Україну. Якщо ж до офіційних працівників-мігрантів додати громадян України, які нелегально влаштувались за кордоном, то цей розрив буде ще більшим. Справа в тому, що більшість наших співвітчизників вирушають на пошуки роботи неофіційно, сподіваючись тільки на власні сили. Реальні масштаби зайнятості громадян України за кордоном набагато чисельніші за державну звітність - за підрахунками фахівців від 1 до 3 млн. працеспроможного населення України працює за межами власної держави.  Розпочавшись як ейфорійна реакція на політичні зміни в Україні трудова міграція згодом набуває чітко виражене економічне підгрунтя. Економічна ситуація в Україні поки не дає підстав сподіватись на швидкий підйом національного виробництва та розширення можливостей працевлаштування на вітчизняному ринку праці. Проведене дослідження показує, що головними ознаками, які характеризують сучасний стан ринку праці в Україні є:

   - значне падіння обсягів національного виробництва;

   - нераціональна структура галузевої зайнятості, істотне перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

   - постійне збільшення чисельності та терміну тривалості зареєстрованого безробіття, його чітко виражене жіноче та молодіжне обличчя;

   - високі обсяги прихованого безробіття, яке може вважатись своєрідним резервом поповнення офіційного;

   - зубожіння значної частини населення України;

   - постійна депопуляцію та загальне постаріння населення, що призводить до скорочення чисельності трудового потенціалу України.

           На фоні змін в  структурі зайнятості трудових ресурсів спостерігаються особливо небезпечні тенденції, пов’язані з втратою  кадрів галузями економіки, які забезпечують майбутній економічний розвиток України. В першу чергу, це стосується фундаментальних наук та системи освіти, звідки відбувається основний відтік висококваліфікованих фахівців. Країну залишають молоді, перспективні вчені, які в майбутньому мали скласти науковий потенціал держави. В усьому світі збитки від інтелектуальної еміграції вважаються найбільш серйозними як в якісному, так і в кількісному відношенні. Інтелектуальний капітал є найціннішим здобутком будь-якого суспільства, справжня ціна втрати якого стає відчутною лише через певний час. Цим мабуть і пояснюється досить спокійне поки що ставлення в Україні до названої проблеми. Суспільство не визнає повною мірою тієї втрати, яка може статись в наслідок постійного “відпливу розуму” за кордон.

         В Україні за останні роки економічна криза продовжувала поглиблювалась, а рівень життя населення знижувався. За таких обставин слід чекати, що еміграційні настрої в суспільстві будуть поширюватись і надалі, в зв’язку з чим проблема розробки ефективно діючого механізму управління зовнішньої трудовою міграцією стає значно актуальнішою.

         Дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона поєднує у собі і закономірні і вимушені наслідки для України. Міжнародна трудова міграція – складне явище, яке потребує комплексного підходу до оцінки впливу названих процесів на розвиток суспільства. Серед позитивних результатів трудової міграції для України можна назвати:

   - сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою;

   - послаблення тиску безробіття на національному ринку праці, зниження соціальної напруги у суспільстві;

   - надання можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, познайомитись з світовим досвідом, покращити матеріальне становища, як самих емігрантів так і членів їх родин;

   - надходження в Україну додаткової іноземної валюти, шляхом грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

   - забезпечення за рахунок іноземної робочої сили покриття дефіциту фахівців необхідних професій та кваліфікацій в Україні;

   - стимулювання до більш продуктивної діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями;

   - підвищення світового рейтингу України, як демократичної, вільної та відкритої держави.

           В той же час вплив  міграційних поїздок на розвиток трудового потенціалу та економіки  України не можна вважати однозначно позитивним. Серед негативних наслідків  трудової міграції для України назвемо  наступні:

   - втрата країною найконкурентоздатнішої частини власних трудових ресурсів;

   - підвищення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочий силі;

   - уповільнення темпів розвитку науково-технічного прогресу, в зв’язку з чисельною інтелектуальною еміграцією українських вчених за кордон;

   - втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами в якості власних заощаджень;

   - поширення випадків зловживань та ошукувань громадян приватними агентствами з працевлаштування;

   - виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни, в зв’язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців;

   - використання наших громадян за кордоном на низькокваліфікованих, важких роботах з шкідливими умовами праці, наявність випадків їх дискримінації та експлуатації з боку місцевих роботодавців;

   - тривала відірваність трудових емігрантів від родини, існування можливостей потрапити у воєнні конфлікти і навіть загинути;

   - підвищення злочинності та соціальної напруги у суспільстві через міжнаціональні конфлікти, чисельні порушення правил оформлення документів на перебування та проживання іноземцями, використання України, в якості транзитної територій, для подальшої еміграції у розвинуті західні країни.

           Причини негативної ситуації з регулюванням трудової міграції в Україні, полягають в наступному:

   - Україною досі не ратифіковані Конвенцій Міжнародної організації праці присвячені проблемам регулювання трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодавчої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних правових норм;

   - не розроблений механізм взаємодії відповідних державних органів влади, які регулюють в’їзд, виїзд, перебування та працевлаштування як власних працівників за кордоном, так і іноземних громадян на території України;

   - не створена єдина організаційна структура, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників за кордоном;

   - не існує чітко визначеної процедури притягнення до відповідальності приватних агентств (фірм), що займаються працевлаштуванням за кордоном, за зловживання та ошукування громадян;

   - відсутня ефективна державна міграційна політика. Побудований на міжнародних засадах “продаж” на відповідний час власної надлишкової робочої сили з успіхом використовується цілим рядом країн. З одного боку, це дозволяє країнам-експортерам зменшувати напругу на внутрішньому ринку праці, а з іншого – додому повертаються перепідготовлені та досвідчені працівники, які до того ж привозять з собою валютні заощадження. Самі ж трудові мігранти відчувають користь від того, що за однакову працю розмір винагороди за кордоном у кілька разів вищий, ніж на батьківщині. Україна втрачає реальні фінансові кошти доплачуючи сім’ям мігрантів за послуги, за безплатну освіту, медичне обслуговування, комунальне забезпечення;

   - не створена експертна комісія, яка проводила б оцінку можливих соціально-економічних наслідків трудової міграції робочої сили для національного ринку праці.

            Наведені недоліки свідчать про необхідність вдосконалення  існуючої державної міграційної політики України на основі розробки конструктивних, теоретичних, методологічних та практичних рекомендацій спрямованих на забезпечення взаємовигідного міждержавного обміну робочою силою та поглиблення інтеграційних процесів в сфері соціального-економічного співробітництва України з міжнародним ринком праці. 
    
   

         3.3. Інтеграція України у міжнародний ринок праці 
   

         За  останнє десятиріччя трудова  міграція в Україні набула стійкого та масштабного характеру. Її майбутній  розвиток значною мірою буде залежати від соціально-економічної ситуації та рівня життя населення України. В найближчому майбутньому навряд чи слід чекати швидкого і масштабного підйому національного виробництва, створення значної кількості нових робочих місць, підвищення рівня життя населення. За даних обставин еміграційні настрої у суспільстві будуть тільки поширюватись, а чисельність виїжджаючих на заробітки за кордон зростати.

            Виходячи з цього  державна міграційна політика повинна  забезпечувати ефективний й взаємовигідний “продаж” власної робочої сили за кордон та обгрунтоване й раціональне залучення іноземної робочої сили в Україну. Для вдосконалення механізму міждержавного обміну робочою силою запропоновані:

   - заходи по вдосконаленню фінансової, банківської, податкової, митної та інвестиційної політики, які спрямовані на комплексне вирішення широкого кола проблем пов'язаних з трудовою міграцією та створенням сприятливого міграційного клімату в Україні;

   - система вимог до суб'єктів трудової еміграції, яка дозволить підвищити державний контроль за приватними організаціями та структурою мігруючої робочої сили;

   - зміни в системі органів управління трудовою міграцією, а саме - створення Служби зовнішньої зайнятості, основна функція якої буде полягати в ефективному управлінні процесами трудової міграції та реалізації разом з іншими державними організаціями (Міністерством праці та соціальної політики, Прикордонною службою, Митною службою, банківською мережею) еміграційної політики в Україні;

   - організаційна структура та перелік функціональних обов’язків Служби зовнішньої зайнятості;

   - проект трудового контракту з працевлаштування між роботодавцем та працівником, який може використовуватись в якості стандартної уніфікованої основи для розробки відповідних документів на практиці;

   - перелік вимог до ліцензування приватних агентств та фірм, застосування яких дозволить посилити контроль за посередницькою діяльністю в сфері працевлаштування.

         Інтеграція  України у міжнародний ринок  праці - це не далека перспектива, це актуальна  реальність сьогодення.

            Інтеграція України  у світову економічну систему, складовою  частиною якої є міжнародний ринок  праці, передбачає розробку продуманої і збалансованої державної політики. Від рівня регулювання процесів зовнішньої трудової міграції залежить налагодження стосунків між Україною та іншими державами світу, визнання та престиж нашої країни на міжнародному ринку праці. Для подальшого вдосконалення та підвищення ефективності механізму міждержавного обміну робочою силою необхідно створити ефективну національну законодавчо-нормативну базу та відповідну організаційно-інституціональну структуру органів управління трудовою міграцією, для чого необхідно:

   - прийняти проект Закону України “Про трудящих-мігрантів”;

   - створити Службу зовнішньої зайнятості, на яку були б покладені обов’язки організації працевлаштування та соціального захисту українських громадян за кордоном, здійснення контролю за приватними організаціями з працевлаштування, проведення експертних оцінок наслідків трудової еміграції та імміграції для України.

   - розробити відповідні поправки до кримінально-процесуального кодексу України з метою підвищення відповідальності за стихійну (нелегальну) міграцію, приховане вербування та контрабанду робочої сили;

   - організувати діяльність аташе з працевлаштування при українських дипломатичних місіях за кордоном для підвищення соціальної захищеності наших працівників-мігрантів;

   - створити через телебачення, радіо, центри зайнятості всіх рівнів діючу інформаційну мережу для ознайомлення громадян України з можливостями працевлаштування за кордоном.

            Для подальшого вдосконалення  державної еміграційної політики повинні  створюватись умови для ефективної координації зусиль всіх зацікавлених сторін в галузі трудової міграції, проводитись робота по визначенню стратегічних цілей та перспективних напрямів взаємодії України з міжнародним ринком праці.

            Щоб стати дійсно ефективним інструментом регулювання  міждержавного обміну робочою силою, міграційна політика України повинна  бути продуманою і збалансованою, спиратись  на досвід традиційних країн експортерів та імпортерів робочої сили.

            Як висновок, можна  підкреслити, що входження України до світового ринку праці має стати основою успішного розвитку міжнародного співробітництва, посилення соціальної орієнтації ринкових перетворень в країні, створення умов життя і праці на рівні високо розвинутих держав світу. Проблема полягає в тому, щоб Україна змогла не тільки активно, але й цивілізовано увійти в міжнародний ринок праці, максимально використовуючи його вигоди і мінімізуючи можливі збитки. 
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
   

      ВИСНОВКИ 
    
   

         Отже, ринок праці – це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і  продажем товару „робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

         Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу  обігу товару „робоча сила”, а  й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

         Для виникнення, формування та функціонування ринку праці, необхідні певні  умови. Насамперед мають бути забезпечені  правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

         Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки: перевищення пропозиції робочої сили над попитом; низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості; зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення, низька частка офіційно зареєстрованих безробітних; великі масштаби зростання прихованого безробіття; наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості; зростання молодіжного безробіття; регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі; низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів; відсутність або недостатня спрацьованість правових норм організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини тощо; еміграція висококваліфікованої робочої сили.

         Створення та функціонування ринку праці в Україні може принести ряд позитивних моментів. Зокрема, він:

   • полегшить і прискорить процес узгодження особистих, колективних та загальнонародних інтересів при розміщенні працівників у системі суспільного поділу праці;
   • надасть необхідної гнучкості процесу підготовки та розподілу робітників і спеціалістів;
   • сприятиме підвищенню ефективності праці за рахунок раціонального розміщення працівників за соціальними сферами виробництва;
   • виконуватиме функцію зв’язуючої ланки між професійної підготовкою працівників та їхнім використанням;
   • поліпшить вибір людьми професій відповідно до їхніх здібностей і бажань, з урахуванням суспільних потреб;
   • буде сильним важелем регулювання індивідуальних доходів, наближення їх до суспільно необхідного рівня з урахуванням кваліфікації та дефіцитності професій;
   • у результаті конкуренції роботодавців за залучення кращих працівників  поліпшить умови праці та індивідуального відтворення робочої сили;

         З іншого боку, як свідчить зарубіжний досвід, ринок праці має ряд недоліків:

   • розвиток ринку праці, як правило, супроводжується відродженням і поглибленням товарно-грошового фетишизму;
   • групові та особисті інтереси відособлених групових та індивідуальних виробників, як правило,  переважатимуть над загальнонародними цілями та завданнями. Цей недолік ринку праці пом’якшується, якщо в країні підтримується прагнення державних органів, роботодавців та найманих працівників досягти загального блага в суспільстві. Останнє визначається чотирма показниками: зростанням продуктивності праці, що має перевищувати зростання середньої заробітної плати; збільшенням валового національного продукту; вдосконаленням техніки та технології виробництва (науково-технічний прогрес); зростанням рівня життя населення. Представники держави, підприємців і найманих працівників мають бути зацікавленими учасниками регулювання соціально-трудових відносин, однаковою мірою відповідати за розробку взаємоприйнятних рішень;
   • ринку праці притаманна стихійність, яка загострює проблеми працевлаштування населення і ускладнює реалізацію права на працю і доходи. Більш жорсткими стануть вимоги до професіоналізму, посилиться динамічність структурних змін у виробництві, виникне безробіття, знизиться життєвий рівень частини населення. Як наслідок, може виникнути соціальна напруженість.

         Отже, в умовах ринкової трансформації  економіки України перед органами державного та регіонального управління постає ряд нових завдань: роздержавлення та приватизація; зміна форм власності  господарюючих суб’єктів; створення  для всіх форм господарювання надійних умов і гарантій рівності; зміна форм управління господарською діяльністю підприємств та організацій, які залишаються в державній власності; зняття всіх обмежень на переміщення робочої сили та стимулювання її професійної мобільності; розробка ефективних заходів щодо соціального захисту населення і насамперед його найбідніших верств; формування потреби народного господарства в робочій силі та розвиток структури зайнятості; створення інститутів інфраструктури ринку, орієнтованих на забезпечення виконання перелічених завдань.

         Як  висновок, можна підкреслити, що входження України до світового ринку праці має стати основою успішного розвитку міжнародного співробітництва, посилення соціальної орієнтації ринкових перетворень в країні, створення умов життя і праці на рівні високо розвинутих держав світу. Проблема полягає в тому, щоб Україна змогла не тільки активно, але й цивілізовано увійти в міжнародний ринок праці, максимально використовуючи його вигоди і мінімізуючи можливі збитки. 
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
   

        СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
    
   

   1. Анпілогова  Ж.Д. Механізм функціонування ринку  праці // Держава та       регіони. – 2006. - №2. – С.6-9.
   2. Бараник З. Основні напрями ефективного функціонування ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС// Бюлетень ІПК ДСЗУ – 2006. - №2. – С. 14-27.
   3. Біляцький С.Д., Хахлюк А.М., Мірошниченко Т.Є. Соціальне партнерство у розв’язанні проблем зайнятості (приклад ЄС для України) // Україна: аспекти праці: Наук.-ек. та сусп.-політ. журн. – 2003. – №3. – С. 44–49.
   4. Біляцький С.Д., Хахлюк А.М., Мірошниченко Т.Є. Захист зайнятості на світових ринках праці (світовий досвід) // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журн. – Вип. 3–4 / Голов. ред. О.П.Степанов. – К.: НАУ, 2004. – С. 141–148.
   5. Большая О. В. Проблема неформальної зайнятості в Україні // Держава та регіони. – 2007. - №1. – С 45-49.
   6. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці та соціально-економічні відносини: Навчальний посібник. – К.:Центр навчальної літератури, 2004. – 440с.
   7. Бурлай Т. Реструктуризація зайнятості в ново інтегрованих країнах ЄС у процесі їх економічної конвергенції// Україна: аспекти праці. - 2009. - № 4. - С.43-49.
   8. Гайдуцький А.П. Характерні риси української трудової міграції за кордон.// Економіка та держава – 2007. - №9. – С.88-92.
   9. Гаркавенко Н.О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №4. – С.168-172.
   10. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи. / відп. ред. Я. А. Жаліло, Нац. ін-т стратег. дослідж. - К.: НІСД, 2009.
   11. Зайнятість та ринок праці / НАН України, Рада по вивч. продукт. сил України; - К.: РВПС України НАН України, 2008. - 199 с.
   12. Ковальов П.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини – К.: Знання, 2006 – 338с.
   13. Світова фінансова криза та її вплив на країни з ризиковими економіками : матеріали IV Міжвід. наук. конф., м. Київ, НАН України, Ін-т світ. економіка і міжнар. відносин, - К.: Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, 2009. - 223 с.
   14. Маршавіна Ю.М. Державна служба зайнятості України на ринку праці в умовах світової фінансово-економічної кризи: питання теорії та виклики практики. Ін-т підготов. кадрів Держ. служби зайнятості України. - К.: ІПК ДСЗУ, 2009. - 249 с.
   15. Мірошниченко Т. Стан та перспективи розвитку ринку праці в Україні / Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журн. – Вип. 1–2 / Голов. ред. О.П.Степанов. – К.: НАУ, 2004. – С. 147–152.
   16. Мірошниченко Т. Особливості попиту на робочу силу на українському ринку праці в порівнянні зі світовим / Зб. наук. праць. Вип. 31. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2002. – С. 161–163.
   17. Никоненко А.В. Проблеми формування промислового сегмента ринку праці // Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №4. – С.163-167.
   18. Тригуб Н.П. Світова фінансово-економічна криза і Україна. Наукові праці: Наук-метод ж. - Т. 104. Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2009.
   19. Храмова В.О. Державне управління та державна служба зайнятості (питання теорії та виклики практики) / Ін-т підгот. кадрів, Держ. служби зайнятості України; - К.: ІПК ДСЗУ, 2008. - 394 с.
   20. Чернявська Ю.Б. Функції ринку праці та національні особливості їх відтворення.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №3. – С. 175.
   21. Шебаніна О.В. Ринок праці та основні напрями його ефективного розвитку //Економіка АПК. – 2006. - №6. – С.115-122.
   22. Офіційний веб-портал Державної служби зайнятості - http://dcz.gov.ua
   23. Офіційний сайт Державного комітету статистики України - http://www.ukrstat.gov.ua