Український ринок праці у системі сучасного світового господарства

      Для повноцінної картини характеристики національного ринку праці потрібно провести аналіз основних економічних  показників ринку праці, до яких відноситься  економічна активність населення працездатного віку за 2006-2009 роки (в середньому за І півріччя). Чисельність зайнятого населення у динаміці зростає до 2009 року, після чого спостерігається різке його падіння. Чисельність безробітного населення на 2006-2008 рр. поступово зменшується і на 2009 р. становить 608 тис.осіб. Це є позитивною тенденцією в передкризовий період, оскільки зменшення чисельності безробітних призводить до зменшення державних витрат на допомогу з безробіття та збільшення надходження до бюджету країни. Усе це підтверджує показник рівня зайнятості, який протягом перших трьох аналізованих періодів зростає, а у четвертому аналізованому періоді падає, та показник рівня безробіття, який за аналогічний період знизився, а у 2009 р. піднявся. Зменшення чисельності економічно неактивного населення протягом 2006-2008 рр. означає менше навантаження на заробітну плату працюючих та зменшення державних витрат на утримання осіб, які належать до цієї категорії. У цілому, з 2006 р. по 2008 р. спостерігається позитивна динаміка економічної активності населення працездатного віку, що призводить до позитивних змін в економіці України, (табл.2.1).

     Таблиця 2.1

Економічна  активність населення  працездатного віку

(в  середньому за  І півріччя)

      Сьогодні, в період економічної кризи, ситуація погіршилась, а згідно з прогнозами Міністерства праці та соціальної політики України, негативні тенденції на ринку праці будуть спостерігатися до 2011 року. Стабілізації на ринку робочої сили будуть сприяти: участь населення у підготовці та проведенні в Україні Євро-2012, розвиток промисловості України, зміна структури зайнятості, деталізація трудової міграції, а також посилення відповідальності органів виконавчої влади й соціальних партнерів за реалізацію політики зайнятості.

      Зважаючи  на вищевикладене, на державному рівні  необхідно запропонувати такі заходи:

• удосконалити інфраструктуру національного ринку праці, що, у свою чергу, сприятиме піднесенню економічної активності людської складової частини продуктивних сил;
• роботу центрів зайнятості спрямувати на вдосконалення системи перекваліфікації працездатного населення для розвитку гнучкого ринку робочої сили;
• розробити політику регулювання міграції як щодо експорту, так і щодо імпорту праці, що забезпечить захист національних інтересів України;
• створити вагомі стимули для кваліфікованої робочої сили, яка щорічно емігрує за кордон, шляхом підвищення попиту на висококваліфіковану робочу силу з боку транснаціональних компаній;
• забезпечити збалансованість попиту і пропозиції робочої сили.

      Реалізація  всіх запропонованих вище заходів сприятиме  подоланню негативних наслідків  фінансово-економічної кризи на ринку праці. Це, у свою чергу, посилить регуляторну роль держави, спрямовану на підтримку трудових ресурсів суспільства  з метою збереження трудового потенціалу країни. 
 

      2.2. Вдосконалення механізму регулювання зайнятості економічно активного населення 

      Аналіз  даних вибіркових обстежень населення  з питань економічної активності показав, що чисельність економічно активного населення віком 15-70 років збільшився з 22231,9 тис.осіб у 2002 році до 22397,4 – у 2008 році, або на 165,5 тис.осіб, але у 2010 році (22051,6 тис.осіб) їде зменшення на 345,8 тис.осіб порівняно з 2008 роком, а працездатного віку – на 6,2 тис.осіб (з 20699,5 до 20675,7 тис.осіб), але вже в 2010 році порівняно з 2008 роком зменшення на 455 тис.осіб. Так, у 2010 році чисельність зайнятих громадян у віці 15-70 років досягла 20266,0 тис.осіб проти 20091,2 тис.осіб у 2002 році, тобто збільшилася на 174,8 тис.осіб, а в працездатному віці – на 104,4 тис.осіб. У результаті рівень зайнятості населення України в 2010 році досяг 58,5 % (дод.А).

      Показники зростання зайнятості чоловіків  постійно були вищими, ніж жінок. Як наслідок рівень зайнятості чоловік  у 2008 році на 11,2 % в.п. був вищим, ніж жінок, а сільського населення – на 3,6 в.п. від міського. За віковими групами найвищі показники зайнятості характерні для громадян у віці 30-49 років (81,5 % загальній чисельності населення відповідної вікової групи) та 40-49 років (79,8 %), а найменші – для молоді у віці 15-24 роки (37,3 %) та громадян пенсійного віку (21,8 %).

      Останніми роками в Україні спостерігається  перерозподіл робочої сили між видами економічної діяльності. Якщо в 2002 році у промисловості було зайнято 21,0 % від всієї чисельності зайнятого населення, в сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві – 20,4 %, а в сферах торгівлі; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльності готелів та ресторанів – 18,2 %; операціях з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям – 4,2 %; фінансовій діяльності – 0,9 %, то в 2008 році частка зайнятих у промисловості скоротилася до 18,5 %, у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві – до 15,8 %. У той же час у сферах торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльності готелів та ресторанів; операціях з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям; фінансовій діяльності вона зросла відповідно до 22,6 %, 5,5 %, 1,9 %. Майже не змінилася зайнятість у системах освіти, охорони здоров’я та надання соціальних послуг. Тобто відбувається перехід зайнятого населення зі сфери матеріального виробництва в сферу обслуговування. Це відповідає світовим тенденціям, де в сфері послуг зайнято до 70 % працюючих. Однак в Україні ці процеси зумовлені не стільки техніко-технологічними оновленнями суспільного виробництва, скільки скороченням обсягів виробництва продукції в реальному секторі економіки, особливо в промисловості та сільському господарстві.

      Підвищення  рівня зайнятості населення протягом 2002-2007 років і до четвертого кварталу 2008 року було зумовлене сприятливими макроекономічними тенденціями позитивною динамікою зростання ВВП; активізацією інвестиційної, інноваційної діяльності; розвитком малого й середнього бізнесу; розширенням сфери використання праці населення шляхом збільшення кількості робочих місць. Гальмували зростання зайнятості економічно активного населення:

• недосконалість структурної перебудови економіки країни, втрата господарських і технологічних зв’язків України з іншими країнами, а також між окремими підприємствами;
• недосконалість законодавчого, нормативно-правового підґрунтя у сфері зайнятості, умов та оплати праці;
• розбалансування пропозиції робочої сили попиту ринку праці за професійним складом, кваліфікаційними рівнями;
• низька вартість робочої сили та незадовільні умови праці. Мала кількість сучасних високотехнологічних робочих місць з безпечними умовами й гідною оплатою праці. За інформацією, що надавалась роботодавцями Держаній службі зайнятості, у кожній другій вакансії рівень заробітної плати був нижчим за прожитковий мінімум для працездатних осіб. Нерідко пропонувались робочі місця з важкими чи шкідливими умовами праці, на застарілому обладнанні, а також на підприємствах, де є затримка з виплати заробітної плати;
• велике фінансове навантаження на фонд оплати праці;
• наявність прихованого безробіття, тіньової зайнятості;
• недотримання норм трудового законодавства щодо належного оформлення трудових відносин між роботодавцем та найманим працівником. За інформацією Державного департаменту нагляду за дотриманням законодавства про працю, кожне десяте порушення роботодавцями норм трудового законодавства пов’язане з тим, що офіційно не оформляються трудові відносини із найманими працівниками, та виплатою заробітної плати «у конвертах»;
• недосконалість адміністративних і ринкових механізмів регулювання зайнятості населення;
• неврегульована внутрішня трудова міграція зумовлена розбалансованістю попиту та пропозиції робочої сили в територіальному розрізі. Слід зауважити, що основними регуляторами міграції населення є диференціація заробітної плати за регіонами;
• неврегульована зовнішня міграція.

      Основну частку зайнятих становить наймані  працівники, які потребують особливої  уваги щодо захисту їхніх прав у сфері зайнятості, умов та оплати праці.

         У складі найманих штатних  працівників станом на 1 січня 2009 року по Україні лише 24,5 % мали неповну та базову освіту (у 2002 році 25,5 %), а 29,9 % - повну вищу освіту проти 22,6 % у 2002 році, тобто збільшилася на 7,3 в.п. Аналіз розподілу працівників за рівнями освіти по видах економічної діяльності показав, що найбільша частка працівників з неповною та базовою освітою була в сферах охорони здоров’я, надання соціальної допомоги              (42,8 %); надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльності в сфері культури та спорту (29,4 %); діяльності ресторанів та готелів (27,1 %), а найменша – в сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві (15,1 %); рибальстві та рибництві (17,1 %); будівництві (18,0 %). Найвища питома вага найманих працівників з повною вищою освітою характерна для галузей державного управління (62,3 %), фінансової діяльності (60,0 %), освіти (51,3 %), тобто у цих видах економіки більше половини працюючих мала вищий освітньо-кваліфікаційний рівень. А найнижча – в сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві (10,3 %).

      Слід  зауважити, що нині на підприємствах не приділяють належної уваги питанням розвитку персоналу, підвищення рівня кваліфікації. За даними Держкомстату України в 2008 році нові професії на виробництві опанували лише 2,6 % у складі облікової чисельності штатних працівників, а підвищили кваліфікацію – 9, 0 %, тобто всього професійним навчання було охоплено 11,6 %. Основна причина низького рівня профнавчання персоналу на виробництві - обмеженість фінансування (адже професійне навчання персоналу на виробництві здійснюється за рахунок коштів підприємств), незаінтересованість як роботодавців, так і самих працівників підвищувати професійно-кваліфікаційний рівень.

      Молодь (працівники у віці 15-34 роки) станом на 1 січня 2009 року у складі штатної  чисельності найманих працівників  по Україні становила менше третини (31,4 %). Найвища її частка була в сферах: фінансової діяльності (57,8 %); торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (50,4 %); діяльності ресторанів та готелів                (39,4 %). Це свідчить про переважну орієнтацію більшості молоді на сфери бізнесу, торгівлі та надання різного роду послуг для населення. Значно менше молоді в тих галузях, де невелика заробітна плата: освіті (23,5 %); сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві (22,8 %); рибальстві та рибництві (29 %); охороні здоров’я, надання соціальної допомоги (26,6 %) що в подальшому може призвести до негативних наслідків в них.

      В Україні спостерігається вимушена неповна зайнятість зумовлена скороченням  робочого дня, робочого тижня працівників, відправлення їх у відпустку за ініціативою адміністрації без збереження заробітної плати, яка кваліфікується як приховане безробіття. Це негативно впливає на зайнятість населення, оскільки не в повній мірі використовується праця штатних працівників. При цьому знижується рівень або зовсім не виплачується заробітна плата працівникам, що призводить до зубожіння місей. Такі непопулярні заходи роботодавці змушені застосовувати переважно через скорочення обсягів, зупинення виробництва. Надіючись на покращення економічного стану, вони намагаються зберегти кадровий потенціал, особливо висококваліфікований. Однак неповна зайнятість з часом може переходити у відкрите безробіття, погіршуючи трудову мотивацію, призводячи до дискваліфікації робочої сили, розширюючи «тіньовий» сектор економіки.

      Основними причинами неповної зайнятості є: незадовільні результати структурної трансформації  економіки, що не сприяють раціональному  перерозподілу робочої сили між  галузями та територіями; намагання  роботодавців зберегти кваліфікований персонал підприємства, який може знадобитися при покращанні економічних умов; низька питома вага заробітної плати в операційних витратах, що дозволяє роботодавцям економити видатки на робочу силу; недостатність у роботодавців коштів для виплати вихідної допомоги вивільненим працівникам; надання органами місцевої влади певних пільг (зокрема кредитів) підприємствам для недопущення зростання рівня безробіття на підпорядкованій території тощо.

      Неповна зайнятість (або приховане безробіття) призводить не лише до зниження обсягів виробництва, продуктивності праці, а й зубожіння працівників, їхніх сімей, загострення соціальної напруги. Працівники, які перебувають в адміністративних відпустках чи працюють в режимі неповного робочого дня (тижня) відносяться до групи ризику, оскільки для них існує висока ймовірність втратити роботу. При цьому вони, особливо жінки та молодь, тривалий час перебувають в психологічному напруженні, вважають себе конкурентоспроможними на ринку праці.

      В Україні спостерігається розширення неформальної зайнятості. Неформальну зайнятість визначають як сукупність соціально-трудових відносин у сфері оплачуваної трудової зайнятості (оформленої, неоформленої або оформленої з порушенням норм чинного законодавства) всупереч порядку, встановленому державою.