Український ринок праці у системі сучасного світового господарства

      Об’єкт  дослідження – зайнятість економічно активного населення.

      Предмет дослідження – український ринок праці в системі сучасного світового господарства, економічні та соціально-трудові відносини, що склалися в процесі функціонування українського ринку праці на сучасному етапі економічного розвитку України.

      Мета  роботи – оцінка ринку праці України в системі сучасного світового господарства.

      Виходячи  з мети можна сформулювати наступні завдання даної роботи:

-  розглянути  теоретичні аспекти формування  та розвитку ринку праці;

- визначити  механізм регулювання зайнятості  економічно активного населення;

- дослідити  соціально-економічні передумови  розвитку зовнішньої трудової міграції в Україні та інтеграцію України в міжнародний ринок праці.

      Актуальність  роботи полягає в тому, що в сьогоднішній економічній ситуації, яка склалась в Україні, необхідні розробки конструктивних, теоретичних, методологічних та практичних рекомендацій спрямованих на забезпечення взаємовигідного міждержавного обміну робочою силою та поглиблення інтеграційних процесів в сфері соціального-економічного співробітництва України з міжнародним ринком праці. 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ 
 

1. Ринок праці  в соціально-економічній системі

 

      Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших  ринків є ринок праці система  економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої  сили і використання праці.

      Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної  системи, тобто сукупності всіх економічних  процесів і явищ, що відбуваються у  суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок  праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори — органічна складова системи господарювання.

      Для того, щоб заглибитись в тенденції  розвитку ринку праці, слід визначити  деякі терміни, що використовуються сучасною економічною школою, зрозуміло, виключно ті терміни, які безпосередньо стосуються ринку праці.

      Отже, ринок праці є системою суспільних відносин, соціальних – в тому числі, юридичних – норм та інститутів, які забезпечують нормальне відтворення  і ефективне використання праці, кількість і якість якої відповідним  чином винагороджуються. Тобто ринок праці є конкретним проявом системи суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин. У вужчому трактуванні ринок праці розглядається як система соціально-економічних відносин між роботодавцями – власників засобів виробництва – та населенням – власниками робочої сили – щодо задоволення попиту перших на працю, а других – на робочі місця, які є їх джерелом засобів існування.

      Ринок праці являє собою відкриту підсистему, що через міжрегіональні міграції органічно  взаємодіє з ринками праці інших регіонів. Як і кожний інший, ринок праці характеризується видом товару, який на ньому продається, його ціною, попитом та пропозицією. Відмінність ринку праці від всіх інших полягає в тому, що в результаті купівлі-продажу товар не відокремлюється від його попереднього власника, тобто фактично об’єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили (здатності до праці), при чому предметом торгу є не тільки певний вид здатностей виконувати трудові функції, а і тривалість і умови виконання цих функцій.

      Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту та пропозиції. Його основна  функція полягає в забезпеченні через сферу обігу перерозподілу  робочої сили між галузями та сферами  виробництва та забезпечення роботою всього економічно активного населення, яке в даний конкретний момент пропонує свою робочу силу на ринку праці.

      На  ринку праці взаємодіють головним чином роботодавці (суб’єкти власності  на засоби виробництва) і наймані  працівники, які формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Певна частина економічно активного населення прагне реалізувати свою здатність до праці на умовах самостійної організації виробництва та збуту продукції. В такому випадку товар продається самому собі, фактично для власного споживання.

      Таким чином, слід зазначити, що основними  компонентами ринку праці є:

- пропозиція робочої сили;

- попит на робочу силу;

- вартість та ціна робочої сили.

      Пропозиція  товару на ринку праці характеризується трьома показниками:

- сукупна робоча сила;

- економічно активне (трудоактивне) населення;

- попит на робочі місця.

      Сукупна робоча сила – це загальна чисельність  населення віком від 15 до 70 років  включно (вважається, що після досягнення 71 року населення втрачає працездатність і відповідно перестає пропонувати свою робочу силу на ринку праці), яке в даний конкретний момент (тобто в момент проведення обстеження) прагне реалізувати свою працездатність шляхом вироблення товарів та послуг і отримання за це винагороду в грошовій чи натуральній формі.

      На  відміну від цього економічно активне населення складається  з осіб обох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж певного  періоду часу забезпечують пропозицію робочої сили на ринку праці.

      Таким чином, відмінність між робочою силою і економічно активним населенням зводиться до періоду спостереження.

      Все населення країни (регіону) у віці 15-70 років розподіляється на 3 взаємовиключні категорії: зайняті, безробітні та економічно неактивні (поза робочою силою і ринком праці).

      Економічно  неактивне населення – особи, які не можуть бути класифіковані  як зайняті або безробітні (учні, студенти, пенсіонери по інвалідності, особи, які зайняті в домашньому господарстві і ін.

      Таким чином пропозиція робочої сили вимірюється показниками, які відображають не тільки чисельність населення, яке знаходиться на ринку праці – зайняте і не зайняте, але таке, що активно шукає роботу, - а і кількість робочих місць, на які воно претендує.

      Необхідною  передумовою економічної активності і відповідно участі в робочій силі є працездатність.

      Працездатність  – здатність виконувати трудові  функції без шкоди здоров’ю. Розрізняють  загальну працездатність, яка дозволяє виконувати будь-яку роботу в загальних  умовах праці, професійну працездатність – здатність до виконання певних професійних функцій та спеціальну працездатність – здатність працювати в певних природокліматичних або виробничих умовах.

      Наявність працездатності є необхідною умовою входження людини до складу робочої  сили, але самої працездатності для цього недостатньо – необхідно ще бажання її реалізувати, тобто трудова (економічна) активність.

      Трудова (економічна) активність – прагнення  працездатної особи застосувати  на практиці наявні знання та досвід, одержуючи  за це винагороду в натуральній або грошовій формі.

      Економічна  активність може бути потенційною, що відповідає прагненням працездатної особи  працювати за винагороду, і реалізованою, яка фактично є зайнятістю. Потенційна трудова активність є головним чинником формування робочої сили, а реалізована – її зайнятості. Таким чином, співвідношення між потенційною і реалізованою трудовою активністю досить повно і об’єктивно характеризує ситуацію на ринку праці.

      В умовах економіки, що динамічно розвивається, чи не найважливішим фактором оперативного перерозподілу робочої сили відповідно до змін потреб виробництва і ринку праці являється трудова мобільність.

      Високий рівень мобільності означає принципову готовність населення до зміни посади, професії, місця роботи та проживання, способу життя в цілому. По суті, саме мобільність є запорукою  успіху урядових програм в боротьбі з такими жорстокими формами безробіття як структурне та регіональне.

      В умовах динамічної економіки, істотних структурних зрушень, повсякчасної зміни попиту на робочу силу саме висока мобільність є запорукою забезпечення збалансованості ринку праці, високого рівня конкурентноздатності кожного носія робочої сили.

      Цілком  зрозуміло, що відповідно до ринкових законів завжди існує обернена залежність між ціною товару (робочої сили) та величиною попиту, який пред’являють на нього покупці (кількістю робочих  місць). Таким чином, обсяг попиту зростає при зниженні ціни робочої сили (зарплати з нарахуваннями на неї) і навпаки скорочується при її збільшенні. Проте, якщо при визначенні попиту на інші товари вирішального значення набуває можливість зміни одного – більш дорогого – товару більш дешевим, то у випадку робочої сили вступає в дію фактор незамінності товару. Що ж стосується пропозиції робочої сили на ринку праці, то вона також аппроксимується кривою, відмінною від інших товарів.

      Окремим моментом формування сукупного попиту на робочу силу є тривалість робочого часу. Оскільки робоча сила на ринку праці пропонується, виходячи з певних мінімальних та максимальних обсягів її споживання протягом певного календарного періоду (дня, тижня, місяця), то збільшення останнього сприяє скороченню чисельності осіб, чия робоча сила знаходить попит на ринку праці.

      Отже, ринок праці є складовою загальної  соціально-економічної системи, що розвивається циклічним шляхом за загальними законами. Робоча сила, яка продається на ринку праці, має специфічні якості, обумовлені тим, що вона в результаті купівлі-продажу не відокремлюється від свого власника. 

2. Особливості робочої сили як товару

 

      Робоча  сила - це сукупність фізичних і духовних якостей, якими володіє людина, жива істота при виготовленні матеріальних цінностей. Робоча сила - це здатність людини до певному виду діяльності (розумова, професійна, фізична). Результатом споживання робочої сили є праця.

      Економічно  прийнятим і рівнозначним слід вважати  використання двох термінологічних  словосполучень - "ринок робочої  сили" й "ринок праці", оскільки вони тісно поєднані та взаємно дорівнюються. При цьому товаром на них є робоча сила.

      Робоча  сила - це сукупність фізичних і духовних якостей, якими володіє людина, жива істота при виготовленні матеріальних цінностей. Робоча сила - це здатність людини до певному виду діяльності (розумова, професійна, фізична). Результатом споживання робочої сили є праця.

      Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людей на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для  задоволення потреб кожного індивіда та суспільства загалом. Наведені формулювання дають право вважати рівнозначними термінологічні сполучення "ринок праці" та "ринок робочої сили". Характерною рисою ринку праці є те, що, з одного боку, він має ресурсний, товарний характер, а з іншого - породжує незрівнянно більше економічних і соціальних проблем, ніж інші, й вимагає посиленої уваги та фінансової підтримки з боку держави.

      Головним  елементом ринку праці є попит, пропозиція, вартість робочої сили. Механізм взаємозв'язку й взаємодії елементів ринку праці має назву ринкового механізму. Подібно до того, як механізм у техніці діє за законами фізики, хімії, технічних наук, так і ринковий механізм діє за законами політекономії, соціології та інших наук про суспільство; законами попиту і пропозиції, вартості, грошового обігу, розподілу праці.

      Якість  робочої сили майже неможливо  встановити відразу  при найманні робітника. Вона остаточно визначається пізніше, у процесі функціонування.

      Робоча  сила - капітальний товар для суспільства, оскільки робоча сила - це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ та духовних цінностей.