Удосконалення мотивації праці в умовах ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Найвідоміші змістовні теорії мотивації:

- теорія  ієрархій потреб Абрахама Маслоу;

- теорія  потреб Девіда МакКлеланда;

- теорія  мотиваційної гігієни Фредеріка  Герцберга.

Теорія ієрархії потреб Абрахама Маслоу ґрунтується  на тезах:

- потреби  людини мають ієрархічну структуру  (пріоритетність) – (додаток 1);

- поведінка  людини визначається найсильнішою  на даний момент потребою;

- найсильніша  потреба визначає поведінку людини  до моменту її задоволення;

- за одночасного існування кількох  сильних потреб домінують потреби  нижчого рівня. 

Це означає, що потреби задовольняються  в певному порядку: потреби нижчого  рівня мають бути в прийнятному  ступені задоволені, перш ніж для  даної людини стануть істотно  важливими потреби більш високого рівня.

Потреби першого  порядку (фізіологічні, базові) пов’язані  із забезпеченням фізичного виживання  людини (потреби в їжі, житлі, родині тощо). Такі потреби задовольняються  через систему оплати праці (додаток 2).

Після прийнятного  у певному суспільстві задоволення  базових потреб для даного працівника набувають значення потреби наступного рівня – потреби у безпеці. Такі потреби означають, що базові потреби  задовольнятимуться і надалі. Способами  задоволення таких потреб можуть бути: пенсійна система; страхування; права, що забезпечуються трудовим стажем, членством  у профспілках тощо [4].

Далі потреби  задовольняються в такій послідовності:

- потреби  в належності - це потреби об’єднуватися  з іншими людьми (належність до  фірми, робочої групи, спортивної  команди тощо);

- потреби  в повазі - потреби в задоволенні  самолюбства людини (усвідомлення  особистих досягнень, компетенції  і визнання іншими людьми);

- потреби  в самореалізації - потреби в реалізації  своїх потенційних можливостей,  в зростанні як особистості.

Таким чином, теорія Маслоу стверджує, що в основі прагнення людей до праці лежать їхні численні потреби. Отже, щоб мотивувати підлеглого, керівник має надати йому можливість задовольнити свої потреби  шляхом досягнення цілей організації.

Сучасні західні  фірми загалом задовольняють  соціально визнані базові потреби  і потреби у безпеці своїх  працівників. Однак потреби вищих  рівнів переважно залишаються не задоволеними - недостатня мотивація  працівника обумовлена, головним чином, тим, що він не в змозі задовольнити потреби у приналежності, повазі і самореалізації [5].

Задоволення потреб вищих рівнів західні фірми  вирішують шляхом:

- створення  атмосфери, що поліпшує між  особові контакти працівників  організації;

- підтримка  виникнення неформальних груп  в організації;

- делегування  підлеглим додаткових прав і  повноважень;

- організації  курсів з навчання, підвищення  кваліфікації та перекваліфікації  кадрів;

- знаходження  можливостей задоволення вищих  потреб працівників за межами  фірми.

Теорія потреб Девіда МакКлеланда пропонує інші три  види потреб (додаток 3):

- потреби  в успіху (досягненнях), тобто потреби  в перевищенні встановлених стандартів  діяльності, в усвідомленні особистих  досягнень (не у винагородженні  таких досягнень). Люди з такою  потребою намагаються виконати  свою роботу краще, якісніше, ефективніше,  ніж це було зроблено до  них;

- потреби  у владі, тобто потреби впливати  на поведінку інших людей, бути  впливовим, “мати вагу”;

- потреби в належності, тобто  потреби в дружніх, товариських  міжособових стосунках з колегами  по роботі.

Дослідження МакКлелланда показали, що люди з потребами в успіху (досягненнях) найбільш мотивовані роботою, яка:

- передбачає особисту (персональну)  відповідальність виконавця;

- має чіткий і швидкий зворотній  зв’язок (для виявлення прогресу  у виконанні роботи);

- характеризується помірним ступенем  ризику (ймовірність успіху/невдачі  50:50).

Працівники з потребами в  успіху не азартні гравці, які покладаються на випадок у досягненні успіху, але й не ті, хто вибирає легкі  завдання, які не дозволяють реалізувати  себе.

Люди з високими потребами у  владі віддають перевагу роботі, яка  передбачає:

- відповідальність за дії та  поведінку інших людей;

- конкуренцію або орієнтацію  на статус.

Вони сконцентровані на зростанні  свого впливу, підвищенні власного престижу шляхом підвищення ефективності своєї діяльності [6].

Люди із високими потребами в  належності потребують дружніх стосунків  і віддають перевагу роботі, для  якої характерні:

- кооперація, а не конкуренція;

- високий ступінь взаємного  порозуміння.

Маніпулюючи цією потребою, менеджери  створюють атмосферу сильного командного духу колективу.

За результатами своїх досліджень Д МакКлелланд зробив такі висновки:

1. Люди з високою потребою  в успіху досягають успіху  в підприємницькій діяльності, в  управлінні власним бізнесом, в  управлінні самостійними одиницями  в рамках великих компаній.

2. Висока потреба успіху не  є обов’язковою рисою хорошого  менеджера.

3. Потреби в належності і у  владі тісно пов’язані з успіхом  в управлінні. У ефективних менеджерів  спостерігаються високі потреби  у владі і значно менші –  в належності.

4. У підлеглих необхідно стимулювати  потреби в успіху (досягненнях).

Теорія мотиваційної гігієни розроблена Фредеріком Герцбергом на основі даних  опитування, мета якого полягала у  визначенні ситуацій, за яких працівники відчували задоволеність чи незадоволеність  роботою. Обробка даних опитування дозволила вирізнити дві групи  факторів:

- фактори, які спонукають людину  до високопродуктивної праці  і викликають задоволення від  роботи. Такі фактори отримали  назву "дійсних (істинних) мотиваторів";

- фактори, що викликають незадоволення  в процесі роботи. Такі фактори  називаються "гігієнічними".

Процесні теорії мотивації не заперечують  існування потреб, але наголошують, що поведінка людей в організації  визначається не тільки потребами. Згідно з процесним підходом поведінку  працівника в організації разом  з потребами обумовлюють:

- сприйняття працівником конкретної  ситуації;

- очікування працівника, пов’язані  з конкретною ситуацією;

- оцінка працівником можливих  наслідків обраного типу поведінки.

До процесних теорій мотивації  відносять, зокрема:

- теорія очікувань (сподівань)  В. Врума;

- теорія справедливості С. Адамса;

- модель Портера - Лоулера.

Теорія очікувань В. Врума ґрунтується  на посиланні, що мотивація працівника досягається винагородженням. При  цьому сила прагнення до отримання  винагороди залежить від трьох ситуаційних  факторів:

1). Наявність зв’язку між затратами  праці і досягнутими результатами, тобто від сподівання, що затрати  праці дадуть бажані результати (З–Р). Якщо такий зв’язок відсутній,  мотивація слабшає.

2). Реальність отримання винагороди, тобто очікування, що результати  будуть винагородженні (Р–В). Відсутність  такого зв’язку послаблює мотивацію;

3). Цінність винагороди. Через власну  систему цінностей конкретна  винагорода може і не представляти  для людини цінності, тобто мотивація  залежить від сподівань щодо  цінності винагороди (В–Ц).

Співвідношення зазначених трьох  факторів і їх вплив на рівень мотивації  в цілому “теорія сподівань” тлумачить  так (додаток 4).

Фактором, що спричиняє виникнення відчуття марності зусиль є брак власних  здібностей працівника. Внаслідок цього  завдання виконується невдало і  демотивує працівника. Отже, складність завдань конкретного працівника повинна відповідати його кваліфікації, здібностям і майстерності [2].

Теорія справедливості С. Адамса передбачає, що люди суб’єктивно оцінюють співвідношення отриманої ними винагороди за виконання  певної роботи до зусиль, пов’язаних з  її виконанням, і порівнюють таке співвідношення з аналогічним показником інших  працівників. За результатами порівняння виникає відчуття справедливості або  несправедливості.

В теорії справедливості вирізняють такі основні складові:

- працівник – співробітник організації,  який оцінює співвідношення винагорода / зусилля і спроможний відчувати  справедливість / несправедливість;

- об’єкт порівняння – будь-який  інший співробітник даної організації,  який використовується як база  для порівняння коефіцієнтів  виходу/входу; 

- “входи” – індивідуальні властивості  працівника, які він вкладає у  виконувану ним роботу (освіта, досвід, кваліфікація здібності, зусилля,  що прикладаються для виконання  роботи тощо);

- “виходи” – все те що  працівник отримує за виконання  роботи (заробітна платня, премії, пільги, визнання заслуг, просування за  службою тощо).

Справедливість працівник відчуває у ситуації, коли його власний коефіцієнт виходу/входу приблизно дорівнює аналогічному коефіцієнту об’єкта, обраного для порівняння. Якщо баланс співвідношень вихід/вхід порушується, у працівника виникає відчуття несправедливості.

За несправедливості виникає напруженість, відчуття внутрішньої суперечливості, які примушують працівника коригувати ситуацію, досягати відповідного балансу, забезпечення справедливості. Способами  досягання справедливості при цьому  можуть бути:

- зміна входів даного працівника (витрат часу, старанності тощо);

- зміна виходів (прохання про  підвищення винагороди);

- зміна ставлення до роботи;

- зміна об’єкту для порівняння;

- зміна коефіцієнту вихід/вхід  об’єкта порівняння;

- зміна ситуації (залишення роботи).

Висновки “теорії справедливості”  для практики мотивування:

- у своїх оцінках працівник  концентрується не тільки на  абсолютному винагородженні, яке  він отримує за свої зусилля,  але також і на відносному  винагородженні, тобто винагородженні, яке отримують інші працівники  за свій внесок;

- сприйняття носить суб’єктивний  характер; важливо, щоб працівники  мали повну інформацію про  те, хто, як і за що отримує  винагородження;

- люди орієнтуються на комплексну  оцінку винагородження, в якій  платня відіграє важливе, але  не вирішальне значення;

- керівництво має регулярно  проводити дослідження з метою  визначення, як оцінюється винагородження  працівниками, наскільки воно справедливе  з їх точки зору.

Модель Портера-Лоулера - комплексна теорія мотивації, що містить елементи попередніх теорій. На думку авторів, мотивація є одночасно функцією потреб, очікувань і сприйняття працівниками справедливої винагороди.

В моделі Портера-Лоулера фігурує 5 основних ситуаційних факторів: витрачені  працівником зусилля, сприйняття, отримані результати, винагородження, ступінь  задоволення.

Зазначені фактори пов’язані між  собою так, як це наведено в додатку 5.

Відповідно до моделі Портера-Лоулера:

- рівень зусиль, що витрачаються (3) залежить від цінності винагороди (1) і від впевненості в наявності  зв’язку між витратами зусиль  і винагородою (2);

- на результати, досягнуті працівником  (6), впливають три фактори: витрачені  зусилля (3), здібності і характерні  особливості людини (4), а також  від усвідомлення нею своєї  ролі в процесі праці (5);

- досягнення необхідного рівня  результативності (6) може призвести  до внутрішньої винагороди (7а), тобто  відчуття задоволеності роботою,  компетентності, самоповаги, і зовнішньої  винагороди (7б) – похвала керівника,  премія, просування за службою  тощо;

- пунктирна лінія між результатами  і винагородженням, що сприймається  як справедливе (8) виходить з  теорії справедливості і показує,  що люди мають власну оцінку  ступеня справедливості винагороди;

- задоволення (9) є результатом  зовнішнього і внутрішнього винагородження  з урахуванням їх справедливості;

- задоволення є критерієм того, наскільки цінною є винагорода  насправді (1). Ця оцінка буде  впливати на сприйняття людиною  майбутніх ситуації [7].

Модель Портера - Лоулера дозволяє зробити такі висновки:

- результативна праця призводить  до задоволення, а не навпаки  – задоволення призводить до  досягнення високих результатів  в праці;

- мотивація не є простим елементом.  Для забезпечення її ефективності  необхідно об’єднати в єдину  систему: зусилля, здібності працівників,  результати їх праці, винагороду  і задоволення.

 

 1.2 Механізм мотивації персоналу

В економічній літературі поняття  «мотивація персоналу» трактується  неоднаково, хоч більшість визначень  багато в чому схожі. На думку одних  авторів, мотивація — це свідоме  прагнення до певного типу задоволення  потреб, до успіху. Інші автори під мотивацією розуміють усе те, що активізує  діяльність людини. Для ще інших  мотивація — це надія на успіх  і побоювання невдачі. Автори відомого підручника з основ менеджменту  визначають мотивацію як процес спонукання себе й інших до діяльності для  досягнення особистих цілей і  цілей організації. Досить поширеним  є визначення мотивації як рушійної сили поведінки, як прагнення людиною  активної дії з метою задоволення  своїх потреб. Мотивацію визначають і як стан особи, що характеризує рівень активності і спрямованості дії  людини в конкретній ситуації. При  цьому мотив виступає як привід, причина, об’єктивна необхідність щось зробити, спонукання до певної дії. [8]