Теоретичні основи інституціональної економіки

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 5. Економічні організації.

Мета: Ознайомитися з основними типами інституціональних угод та особливостями їх функціонування в інституціональному середовищі. Визначити при яких умовах буде вибрана та чи інша форма організації економічної діяльності. Вивчити типи та організаційно-правові форми фірм. Розглянути основні форми гібридних форм інституціональних угод та визначити їх переваги та недоліки.

Питання для обговорення:

1. Типи інституційних угод: ринок, гібрид, фірма.

2. Організаційні особливості структури фірми.

3. Організаційно-правові форми фірм.

4. Гібридна форма інституційних угод.

4.1. Толлінг.

4.2. Франчайзинг.

Питання для самоперевірки

1.Яким типам контрактів відповідає ринкова, гібридна і ієрархічна форма управління. 
2.Яка економічна суть організації. Чи можна організацію вважати інститутом. 
3. Що таке фірма. Назвіть основні причини виникнення фірм. 
4.Назвіть найбільш відомі варіанти „теорії фірми”. Що розуміється під"теорією фірми”. 
5.У чому сутність та причини виникнення вертикальної інтеграції. 
6.Які організаційно-правові форми підприємств в Україні ви знаєте. У чому їх переваги та недоліки. 
                                                1.Типи інституційних угод: ринок, гібрид, фірма.

Виділяється три типи інституційних угод: ринок, гібридні угоди і фірма. Вони функціонують в інституційному середовищі. Необхідно визначити, за яких умов може бути вибрана та або інша форма економічної координації або організації діяльності.

Ринкові операції переважають при низькій специфічності активів тоді як фірма при високому рівні специфічності активів, оскільки посилюється двостороння залежність. В рамках ринкових угод трансакційні витрати з посиленням специфічності ресурсів ростуть швидше, ніж у гібридних формах, більшою мірою пристосованих до складних операцій, що вимагає взаємної адаптації сторін в процесі реалізації угоди. В свою чергу в гібридних формах трансакційні витрати ростуть швидше, ніж при внутрішньофірмових трансакціях. Зокрема існуюча у теперішній  час тенденція до розширення ринкових і гібридних форм інституційних угод, пояснюється зниженням трансакційних витрат і зниженням специфічності ресурсів, що використовуються в трансакціях.

Доведено, що зростання ефективності виробництва може бути забезпечене за рахунок не тільки технологічних змін, зокрема у зв'язку з використанням специфічних ресурсів, але і переходу до відповідних форм інституційних угод.

Таким чином, можна зробити висновок, що із зростанням специфічності використовуваних ресурсів ускладнюються трансакції і взаємини між агентами, що вимагає складнішої структури управління операціями. Організаційні форми їх розподілу змінюються під впливом як технологічних, так і інституційних чинників.

Фірма і ринок різняться за своєю суттю правовими відмінностями у регулюванні контрактів тому, що ринкове саморегулювання через комерційне право забезпечує певну автономію сторін, а внутрішньо фірмові відносини намагаються зруйнувати автономію шляхом застосування примусу та санкцій. На макроекономічному рівні ринкове саморегулювання через механізм неформальних норм і правил забезпечує певну автономію суб'єктів господарювання. Правове (інституціональне) регулювання спирається на законодавство (формальні правила), що обмежують поведінку суб'єктів (фірм).

Усі фірми функціонують у певних організаційно-правових формах, передбачених законодавством даної країни. Необхідно відзначити, що в Україні використовується поняття „підприємство”, а не „фірма”. Згідно із Законом України „Про підприємство” „Підприємство - самостійний господарюючий статутній суб'єкт, що має право юридичної особини і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного доходу”. У інституціональній економіці прийнято вважати що, фірма - це мережа двосторонніх контрактів, які заміщають ринкові угоди командами із забезпечення координації.

2.Організаційні особливості структури фірми.

Базовими формами внутрішньофірмової структури організації є унітарна (У-форма, або У-структура), холдингова (Х-форма, або Х-структура), мультидивізіональна (М-форма, або М-структура).

А) Під унітарною (У) формою О. Уильямсон розуміє традиційний тип організації фірми за функціональною ознакою.

Ознаками унітарної структури є:

1) вертикальні лінії влади; 2) функціональне ділення на відділи. Характерне відділення власності і управління.

Недоліки У-форми пояснюються тим, що властиві централізованій компанії слабкі сторони можуть стати небезпечними при зростанні обсягу адміністративних завдань, що вирішуються вищими менеджерами, а це не дозволить їм ефективно виконувати свої обов'язки.

З економічної точки зору виділяються наступні особливості У-форми.

• По-перше, неможливість безпосереднього спостереження і вимірювання внеску функціональних підрозділів фірми в корпоративний прибуток.
• По-друге, розміщення ресурсів по функціональних підрозділах залежно від активності їх керівників.
• По-третє, прямий зв'язок між статусом керівників підрозділів і розмірами останніх, що визначає поведінку, в основі якої лежить установка на максимізацію частки корпоративних ресурсів, призначених їх підрозділам.
• По-четверте, тенденція до зростання фірми за рахунок збільшення розмірів підрозділів без урахування чинника ефективності.
• По-п'яте, прагнення керівників підрозділів до отримання різних дискреційних інвестиційних проектів, що виправдовують наявність в підрозділах надмірного персоналу. 
  Б) Фірма з холдинговою (X) формою - це компанія, що володіє контрольними пакетами акцій або долями в паях інших фірм з метою контролю і управління їх діяльністю. Механізм контрольного пакету акцій дає холдинговій компанії право голосу, завдяки чому вона отримує можливість впроваджувати єдину політику і здійснювати єдиний контроль над дотриманням інтересів великих корпорацій або прискорювати процес диверсифікації. При цьому розміри холдингу можуть бути набагато менше розмірів підконтрольних фірм; останні утворюють піраміду, на вершині якої розташована холдингова компанія. Загальні відділи у підрозділів фірми-холдингу відсутні За визначенням холдинг здійснює функцію контролю, акції ж є засобом реалізації контрольної функції. На практиці не всі холдинги виступають в чистому вигляді, що зводиться до володіння акціями, управління діями і отримання і перерозподілу дивідендів дочірніх фірм. Існують змішані холдинги, які окрім чисто контрольних функцій здійснюють стратегічне керівництво комерційною діяльністю контрольованих фірм.

Перші холдинги виникли в США в кінці XIX в. і набули широкого поширення. Існують різні теоретичні пояснення появи холдингів: 1)  розподіл риски; 2)  залишковий контроль; 3) посилення ринкової влади. Цілі створення холдингів наступні:

* консолідація податкової політики. Між холдингом і його підприємствами укладається договір про відрахування, унаслідок чого прибуток або збитки підприємств переводяться безпосередньо на холдингову компанію. Це дозволяє холдингу враховувати збитки одного підприємства і прибутку іншого для сплати податків з частини прибутку, що залишилася;

* створення додаткових виробничих потужностей в результаті злиття підприємств під егідою холдингової компанії;

* проникнення через посередництво холдингових компаній у виробництво і збут різних товарів;

* проведення єдиної політики і єдиного контролю над дотриманням загальних інтересів великих корпорацій;

* прискорення процесу диверсифікації;

*централізація участі в капіталі інших компаній .

Переваги холдингів: 1) використання ефекту масштабу;

2) досягнення більшою, в порівнянні з іншими формами, ефективності в міжнародному русі капіталу;

3) виконання ролі буфера, що ослабляє дію держави на підприємства.

        До недоліків можна віднести:

1) прагнення до монополістичної або олігополистичної поведінки;

2) тенденцію до політизування, бюрократизації, зловживання контрольно-управлінськими функціями;

3) штучна підтримка нерентабельних підприємств за рахунок рентабельних;

4) неможливість достатньо чіткого дослідження перерозподілу фондів між своїми підприємствами;

5) відсутність в таких країнах, як Україна, кваліфікованих управлінських кадрів. На практиці кращі компанії прагнуть використовувати плюси об'єднання і кооперації при одночасній нейтралізації мінусів, джерелом яких є відсутність конкуренції усередині холдингів.

В)Мультидівізіональна (М) форма - це організаційна структура, яка «передбачала створення напівавтономних виробничих відділень (як правило, із статусом «центрів прибутку»), сформованих залежно від типу продукту, торгової марки або за географічною ознакою».

Головними творцями М-структури вважаються П.С. Дюпон і Ф.П. Слоун, а фірми-піонери - «Дюпон» і «Дженерал Моторс». Вони продемонстрували два способи появи М-структури:                     1) дроблення У-структури (приклад - Du Pont); 2) об'єднання незалежних У-структур (приклад - General Motors). Наявність багатьох центрів прибутку (на принципах самоокупності і з оцінкою результатів діяльності по показнику прибутку від використання виділених їм центральною компанією ресурсів) є необхідною умовою ефективного функціонування М-форми. В рамках визначеної центром стратегії дивізіони діють самостійно. Проте не можна розглядати М-форму як просту трансформацію У-форми. М-форма припускає перерозподіл стратегічних і тактичних функцій корпорації. Керівним органом в М-формі, по Дюпону і Слоуну, стала спеціально створена генеральна дирекція, «в якій працювали ряд могутніх генеральних керівників і численний штат радників і фінансистів, що відстежують економічні результати відділень, що розподіляли ресурси між ними і займалися стратегічним плануванням».

До основних причин успіху М-форми А. Чандлер відносить звільнення «керівників, відповідальних за долю всієї компанії, від рутинної операційної діяльності», надання їм часу, інформації і навіть психологічних умов «для довгострокового планування і оцінки результатів функціонування фірми». Такі загальні стратегічні рішення, як «розподіл  наявних і придбання нових ресурсів», опиняються в М-формі «зосередженими в руках команди вищих керівників загального профілю». Генеральний менеджер, «позбавившись від операційних обов'язків і необхідності вироблення тактичних рішень», більше не прагне виражати інтереси одного з підрозділів організації. 
У М-формі присутні якості, властиві ринку капіталів. «На відміну від холдингової компанії (яка також має дивізіональну структуру, але з маленькою генеральною дирекцією, і, отже, є не що інше, як «корпоративна оболонка» компанії), - підкреслює О.Уильямсон, - М-форма організаційної побудови має в своєму розпорядженні також можливості стратегічного планування і розподілу ресурсів і механізм моніторингу і контролю за структурними підрозділами». Підсумком цього є «ефективний розподіл фінансових ресурсів компанії між відділеннями і диференційоване застосування інструментів внутрішньофірмового стимулювання і контролю». Інші організаційні форми (структури) є модифікаціями базових корпоративних структур. Так, У-форма може поєднувати в собі елементи лінійної, штабної, функціональної форм. Подальше їх перетворення в матричну або проектну форми наближає їх до М-форми. Різноманітні також конкретні прояви Х-форми.

О. Уильямсон дає схему зіставлення трьох базових організаційних форм. Організаційні структури розрізняються, по-перше, технологією обробки інформації (централізована або децентралізована) і, по-друге, наявністю або відсутністю «захисного» управління.

В У-структурі використовується централізована технологія обробки інформації. В  Х-структурі технологія децентралізована, але захисту від ризик опортунізму в цій структурі немає. Тим часом, якщо не вироблені гарантії запобігання розвитку опортуністичної поведінки, переваги, що надаються децентралізованими технологіями, не будуть реалізовані. В ситуації, коли сформовані для здійснення операції непереміщувані активи наражаються на небезпеку, означає не що інше, як відмову від гарантій виконання контракту. В М-структурі також використовується децентралізована технологія обробки інформації, до того ж вона захищена від ризику опортуністичної поведінки учасників операції завдяки «захисному» управлінню. Такий захист повністю реалізує переваги децентралізованої організації в М-структурі.

3.Організаційно-правові форми фірм.

У розвиненій економіці відомі сім широко поширених форм економічної організації, кожна з яких має свої переваги і недоліки.

1. Фірма, що знаходиться в одноосібному володінні, - це таке комерційне підприємство, в якому одна особа є одночасно і єдиним претендентом на залишковий дохід, і єдиним суб'єктом ухвалення остаточних рішень. Тут власність не відокремлена від управління, тому не існує проблеми загальної власності і проблем що виникають із-за відділення власності від контролю - агентських відносин.

 Основними недоліками таких індивідуальних фірм є:

1) проблема часового горизонту виникає із-за суперечності між часом отримання чистого доходу від здійснених власником інвестицій у фірму і бажаною для нього структурою споживання. Наприклад, якщо власник хоче швидко отримати бажаний дохід, то навіть рентабельні за критеріями ринку інвестиції можуть бути для нього неприйнятними. Або якщо віддача від інвестицій може бути отримана тоді, коли власник за віком відійде від справ;

2) проблема диверсифікації пов'язана з тим, що одноосібний власник часто вкладає у фірму всі свої ресурси, а таким чином, може нести відносно високі витрати в порівнянні з ситуацією диверсифікованого портфеля. Отже, одноосібний власник може уникати ризикованих інвестицій, які могли б підвищити вартість фірми. Таким фірмам важко залучити зовнішнє фінансування, нелегко отримати кредит.

Переваги індивідуальних фірм виявляються в маломасштабних видах діяльності, у виробництві продукції певної якості і т.ін.

2. Товариство (партнерство) - фірма, що належить двом або більш особам, які спільно нею володіють і управляють, отримуючи частину прибутку, і при цьому несуть необмежену відповідальність за діяльність фірми. Це визначення відноситься до повного товариства, але існують і командитні (з обмеженою відповідальністю) товариства, в яких повні партнери відповідають своїм майном за результати роботи фірми, а командитні (неповні) партнери обмежують свою участь певним внеском і отримують при цьому тільки встановлену частину доходу фірми. Аналіз індивідуальних фірм за деякими виключеннями застосовується і до товариств. Проте їх переваги пов'язані з об'єднанням ресурсів, що пом'якшує фінансові обмеження і дозволяє отримати економію на масштабі виробництва. Крім того, в товариствах знижуються витрати пов'язані з ризиком, оскільки кожен учасник може вкласти у фірму тільки частина своїх ресурсів, а фірма може провести диверсифікацію вироблюваних нею товарів. Функціонування товариств пов'язане і з певними проблемами.

• По-перше, це проблема загальної власності. Переваги у вигляді стимулів, які дає поєднання того, що партнери, - і претенденти на залишковий дохід, і головні суб'єкти ухвалення рішень, слабшають у міру збільшення числа партнерів. Тому товариства займають середні ніші ринку, з середніми обсягами збуту, за винятком професійних товариств - юридичних, рекламних, бухгалтерських і т. ін.
• По-друге, крупні професійні товариства стикаються з проблемами агентських відносин, пов'язаних з великими витратами. Проте успішно функціонуючі фірми покривають ці витрати вигодами великомасштабних операцій.