Сутність системи „стандарт–костінг” та „дірект–костінг

Облік затрат складається  з наступних елементів:

• облік за видами затрат;
• облік за місцями виникнення затрат;
• облік за носіями затрат.

Для кращого  розуміння специфіки калькуляції  собівартості продукції за системою «директ-костінг» її варто порівняти з традиційною системою повного розподілу затрат на вироби.

1.2. Порівняння  систем «стандарт-костінг» та «директ-костінг»

Теорія і  практика вітчизняної системи калькулювання  в умовах ринкових відносин потребує вивчення організаційних систем управлінського обліку, що застосовуються в країнах ринкової економіки. Порівнюючи дві основні системи обліку витрат – «стандарт-костінг» і «директ-костінг» – можна зазначити, що основна їх відмінність полягає у порядку розподілу постійних витрат між калькуляційними періодами. «Стандарт-костінг» – це метод калькулювання собівартості продукції з розподілом усіх витрат між реалізованою продукцією і залишками товарів. При методі «директ-костінг» постійні витрати повністю відносять на реалізацію [3].

«Директ-костінг» є предметом полеміки серед бухгалтерів. І не тільки тому, що не досягнуто згоди в описі зразків поведінки постійних і змінних витрат для цілей управління і контролю, стільки тому, що ставиться питання про теоретичну придатність цього методу для складання зовнішньої звітності. Прихильники «директ-костінгу» стверджують, що постійна частина виробничих витрат більш тісно пов'язана зі здатністю виробляти (сприяти виробництву), а не з випуском конкретних одиниць. Тому їх слід відносити до витрат на період і відразу списувати на реалізацію без внесення до собівартості продукції. Опоненти цього методу доводять, що запаси повинні включати при їх оцінці також компонент постійних виробничих витрат, необхідних для виробництва продукції; обидві партії цих витрат повинні бути запасомісткими, не дивлячись на відмінності.

Традиційний звіт про прибутки і збитки відображає «стандарт-костінг» і підрозділяє витрати в залежності від їх функціональної ролі на виробничі, комерційні та адміністративні. Звіт про прибутки і збитки за системою «стандарт-костінг» включає в себе наступні статті:

• виручка від продажу продукції, робіт, послуг;
• виробничі витрати;
• валовий прибуток;
• комерційні витрати;
• адміністративні витрати;
• прибуток від продажу.

Фінансовий  звіт, побудований за результатами калькулювання методом «директ-костінг», будується за наступною схемою:

• виручка від продажу продукції, робіт, послуг;
• змінні витрати;
• маржинальний дохід;
• постійні витрати;
• прибуток від продажу.

Обидва звіту про фінансові результати показують два підходи до представлення результатів від господарських операцій. Однак трапляється зустріти їх симбіоз. Наприклад, деякі компанії використовують «стандарт-костінг», але і витрати підрозділяють на змінні і постійні.

Звіт за «стандарт-костінг» не показує ніякого маржинального доходу, що призводить до аналітичних труднощів при обчисленні впливу на прибуток змін в виручці. Згідно стандарт-кост постійні загальновиробничі витрати усереднені і відносяться до продукту. При маржинальному підході загальна сума постійних витрат показується відособлено, перш ніж буде відображена сума чистого прибутку. Це «висвічення» загальної суми постійних витрат допомагає зосередити увагу менеджерів на поведінці постійних витрат та контролювати спільне виконання довгострокових і короткострокових планів.

Обидві калькуляції  – повна і маржинальна – широко використовуються на практиці. Однак, прямі витрати можуть бути ідентифіковані з конкретними виробами, в той час як непрямі не можуть. Таким чином, будь розподіл непрямих витрат на продукцію, як передбачає система повної калькуляції, є основою для накопичення помилок. Тому для зіставлення собівартості реалізованої продукції і виручки краще брати до уваги тільки прямі витрати на виробництво продукції. Даний підхід дозволяє уникнути припущень про те, наскільки непрямі витрати відносяться до якого-небудь конкретного виробу [3].

Система «директ-костінг» загострює увагу керівництва підприємства на зміні маржинального доходу (суми покриття) по підприємству в цілому і по виробах. Вона дозволяє краще враховувати вироби з більшою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск, тому що різниця між продажною ціною і сумою змінних витрат не затушовується в результаті списання постійних непрямих витрат на собівартість конкретних виробів. За рахунок скорочення статей собівартості спрощується її нормування, облік, контроль і до того ж поліпшується облік і контроль умовно-постійних, накладних витрат, оскільки їхня сума за даний конкретний період показується окремим рядком, що наочно демонструє їх вплив на величину прибутку підприємства.

Таблиця 1.1

Висновки до розділу І

Дослідивши та проаналізувавши обидві системи, можна зробити ряд висновків щодо особливостей та сутності кожної з них. Наведемо основні.

Система «стандарт-костінг»:

• розподілення всіх затрат, що включають до собівартості, за видами продукції, тобто передбачає розрахунок повної собівартості продукції;
• поділ витрат на прямі і непрямі;
• використовується переважно для зовнішньої звітності.

Основні особливості системи «директ-костінг»:

• незалежно від облікової політики, що прийнята на підприємстві, є необхідною в управлінницькому обліку;
• передбачає поділ затрат на постійні і змінні, дає можливість проводити аналіз безбитковості;
• постійні витрати повністю відносять на реалізацію;
• надає можливість більш гнучкого ціноутворення, внаслідок чого конкурентоспроможність продукції зростає і зменшується вірогідність застою продукції на складі;
• надає можливість визначити прибуток, який приносить продаж кожної додаткової одиниці продукції і, відповідно, можливість планувати ціни і знижки на певний обсяг продаж.

Отже, порівнюючи системи, очевидно, що система «директ-костінг» має кілька відмінних переваг: перша – поділ виробничих витрат на змінні і постійні; друга – калькулювання собівартості продукції по обмеженим витратам; третя – є більш гнучкою, сутність системи у досягненні кінцевої мети підприємства – отриманні чистого прибутку.

РОЗДІЛ  ІІ. ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМ ОБЛІКУ ЗАТРАТ НА ПРИКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВА  ТОВ «ПЛАСТ ПЛЮС»

2.1. Впровадження  систем «стандарт-костінг» на  ТОВ «Пласт плюс»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пласт плюс» було створено у 1998 році як підприємство для випуску поліетиленових пакетів типу «майка» і фасувальних з поліетилену низького тиску.

Структура управління підприємством – лінійно-функціональна. Елементами структури є окремі працівники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки – це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто за наявності декількох рівнів управління. Керівною ланкою на підприємстві є генеральний директор. Генеральний директор має три заступника, у підпорядкуванні які знаходяться відділи, які виконують певні функції.

Діяльність відділу  маркетингу спрямована на організацію  комплексу заходів щодо забезпечення ефективного збуту і матеріально - технічного забезпечення виробництва  продукції, що випускається підприємством. Планово-виробничий відділ, очолюваний заступником директора, займається аналізом і плануванням діяльності підприємства.

У процесі своєї діяльності працівники підприємства керуються чинним законодавством України, нормативно-правовими актами, санітарними нормами та правилами тощо.

Таблиця 2.1

Необхідно розрахувати  розмір відхилень, встановити причини  їх виникнення та провести їх факторний  аналіз.