Стили лидерства

  ВСТУП 

  Менеджмент  представляє собою надзвичайно  складну систему, центральне місце  в якій займає управління. Керівник - ключова ланка в кадровій системі, він направляє діяльність всього колективу організації. Він одночасно є представником вищої ланки керівництва і лідером колективу.

  Але бути менеджером і бути лідером в  організації – це не одне і те саме. Менеджер використовую владу своєї посади у своєму впливі на підлеглих, а лідерство ґрунтується на взаємодії в організації. Це процес набагато більш складний, він вимагає високого рівня взаємозалежності членів колективу. Організації, які намагаються досягнути успіху, відрізняються головним чином тим, що мають більш динамічне і ефективне керівництво. Об’єднання лідера і керівника в одній людині є найбільш бажаним в практиці управління. Саме під таки керівництвом робота організації буде найбільш ефективною.

  В сучасному менеджменті однією з  найбільш важливих характеристик є  стиль лідерства. Саме він буде впливати на те, як менеджер керує своїми підлеглими, а це в свою чергу визначає успіх організації і швидкість іі розвитку. Від стиля лідерства залежить мотивація робітників, їх ставлення до праці, взаємовідносини всередині колективу і багато іншого. Таким чином, ця сфера менеджменту має велике значення в управлінні і, на мій погляд, обов’язкова і корисна для вивчення а також надзвичайно актуальна в сучасних умовах. Я хочу підкреслити, що є багато засобів, за допомогою яких можна впливати на інших і вести людей за собою. На теперішній час існують багато потенційно ефективних методів впливу на людей, але залишаються багато проблем: вибір методів, який на практиці зарекомендували себе ефективними в сучасних організаціях, поведінка керівника, який є або хоче стати лідером, яким чином побудувати спілкування з підлеглими, щоб досягти найкращого результату, як повинен вести себе керівник, щоб підлеглі зробили все, на що вони здатні для досягнення цілей організації. Це складні проблеми, і їх рішення знаходяться не на зовні.

  Актуальність  теми: в сучасних умовах ця сфера менеджменту відіграє важливу роль у ефективному управлінні і від лідерства залежить досягнення поставлених організацією цілей.

  Метою курсової роботи є дослідження основних стилів лідерства, їх систематизація та вплив на ефективність діяльності організації.

  Завданнями даної курсової роботи виступають:

1. Визначення основних теорій лідерства.
2. Дослідження стилів лідерства на прикладі організації.
3. Аналіз впливу стилю лідерства на ефективність діяльності організації.

  Об’єктом  дослідження є зв'язок стилю лідерства в організацій з ефективністю її діяльності. Дослідження здійснюється на основі аналізу діючих джерел з менеджменту і теорії лідерства.

  Структура роботи: складається з вступу, двох розділів, теоретичного і практичного, висновку, переліку використаних джерел і додатків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЛІДЕРСТВА

1. Сутність та значення лідерства

 

  Лідери  – та категорія людей, котрі не стоять на місці, а постійно рухаються  уперед швидше, ніж усі інші.

  Під лідерством (від англійського leader < lead – вести, керувати) зазвичай розуміють :

• здатність завдяки особистим якостям впливати на поведінку окремих осіб і груп працівників з метою зосередження їхніх зусиль на досягненні цілей організації набір характеристик чи системи рис, які притаманні тим, на кого впливають без примусу; [7, c. 140]
• вплив на поведінку підлеглих, як правило, через міжособистісне спілкування(комунікації);[14,c.220]
• одночасно процес і властивість: як процес лідерство є використанням непримусових важелів впливу для визначення цілей певної групи людей чи організації, мотивування поведінки в напрямі досягнення цих цілей і допомоги у формуванні культури цієї групи чи організації; як властивість лідерство є набором певних рис, притаманних тим особам, які усвідомлюють себе лідерами;[4]
• мистецтво мобілізувати інших до прагнення дотримуватися загальних для всієї групи цінностей.[5,c.15]

  Лідерство – це здатність впливати на індивідів  чи групу людей, що спонукає їх працювати  для досягнення цілей. Тому лідерство  є найважливішим фактором у системі  керівництва трудовими колективами  підприємств, що сприяє підвищенню ефективності їхнього функціонування.

  Лідерство мало першорядне значення і на ранніх стадіях розвитку суспільства. У  процесі соціалізації людини лідерство  змінювало свій зміст, хоч основне призначення – забезпечити групі людей досягнення цілей – значною мірою залишилося незмінним.

  Лідерство – основний процес організації групової поведінки. Без лідерства немає  колективу ( групи).

  В сучасних умовах лідерство засновано  не на традиції, а логічно випливає з психології людини, хоч основний принцип вищості зберігається. Лідер  неодмінно має в чомусь перевищувати інших членів групи (за рівнем знань, моральними чи фізичними якостями).

  Лідерство – це історично сформована соціальна  потреба людей в організації  в процесі їхньої діяльності. Виявляючись  під час формування цілей, лідерство  фокусує в собі стосунки між членами  групи(колективу).

  Лідер – це людина, яка ніким не призначається  і яка висувається тоді, коли група  йде до мети, відшукуючи кращі шляхи  організації роботи, засоби досягнення мети.[9, c.231]

  Вирішальна  роль під час висунення групою лідера належить ситуації. Це і збільшення, і ускладнення групи за складом, і виникнення перепон на шляху  досягнення групової мети, і зовнішні чи внутрішні загрози, і конфлікти  в групі або провал офіційного керівника. В останньому випадку  майже завжди керівництво групою бере на себе неофіційний лідер.

  В особливо складних умовах у досить численній групі  один лідер іноді не в змозі забезпечити досягнення поставленої мети, тоді група висуває двох і більше лідерів. У цих випадках встановлюється ієрархія лідерів: очолює групу головний лідер, а потім ідуть лідери другого і третього порядку.

  Якщо  ієрархія лідерів розвивається в  межах формальної структури, то вона має суттєвий вплив на керованість  групи і діяльність офіційного керівника.

  Велике  значення для лідерства має суб'єктивний фактор — особисте прагнення до лідерства, жадоба влади, зиск, престиж тощо.

  Для становлення лідера важливо, щоб його уявлення про норми і цінності збігалися з уявленнями більшості членів групи. Лідера члени групи неодмінно мають сприймати як «одного серед нас», іноді як «кращого серед нас». [16]

  Якості  особистості лідера мають за певними  параметрами деякою мірою перевищувати аналогічні якості інших членів колективу. У противному разі людина, рівень якої набагато вищий, ніж рівень її безпосереднього  оточення, буде сприйматися як виняткова  особистість. Її або зразу відкинуть  і вона опиниться в ізоляції, або  поважатимуть, звертаючись до неї  за порадами, але не сприйматимуть  як свою. Через те неформальним лідером  вона бути не може.

  Основними рисами при оцінці лідера і його висуненні групою є ентузіазм, здібності, впевненість у собі, глибоке знання справи, почуття справедливості тощо.

  У лідерстві суб'єктивні та об'єктивні  фактори, зовнішні та внутрішні умови  тісно переплетені, взаємопов'язані. Лідер неодмінно має прагнути до лідерства і надалі зберегти за собою цю роль.

  Особистості лідера, як і всякій іншій, притаманна багаторолева структура. Кожна людина є громадянином своєї країни, членом сім'ї, членом трудового колективу, керівником і одночасно підлеглим. Це зумовлює велику кількість ролей, які виконує кожна окрема особистість. І чим більшою є сукупність ролей, які бере на себе одна людина, тим вищий рівень соціальної поведінки, тим більша суспільна значущість особистості. Проте сама по собі соціальна  роль не пов'язується з індивідуальністю. Але разом з тим вона суттєво  впливає на психологічну структуру  особистості. [1,c.145].  
 
 
 

2. Поведінкові теорії лідерства

 

  Згідно  поведінкового підходу до лідерства  результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки  тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими. Отже, поведінковий підхід спирається на стиль керування.

  Стиль керування – це манера поведінки  керівника щодо підлеглих, через  яку і здійснюється вплив на працівників  організації.

  При цьому слід зауважити, що манера поведінки  керівника формується під впливом  багатьох факторів, які до того ж  постійно змінюються:

• особисті якості керівника;
• особисті якості підлеглих;
• завдання та дії, які вони виконують тощо.

  Внаслідок цього дуже важко окреслити чіткі  межі того або іншого стилю керування. Тому в теорії управління стиль даного конкретного керівника виступає як позиція на континуумі. Отже будь-який з проміжних стилів керування  характеризується різним ступенем впливу крайніх позицій континууму. [9, c.103]

  

  Рис 1.1 Поведінкові  теорії лідерства  

  Теорії  Х та У Дугласа  МакГрегора

  В основу автократично-демократичного континууму стилів керування покладено теорію Х та теорію Y Дугласа МакГрегора, який виокремив дві системи уявлень  щодо мотивів виробничої діяльності людей.

  Згідно  “теорії Х” працівники за своєю  природою є лінивими, безвідповідальними, такими що при першій ліпшій нагоді намагаються уникнути праці. Отже для  досягнення цілей організації їх необхідно постійно примушувати, спрямовувати та контролювати. Справедлива заробітна  плата здатна зробити роботу терпимою, а необхідний рівень її виконання  буде наслідком постійного контролю.

  “Теорія Х” характеризує основи автократичного керування. Автократ має достатньо  влади, щоб нав’язати свою волю виконавцям, і у разі необхідності без вагань вдається до цього. Автократ вважає, що його керівництво ґрунтується на авторитеті посади, яку він обіймає. Сила влади автоматично примушує підлеглих беззастережно коритися наказам та інструкціям.

  Характерні  риси автократичного стилю керівництва:

• висока централізація повноважень;
• висока структурованість роботи підлеглих;
• різке обмеження свободи підлеглих щодо прийняття рішень;
• численні правила поведінки;
• апеляція до потреб низького рівня у підлеглих (за Маслоу).

  За  “теорією Y”, навпаки, менеджер бачить своїх підлеглих працьовитими, відповідальними, такими що прагнуть до схвалення та підтримки. Цією теорією визнається, що зовнішній контроль та загроза  покарання не є єдиним засобом, який спрямовує зусилля людей. Людина і сама здатна себе контролювати, якщо вона прямує до мети, у досягненні якої вона зацікавлена. “Теорія Y” характеризує основи демократичного керування.[9, c.105]

  Для демократичного стилю керування  характерними є:

• високий ступінь децентралізації повноважень;
• активна участь підлеглих у прийнятті рішень;
• добре налагоджена система комунікацій керівник - підлеглий;
• апеляція до потреб більш високого рівня у підлеглих.

  Дослідження стилів лідерства  Курта Левіна

  Можливо, саме раннє дослідження ефективності стилів лідерства було проведено Куртом Левіном і його колегами . У своєму знаменитому дослідженні Левін виявив, що авторитарне керівництво домагалося виконання більшого обсягу роботи, ніж демократична. Однак на іншій чаші ваг були низька мотивація, менша оригінальність, менше дружелюбність в групах, відсутність групового мислення, велика агресивність, що проявляється як до керівника, так і до інших членів групи. У порівнянні з демократичним керівництвом, при ліберальному обсяг роботи зменшується, якість роботи знижується, з'являється більше гри, і в опитуваннях виражається перевага демократичному керівнику.