Соціально-психологічні аспекти управління трудовим колективом

    Підвищення  якості трудового життя.Концепція якості трудового життя направлена на оптимізацію психологічного клімату в організації, умов праці і відпочинку працівників. Потрібно так змінити мотиваційний клімат у роботі, аби людино-технолого-организаційні взаємодії наводили до більшого рівня задоволеності роботою, підвищення готовності до співпраці з керівництвом, прихильності цілям школи і зацікавленості в досягненні високих результатів. 

    З.2 Необхідні пропозиції щодо підвищення функціонування колективу на основі проведених досліджень.

    На  базі проведених мною досліджень, я  дійшла висновку, що керівникові колективу, тобто директору школи, слід певну  увагу приділяти завданням, які дозволять поліпшити психологічний клімат в  колективі. Це:

- Розробка  місії та цінностей навчального  закладу.

- Формування корпоративних правил, корпоративної культури.

- Повага до  співробітників, як обов’язкова складова успіху.

- Формування єдності мотивації у членів колективу.

- Проведення  командотворчих тренінгів.

- Проведення свят та неформальних зустрічей між співробітниками.

- Вивчення соціального замовлення та особистих запитів учасників освітнього     простору.

- Проведеня  системного оновлення мети і змісту діяльності навчального закладу.

- Зростання  вимог і уваги до розвитку  професійних та особистісних  якостей педагогічних працівників.

- Заохочення і стимулювання творчості й активності учасників педагогічного процесу.

- Визначення чітких критеріїв ( зрозумілих не лише освітянам, а й учням, батькам, громадськості) оцінки результатів діяльності навчального закладу.¹⁵

    Але, враховуючи зайнятість керівника іншими справами, рекомендую ввести в штатний  розпис посаду менеджера з персоналу, який професійно буде займатися данними питаннями. Отже, маю надію, що в близькому майбутньому більше керівників  різних структур  звернуть увагу на наявний соціально-психологічний клімат та усвідомлять необхідність поліпшення загального настрою у своєму колективі, адже найголовніше  в XXI сторіччя – потенціал людини. 

    Перш  ніж змінювати управлінську діяльність у школі, потрібно намітити перспективи, врахувати потреби, зважити можливості щодо запровадження змін й бути готовими до активного управління будь якими змінами. Від реактивного управління необхідно пройти до цільового. У кожного, хто має причетність до управління навчальними закладами, має бути визначено 3 – 5 конкретних справ із чіткими (не дво або тризначними) цілями, ясними завданнями, які стануть упевненими кроками маленької успішної політики, які ми беремось виконувати.¹⁶

    При практичному здійсненні цільового  управління, бажано керуватися таким  алгоритмом:

1. Що має бути  зроблено? (після ретельного аналізу  – чому це має бути зроблено? Для кого це має бути зроблено?) із визначенням ступенів першочерговості робіт.

2. Як це необхідно  зробити? (створення програми або  плану досягнення бажаного).

3. Коли це  необхідно зробити? Із чітким  визначенням часу, який відводиться  для досягнення цілей. 

4. Які параметри роботи будуть вважатися задовільними?

5. Скільки це  буде коштувати?

6. Що вже зроблено  для досягнення мети?

7. Як і коли  мають вживатися корегуючи дії?¹⁷

Крім того, необхідно  враховувати, що будь-які цілі і завдання, які ставлять керівники, мають бути:

- актуальними  (справді викликані потребами  навчального закладу.ю суспільства  або учасників освітнього процесу).

- конкретними (тобто кожен учасник процесу має розуміти те, що конкретно має бути досягнуто).

- Вимірюваними. Не можливо чогось досягнути або чимось управляти не уявляючи критеріїв виміру. Такі поняття як «підвисити», «покращити», «інтенсифікувати» тощо, на жаль складно виміряти. Якщо покращити, в чому це буде проявлятися і в чому вимірюватися?

- досяжними (інколи перед освітянами ставлять такі завдання, досягнути повне виконання яких, маючи обмежені ресурси (не лише матеріальні), не можливо).

- вирішуваними за певний проміжок часу (тобто досягнення будь-якої цілі має бути співвіднесене із певним часовим періодом)¹⁸.

    Досить  часто в освітянській практиці спостерігаються такі явища, що ми починаємо працювати, а потім розробляємо програму дій або план заходів, а закінчуючи справу, починаємо замислюватися: «А навіщо ми це робили? Навіщо нам це потрібно?» Отже, чим раніше ми почнемо рухатися вперед не шляхом уникнення перешкод і ускладнень, а прямим, прозорим і зрозумілим шляхом до чітко визначених цілей, тим швидше ми будемо змінювати освіту на краще і досягати успіху!