Производственные излишки

• ємність і потенціал ринку збуту;
• прогнозний обсяг продажів продукції підприємства;
• обсяг беззбитковості виробництва (точку беззбитковості);
• необхідність збільшення виробництва в перспективі.

     Ємність і потенціал ринку  визначає максимально можливий  обсяг продажів на цільовому ринку, і на цій основі - максимальну величину обсягу реалізації продукції проектованим підприємством (а також і його виробничу потужність) в умовах 100-процентного охоплення ним цільового ринку. Даний фактор варто враховувати при розрахунку виробничої потужності підприємств-монополістів, а також при організації виробництва нової ексклюзивної продукції.

     Прогнозний обсяг продажів продукції  підприємства визначає граничну  величину виробничої потужності  підприємства, що працює на конкурентному ринку. Цей обсяг є похідним від трьох факторних показників:

а) величини попиту на цільовому ринку;

б) рівня  конкурентоспроможності продукції  проектованого підприємства;

в) потужності маркетингової програми підприємства.

     У загальному випадку застосовують три види планувальних рішень: поопераційну (функціональну) схему, лінійну (потокову) схему і фіксоване (позиційне) планування.

     У поопераційному (функціональному)  плануванні виробничі ресурси  групують за ознакою виконуваної  роботи (процесу). Так, у механічному цеху всі токарські верстати групують на одній ділянці, свердлильні – на іншій. На великих авторемонтних майстернях можуть бути такі ділянки: ділянка ремонту і регулювання двигунів, ділянка кузовних робіт, ділянка ремонту передньої підвіски.

     Таке планування звичайно практикується  при дрібносерійному виробництві,  воли окремі вироби чи клієнти  переходять з однієї ділянки  на іншу залежно від конкретних  вимог та виду діяльності.

     Найбільш трудомістким завданням  у цьому виробництві є мінімізація транспортних операцій (переходів), що вимагаються для оброблення партії виробів чи надання послуг клієнтам, які проходять через систему.

     Лінійне (потокове) планування застосовують  у масовому виробництві та  в системах з безупинним процесом, де кожен виріб, що випускається, проходить ті самі операції. Виробничі ресурси при потоковій схемі розміщують послідовно, відповідно до прийнятої технології, за визначеними посадами. Прикладами такого планування може бути складська лінія. Основна проблема такої лінії – це правильний розподіл навантаження за посадами і вибір руху конвеєра.

     Фіксоване (позиційне) планування  реалізується найчастіше в будівництві.  Виріб чи споживач ресурсів  у даному випадку – нерухомі. До місця роботи в міру необхідності подаються різні виробничі ресурси. Такі планування в основному тимчасові і їх зберігають лише до закінчення роботи над проектом (об’єктом будівництва). Тут основна проблема полягає в чіткій організації робочих місць і організації виробництва, тобто розташуванні виробничих ресурсів у часі й просторі.

     Усі три розглянуті схеми можна  знайти і на одному підприємстві. Це залежить від виду продукції  і технологічного процесу з  організації випуску конкретного  продукту. 
 
 

3.2. Розрахунок виробничих  потужностей на підприємстві

     Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.

     1.Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за: допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

     2.Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування.

     До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки — механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промисловості — печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії — прядильне і ткацьке виробництво.

     3.У розрахунки виробничої потужності підприємства включають: а) усе чинне і не чинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів; б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду; в) понаднормативне резервне устаткування; г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

     4.Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не завищеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20—25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

     5.Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

     6.Визначення й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10—15%, а для підготовки та освоєння виробництва нових виробів — 3—5% загальної потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається, головне, для підприємств, що вже досягли рівня використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25% нової продукції.

     У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);

2) коефіцієнтом  використання поточної потужності (співвідношенням річного випуску  продукції та середньорічної  її величини).

    В наступній таблиці розглянемо  склад виробничих потужностей на досліджуваному підприємстві.

Таблиця 3.1. –  Динаміка виробничих потужностей  в  СВК «Світанок»

     З розрахованої таблиці 3.1. бачимо, що зросла вартість основних  фондів на 619,1 тис. грн. у звітному році порівняно з базисним. Що стосується забезпеченості підприємства технікою, слід відмітити, що кількість комбайнів і автомобілів,  на протязі всього періоду дослідження була стабільною, відповідно – 8шт. і 40шт. Кількість тракторів у звітному році зросла на 1 шт., порівняно з базисним.

3.3. Шляхи підвищення  ефективності використання  виробничих потужностей

     Виробничу стратегію можна розглядати, як складову частину загального процесу планування, що забезпечує відповідність завдань виробництва завданням ширшої організаційної структури. Виробнича стратегія виражається в прийнятті рішень, пов’язаних з розробленням виробничого процесу й інфраструктури, необхідної для його підтримки. Розроблення процесу полягає у виборі придатної технології, складанні тимчасового графіка процесу, визначенні товарно – матеріальних запасів, а також способу розміщення даного процесу. Рішення, пов’язані з інфраструктурою, стосуються системи планування й управління, способів забезпечення якості і контролю якості, структури оплати праці й організації виробничої функції компанії.

     Реакція на стан ринкового  попиту змушує підприємство проводити  цілеспрямований пошук нових  виробів і нових товарів. Проектування  продукту потребує чіткого визначення  критеріїв і добору оптимальних варіантів. Процес проектування нового продукту має складний  характер. Роботи різних етапів можуть бути поєднані. Тому в ході роботи над продуктом необхідна гнучкість, при виникненні факторів і ситуацій, що впливають на проектований продукт, а іноді необхідно змінювати й ідеї, що лежать в основі рішення.

     Процес проектування виробів,  процесів, методів їхньої організації  і потужності підприємства ведеться  з урахуванням багатьох факторів, конфліктності цілей, завдань,  критеріїв і містить у собі  ряд компромісів. Звичайно, єдино прийнятним підходом (у вигляді складності проблем) прагнення до «єднального», а не до «оптимізованого» результату. Для проектування важливі, як аналітичні, так і творчі здібності розроблювачів при неодмінній участі менеджерів відповідного профілю.  Як і при проектуванні виробу, розроблювач процесу повинен розглядати ряд альтернативних критеріїв з метою вибору оптимального. При цьому дуже вадливим є вибір спеціалізації і типу переробної підсистеми. Важливою обставиною, яку необхідно враховувати при проектуванні, є синхронність життєвого циклу виробу і процесу. Якщо життєвий цикл процесу буде розвиватися не в ногу з життєвим циклом виробу, конкурентоспроможність підприємства може бути сильно підірвана.

     Одним з головних недоліків вітчизняного розвитку промислового комплексу, варто вважати низьку здатність більшості підприємств досить швидко і з мінімально необхідними капітальними вкладеннями реагувати на потреби ринку. Більшість вітчизняних підприємств виявилися нездатними ні вивчати ринок, ні виробляти продукцію, що відповідала б потребам цього ринку, і, виходить, виявилися неготовими до умов твердої конкурентної боротьби. У сформованій ситуації один з природних і найбільш ефективних,  швидкореалізованих  напрямків подальшого розвитку вітчизняної промисловості – підвищення ступеня адаптації і гнучкості підприємств до потреб ринку.

     Виробнича потужність проектованого  підприємства, її ємність та інтенсивність  використання може бути різною  при тому самому обсязі прийнятих  до виконання робіт. Це залежить насамперед від методів їх організації. При послідовному виконання технологічних процесів терміни проведення робіт будуть максимальні, потреби в ресурсах – мінімальні, а їхнє використання – вкрай нерівномірне для однойменного виду ресурсів і робіт. При рівнобіжному  - навпаки: загальні терміни робіт будуть мінімальні, а потреба в ресурсах – максимальна, причому однойменні ресурси потрібні одночасно на всьому комплексі робіт. Найбільш сприятливо виробничий процес відбувається в разі організації робіт потоковим методом. Потоковий метод забезпечує рівномірність споживання ресурсів, ритмічний випуск готової продукції і безперервність однойменних технологічних процесів.

     Вивільнення оборотного капіталу  з виробництва завдяки прискоренню  його обороту має неабияке значення й тому, що в такому разі аграрні підприємства будуть менше його залучати у формі кредиту для забезпечення безупинності виробництва (оплата поточних платежів за придбані ресурси, виплата заробітної плати, фінансове обслуговування тощо), а отже, воно буде нести і менші витрати на обслуговування позичкового капіталу.

     З метою зниження витрат потрібно  широко використовувати технічно  та економічно обґрунтовані нормативи  витрачання ресурсів: палива, інших  енергоресурсів, добрив, насіння, кормів, отрутохімікатів тощо. Нормативи повинні встановлюватись з урахуванням реальних потреб у ресурсах з орієнтацією на використання складних технологій.

     Удосконалення матеріального стимулювання  працівників за економне використання  матеріальних ресурсів та встановлення санкцій за їх перевитрату.