Производственные излишки

• при розрахунку величини потужності не беруться до уваги  простої устаткування, які можуть бути викликані недоліками робочої  сили, сировини, палива, електроенергії або організаційними неполадками, а також втрати часу, пов’язані  з ліквідацією браку продукції.

     Виробнича потужнiсть пiдприємства, як правило, розраховусться за  ведучим цехом (дiльницею, устаткуванням). При цьому враховується все  наявне устаткування - дiюче i недiюче  внаслiдок поломок, ремонту, вiдсутностi завантаження тощо, крiм устаткування, яке використовується спецiальними пiдроздiлами пiдприємства та для навчальних потреб. Виробнича потужнiсть розраховується на основi прогресивних нормативiв продуктивностi устаткування, передової технологiї та органiзацiї працi.

       Розрахунок виробничої потужності починається з визначення ефективного робочого часу:

                    Т еф = Т календ – Т з техн.причин – Т прост.на капіт.ремонт ,

  де  Т к. ф. – календарний фонд (тривалість року, 365 днів чи 8760 годин);

       Т тех – час простоїв з технологічних причин, год;

       Т пр – час простою устаткування на капітальному ремонті, год; 

       Для розрахунку загальної виробничої  потужності використовують наступну  формулу:

  М = Т еф * Н * а,

  де  М – виробнича потужність;

       Т еф - ефективний (плановий) фонд часу роботи одиниці устаткування, год;

       Н – годинна норма продуктивності одиниці устаткування за паспортом заводу – виготовлювача, виражена в кінцевому продукті (т/год, /год, /год тощо);

        а – кількість однотипних апаратів, машин, агрегатів, встановлених у відділенні (ділянці,цеху).

       При роботі виробництва у періодичному  режимі (із зупинками на святкові  і вихідні дні) ефективний фонд  розраховують на підставі режимного  фонду часу. У періодичних та  безупинних виробництвах з періодично працюючим устаткуванням потужність визначають за формулою:

  М =

  де  Тц – час виробничого циклу роботи устаткування, год;

       Зс – обсяг завантаження сировини на один цикл;

       В г. п – вихід готової продукції з одиниці сировини;

       а – кількість однотипних апаратів, машин, агрегатів, встановлених  у відділенні (цеху). 

       Якщо на підприємстві протягом  року кількість обладнання змінювалась,  то розраховують виробничу потужність, що включає рух обладнання:

  М = М п.р.+ Мв *

  де  М п.р. – потужність на початок року;

        Мв – нові потужності, що вводяться;

        Тв – кількість місяців роботи  введеного обладнання;

        Мвив – потужності виведені;

       Твив – кількість місяців, коли виведені потужності не будуть працювати;

        Мо – збільшення потужності  за рахунок організаційних заходів;

        То – кількість місяців роботи  після впровадження заходу;

        12 – кількість місяців у році.

       У сфері послуг, де попит вкрай непостійний, а користуватися запасом як буфером неможливо, рішення про інвестиції у виробничі потужності повинні враховувати, що при будь – яких потужностях завжди може виникнути попит, який їх перевищувати, тобто будуть утворюватися черги. У цілому потужність сервісного центру повинна перевищувати попит, інакше черги зростатимуть до нескінченності або ж роздратований клієнт просто відмовиться від ваших послуг. Але навіть тоді, коли доступні потужності істотно перевищують середній попит, коли змінюється інтенсивність потоку клієнтів і час обслуговування, черги все – таки час від часу будуть утворюватися.

  У компанії повинні бути прийняті рішення  про максимально допустиму довжину  черги, максимальний обсяг устаткування, що простоює, і про управління довжиною черг.

  Теорія  черг – загальновизнана методика вивчення виробничої діяльності, покликана  знайти оптимальний баланс між часом  чекання й обсягом потужностей, що простоюють. Вона застосована в  будь – якій ситуації, коли мається перемінний попит і фіксована продуктивність. Це можуть бути ситуації, коли утворяться звичайні черги, як у магазинах, квиткових касах, приймальнях, а також у таких випадках, як приймання телефонних дзвоників, пропускна здатність портів, аеровокзалів і навіть автодоріг.

  Центральним поняттям теорії черг є функція вартості, яка дорівнює вартості часу чекання  покупця в черзі + вартість простою  устаткування.  
Головною метою визначення цих функції є пошук можливостей її мінімізації. Вартість простою устаткування визначити просто, але ось втрати, пов’язані З. чеканням покупця в черзі, набагато менш очевидні i більше залежать від обставин. На найпростішому рівні, ця вартість дорiвнює витратам на утримання приміщення для чекання, але сюди неодмінно потрібно включити i деяку компенсацію за терпіння: клієнти, яким доводиться чекати занадто довго, можуть піти i більше вже не повернутися.  Найбiльш загальною є ситуацiя, коли iнтенсивнiсть потоку покупцiв випадкова, тобто, пiдлягає розподiлу Пуассона, а час обслуговування пiдлягає закону зворотного експонентного розподiлу. Не будемо займатися виведенням формул, вiдзначимо лише, що

  T = A/(SN),

де Т - iнтенсивнiсть навантаження, графiк;  
А - середня інтенсивність потоку покупців;  
S - середня швидкiсть обслуговування з розрахунку на один сервiсний канал;  
N - кiлькiсть сервiсних каналiв.

  Визначаючи  потребу у виробничих потужностях, потрiбно оцiнити вiдноснi витрати  на чекання покупцiв у черзi i простiй  устаткування для рiзної кількості  точок обслуговування, i зупинитися на тiй з них, що дає найменшi загальні витрати.

  Рiшення  можна розбити на два рiвнi: капiтальнi й оперативнi. При проектуваннi, наприклад, супермаркету рiшення про кiлъкiсть (незмiнну) кас i площi для черг приймається  на етапi планування на пiдставi максимально  очiкуваного попиту. У ходi функцiонування супермаркету до роботи залучається стiльки касирiв, скiльки необхiдно для обслуговування очiкуваного в конкретнi години чи днi тижня попиту.

  Трохи iнакше проблеми потужностi розглядаються  в сферi матерiального виробництва. Розрахунок потужностi в умовах однономенклатурного виробництва виражається в одиницях продукцii, що випускається.

  В ефективнiй потужностi основними  є розрахунки кiлькостi i складу необхiдного  устаткування з урахуванням їх завантаження.

  Змiни в зовнiшньому i внутрiшньому середовищах виробництва эмушують уточнити всi складовi виробничi потужностi, виявити як вузькi мiсця у виробництві, так ї їхній надлишок.

  Виробничі пiдроздiли мають iдеальний чи оптимальний  рiвень виробництва з погляду  витрат на одиницю продукцi. Iдеальний рiвень вiдповiдає мiнiмальним витратам. Бiльший чи менший обсяг випуску приводить до зростання витрат.

  Оптимальний обсяг виробництва i мiнiмальнi витрати  на одиницю є функцiєю загальної  потужностi виробничої одиницi. Наприклад, при пiдвищеннi загальної виробничої потужностi пiдприємства пiдвищуєтъся й оптимальний обсяг випуску, а мiнiмальнi витрати на оптимальний випуск знижуються. Таким чином, бiльшi пiдприємства мають вищi оптимальнi обсяги виробництва i меншу величину мiнiмальних витрат.  
Вибираючи потужнiсть виробничо одиницi, менеджер повинен взяти до уваги всi фактори поряд з наявними фiнансовими й iншими ресурсами та прогнозами очікуваного попиту.

  Найбiльш  очевиднi економiчнi фактори: економiчне  оцiнювання здiйсненностi варiанту з  оптимальною потужнiстю, його вартiсть, витрати, термiн передбачувано дiї, сумiснiсть iз процесами i персоналом. Iснують методики оцiнювання оптимальних потужностей з економiчно точки зору. Найбiльш поширеними є аналiз з витрат чи обсягу, фiнансовий аналiз, теорiя рiшень i аналiз черг. Однак цi процедури звичайно виконують на етапi конкретизацi розрахунку виробничих потужностей чи при їхньому проектуваннi пiсля вирiшення загальних питань, наприклад, вибору мiсця розташування нового пiдприємства чи його розширення.  
 
 

2. Основні  концепції планування потужностей на підприємстві

       Термін виробнича потужність  має на увазі досяжну норму  виробітку, наприклад, 300 автомобілів  в день, але він нічого не  говорить про те, як виробляються  ці 300 машин – кожен день чи  це середній показник виробництва заводу за рік. Для запобігання цієї плутанини компанії широко використовують  поняття найкращого оперативного рівня. Це рівень виробничої потужності, на який з самого початку був запрограмований виробничий процес, а отже й об’єм виробництва (вихід продукції) , при якому середня вартість одиниці продукції мінімальна. Визначення цього мінімуму являє собою складну задачу, оскільки в ході її рішення необхідно враховувати співвідношення  між розподіленням постійних витрат і вартістю понадурочних робіт, ступенем зносу обладнання та інше.

       Широко відомою концепцією планування  виробничих потужностей  являється  використання властивостей кривої  росту виробництва. По мірі  того як підприємство випускає  все більший обсяг продукції  воно накопичує досвід найбільш ефективних методів виробництва, завдяки чому має можливість скорочувати витрати виробництва на передбачуваній основі. Кожен раз, коли сукупний обсяг виробництва заводу чи фабрики подвоюється, витрати виробництва скорочуються на відповідний відсоток, який коливається в залежності від галузі виробництва.

       Наступна концепція являє собою  ефект економії, обумовлений зростанням  виробництва і масштабами виробництва.  Великі підприємства зазвичай  володіють перевагами перед своїми  дрібними конкурентами в двох аспектах. По - перше, вони можуть користуватися вигодами ефекту економії, обумовленої зростанням масштабів виробництва, а по – друге, - випускати більші обсяги продукції за рахунок ефекту, що описується кривою зростання виробництва. Компанії часто використовують ці два аспекти в якості своєї стратегії в конкурентній боротьбі, з самого початку будуючи великий завод зі значним ефектом економії, обумовленої зростанням масштабів виробництва, і в результаті використовуючи порівняно низькі витрати  для реалізації агресивної стратегії в ціноутворенні  та підвищенні обсягів продажу. Однак для того щоб така стратегія принесла успіх , фірма повинна задовольняти два критерії: 1) її продукція повинна відповідати потребам споживачів, і 2) попит на продукцію повинен бути достатньо великим, щоб підтримувати великі обсяги її виробництва.

       Наступна концепція – фокусування  потужностей, її суть полягає  в тому, що підприємства працюють  з найбільшою ефективністю в  тому випадку, якщо вони націлені  на виконання граничної  кількості конкретних виробничих задач. Це означає, наприклад, що не одна фірма не може розраховувати на те, що одночасно досягне найвищих результатів по усім показникам ефективності виробництва: собівартість і якість продукції, гнучкість виробництва, надійність продукції, час  підготовки нової продукції до випуску і розміри капіталовкладень. Навпаки, кожна компанія повинна обрати певну кількість задач, виконання яких сприяло б  реалізації її основних цілей. Однак, в результаті справжнього прориву у виробничих технологіях в останній час виникла тенденція, коли компанії ставлять перед собою  ціль досягнення найвищих результатів по всіх перерахованих вище показниках. Як же розв’язати цю очевидну суперечність? З одного боку, можна сказати, що, якщо компанія не володіє технологіями, що дозволяють їй досягти відразу декількох основних цілей, то їй логічно б вибрати більш вузьку націленість своєї діяльності. З другого боку, слід визнати одну важливу практичну реальність: не всі фірми працюють в галузях промисловості, в яких потрібне використовування в конкурентній боротьбі всього діапазону їх можливостей.