Особливості моделювання в агропромисловому комплексі

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З ПИТАНЬ ДІЯЛЬНОСТІ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ.

 

1.1. Функції і завдання агропромислового комплексу.

 

1.2. Структура і особливості агропромислового комплексу.

 

1.3 Поняття і класифікація ризиків в діяльності агропромислового комплексу.

 

1.3. Нормативно– правове забезпечення діяльності агропромислового комплексу.

 

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ.

 

2.1. Організаційна характеристика  агропромислового комплексу.

 

2.2. Аналіз діяльності агропромислового комплексу.

 

РОЗДІЛ 3. МОДЕЛІ І МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ ПОТЕНЦІАЛОМ  АПК РЕГІОНУ.

 

 3.1. Особливості моделювання в агропромисловому комплексі.

 

 3.2. Моделі ризику.

 

 3.3. Модель.

 

 3.3. Розв’язок моделі.

 

 3.5. Аналіз отриманого результату.

 

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ.

 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

 

ДОДАТКИ.

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Становлення ринкових відносин, формування нових конкурентоспроможних підприємницьких організаційних структур з різними формами власності, загострення конкуренції обумовили сучасний стан розвитку агропромислового комплексу України, пріоритети та напрями його діяльності.

Коли йдеться про  такі важливі питання як визначення завдань і шляхів розвитку держави  на певний відрізок часу, то до цього доречно підходити , використовуючи принципи системного аналізу, формуючи систему цілей і пріоритетів. А окремі цілі, як відомо, можуть суперечити (конфліктувати) між собою. Тобто виникає конфліктність та зумовлений цим ризик.

 Необхідно наголосити, що поняття "економічний розвиток", і це важливо для України, повинен включати такі поняття як "зростання", так і "стійкість, ризик". Нерідко доводиться говорити про оптимальний обсяг інвестицій, що забезпечують максимально можливу інтенсивність економічного зростання при заданому рівні стійкості й ризику, чи про зростання ступеня стійкості й зниження ступеня ризику при відносно задовільних темпах зростання.

 Чим складнішим  і більш невизначеним є оточуєче  середовище, тим більш складними,  очевидно, будуть і методи управління, тим актуальнішим є врахування ризику, його аналіз та управління ним.

 Економічний ризик – це об'єктивно-суб'єктивна категорія у діяльності суб'єктів господарювання, що пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору і відображає міру (ступінь) відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, міру невдачі (збитків) з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та зворотніх зв'язків стосовно об'єкту керування.

 Ринкова трансформація вітчизняної економіки передбачає вирішення нових завдань, з якими раніше сільськогосподарські підприємства не стикалися, але розв’язання яких необхідне для успішного їх функціонування.

 В умовах нестійкості, невизначеності, конфліктності, багатокретеріальності та ризику важливим інструментом ефективного дослідження діяльності сільськогосподарських підприємств є використання сучасного математичного апарату, що ґрунтується на економіко-математичних моделях.

 Ця потреба обумовлена недосконалою організацією діяльності сільськогосподарських підприємств, їх неадаптованістю до змін у зовнішньому середовищі, невідповідністю якості продукції світовим стандартам, високими витратами виробництва.

Формування ефективних, адаптованих до конкретно-історичних умов розвитку виробничих відносин механізмів управління розвитком агропромислового виробництва регіону неможливе без усебічного, комплексного та системного дослідження такої категорії, як виробничий потенціал галузі, його структурних елементів і характеру взаємодії між ними.

Дослідження теми управління виробничим потенціалом АПК в  період становлення ринкових відносин в аграрному секторі регіону, обумовлено також, вкрай незадовільним, кризовим станом виробничого потенціалу АПК України, що вимагає системної  оцінки цього стану та рівня і ефективності використання найважливіших виробничих ресурсів (земельних, трудових і матеріально-технічних).

Проблемам формування й  оптимізації виробничого потенціалу, науково-методичним аспектам оцінки та моделювання виробничого потенціалу присвячені праці таких вчених, як В. Авдеєнко, В.Я. Амбросов, О. Ареф’єва, О.А. Бугуцький, О. Балацький, А.П. Вервейк, В. Герасимчук, І. Джаїн, Ю. Дінець, Ю. Дорошенко, А. Жулавський, В. Захарченко, В. Зубков, П. Ігнатовський, І. Лукінов, Л. Мірошник, В. Москаленко, А. Онищенко, Б. Пасхавер, Г.М. Підлісецький, А. М. Сліжіс, А. Тодосійчук, В. Фальцман, С. Хейнман, Д. Черніков, Д. Шевченко та ін.

Як з наукової, так  і з практичної точок зору актуальними  залишаються дослідження оптимальної  взаємодії системи стратегічного управління агропромисловим комплексом в умовах динамічних змін зовнішнього виробничого середовища. Насамперед це стосується питань, пов'язаних з формуванням (у межах системи стратегічного управління АПК) системи управління та планування розвитку його виробничого потенціалу.

 

 Вибору теми дипломної роботи «Моделі і методи управління виробничим потенціалом АПК регіону» сприяло актуальність даного питання у наш час, оскільки зростає потреба в запровадженні ринкових методів господарювання, в оперативності прийняття управлінських рішень, у розрахунку, прогнозуванні і моделюванні варіантів можливих напрямків діяльності підприємств.

 Це сприятиме розширенню спектра факторів, що впливають на окремі аспекти діяльності суб’єктів господарювання, а отже, і визначенню можливих додаткових резервів підвищення ефективності виробництва. Важливою умовою успішної діяльності підприємства є оптимальний вибір методу моделі, а також подальше її застосування.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлюється: по-перше, об'єктивними вимогами практики ринкових перетворень економіки, по-друге, відсутністю відповідних цим вимогам теоретичних розробок і прикладних методів оцінки і мінімізації економічного ризику в аграрному виробництві.

 

Добавити про  структуру дипломної роботи, її обсяг.

Відформатувати  у відповідності до вимог.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ДОСЛІДЖЕННЯ З ПИТАНЬ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ

 

1.1. Функції і завдання агропромислового комплексу регіону

Головні завдання що стоїть перед галузями АПК регіону це:

– зростання сільськогосподарського виробництва

– надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською  сировиною

– об’єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання  високих кінцевих результатів

– надавати можливості виходу продукції АПК України на світовий ринок .

Функціональна структура  АПК відображає основні виробничотехнологічні  зв’язки та функціональні ланки  з вирощування і переробки  сільськогосподарської продукції.

Основні функціональні  ланки АПК – це спеціалізовані агропромисловості комплекси, що об’єднують виробничо взаємопов’язані підприємства з вирощування, заготівлі, зберігання, транспортування, переробки і реалізації певного виду (рідше двох) сільгоспсировини. Саме в них розвиваються найбільш інтенсивні виробничо-технологічні зв’язки, їм властиве спільне використання сировини й спільне обслуговування і та ін. Виділяються дві інтегровані групи спеціалізованих АПК: рослинницькі і тваринницькі.

В Україні розвиваються численні спеціалізовані АПК:

1) рослинницькі: зернопромисловий, буряко-цукровий, плодоовочеконсервний, картопле-спиртовий, виноградарський, льонопромисловий та ін.

2)тваринницькі: м’ясо,  молоко-, птахопромисловий комплекси  та рибоконсервний.

Серед рослинницьких  комплексів особливу роль відіграє зернопромисловий. Забезпечення країни власним зерном та її експортні можливості завжди вважалися стратегічно важливими для її економічної незалежності. Україна має всі умови для активної розбудови цього комплексу, вона здавна вважалася житницею царської Росії, а пізніше – СРСР. Зернопромисловий комплекс і нині має досить потужну сільськогосподарську ланку, під зерновими зайнято майже 45% усіх посівних площ України. Зернові культури представлені пшеницею, кукурудзою, житом, ячменем, вівсом, просом, рисом тощо. Провідну роль відіграє озима пшениця, яка “царює” серед зернових у Лісостепу і Степу. Посіви рису зосереджені на півдні, в Херсонській області.

Переробна промисловість  зернопромислового спеціалізованого АПК має досить розгалужену структуру  і відіграє важливу роль у харчовій промисловості. Вона охоплює борошномельну, круп’яну, хлібопекарську, макаронну, кондитерську галузі. Її підприємства розміщуються під впливом сировинного та споживчого фактору і дуже поширені на території України. Вони відрізняються рівнем територіальної концентрації, особливо розповсюджена хлібопекарська галузь.

Провідне місце в  АПК України займає і цукровобуряковий комплекс. Він об’єднує майже 180 цукрових і цукроворафінадних заводів, які  тяжіють до сировинної бази та зосереджені, переважно, у центральних та східних областях лісостепової зони.

Дуже розповсюджений у країні потужний, з розгалуженою структурою, достатньо територіально  диференційований плодоовочеконсервний комплекс. Він включає виробництва  з вирощування овочів, фруктів  і ягід, сушильні та консервні цехи і комбінати. Проте концентрація вирощування овочів дуже нерівномірна і досягає максимуму поблизу великих міст, переробних підприємств. Переважно у приміських АПК – важливій формі територіальної організації інтегрального АПК – зосереджені основні теплично– парникові господарства (навколо Києва, Харкова, Дніпропетровська, Одеси і т.д.)

У територіальному поділі праці бере активну участь і олієжировий  комплекс, основою якого є виробництво  та переробка соняшника. Його посіви зосереджені на півдні лісостепової зони і в степовій (крім її крайнього півдня). У цей комплекс входять також маргаринові, миловарні заводи, жирові комбінати. Жирові комбінати і миловарні заводи розташовані в Полтаві, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Вінниці, Львові і т.д. Маргаринові заводи є у Києві, Ужгороді, Донецьку. На виробництво маргарину і мила надходить більше третини соняшникової олії.

У двох районах – Поліському і Прикарпатському – розміщені  підприємства льоно-промислового комплексу, який бере активну участь у територіальному поділі праці. Він об’єднує вирощування, первинну обробку льону та виробництво лляних тканин. Саме тканини надходять у експортний сектор країни і користуються попитом за кордоном. Більше 30 льонозаводів з первинної переробки льоно-волокна зосереджені у Поліських областях: Волинській, Житомирській, Рівненській і Чернігівській. У Прикарпатті льонопереробка здійснюється переважно на відповідних (кооперативних та державних) льонопунктах. Лляні тканини виробляються на великомасштабних льонокомбінатах країни – Рівненському і, нещодавно введеному в дію, Житомирському.

Як і попередні, спеціалізовані АПК активно беруть участь у територіальному  розподілі праці виноградо-виноробне  виробництво України. Його визначальна  риса – високий рівень територіальної концентрації на півдні України, в Криму та Закарпатті. Кінцева продукція комплексу – виноград, виноградний сік, вина, шампанське і коньяк – не лише вивозиться в усі області країни, але й широко експортується. Орієнтирами розміщення первинної переробки винограду і випуску коньяку є райони вирощування винограду. Основні заводи шампанських вин – у Криму та біля великих споживачів (у містах Києві, Одесі, Донецьку).

Тваринництво – базова ланка великого за обсягом виробництва, широко розповсюдженого на території України тваринницько-промислового комплексу. Основою його формування є скотарство, свинарство і птахівництво. Провідні його ланки – молокопромисловий і м’ясо-промисловий АПК. Останній відіграє провідну роль і об’єднує тваринництво, переробку м’яса та обслуговування: спеціальне машинобудування, комбікормова промисловість.

У середньому у країні в структурі виробництва м’яса  більше 45% припадає на частку яловичини  і телятини, й лише близько 35% –  свинини. У Лісостепу і Степу  переважають м’ясний і м’ясо-молочний напрями та птахівництво. Останнє відіграє важливу роль у Криму та в структурі всіх природних АПК, де функціонують великі птахофабрики.

Вівчарство в Україні  відіграє допоміжну роль і розвивається в передгір’ях Карпат і в Степу. Саме воно забезпечує сировиною, в першу чергу, текстильну і хутряну промисловість.

Більш рівномірно на території  країни розміщено бджільництво, але  основною зоною його зосередження є  Карпати, лісостепові та степові  області.

Поряд з розвитком  м’ясопромислового комплексу тваринництво є основою розвитку молокопромислового комплексу. До його складу входять, крім молочного, маслопереробні, молочноконсервні, сировинні й обслуговуючі виробництва. Вони широко розповсюджені на території країни. Основними виробниками масла є Київська, Вінницька і Чернігівська області.

 

1.2. Структура і особливості агропромислового комплексу.

Агропромисловий комплекс розвивається на основі агропромислової  інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу. Адже саме він виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами харчування. Більшість з них відносяться до товарів широкого споживання, від забезпечення якими та якості яких залежать фізичне здоров’я населення, що дуже важливо для збереження і покращання його генофонду, забезпечення хоча б простого відтворення населення в країнах перехідної економіки. Дуже гостро ця проблема постала і в Україні, де в останні роки поглиблюються процеси депопуляції населення.

У той же час, Україна  здавна є землеробською країною, характеризується надзвичайно сприятливими економічними та природними умовами для розвитку сільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів харчування. На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конкурентоспроможності має зміна відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-територіальних зв’язків між складовими АПК.