Основні напрями щодо запобігання розширенню безробіття та зростання зайнятості

Рисунок 2.14 - Динаміка використання ВВП в Україні у
2002-2009 роках

3 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ РОЗШИРЕННЮ БЕЗРОБІТТЯ ТА ЗРОСТАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ

Оскільки безробіття є неприйнятною альтернативою зайнятості, кожна держава розробляє заходи боротьби з ним. Це передбачається і міжнародними трудовими нормами. Існує два принципово різних підходи до скорочення безробіття або упередження його розвитку - американський («жорсткий») і шведський («протекціоністський»).

Американський підхід відображає сутність ліберального ринку праці. Він будується на субсидарному ставленні до людини, тобто спрямований зберігати намагання людини на самовідповідальність і самореалізацію з мінімальною відповідальністю суспільства за особу. Тому допомога по безробіттю при «жорсткому» підході сплачується не більше півроку, що спонукає особу шукати роботу. Ті, хто не знаходять роботи за цей період, переходять до групи бідних громадян, які проживають на державну допомогу.

Шведський підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам. Безробітних перенавчають новим професіям, створюють нові робочі місця, підтримують самозайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається «протекціоністським» і є основою соціал-демократичного ринку праці [8, с. 225]. Саме він найбільш прийнятний для України.

2009 рік позначився для економіки України складними випробуваннями. Проте показник чисельності зайнятих залишився найбільш стабільним індикатором у період кризи. Реалізація урядом антикризових заходів дала змогу пом’якшити негативний вплив світової кризи на соціальну сферу.

У цілому в економіці щомісяця спостерігалася тенденція до поступового зменшення загальної кількості працівників, що перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості. Серед загальної кількості штатних працівників у листопаді порівняно з жовтнем на 0,2 відсоткового пункту до 8,8% скоротилася частка працівників, що працювали у режимі скороченого робочого дня, а порівняно з початком року зменшення становило 1,3%.

Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво, які передусім постраждали від негативних наслідків фінансової кризи. Проте вжиті урядом заходи з підтримки промислового комплексу та будівельної галузі дали змогу в короткий термін припинити скорочення зайнятості та вже наприкінці року майже повністю її відновити.

Щодо погіршення динаміки зайнятості наприкінці 2009 року в сільському господарстві, то слід зазначити, що це сезонне явище, пов’язане з припиненням сільськогосподарських робіт у зимовий період, а тому не може розцінюватись як загрозлива тенденція [17, с.6.].

Економічні наслідки безробіття на рівні суспільства в цілому складаються в недовиробленні валового національного продукту, відставанні фактичного ВВП від потенційного ВВП. Наявність циклічного безробіття (коли фактичний рівень безробіття перевищує її природний рівень) означає, що ресурси використовуються не повністю. Тому фактичний ВВП менше, ніж потенційний (ВВП при повній зайнятості ресурсів). 

За підсумками 2009 року ВВП України впав на 15,1 %, що було одним з гірших показників динаміки ВВП у світі, також мало місце значне зниження промислового виробництва (на 25,0 %), що є результатом глибокого впливу фінансово-економічної кризи. З урахуванням падіння в 2009 році ВВП України знизився до 63% від рівня 1990 року, що відповідає показнику на кінець 2005 р.

От чому безробіття з'являється і як політична проблема. Жоден уряд не може почувати себе спокійним доти, поки безробіття в країні не опуститься до його нормального або природного рівня.

Досвід показує, що втручання держави у трудові відносини має бути виваженим і програмно плановим, ґрунтуватись на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру. Разом з тим у розвинутих країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає більш ефективною за рахунок державних програм.

Безробіття - економічна категорія, яка показує економічні відхилення з приводу вимушеної незайнятості працездатного населення. Специфіка ситуації зайнятості в Україні ставить питання про загальне оцінювання рівня безробіття, яка охоплює його прихований прояв. Дійсність показує, що на тлі глибокої економічної кризи, підвищення рівня безробіття не відбувається. Це зумовлено масовим поширенням використання неповного робочого дня (тижня) і вимушеними відпустками, тобто прихованим безробіттям як наслідком вимушеної неповної зайнятості працівників[18, c.40].

Аналіз статистичних даних щодо безробіття в Україні свідчить, що держава зі свого боку опікується цим питанням і проводить ряд заходів, що забезпечують зниження рівня безробіття та відповідно підняття рівня якості життя в суспільстві.

Питання ефективного регулювання зайнятості населення є однією з найважливіших проблем нашого суспільства. З упевненістю можна стверджувати, що громадяни, маючи гідно оплачувану роботу, можуть повноцінно забезпечити вирішення проблем щодо подолання бідності, формування середнього класу, зменшення безробіття, формування страхових пенсійних фондів будь-яких рівнів, сприяти ефективному функціонуванню всіх систем соціального захисту населення.

Ринкове і державне регулювання є єдиним економіко-правовим та організаційно-економічним механізмом, який постійно пристосовується до внутрішніх і зовнішніх умов господарювання, що змінюються в часі та просторі. За будь-яких моделей ринкової економіки за державою завжди залишаються такі класичні функції, як: стимулювання ділової активності та боротьба з монополістичними тенденціями; захист прав власності; забезпечення законності і правопорядку у сфері господарювання, свободи підприємництва; регулювання грошового обігу, забезпечення стійкості національної валюти; формування та реалізація соціальної політики; контроль за зовнішньоекономічною діяльністю; забезпечення економічної й екологічної безпеки країни тощо. Жодна з наведених функцій не зникає та не втрачає своєї ролі. В історичному аспекті зміни стосуються лише форм, способів, механізмів здійснення державою цих функцій.

На рівні підприємства регулювання ринку праці спрямоване на кадрове забезпечення, соціальне планування, структурну відповідність робочих місць професійно-кваліфікаційним характеристикам робочої сили, а також на професійне навчання.

Основу регіонального рівня регулювання становить можливість оптимального врахування місцевих особливостей і тенденцій соціально-економічного розвитку. Цей рівень має надзвичайно важливе значення, адже саме тут відбувається процес взаємодії багатьох структур (місцевої влади, профспілок, рад народних депутатів, центру зайнятості) з первинною ланкою – підприємством. Слід підкреслити, що ринок праці визнає товаром не всяку пропозицію робочої сили, а тільки ті її види, яким властиві певні якісні характеристики. В результаті має місце незбіг інтересів роботодавця і власників робочої сили, тобто виникає невідповідність між її попитом і пропозицією. Тому необхідне втручання держави, яка засобами законодавчо-нормативного забезпечення регламентує ключові проблеми трудових відносин. Втручання держави здійснюється і опосередковано через податкову, фінансово-кредитну політику, механізм страхування та сприяння підприємництву, соціальної підтримки.

Реалізація організаційних заходів регулювання зайнятості покладена на відповідні структури державної служби зайнятості. Організаційні методи і залежності від їх впливу на зайнятість розподіляють на активні та пасивні.

Активні методи сприяння зайнятості передбачають діяльність держави, спрямовану на скорочення рівня безробіття, забезпеченні можливості реалізації своєї трудової активності. Пасивні заходи сприяння зайнятості спрямовані на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи. Фінансується пасивна політика зайнятості зі спеціальних страхових фондів; в Україні це Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Економічні важелі механізму державного регулювання зайнятості мають бути спрямовані на підвищення рівня зайнятості та конкурентоспроможності населення на ринку праці, а також посилення заходів, які забезпечують мотивацію до високопродуктивної зайнятості та більш ефективного використання трудового потенціалу.

Отже, зважаючи на те, що ринок праці є складним механізмом регулювання трудових відносин у державі, основними перспективними напрямами удосконалення державного регулювання зайнятості населення України мають стати:

– удосконалення принципових положень законодавства про зайнятість з посиленням важелів активної політики подолання безробіття:

– оптимізація та активізація регуляторної функції Державної програми зайнятості;

– фінансування досліджень з проблем зайнятості та забезпечення економічної активності населення:

– упровадження загальнодержавного банку робочих місць за регіонально-галузевими та професійно-кваліфікаційними ознаками:

– здійснення постійного моніторингу ринку праці;

– запровадження Інтернет – системи вакансій робочих місць;

– активізація діяльності Державної служби зайнятості у взаємодії з роботодавцями щодо вирішення працевлаштування безробітних;

– включити систему недержавних закладів сприяння працевлаштуванню до загальної структури механізму державного регулювання шляхом законодавчого визначення функцій та взаємодії з існуючими державними установами:

– упровадження єдиної технології обслуговування незайнятого населення та визначення економічної ефективності від цього;

– упровадження мотиваційних важелів працевлаштування молоді, осіб з довготривалим безробіттям для роботодавців та спеціалістів центрів зайнятості;

– сприяння формуванню та розвитку середнього класу як основи стабілізації суспільства.

Це дозволить упорядкувати економічні процеси на ринку праці, співвіднести їх з перспективою забезпечення економічних інтересів населення, роботодавців та держави.

Розглянувши різні види безробіття, підходи, щодо його запобігання, ознайомившись із принципами соціального захисту безробітних, з впевненістю можна зробити висновок - найнадійнішим заходом захисту безробітних є надання їм робочих місць. Виходячи з цих позицій, визначимо основні напрями боротьби з безробіттям, які вже впроваджуються та можуть бути впроваджені в Україні.

1.                  Якщо надане робоче місце є найнадійнішим захистом безробітного, то основним напрямом державної політики щодо запобігання розвитку безробіття та його зниження слід вважати розширення сфери докладання праці всіма заходами державного управління, включаючи раціональну інвестиційну структурну, фінансову, промислову, торгівельну і податкову політику.

2.                  Враховуючи реалії нашої економіки, одним з основних напрямів боротьби з безробіттям мають стати заходи щодо підвищення продуктивності праці. Це, по-перше, знизить собівартість, а відповідно і ціни товарів та послуг, зробивши їх доступними більшості громадян і конкурентоспроможними на зовнішньому ринку; по-друге, дасть можливість підвищити заробітну плату, пенсії, стипендії, збільшити інші трансферти. Підвищена таким чином купівельна спроможність вимагає збільшення товарів і послуг, а це сприятиме підвищенню виробництва, що, в свою чергу, потребує залучення додаткової робочої сили і збільшення зайнятості. В умовах нинішньої вкрай низької купівельної спроможності населення повинно спрацювати теоретичне посилання Дж. М. Кейнса - втручання держави в регулювання зайнятості шляхом підвищення купівельної спроможності населення.

3.                  Однак і перший і другий напрями боротьби з безробіттям мають забезпечуватися підвищенням конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення її якості, а саме: зростання рівня загальної освіти, підвищення кваліфікації, розширення діапазону оволодіння працівниками професій і спеціальностей, розвитку таких необхідних складових відтворення якісної робочої сили, як медицина, культура, спорт. Конкурентоспроможність і висока кваліфікація робочої сили дадуть можливість, по-перше, виробляти конкурентноздатну на світовому ринку продукцію і за рахунок високої продуктивності забезпечити подальше економічне зростання; по-друге, досягти позитивних наслідків у трудовій міграції і відкрити шлях до широкого рівноправного входження у світовий ринок праці.

4.                  До основних напрямів боротьби з безробіттям слід віднести також постійне вдосконалення соціально-трудових відносин і колективних переговорів. Для України це має велике значення тому, що соціально-трудові відносини поки не мають достатнього розвитку, а колективні переговори почали проводитися лише з 1992 р. і потенціал їх удосконалення досить значний.

5.                  Дієвим заходом щодо боротьби з безробіттям активну регіональну політику, передусім державні асигнування на розвиток відсталих регіонів. Серед опосередкованих важелів впливу мають місце надання податкових пільг і дотацій підприємствам та компаніям за створення робочих місць, компенсації витрат, пов’язаних з пошуком роботи та працевлаштуванням, прямі виплати підприємцям за кожного працевлаштованого, тобто широке впровадження економічно-заохочувальних заходів.

6.                  Все перелічене вимагає постійного вдосконалення діючих законодавчих актів з огляду як на негативний, так і на позитивний вплив глобалізації на розвиток національної економіки і соціальної політики, максимального врахування виникаючих під її впливом тенденцій.

ВИСНОВКИ

Зайнятість - джерело доходів робочого населення будь-якої країни, що складає основу його існування. Тим часом сам стан економіки, циклічність її розвитку, невизначеність ринкового механізму виявляються як фактори зайнятості населення. Стан цих факторів може бути таким, що частина робочого населення опиняється не зайнятою, означаючи наявність у країні безробіття. Безробіття з'являється як економічне явище, що характеризується незайнятістю дорослого працездатного населення, що бажає працювати й шукає роботу.

Рівень безробіття, що визначається процентним відношенням числа безробітних до загальної чисельності робочого населення є найважливішим показником зайнятості.